Розвиток психології в епоху Відродження

Перші теорії Нового часу

Відродження та Новий час

ТЕМА 6. Розвиток психології в епоху

ЛЕКЦІЯ 7

План лекції:

1. Розвиток психології в епоху Відродження.

2. Загальна характеристика психології в Новий час.

У певній мірі проблеми, що поставали перед психологією в епоху Відродження, повторювали минулі, які виникли в період становлення наукової психології на межі VІІ-VІ ст. до н.е. Як і тоді психологія намагалася подолати сакральність, яка поверталась у Середньовіччя. Тому можна сказати, що період Відродження був по суті часом повернення найважливіших принципів античної науки, відходу від догматизму і пошуком шляхів найбільш оптимального наукового дослідження психічних (душевних) станів. У цей час зародився новий предмет психологічної науки про свідомість, остаточно сформований вже у Новий час.

ХV-ХVІІ ст. залишились в історії злетом мистецтва, передусім італійського живопису і скульптури. Великого значення набула і Реформація, яка змінила не тільки церковне життя, але і свідомість людей. Відкриття Америки, розширення географічних понять також здійснили значний вплив на загальний світогляд і привели до активного розвитку наукових знань. Значні відкриття були зроблені, насамперед, в астрономії (М. Копернік, Г. Галілей, Д. Бруно), математиці, фізиці (Л. да Вінчі, І. Каплер), філософії і суспільних науках (Т. Мор, Е. Роттердамський, М. Макіавелі).

У меншій мірі в цей момент вивчались проблеми психіки, тому що проблеми духовного життя в основному залишались поза колом наукових інтересів. Новим аспектом психолого-філософських праць того часу стало дослідження проблеми здібностей, що поряд з вивченням пізнання було в той час головним.

Нову трактовку емоцій і розвитку афектів дав у своїй праці Бернардіно Телезіо (1509-1588). Бажаючи пояснити психічне із природничих законів, він організував першу спілку природничо-наукових дослідників, яка ставила собі за мету вивчити природу в усіх її частинах, пояснюючи її із неї самої. Тому на перший план в його концепції вийшло вчення про рушійні сили, які є джерелом енергії для різних форм розвитку. В якості основних він виділив тепло і холод, світло і темряву, здатність до розширення і скорочення тощо. Ці сили, стверджував Телезіо, перебувають у взаємному проникненні, створюючи нові структури, пов‘язані з концентрацією певних сил. Боротьба суперечливих (протилежних) сил і є джерелом будь-якого розвитку.

Телезіо також вважав, що головною метою природи є збереження досягнутого стану. В його концепції вперше з‘явилась ідея гомеостазу, хоча вона й викладена на рівні науки того часу. Закону самозбереження, підпорядковується і розвиток психіки, а розум і емоції регулюють даний процес. При цьому в позитивних емоціях проявляється сила душі, а в негативних її слабкість, яка заважає самозбереженню. Розум оцінює ситуацію теж з цієї точки зору. Співставляючи ці погляди, Телезіо з положеннями наступних психологічних концепцій, що доводили зв‘язок емоцій і розуму з прагненням до адаптації, можна побачити їх спорідненість, яка пов‘язана з бажанням пояснити психічне, його роллю в підтримці життєдіяльності організму. Але якщо у майбутньому в таких поясненнях можна знайти не тільки позитивні моменти, а й недоліки, то концепція Телезіо на той час була проривом до нових пояснювальних принципів, які робили психологію об‘єктивною наукою.

Про необхідність розвитку природничо-наукового підходу до дослідження психіки писав і відомий іспанський вчений Хуан Луіс (Людовик) Вівес (1452-1540). Х.Вівес отримав освіту в Англії, тривалий час працював в Англії, Голландії і Німеччині, підтримував дружні стосунки з багатьма європейськими вченими того часу – Т. Мором, Є. Роттердамським тощо. У своїй праці “Про душу і життя” Х.Вівес обґрунтував новий підхід до психології як науки емпіричної, що ґрунтується на аналізі даних чуттєвого досвіду. Для правильної побудови понять пропонував новий спосіб узагальнення чуттєвих даних – індукцію. Хоча операційно-логічні способи індуктивного методу були пізніше детально розроблені Ф.Беконом, Х.Вілесу належить доказ можливості і обґрунтованості логічного переходу від часткового до загального. Основою такого переходу на думку Вівеса служать закони асоціації, трактовку яких він взяв у Аристотеля. Асоціація вражень визначає, на його думку, природу пам‘яті. На цій основі виникають найпростіші поняття, які дають матеріал для всієї наступної роботи інтелекту. Поряд з сенсорною стороною душевної діяльності важливого значення надавалось і емоційній. Вівер одним з перших прийшов до висновку, що найбільш ефективним для подавлення негативних переживань є не їх отримання або подавлення розумом, а витіснення іншим, більш сильним переживанням. Психологічна концепція Х.Вівеса послужила підґрунтям для розробки педагогічної концепції Я.Коменського.

