Тема 1: Предмет та види економічного аналізу

Вступ

Шлюзи

Маршрутизатори

Маршрутизатори працюють на ще більш високому рівні моделі OSI — мережному. У їхнє завдання входить аналіз адрес, використовуваних у протоколі цього рівня (наприклад, IP-адрес), і визначення найкращого маршруту доставки пакета даних по призначенню. Звичайно, маршрутизатори працюють і на більше низьких рівнях моделі OSI - як концентратори вони відновлюють рівень і форму зраджуваного сигналу, як мости й комутатори — дозволяють уникнути зіткнень. Однак, на відміну від перерахованих вище пристроїв, маршрутизатори змінюють передані кадри Ethernet — точніше, «розбирають» їх до мережного рівня, а потім формують заново за певними правилами. До речі, без певного настроювання маршрутизатори не передають в інші порти навіть широкомовні пакети, і, таким чином, служать у мережах границями областей зіткнень у широкомовленні.

Потужні маршрутизатори є досить складними й дорогими програмно-апаратними комплексами, тому в сучасних мережах вони всі частіше заміняються комутаторами 3-го рівня — пристроями, що займають проміжний щабель між комутаторами й маршрутизаторами. Від звичайних комутаторів вони відрізняються тим, що можуть виконувати найпростіші функції маршрутизації, залишаючись при цьому продуктивними й не дуже дорогими.

Загалом кажучи, під шлюзом звичайно розуміється будь-який пристрій або програма, що дозволяють поєднувати різнорідні системи (наприклад, існують поштові шлюзи, використовувані для зв'язку різних систем електронної пошти). Але якщо мова йде про взаємодію в мережах, те тут під шлюзом мається на увазі пристрій, що з'єднує різні мережні архітектури (приклад: шлюз із Ethernet в Token Ring). Важливо тут те, що шлюз повинен не тільки мати фізичні порти для підключення різнорідних систем, але й «розуміти» різнорідні протоколи, виступаючи для них у ролі «перекладача».

Типовим прикладом шлюзів є широко використовувані в сучасних домашніх мережах інтегровані пристрої, у яких об'єднані ADSL-модем для підключення до Інтернету, безпровідна точка доступу, що працює по стандарту IEEE 802.11g, і комутатор Fast Ethernet з підтримкою стандарту IEEE 802.3u.

9. Налаштування ОС Windows для роботи в мережі.

9.1. Мережні ОС

Мережні ОС можна розділити на клієнтські, такі як Windows 2000 Professional, Windows XP Home Edition або Windows XP Professional, і серверні, наприклад Windows Server 2003.

Основна функція клієнтської мережної ОС - надати користувачеві зручний інтерфейс для роботи з мережними додатками й службами, забезпечивши при цьому максимальний захист комп'ютера й безпеку при доступі до даних і ресурсів. Сервери ж виконують сервісні функції, надаючи свої дані й ресурси для спільного використання, а також обслуговуючи різні клієнтські запити.

Які ж сервіси використаються операційними системами для роботи в мережі? Почнемо із клієнтських операційних систем. Якщо подивитися список компонентів, використовуваних мережними підключеннями ОС Windows 2000 Professional, те, крім протоколу TCP/IP, що забезпечує між мережеві й транспортні функції, можна побачити ще два сервіси: Служба доступу до файлів і принтерів мереж Microsoft і Клієнт для мереж Microsoft. Ці дві служби нерозривно зв'язані один з одним: перша використається для надання каталогів і принтерів у загальний доступ, друга - для підключення до них по мережі.

В операційній системі Windows XP додатково надається Планувальник пакетів QoS (Quality of Service) — служба, що дозволяє резервувати деяку частину загальної смуги пропущення мережного підключення, а потім виділяти її для таких додатків, де затримки неприпустимі (наприклад, при передачі по мережі відео зображення й мови при відео конференцзв’язку).

Таким чином, навіть у клієнтської ОС за замовчуванням передбачена серверна служба доступу до файлів і принтерів. Ця служба дозволяє в домашній або невеликій офісній мережах обходитися без використання серверів (нагадаємо: такі мережі називаються одноранговими, або робочими групами). Кількість комп'ютерів у них звичайно не перевищує 10 (до речі, саме така кількість підключень є максимальним для клієнтських ОС Windows). Комп'ютери в однорангових мережах звичайно підключаються до одного концентратора або комутатора, маршрутизатори не використаються. Щоб виявити сусідів, комп'ютери застосовують широкомовні повідомлення, і ніякі системи перетворення імен в IP-адреси при цьому не потрібні.

У великих мережах без серверів уже не обійтися. Більше того, щоб задовольнити постійно зростаючим потребам корпоративних користувачів, доводиться постійно підвищувати кількість й функціональність серверів, розширювати їхні апаратні можливості. Багато серверів доводиться робити спеціалізованими — призначеними для підтримки конкретних служб або додатків. Інші, не дуже складні сервіси, навпаки, можна поєднувати (консолідувати) у рамках одного потужного апаратного сервера.

