Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Тема 1.2. Стратегія соціально-економічного розвитку країни

1.Сутність стратегії соціально-економічної політики.

2. Соціально-економічне прогнозування.

3. Макроекономічне планування.

4. Державне програмно-цільове програмування.

5. Контроль за виконанням макроекономічних планів і державних програм.

 

1. Методологія державного регулювання економіки – це підходи, принципи й логіка управління соціально-економічним розвитком країни.

Основні принципи державного регулювання економіки:

1) наукова обґрунтованість, тобтоврахування вимог об’єктивних економічних законів, реалій економічного, політичного і соціального життя суспільства, національних особливостей;

2) погодження інтересів – державне регулювання економіки має бути механізмом погодження інтересів різних суб’єктів економіки;

3) системність, що обумовлена функціонуванням національної економіки як великої складної системи, що включає різні рівні й елементи;

4) цілеспрямованість, тобтодержавне регулювання має спрямовуватися на досягнення конкретних цілей;

5) пріоритетність, тобтовиділення основних соціально-економічних проблем розвитку країни, на вирішенні яких державі належить зосередити свої зусилля;

6) комплексність, тобто необхідність використання державою всього арсеналу засобів і інструментів, що є в її розпорядженні;

7) адаптованість, тобтодержавне регулювання має ґрунтуватися на безперервному аналізі результатів оперативної оцінки й коригуванні впливу держави на соціально-економічні процеси залежно від внутрішніх або зовнішніх умов розвитку країни;

8) мінімальна достатність:

· держава повинна виконувати тільки ті функції, які не може забезпечити ринок;

· функції державного управління мають певним чином розподілятися;

9) ефективність:

· організаційно-правове забезпечення ДРЕ;

· економіко-організаційне забезпечення ДРЕ;

· порівнянність витрат і результатів державного втручання в економіку.

Методи ДРЕ – це сукупність способів, прийомів і засобів державного впливу на соціально-економічний розвиток країни.

Методи ДРЕ класифікують за двома ознаками: за формами впливу та за засобами впливу (табл. 1.1.).

 

Таблиця 1.3. Класифікація методів ДРЕ

Методи ДРЕ
за формами впливу за засобами впливу
прямі непрямі (опосередковані) правові адміністративні економічні пропагандистські
           

Методи прямого впливу безпосередньо діють на функціону­вання суб'єктів ринку. Такий безпосередній вплив здійснюється за допомогою інструментів адміністративно-правового характе­ру, які регламентують діяльність суб'єктів господарювання, і економічних інструментів прямого впливу. Основними інструментами прямого державного регулювання є: нормативно-правові акти, директивні заходи макроекономічних планів і цільових комплекс­них програм, державні замовлення, централізовано встановлені ціни, нормативи, ліцензії, квоти, державні бюджетні витрати, лі­міти тощо.

Методи непрямого регулювання — це методи, які регламен­тують поведінку суб'єктів ринку не прямо, а опосередковано, че­рез створення певного економічного середовища, яке змушує їх діяти в потрібному державі напрямку. До методів непрямого ре­гулювання належать інструменти фіскального, бюджетного, гро­шово-кредитного, інвестиційного, амортизаційного, інноваційно­го та інших напрямів економічної політики, а також методи морального переконування.

Правове регулювання — це діяльність держави щодо встанов­лення обов'язкових для виконання юридичних норм (правил) поведінки суб'єктів права. Необхідний у цьому разі примус забезпечується розвитком громадської свідомості й силою державної влади. Предметом правового регулювання економіки є: відносини між державою (державними органами) і суспільством, громадянами, суб'єктами господарської діяльності; відносини «всередині» держави, між її органами з приводу розподілу повноважень, визначення їхнього правового статусу; відносини між суб'єктами господарської діяльності тощо. Основними формами правового регулювання економіки в Україні є: Конституція і закони України; укази і розпорядження Президента України; постанови та інші акти Верховної Ради України, постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти центральних органів (міністерств, відомств); нормативні акти місцевих державних адміністрацій і органів місцевого самоврядування.