Не менше значення для психології мала і книга іншого відомого психолога – Хуана Уарте (1530-1592) “Дослідження здібностей до науки”. Це була перша психологічна праця, в якій у якості спеціального завдання ставилось вивчення індивідуальних відмінностей у здібностях з метою професійного відбору.

У книзі Уарте, яку можна назвати першим дослідженням з диференціальної психології, в якості основних було поставлено чотири питання:

1. Якими якостями володіє та природа, яка робить людину здібною до однієї науки і нездібною до іншої?

2. Які види здібностей є у людини?

3. Які види мистецтва і науки відповідають кожній здібності?

4. За якими ознаками можна розпізнати відповідні здібності?

Аналіз здібностей давався із суміші чотирьох елементів в організмі (темпераменту) і з відмінностями у сферах діяльності (медицина, юриспруденція, військове мистецтво, управління державою тощо), які вимагали відповідних задатків.

Основними здібностями визнавались уява (фантазія), пам‘ять, інтелект. Кожна з них пояснювалась певним темпераментом мозку, тобто пропорцією, в якій змішані в ньому головні соки. Аналізуючи різноманітні науки і мистецтва, Х. Уарте оцінював їх із врахуванням того, яку з трьох здібностей вони вимагають. Це скеровувало думку Уарте на психологічний аналіз діяльності полководця, лікаря, юриста, геолога тощо. Залежність таланту від природи не означає, на його думку, необхідності виховання і праці. Але й тут є великі індивідуальні й вікові відмінності. Суттєву роль у формуванні здібностей відіграють фізіологічні чинники.

Уарте вважав, що особливо важливо встановити зовнішні ознаки, за якими можна розрізняти якості мозку, що визначають характер обдарованості. І хоча його власні спостереження про відповідність між тілесними ознаками і здібностями дуже наївні (в якості ознак бралося твердість волосся, особливості сміху тощо), сама ідея про кореляцію між внутрішнім і зовнішнім була, яка показав майбутній шлях диференціальної психології, досить раціональною.

Уарте думав про організацію професійного відбору в державному масштабі. Для того, щоб ніхто не помилився у виборі тієї професії, яка найбільше підходить до його природного дару, государю необхідно було б вповноважити людей великого розуму і знання до відкриття у кожного бажаючого дару змалку. Тоді його примусили б обов‘язково вивчати ту галузь знання, яка йому підходить.

Середньовіччя і епоха Відродження за своїми досягненнями і змістом психологічних досліджень не були однорідними. Взаємовідносини церкви і науки неодноразово змінювалися протягом цього тривалого часу, при чому найбільші гоніння на знання і на систему наукових доказів проходили в період послаблення влади церкви, яка розглядала науку або як джерело, або як перепону для досягнення певної мети.

Серед важливих досліджень, які проводились як арабськими вченими, так і європейськими церковними і світськими мислителями, необхідно відзначити перші праці, пов‘язані з вивченням психології мас, розробкою методів переконання людей. Звертають на себе увагу і праці, які пізніше були названі психотерапевтичними. Їх метою була психологічна допомога людям, які відчували емоційний дискомфорт, напругу, невроз.

В період Відродження, навпаки, психологічні дослідження повернулись до проблем, які розглядались в античності. Це пов‘язано і з появою можливості читати роботи вчених того часу, і з відродженням інтересу до вивчення етапів пізнання, здібностей людей, в тому числі і здібностей будувати об‘єктивну картину світу, усвідомлювати його як ціле. Цей інтерес став провідним і на наступний період, який отримав назву Нового часу.

Дата добавления: 2014-01-07