Тема 1.4. Структурна й інвестиційна політика

1. Структура й структурні зрушення в розвитку економіки.

2. Види структурних співвідношень в економіці.

3. Державне регулювання структурних зрушень в економіці.

4. Державне регулювання інвестиційної діяльності.

1. Структура економіка – співвідношення різних елементів економічної системи, що відображають народногосподарські пропорції і стан суспільного поділу праці.

Критерії визначення структури економіки:

- обсяги виробленої продукції і наданих послуг;

- чисельність зайнятого населення;

- обсяг спожитого капіталу.

Структура економіки має велике значення для збалансованого розвитку народного господарства, його ефективного й стабільного зростання. Світовий досвід свідчить про те, що економічне зро­стання країн Західної Європи та Південно-Східної Азії великою мірою пояснюється глибокими структурними змінами, які забез­печили впровадження досягнень науково-технічного прогресу, економію і раціональне використання ресурсів та інші позитив­ні зрушення.

Кіль­кісно характеристику будь-якого виду структури можна визначи­ти як питому вагу окремих структурних елементів у складі всієї структури.

Графічно характеристика структури економіки зображується у вигляді кола, поділеного на сектори відповідно до питомої ваги окремих структурних елементів, а площа всього кола до­рівнює 100 %.

2. Основні види структури економіки:

- відтворювальна;

- галузева;

- територіальна;

- соціальна;

- зовнішньоекономічна.

Відтворювальна структура характеризує:

- використання ВВП на відновлення основного капіталу, споживання та нагромадження;

- співвідношення між виробничим і особистим споживанням.

Галузева структура виражає пропорції розвитку статистики і управління виділяють галузі, підгалузі, міжгалузеві господарські комплекси.

Територіальна структура відображає розміщення виробництва в окремих економічних районах, що визначаються певними умовами.

Соціальна структура характеризує співвідношення між:

- організаційно-правовими формами підприємництва з урахуванням рівня концентрації та централізації виробництва та на основі форм власності;

- групами населення за рівнем доходів.

Зовнішньоекономічна структура відображає пропорції між експортом і імпортом товарів, послуг, капіталів.

Економіка розвивається під впливом багатьох факторів. Вод­ночас є доцільним виокремлення з усієї сукупності факторів еко­номічного зростання впливу, який справляють структурні зміни на розвиток економіки. Вплив структурних змін в економіці на динаміку макроекономічних показників називається структур­ним ефектом. Він позитивний, якщо структурні зміни супрово­джуються високими темпами зростання економіки, і від'єм­ний, якщо індекс структурних змін має невелику величину. При цьому економічні пропорції консервативні, мають місце застій або зменшення обсягів виробництва.

3. Регулювання структурних змін в економіці є завданням структурної політики. У широкому розумінні структурна по­літика держави — це обґрунтування цілей і характеру струк­турних перетворень, визначення комплексу заходів щодо під­тримки розвитку тих елементів економічної системи, які забез­печують економічне зростання і вирішення актуальних проб­лем сьогодення.

Існує два типи структурної політики: пасивна і активна. Пасивна структурна політика полягає в тому, що держава ство­рює правову базу для вільного переливання капіталу і праці з одних галузей в інші, але безпосередньо не втручається в інвес­тиційні процеси. Структура змінюється внаслідок змін у нормах прибутку. Якщо в певній галузі попит перевищує пропозицію, то в цій галузі норма прибутку зростає. Капітал з інших галузей вилучається власниками і вкладається в галузі з підвищеною нормою прибутку. Виробництво товарів цієї галузі збільшується і пропозиція їх поступово починає перевищувати попит. При цьому норма прибутку в цій галузі спочатку знижується до се­редньої величини, а потім стає меншою за середню. Власники капіталів починають вилучати їх з цієї галузі і вкладати в іншу, де норма прибутку стає більшою за середню. Отже ринкове са­морегулювання забезпечує найвідповіднішу вимогам ринку структуру економіки. Але цей шлях пов'язаний зі значними со­ціальними втратами.

Активна структурна політика полягає в тому, що держава широко застосовує державні важелі для прискорення прогресив­них структурних зрушень. Для визначення моделі структурної політики і обґрунтування заходів щодо майбутнього структурних елементів застосовують три альтернативи (варіанти) рішень:

1. Стратегія обмеженого зростання. Для неї характерне вста­новлення цілей «від досягнутого» рівня.

2. Стратегія зростання. Здійснюється через значне підвищення рівня коротко- і довгострокових цілей розвитку над рівнем фак­тичного стану базового періоду.