Адміністративні методи ДРЕ — це інструменти прямого впливу держави на діяльність суб'єктів ринку. Їх ознаки: прямий вплив державного органу або посадових осіб на дії виконавців через встановлення їхніх обов'язків, норм поведінки та віддавання команд (наказів, розпоряджень); безальтернативний вибір способів розв'язування завдань, варіанта поведінки; обов'язковість виконання наказів, розпоряджень; відповідальність суб'єктів господарювання за ухиляння від виконання наказів. Адміністративні методи випливають з необхідності регулювати деякі види економічної діяльності з погляду захисту інтересів громадян, суспільства в цілому, природного середовища. В економічно розвинутих країнах за нормальних умов адміністративні методи відіграють другорядну роль. Використання їх стає доцільним тоді, коли ринковий механізм та економічні засоби ДРЕ виявляються недостатніми або діють надто повільно. Основними інструментами адміністративного регулювання є ліцензії, квоти, санкції, норми, стандарти, державні замовлення, ціни тощо.

Застосування економічних методів ДРЕ дає змогу створювати економічні умови, які спонукають суб'єктів ринку діяти в необхідному для суспільства напрямі, вирішувати ті чи інші завдання згідно із загальнодержавними й приватними інтересами. Регулювання за допомогою економічних методів дає змогу суб'єктам ринку зберегти право на вільний вибір своєї поведінки. Економічне регулювання здійснюється інструментами фіскальної, бюджетної, податкової, грошово-кредитної, амортизаційної політики держави, інших напрямів державної економічної політики.

2. Економічне прогнозування – виявлення стану і можливих напрямків розвитку економічних явищ і процесів на різних рівнях економічної системи (макро -, мезо -, макрорівні).

Способи прогнозування:

· експертний ( лат. - досвідчений ) – шляхом опитування спеціалістів стосовно об’єкта прогнозування;

· екстраполяція ( лат. – поза і згладжувати ) – збирання інформації про розвиток обєкта в минулому і перенесення закономірностей цього розвитку на майбутнє;

· моделювання (франц. – ліпити, формувати) – дослідження, що базуються на побудові моделей об’єкта відповідно до очікування змін в його стані.

Пошуковий прогноз базується на умовному перенесенні на майбутнє тенденції розвитку обєкта, що склалися в минулому і діють нині, абстрагується від факторів, здатних змінити ці тенденції. Мета пошукового прогнозу – зясувати як розвиваються події при збереженні існуючих тенденцій.

Нормативний прогноз розробляється на основі заданих цілей і передбачає визначення способів і терміну їх досягнення.

Макроекономічне прогнозування – виявлення і аналіз закономірностей і тенденцій розвитку національної економіки, передбачення змін у ньому і створення наукової бази для економічної політики й державного регулювання економіки.

Основні принципи прогнозування:

Принцип наукової обґрунтованості передбачає, що прогнозування базується на системних знаннях про закономірності розвитку економіки; враховує реалії економічного, політичного і соціального життя країни, вітчизняний і світовий досвід, а також використовує систему наукових методик і методів.

Принцип системності розглядає національну економіку, з одного боку, як єдиний об’єкт, а з іншого – як сукупність самостійних напрямків прогнозування.

Принцип адекватності означає, що прогноз як теоретична модель має достатньо повно і точно відображати реальні процеси національної економіки.

Принцип багатоваріантності (альтернативності) передбачає розробку не одного, а кількох варіантів майбутнього розвитку національної економіки, оскільки хоч її розвиток і детермінований конкретними умовами чи певними закономірностями, але відбувається за різними траєкторіями.

Принцип цілеспрямованості – прогнозування розвитку конкретного об’єкта і визначення тенденцій та закономірностей його розвитку для вирішення конкретних народногосподарських завдань.

Принцип рентабельності (ефективності) – визначення вартості аналітичної підготовки прогнозу та його результативності, врівноваження економії з ефективністю, якості зі своєчасністю. Важливим його правилом є мінімізація вхідних даних за їх аналітичної значущості й максимізація вихідних даних.

Науковий аналіз соціально-економічних та науково-технічних процесів і тенденцій розвитку національної економіки передбачає зясування вихідного рівня і найсуттєвіших проблем та факторів, виявлення тенденцій і закономірностей, що визначатимуть подальший її розвиток.

Оцінка обєкта прогнозування на основі вибраних альтернатив – реалізація принципу багатоваріантності: розробка кількох варіантів майбутнього розвитку, їхній аналіз і порівняння за певними критеріями. Для оцінки враховують два аспекти: детермінованості й невизначеності.

Підготовка рекомендацій для прийняття адекватних управлінських рішень – формування макроекономічного прогнозу передбачає розробку відповідних рекомендацій і пропозицій щодо набору і характеру конкретних заходів державного впливу.