Всі сучасні ОС є багато користувальними — вони розраховані на роботу в системі (у тому числі одночасну) декількох користувачів;

Щоб відрізнити одного користувача від іншого, застосовуються облікові записи (accounts) з унікальними іменами й паролями;

Облікові записи розрізняються рівнем повноважень (привілеїв, прав) — набором дій, які власник даного облікового запису може виконувати в системі. Звичайно облікові записи розділяють на адміністративні, що володіють максимальними привілеями, і користувацькі, набір повноважень для яких дозволяє нормально працювати в системі, але не дозволяє виконувати які-небудь критичні з погляду безпеки операції, наприклад форматувати розділи жорсткого диска або міняти настроювання мережі.

В версіях ОС Windows додатково існують облікові записи з рівнем прав, середнім між адміністративними й користувацькими (учасники групи «Досвідчені користувачі»), а також володіють мінімальними повноваженнями гостьові облікові записи (учасники групи «Гості», включаючи убудований обліковий запис «Гість»).

Крім того, існує два типи облікових записів — локальні з бази даних конкретного комп'ютера з ОС Windows, і глобальні облікові записи в домені, які зберігаються на контролерах домену;

Для входу в комп'ютер обов'язково потрібно вказати ім'я й пароль облікового запису, зареєстрованого в системі. Варто підкреслити, що поняття «вхід у систему» має на увазі не тільки безпосередній доступ, але й інші можливості роботи з комп'ютером, наприклад мережний або термінальний вхід, для яких також потрібні користувацькі ім'я й пароль.

Після входу в систему (інтерактивного, мережного й т.д.) користувач одержує доступ до ресурсів того комп'ютера, у який він увійшов (наприклад, доступ до локальних файлів або каталогів). Рівень доступу при цьому визначається списком дозволів, тобто можливих дій, які даний користувач може здійснювати із захищеним об'єктом. Наприклад, один користувач може змінити або видалити файл, інший - тільки прочитати його, а третьому взагалі буде відмовлено в доступі до цього файлу.

9.2. Основні типи серверів.

DHCP-сервери. Вони потрібні, щоб по запиті DHCP-клієнта (комп'ютера, у якого в настроюваннях протоколу TCP/IP включений режим автоматичного одержання IP-адреси) видати йому такі параметри, як унікальна IP-адреса й маска під мережі. Крім них, клієнт може одержувати від DHCP-сервера ряд додаткових параметрів, важливих для взаємодії з іншими мережами й зручною роботою в мережі: адреса основного шлюзу, адреси DNS- і WINS-серверів, назва домену, у який входить цей комп'ютер, і деякі інших;

DNS-сервери виконують дуже важливу функцію перетворення (дозволу) імен вузлів (host names) у відповідні їм IP-адреси. Нагадаємо: DNS (Domain Name System) розшифровується як «система (служба) доменних імен». Служба DNS була реалізована в Інтернеті в 1981 р., а з 2000 р. (з виходом ОС сімейства Windows 2000) вона стала основною службою перетворення імен у мережах Microsoft;

WINS-сервери реєструють у мережі NetBIOS-імена комп'ютерів й їхньої IP-адреси, а потім по запиті WINS-клієнтів перетворять ці імена в IP-адреси. Назва WINS (Windows Internet Name Service) правильно переводиться як «служба між мережевий імен Windows»; ця служба була розроблена, щоб забезпечити підтримку роботи NetBIOS- додатків у маршрутизованих мережах на базі протоколу TCP/IP. Зараз вона як і раніше використається, щоб у мережі коректно працювали такі застарілі ОС, як Windows 9x або Windows NT.

Комп'ютери для взаємодії один з одним використовують IP-адреси. Людині ж із числовими IP-адресами працювати незручно, тому при роботі в мережах звичайно використаються словесні імена комп'ютерів. (Втім, у переважній більшості додатків можна й безпосередньо застосовувати IP-адреси; іноді це зручний спосіб перевірки працездатності додатка, особливо якщо системи розпізнавання імен у даній мережі не працюють.)

Імена комп'ютерів при цьому можливі двох типів:

· імена вузлів — складаються з комбінацій букв, цифр і знака дефіса, розділених крапками. Це можуть бути імена комп'ютерів як в Інтернеті (приклад: www.microsoft.com), так й у локальній мережі(serverl.domain.local);

· NetBIOS-імена — «власні» імена комп'ютерів, що містять не більше 15 будь-яких символів, крім крапок (наприклад, SERVER1).

Сервери файлів (файл-сервери) потрібні для зберігання великих обсягів даних і надання до них доступу користувачам. Один файловий сервер може підтримувати одночасну роботу сотень і навіть тисяч користувачів. Щоб забезпечити збереженість інформації, файли-сервери, як правило, оснащені відмово-стійкими наборами (масивами) жорстких дисків і системами резервного копіювання.

