ARCNet

Мережне середовище ARCNet (Attached Resource Computing Network) була розроблена корпорацією Datapoint в 1977 р. Стандартом вона так і не стала, але в цілому відповідає специфікації IEEE 802.4. Ця проста, гнучка й недорога архітектура для невеликих мереж (до 256 комп'ютерів) характеризується наступними параметрами:

· фізична топологія - «шина» або «зірка»;

· логічна топологія - «шина»;

· метод доступу - передача маркера;

· швидкість передачі даних - 2,5 або 20 (в ARCNet Plus) Мбіт/с;

· максимальний розмір кадру - 516 байт (в ARCNet Plus - близько 4 Кбайт);

· середовище передачі - вита пара або коаксіальний кабель;

· максимальна довжина сегмента:

o для витої пари - 244 м (для будь-якої топології),

o для коаксіального кабелю — 305 або 610 м (для топології «шина» або «зірка», відповідно).

Для з'єднання комп'ютерів тут використаються концентратори. Основний тип кабелю - коаксіальний типу RG-62; підтримується також вита пара й оптоволокно. Для коаксіального кабелю використовується BNC-конектори, для витої пари - конектори RJ-45.

Єдиним на сьогодні перевагою ARCNet можна вважати більшу дальність передачі при невисокій вартості встаткування. Однак ця перевага ніяк не компенсує множину проблем: зараз досить важко знайти мережні адаптери ARCNet, та й драйвери до них у сучасних операційних системах відсутні.

5.5. Бездротові мережі (IEEE 802.11).

Що до бездротових мережних рішень, то у локальних мережах зараз найбільше часто застосовуються технології Wi-Fi й Bluetooth.

Wi-Fi (скорочення від «Wireless Fidelity», «бездротова точність») — популярна технологія, що забезпечує бездротове підключення мобільних користувачів до локальної мережі й Інтернету.

Під ім'ям «Wi-Fi» насправді ховається кілька стандартів, розроблених для бездротових мереж на основі випущеної ще в 1997 р. специфікації IEEE 802.11.

Важливо відзначити, що в стандарті 802.11 передбачається використання тільки напівдуплексних прийомопередавачів, які не можуть одночасно передавати й приймати інформацію. Через це в бездротових мережах 802.11 станція в принципі не може виявити зіткнення під час передачі (оскільки в цей час не має можливості приймати дані). Тому як метод доступу до середовища у всіх стандартах використається метод CSMA/CA (із запобіганням колізій), що дозволяє уникати зіткнень. Це приводить до додаткових складностей при взаємодії й, як наслідок, до істотно менших швидкостей передачі даних, чим, наприклад, у технології Ethernet.

Основним же недоліком мереж Wi-Fi на сьогодні є досить мала дальність передачі даних, що не перевищує для більшості пристроїв 150 м (максимум 300 м) на відкритому просторі або всього декількох десятків метрів - у приміщенні.

Рішенням зазначеної проблеми може стати архітектура WiMAX (Worldwide Interoperability for Microwave Access), розроблювальна в рамках робочої групи IEEE 802.16. Реалізація цієї технології, що також використає радіосигнали як середовище передачі, дозволить надати користувачам швидкісний бездротової доступ на відстанях до декількох десятків кілометрів.

Нарешті, варто згадати ще про однуй з популярних сьогодні бездротових архітектур — про технологію Bluetooth (стандарт IEEE 802.15.1).

Як й в Wi-Fi, в Bluetooth використається радіосигнал із частотою 2,4 ГГц, однак ці стандарти між собою несумісні. Bluetooth характеризується досить низьким енергоспоживанням, що дозволяє з успіхом застосовувати цю технологію в переносних пристроях - ноутбуках, КПК і мобільних телефонах. До того ж Bluetooth практично не вимагає настроювання - цей стандарт дозволяє пристроям установлювати взаємодія при мінімальній участі користувача. З іншого боку, в Bluetooth досить низькі показники по дальності передачі й пропускної здатності - не більше 10 метрів й 400-700 Кбіт/с, - що різко обмежує можливості використання цієї технології в локальних мережах.

Дата добавления: 2014-01-07