3. Стратегія скорочення. Цілі на майбутнє встановлюються на рівні, нижчому в порівнянні з фактичним станом базового періоду.

Концепція активної структурної політики ґрунтується на чіт­кому визначенні найбільш ефективних напрямів структурної трансформації економіки. Для цього здійснюється політика пріо­ритетів. Найважливіша роль в політиці державних пріоритетів належить напрямам удосконалення галузевої структури економі­ки. Визначаючи пріоритетну галузь, виходять з таких критеріїв: експортний потенціал галузі; перспективи попиту на продукцію галузі на внутрішньому ринку; досягнення вищої індустріальної стадії розвитку; мінімізація залежності від імпорту сировини, енергії й мінімізація ресурсомісткості виробництва в цілому; мі­німізація дефіциту торговельного балансу країни, розв'язання проблем зайнятості населення; вирішення екологічних проблем та ін. З огляду на це до основних напрямів державної структурної політики можна віднести:

1. Зростання виробництва в галузях, що забезпечують значну частину експорту.

2. Зростання виробництва в галузях, які здатні на внутрішньо­му ринку замінити імпортну продукцію.

3. Розвиток виробництва товарів, конкурентоспроможних на світовому ринку.

4. Підтримка виробництв, що впроваджують ресурсозберігаю­чі технології.

5. Зростання виробництва в галузях, які здатні підвищити нау­ково-технічний рівень та якість продукції.

6. Розвиток конкуренції через реструктуризацію та диверсифі­кацію виробництва.

7. Розвиток виробництва сировини, напівфабрикатів і комплек­туючих для заміни імпортованих.

8. Скорочення виробництва в депресивних галузях.

Активна структурна політика передбачає розроблення і ре­алізацію комплексу заходів, який включає: стимулювання пере­тікання капіталу у пріоритетні галузі; стимулювання розвитку галузей, які прискорюють запровадження досягнень НТП; за­хист і надання фінансової допомоги галузям, які перебувають у стані занепаду й потребують докорінної реконструкції виробни­чого апарату; згортання частини виробництв у депресивних га­лузях; розроблення на державному рівні довгострокових планів, цільових програм, національних проектів для розв'язання акту­альних проблем структурної перебудови, а також програм під­готовки та перепідготовки робочої сили, створення робочих місць тощо.

4. Найвагомішим фактором структурних змін в економіці є інвес­тиції. Державна інвестиційна політика — це комплекс правових, адміністративних і економічних заходів держави, спрямованих на поширення та активізацію інвестиційних процесів. Розрізня­ють державну інвестиційну політику: пасивну та активну.

В Україні інвестиційний процес регулюють понад 100 законів та інших нормативних актів, зокрема Закони України «Про інвес­тиційну діяльність» (1991 р.), «Про режим іноземного інвестування» (1996 р.), «Про цінні папери й фондову біржу» (1991 р.) та ін.

В основу державного регулювання інвестиційної діяльності покладено такі принципи:

• послідовна децентралізація інвестиційного процесу;

• збільшення частки внутрішніх (власних) коштів суб'єктів го­сподарювання у фінансові інвестиційні проекти;

• перенесення центру ваги з безповоротного бюджетного фі­нансування у виробничій сфері на кредитування;

• виділення бюджетних коштів переважно для реалізації дер­жавних пріоритетів, програм (проектів), спрямованих на здійс­нення структурної перебудови економіки;

• фінансування будівництва об'єктів за рахунок бюджетних коштів, як правило, на конкурсній основі;

• надання переваги раніше розпочатому будівництву, техніч­ному переобладнанню і реконструкції діючих підприємств;

• державний контроль за цільовим використанням централізо­ваних інвестицій;

• розширення змішаного фінансування інвестиційних проектів;

• удосконалення нормативної і правової бази з метою збіль­шення обсягів залучення інвестицій;

• запровадження системи страхування інвестицій.

Увесь комплекс засобів, застосовуваних для впливу на інвес­тиційні процеси, можна розподілити за кількома основними на­прямами

Головним питанням державної інвестиційної політики є ви­значення пріоритетних сфер і об'єктів інвестування, які мають відповідати як стратегічним національним інтересам держави, так і тим невідкладним завданням, що випливають із сучасного стану та структури економіки.

Податкове регулювання інвестиційної діяльності забезпечує спрямування інвестицій у пріоритетні сфери економіки встанов­ленням відповідних податкових ставок і податкових пільг. Методи податкового регулювання інвестиційних процесів можна поділити на чотири групи: запровадження диференційованих ставок оподат­кування; звільнення від сплати податку на певний строк; змен­шення бази оподаткування; усунення подвійного оподаткування.