Оцінка можливих наслідків прийняття рішень – запропоновані рекомендації мають супроводжуватися передбаченнями результатів майбутнього державного втручання в економічне життя суспільства.

Макроекономічні прогнози розробляють із застосуванням певних методів і методик, вивченням яких займається наука, що називається економічною прогностикою.

Методи прогнозування – це сукупність операцій і прийомів, які на основі ретроспективних даних екзогенних і ендогенних звязків обєктів прогнозування, а також їхніх змін дають можливість передбачити майбутній його розвиток.

Методи експертної оцінки (інтуїтивні) – передбачають розробку прогнозу на основі індивідуального чи колективного опитування спеціалістів.

Індивідуальні інтуїтивні методи проводяться на основі збору інформації від окремих спеціалістів.

Анкетний метод передбачає опитування експертів за допомогою спеціально складеного переліку питань щодо майбутнього розвитку обєкта прогнозування.

Аналітичний метод – здійснюється на основі логічного аналізу ситуації, що склалася, і передбачає підготовку аналітичних доповідних записок.

Метод написання сценарію – базується на визначенні логіки розвитку процесу чи явища, виходячи з конкретної ситуації.

Метод колективної експертної оцінки – розробка прогнозу на основі колективного обговорення проблеми, обробки матеріалів опитування експертів, узгодження і узагальнення їхніх суджень щодо майбутнього розвитку обєкта.

Метод “комісій” – обговорення актуальної проблеми групою спеціалістів і складання прогнозу за результатами обговорення.

Матричний метод передбачає опитування експертів, спеціальну обробку отриманої інформації і складання експертної матриці.

“Мозкова атака” – активний, творчий процес обговорення конкретної актуальної проблеми групою висококваліфікованих спеціалістів і оперативне вироблення продуктивних рішень.

Метод “Дельфі” – систематичний збір інформації про об’єкт прогнозування шляхом опитування експертів і узагальнення даних.

Формалізовані форми прогнозування – складання прогнозу на основі використання математичних формул та економіко-математичних моделей для визначення кількісних параметрів.

Визначимо основні моделі економічного прогнозування:

1. Економіко-математична модель – система формалізованих співвідношень, які описують основні взаємозвязки елементів, що утворюють економічну систему.

2. Факторні моделі – описують залежність рівня і динаміки певного економічного показника від рівня і динаміки показників-аргументів, тобто факторів, що впливають на нього.

3. Структурні моделі – описують зв’язки між окремими елементами, які утворюють єдине ціле або агрегат.

4. Комбіновані моделі – досліджують характеристики як структурних, так і факторних моделей.

5. Сітьові моделі – мають основним завданням оптимізацію прогнозних рішень за допомогою методів математичного прогнозування.

6. Імітаційні моделі – відображають розвиток економіки як складної економічної системи.

3. Макроекономічне планування – це:

- свідома діяльність держави з метою досягнення бажаного стану національної економіки;

- розробка моделі досягнення бажаного й очікуваного стану національної економіки за умови одночасного визначення шляхів, способів, засобів і термінів забезпечення цього стану і кінцевих результатів.

Визначимо основні теорії планування:

Системне планування – теорія макропланування, що передбачає всеохоплюючий системний підхід до національної економіки, тобто виявлення і аналіз усіх факторів розвитку, сфер, уточнення завдань, аналіз способів досягнення поставленої мети й вибір оптимального варіанта, аналіз результатів реалізації варіантові.

Протекціоністське планування – прихильники теорії вважають, що планування спрямоване на захист інтересів осіб, які отримують переваги від реалізації плану.

Аполітичне планування – теорія, що розглядає планування як технічну діяльність, спрямовану на пошук консенсусу інтересів, досягнення політичних чи економічних компромісів для забезпечення поступального розвитку економіки.

Критична теорія планування виникла як реакція аполітичну теорію планування. Прихильники цієї теорії вважають, що планування – це не професійна чи технічна діяльність, а інструмент, який дає можливість певним групам утримувати й реалізовувати свою владу.

Інкременталізм – теорія, що обґрунтовує необхідність поступового й послідовного вдосконалення практики управління на основі здійснення процесу планування як системи заходів нерадикального, паліативного характеру – так звана політика малих кроків.

Стратегічне макропланування – на відміну від системного планування орієнтує на концентрацію зусиль держави на вирішенні найактуальніших, стратегічно важливих проблем розвитку національної економіки.

