Психологічна думка філософів з Ефесу

Розуміння природи душі Гераклітом. Представники мілетськой школи, вказуючи на матеріальну природу психічного, не дали розгорнутої картини душевного життя людини. Перший крок у цьому напрямі належить найвідомішому старогрецькому філософу з Ефесу Геракліту (530-470 рр. до н.е.). З представниками Мілетськой школи Геракліта пов'язує ідея першооснови, але за першооснову він приймав не воду, не алейрон і не повітря, а вогонь у його вічному русі і зміні, що виникає внаслідок боротьби протилежностей: «Світ є єдиний зі всього, не створений ніким з богів і ніким з людей, а був, є і буде вічно живим вогнем, засобом, що загоряється і згасає». Розвиток вогню відбувається з потреби або по «логосу», що створює все суще з протилежного руху. Все виникає і зникає через боротьбу. Перетворення вогню відбувається у двох напрямках: «шлях вгору» і «шлях вниз». «Шлях вгору», як спосіб перетворення вогню, є перехід його від землі до води, від води до повітря, від повітря до вогню. «Шлях вниз» – це зворотній перехід від вогню до повітря-води-землі. Ці два протилежно направлених переходи вогню з одного стану в інший можуть протікати одночасно, обумовлюючи вічний рух і розвиток світу в усьому його різноманітті. Як товар обмінюється на золото, а золото на товар, так і вогонь, на думку Геракліта, перетвориться у все, і все переходить у вогонь.

Душа – це особливий перехідний стан вогневого початку в організмі, якому Гераклітом дана назва «психея». Слід підкреслити, що введена Гераклітом назва для позначення психічної реальності була першим психологічним терміном. На його основі в 1590 р. Гокленіусом буде запропонований термін «психологія», який, починаючи з робіт Х.Вольфа «Емпірична психологія» (1732) і «Раціональна психологія» (1734), стане загальновживаним для позначення науки, що вивчає психіку людини.

Геракліт вважав, наприклад, що сп'яніння є не що інше, як зволоження «психеї», яке робить її грубішою, через що людина втрачає орієнтацію і тілесну координацію.

Діяльність душі Геракліт ставив у залежність як від зовнішнього світу, так і від тіла. Він вважав, що вогнева стихія проникає в організм із зовнішнього середовища, і будь-яке порушення зв'язку душі із зовнішнім світом може призвести до огрубіння «психеї».

Гераклітом було помічено, що люди часто не пам'ятають своїх снів. Ця втрата пам'яті відбувається тому, що уві сні послаблюється зв'язок із зовнішнім світом. Повний же розрив із зовнішнім середовищем веде до смерті організму так само, як гасне вдалині багаття вугілля. У такому ж тісному контакті душа перебуває з тілом. Душа з тілом зв'язані як «павук з павутиною». Таким чином, в питанні про зовнішню і тілесну детермінацію психіки є те, що пізніше буде назване психофізичною і психофізіологічною проблемою, Геракліт виступив як послідовний матеріаліст.

Гераклітом було дане не тільки загальне уявлення про «психею» і її природу, він також спробував виділити і охарактеризувати окремі сторони душі. Велику увагу філософ відводив пізнавальним актам. Важливого значення він надавав відчуттям, а серед них – особливо зору і слуху. Геракліт писав: «Я віддаю перевагу тому, що можу почути або побачити». Функції зору і слуху ставилися в залежність від загального стану душі і самих органів чуття. «Погані свідки для людей очі і вуха тих, хто має грубу психею».

Хоч Геракліт і відводив відчуттям важливе місце у пізнанні, проте ведучим у людини визнавав розум, оскільки органи чуття дозволяють встановити лише зовнішню гармонію природи, тоді як розум, спираючись на відчуття, відкриває її внутрішні закони. Думка людини саморозвивається, переходячи від однієї істини до іншої. Основна мета пізнання полягає в тому, щоб, відкриваючи істини, прислухатися до голосу природи і чинити за її законами.

Досить детально розглядаються Гераклітом спонукальні сили, потреби. Зачіпаючи цю сторону душевного життя, Геракліт висловить ряд важливих положень, які розкривають співвідношення спонукальних сил і розуму, вплив попередніх станів на подальші, відносний характер спонук і потреб у різних живих істот. На думку Геракліта, потреби живих істот визначаються умовами їх життя: «Свині бруду радіють, віслюки – віддають перевагу соломі над золотом, птахи в пилюці або попелі купаються, морська вода для риб придатна...» Вказуючи на залежність станів організму, що відрізняються від попередніх, філософ підкреслює, що пов'язані з потребами відчуття задоволення і незадоволення впізнаються через свою протилежність. Голод приємним робить насичення, втома – відпочинок, хвороба – здоров'я.

Розкриваючи зв'язок спонукальних сил і розуму, Геракліт відзначав, що будь-яке бажання купується ціною «психеї», тобто зловживання бажаннями і нижчими потребами послаблює «психею». Але, з іншого боку, помірність в задоволенні потреб сприяє розвитку і вдосконаленню інтелектуальних здібностей людини. Щастя людини, по Геракліту, полягає не в захопленні тілесними задоволеннями (у такому разі він уподібнився б бикам, що насичують травою шлунок), а в тому, щоб виходити з голосу розуму, що дозволяє людині проявляти поведінку, пов'язану з розумінням закону необхідності (логосу). Головним у людині є характер, що розуміється Гераклітом як доля, як головний психологічний чинник, що визначає шлях людини протягом усього життя.

Погляди Геракліта вплинули на розвиток філософсько-психологічних систем подальших стародавніх мислителів, у яких ідеї, висунуті Гераклітом, одержать подальшу конкретизацію. Серед найважливіших положень вчення Геракліта необхідно виділити: 1) ідею про матеріальну (вогневу) природу душі і залежності психічного від загальних законів природи (логосу); 2) положення про зовнішню і тілесну детерміацію психічного; 3) диференціацію рівнів життєдіяльності (сон, неспання) і психіки (пізнавальні і спонукальні сили); 4) внутрішню залежність і співвідношення пізнавальних і спонукальних сил, відносний характер останніх; 5) мінливість психічних станів, перехід їх з одного в інший; 6) процесуальний характер психічного і його розвиток (самозростання); 7) введення першого психологічного терміну «психея» для позначення психічних явищ.

Дата добавления: 2014-01-07