В Україні особливе значення мають бюджетні методи регулю­вання, оскільки ринок інвестиційних ресурсів недостатньо сфор­мований, існують гіпертрофована структура економіки, надмірна диференціація технічного рівня виробництв, високий рівень мо­нополізації, незамкненість на внутрішній ринок виробничих циклів, бракує довгострокового кредитування інвестиційних проек­тів, відсутні власні інвестиційні кошти підприємств.

Для збільшення бюджетного інвестування необхідно рефор­мувати структуру бюджетних видатків, зменшуючи при цьому витрати дотаційного характеру і відповідно збільшуючи фінансу­вання інвестиційно-інноваційних програм. Джерелом поповнення бюджету розвитку можуть бути кредити міжнародних організа­цій, кредити НБУ, виплати за раніше наданими позиками, надхо­дження від випуску в обіг довгострокових інвестиційних обліга­цій з доходом, який гарантується заставою майна, що перебуває у державній власності.

Істотним фактором активізації інвестиційної активності є ГКП. Така політика впливає на інвестиційні умови, регулюючи грошо­вий обіг і роботу банківської системи, яка мультиплікативно створює грошові кошти. Національний банк залежно від стану економіки здійснює кредитну експансію чи кредитну рестрикцію. Кредитна експансія проводиться в період економічного спаду для стимулювання економічного розвитку. Політика кредитної рест­рикції проводиться з метою отримання інвестиційної активності. Подорожчання кредитних ресурсів примушує інвесторів вклада­ти кошти в найбільш ефективні, прибуткові проекти. Для впливу на інвестиційну активність застосовується весь арсенал інстру­ментів грошово-кредитної політики.

Найрезультативнішим напрямом амортизаційної політики є механізм прискореної амортизації. Запровадження його дає змо­гу підприємствам прогресивних галузей економіки вже в перші роки експлуатації машин та устаткування окупити більшу части­ну їхньої вартості, накопичити в амортизаційному фонді достат­ню кількість коштів для дальшого інвестування.

Головною метою приватизації є породження ефективних вла­сників, які здатні здійснити інвестиції і налагодити нормальний виробничий процес. Ефективними засобами грошової приватиза­ції є проведення аукціонів, комерційних і некомерційних конкур­сів з продажу майна, яке перебуває у державній власності. Якщо аукціони й комерційні конкурси є способами залучення до бю­джету коштів, які згодом (через перерозподіл бюджету) можуть інвестуватися у виробництво, то некомерційні конкурси проводя­ться з метою залучення інвестицій безпосередньо в підприємства, що продаються. За результатами некомерційного конкурсу поку­пець приватизованого підприємства (або пакета акцій) повинен не тільки сплатити його ціну, але й виконати умови конкурсу щодо інвестування виробництва. Цей механізм дає державі можливість впливати на напрямки й обсяги інвестицій і контролюва­ти їх здійснення.

Важливою стороною державного регулювання інвестиційної діяльності є експертиза інвестиційних проектів. Згідно з українсь­ким законодавством обов'язковій державній експертизі підлягають державні, міждержавні й регіональні інвестиційні проекти і про­грами, що реалізуються за рахунок бюджетних і позабюджетних коштів. Інвестиції, що здійснюються за рахунок інших джерел фі­нансування, підлягають державній експертизі щодо дотримання екологічних, санітарно-гігієнічних вимог, пожежної безпеки, міц­ності та необхідної довговічності будинків і споруд, а також архі­тектурних вимог.

Підвищення інвестиційної активності в країні безпосередньо пов'язане з гарантіями, які надає держава суб'єктам інвестиційної діяльності, і захистом інвестицій. У Законі України «Про інвести­ційну діяльність» зазначено, що держава гарантує стабільність умов інвестиційної діяльності та додержання прав і законних інтересів її суб'єктів. Захист інвестицій здійснюється державними органами в різних формах. Передусім держава гарантує захист ін­вестицій незалежно від форм власності інвестора. Всім інвесторам забезпечується рівноправний правовий режим інвестиційної дія­льності, що виключає вжиття заходів дискримінаційного характе­ру, які могли б перешкодити управлінню інвестиціями, вивезенню іноземними інвесторами вкладених цінностей і прибутків, отри­маних від інвестиційної діяльності, ліквідації інвестицій. Для захи­сту інвестицій законодавством передбачено, що вони можуть, а іноді й обов'язково мають бути застраховані.

Дата добавления: 2014-01-07