Нормативне планування (теорія планування) – базується на використанні нагромадженого досвіду й практики планування, що склалася і розкриває суть процесу і технологію розробки планів.

Позитивне планування – це планування, результатом якого є позитивні зрушення в економіці. Воно передбачає заходи, способи досягнення бажаного результату.

Основні функції макроекономічного планування:

1. Визначення цілей і пріоритетів розвитку національної економіки.

2. Забезпечення найоптимальнішого варіанта розвитку національної економіки.

3. Координація економічної діяльності суб’єктів.

4. Гармонізація економічних процесів суб’єктів господарювання.

Принципи макроекономічного планування:

1. Оцінка сучасного рівня розвитку національної економіки: планові розрахунки мають базуватися на вивченні статистичних і фактичних даних, аналізі практичного досвіду.

2. Правильне визначення пріоритетів обумовлене обмеженістю ресурсів і необхідністю концентрації зусиль на вирішенні найважливіших проблем.

3. Збалансованість – приведення у відповідність макроекономічних планових показників.

4. Поєднання різних видів планування – перспективного і поточного, галузевого і територіального – для забезпечення комплексного розвитку економіки, гармонізації суспільних інтересів.

5. Реалістичність означає розробку конкретних механізмів реалізації плану.

6. Орієнтація на світові стандарти – врахування у процесі планування світових економічних, екологічних і соціальних стандартів.

7. Адаптація – оперативне коригування планових завдань у зв’язку зі зміною умов і завдань соціально-економічного розвитку країни.

8. Гласність – доступність для громадськості планових документів економічного й соціального розвитку.

9. Рівність – дотримання прав і врахування інтересів місцевого самоврядування і суб’єктів господарювання різних форм власності.

10. Самостійність і дотримання загальнодержавних інтересів – регіональні органи виконавчої влади й місцевого самоврядування в межах своєї компетенції відповідають за розроблення і виконання планів та програм економічного і соціального розвитку відповідних адміністративно-територіальних одиниць, забезпечуючи реалізацію загальнодержавної соціально-економічної політики й економічну безпеку держави.

Виділяють чотири типи державного планування: два основних – директивне й індикативне, і два проміжних – індирективне і регулятивне.

Директивне планування – спосіб управління економікою країни за допомогою розробки обов’язкових для виконання завдань щодо виробництва і розподілу продукції та послуг.

Індирективне планування має багато рис директивного планування. План не передбачає адміністративних покарань за невиконання плану. Цей тип планування є ефективнішим, оскільки дає більше свободи суб’єктам економіки.

Регулятивне планування схоже на індикативне планування. Йому відповідає змішана економіка, ґрунтується на активному використанні економічних методів. Головна функція плану – координація діяльності суб’єктів економіки: управління державним сектором, активний вплив на роботу приватних підприємств.

Індикативне планування – спосіб регулювання економічних процесів за допомогою постановки певних цілей, визначення пріоритетів розвитку національної економіки і застосування державних фінансових та інших стимулів для їх реалізації.

 

4. Макроекономічне програмування – це розробка комплексних програм розвитку національної економіки або її секторів.

Класифікація макроекономічних програм:

1. За часом:

- короткострокові (1-2 роки);

- середньострокові (до 5 років);

- довгострокові (10-25 років).

2. За характером (масштабом):

- загальногосподарські – охоплюють проблему національної економіки в цілому;

- програми обмеженого характеру - галузеві, регіональні, окремих виробництв тощо.

3. За цілями:

- конюнктурні – регулювання економічних процесів шляхом маніпулювання господарською кон’юнктурою;

- структурні – зміна співвідношень між різними галузями, сферами національної економіки.

4. За обєктами:

- економічні (фінансові, виробничі, зовнішньоекономічні);

- соціальні (зайнятість, доходи, освіта, медицина тощо);

- науково-технічні;

- екологічні;

- регіональні.

Проект програми має включати такі головні розділи: цільовий, зведений, організаційний. У цільовому розділі наводяться постановка і опис проблеми, а також способи її розв'язання. Конкретність, визначеність строків досягнення і реальність цілей забезпечуються за допомогою побудови дерева цілей. Воно є основою для визначення альтернативних засобів і методів досягнення цілей, побудови дерева рішень.

Зведений розділ програми включає основні показники програми, перелік її основних заходів, ресурсне забезпечення останніх. Перелік основних показників програми обумовлений характером і специфікою проблем і цілей. Він мо­же включати показники, що відображають: обсяги виробництва продукції (робіт, послуг); уведення в дію виробничих потужно­стей, основних фондів та об'єктів виробничого й невиробничого призначення; приріст запасів корисних копалин; характеристику структурних зрушень в економіці; підвищення рівня життя на­селення тощо. Основні показники програми розробляються як в цілому на весь життєвий цикл програми, так і в розрізі окремих цільових рівнів. Перелік основних заходів програми розробляє­ться в календарному і відомчому розрізах. Програмний за­хід— це структурно визначена послідовність комплексу робіт (дій), які ведуть до розв'язання конкретного завдання або дося­гнення підцілі (цілі) програми. План заходів має показувати, хто, що саме і в які строки повинен зробити, щоб розв'язати певне завдання. Реальність заходів програми значною мірою залежить від ресурсного забезпечення. Діагностика проблеми передбачає необхідність визначення ресурсних обмежень. Обмеження (не­адекватність трудових, матеріальних, фінансових ресурсів; брак технологій тощо) варіюються залежно від характеру й специфі­ки проблеми. Для обґрунтування заходів ЦКП розробляються баланси тих ресурсів, що використовуються під час реалізації програми.

Складовою програми є організаційно-економічний механізм управління процесом реалізації програми. Цей механізм пере­дбачає створення спрямованої на реалізацію передбачених про­грамою заходів системи правових, адміністративних і економіч­них регуляторів. Основним елементом організаційно-економічного механізму реалізації завдань програми є механізм державних за­мовлень. Державний контракт — основний документ, який вре­гульовує економічні, правові й організаційні відносини між державним замовником і виконавцем. У контрактах мають бути зазначені вимоги щодо обсягів, номенклатури і якості продукції (робіт, послуг), а також чітко визначені строки поставок продук­ції (виконання робіт, надання послуг) конкретним споживачам.

Реалізація програми складається з двох основних стадій: укла­дання державних контрактів і виконання комплексів робіт. Під час виконання програмних заходів має здійснюватися контроль. Його метою є сприяння тому, щоб фактичні результати якомога повніше відповідали завданням (цілям) програми.

 

5. Державний вплив підрозділяється на два рівні:

1) діяльність загальнодержавних органів;

2) діяльність органів місцевого самоврядування.

Розподіл функцій між центральними і місцевими суб’єктами спирається на державно-адміністративний поділ країни (у федераціях США, Німеччина, Росія - органи влади управління штатів, земель, областей мають широкі повноваження; в унітарних державах (Україна) – діють на містах органи місцевого самоврядування і представники центральної влади).

Безпосередні або оперативні завдання державних органів в економічній сфері:

1) забезпечення народногосподарської стабілізації;

2) сприяння економічному зростанню;

3) структурні перетворення між галузями і територіями;

4) розподіл і перерозподіл доходів і національного багатства.

Державні органи за конституцією, як правило, захищають наступні національні інтереси:

· економічну стабільність і недопущення кризових явищ;

· сприяння науково-технічній модернізації;

· сприяння участі в міжнародному поділі праці;

· стимулювання розвитку національного ринку, зокрема захисними бар’єрами (тарифними й нетарифними);

● забезпечення економічної та політичної незалежності, а також зростання добробуту населення.

Верховна Рада України – вищий законодавчий орган, до компетенції якого належить:

· прийняття і зміна законів, постанов, інших законодавчих актів, контроль за їхнім виконанням;

· визначення основ державної економічної політики, в тому числі кредитно-грошової, зовнішньоекономічної, цінової, податкової;

· затвердження державного бюджету країни тощо.

Президент - Глава держави, управляє економікою за допомогою указів, постанов, розпоряджень.

Кабінет Міністрів – вищий виконавчий орган державної влади. Йому належить основна роль в управлінні економікою, він зобов’язаний забезпечити реалізацію законів, постанов та інших законодавчих актів.

Органи місцевої влади:

· наділені всією повнотою державної влади на своїй території;

· є самостійними учасниками зовнішньоекономічних зв¢язків;

· здійснюють розпорядження і користування природними ресурсами;

· управляють місцевими бюджетами;

· створюють умови для виконання державних і регіональних програм;

· забезпечують додержання мінімальних соціальних стандартів;

· гарантують фінансову самостійність місцевого самоврядування.

 

<== предыдущая лекция | следующая лекция ==>
Тема 1.1. Державне регулювання економіки як функція держави | Тема 1.3. Фінансова політика
Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2014-01-07; Просмотров: 813; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.094 сек.