Сервери друку (принт-сервери) призначені для забезпечення доступу користувачів до одного або декількох загальних принтерів. Вони приймають по мережі завдання на друк, що надходять від користувальницьких додатків, і управляють чергами завдань на друк, звичайно обслуговуючи кілька друкуючих пристроїв.

Схожі функції виконують і факси-сервери, щообслуговують клієнтські завдання на відправлення факсів, але вони, крім того, відповідають за одержання факсів й їхню доставку користувачам.

Сервери додатків виконують завдання обслуговування запитів користувачів на вибірку або обробку якої-небудь інформації; їх часто поєднують із серверами баз даних. Важливо, що із серверами додатків і баз даних одночасно може працювати велика кількість користувачів, причому виконання клієнтських запитів на спеціалізованому багатопроцесорному сервері виробляється набагато швидше, ніж на комп'ютерах користувачів.

Сервери віддаленого доступу й сервери VPN (Virtual Private Network — «віртуальна приватна мережа») забезпечують віддалене підключення до локальної мережі по модему або через Інтернет. Це дає користувачам можливість працювати з ресурсами локальної мережі підприємства, офісу або навчального закладу з будинку або з будь-якого місця, де є підключення до Інтернету, наприклад з Інтернет - кафе.

Термінальні сервери надають можливість роботи з іншими серверами через спеціальні програми — термінальні клієнти. За допомогою цих програм адміністратори, перебуваючи далеко від локальної мережі, виявляються начебто за консоллю сервера й можуть повністю управляти ним, а користувачі можуть віддалено працювати із установленими на сервері додатками.

Брандмауери (міжмережеві екрани) використаються при підключенні до Інтернету для захисту внутрішньої мережі від проникнення або атаки зловмисників на корпоративні сервери. Проксі–сервери (сервери-посередники) виконують функції контролю доступу користувачів в Інтернет і кешування часто запитуваних веб-сторінок (що дозволяє знизити витрати на користування Інтернетом). Оскільки обоє цих серверів призначені для установки на комп'ютер, що зв'язує локальну мережу з Інтернетом, їх часто поєднують у єдину програмно-апаратну систему.

Сервери електронної пошти (поштові сервери, mail-сервери) обслуговують поштові скриньки користувачів у даній організації, забезпечуючи підключення до них поштових клієнтів, а також обробляють всі вхідні й вихідні повідомлення. Їх також можна використати для ведення адресних книг, загальних папок і систем електронного документообігу.

Веб- і FTP-сервери надають для зовнішніх (а часто — і для внутрішніх) користувачів доступ до веб- і FTP-ресурсів, розміщеним у даній мережі.

Контролери домену забезпечують у мережах Microsoft роботу служб Активного каталогу (Active Directory) і підтримують базу даних всіх зареєстрованих у домені користувачів, комп'ютерів, груп і ресурсів. Наявність такої бази даних дозволяє адміністраторам централізовано управляти всіма мережними об'єктами й ресурсами. Користувачі ж одержують можливість входити в мережу з будь-якого приналежного домену комп'ютера, а потім «прозоро» (без уведення імені й пароля) підключатися до інших комп'ютерів і працювати з їхніми ресурсами.

9.3. Робочі групи й домени.

Робоча група — це логічне угруповання комп'ютерів, об'єднаних загальним ім'ям для полегшення навігації в межах мережі. Принципово важливо, що кожен комп'ютер у робочій групі рівноправний (тобто мережа виходить одноранговою) і підтримує власну локальну базу даних облікових записів користувачів (Security Accounts Manager, SAM).

Звідси випливає основна проблема, що не дозволяє використати робочі групи у великих корпоративних мережах. Дійсно, якщо згадати, що вхід у захищену систему є обов'язковим, а безпосередній і мережний входи принципово розрізняються (безпосередній контролюється локальним комп'ютером, а мережний — віддаленим), то, наприклад, користувачеві, що ввійшов на комп'ютер Compl під локальним обліковим записом Userl, буде відмовлено в доступі до принтера, установленому на комп'ютері Comp2, оскільки в його локальній базі немає користувача з ім'ям Userl. Таким чином, для забезпечення «прозорої» взаємодії в робочій групі потрібно створювати однакові облікові записи з однаковими паролями на всіх комп'ютерах, де працюють користувачі й розташовані ресурси.

В ОС Windows XP Professional для робочих груп передбачений спеціальний режим: «Використати простий загальний доступ до файлів», що дозволяє обійти зазначену проблему (даний режим включений за замовчуванням). У цьому випадку підключення до будь-якого мережного комп'ютера здійснюється від імені його локального гостьового облікового запису, що включається за допомогою Майстра настроювання мережі (за замовчуванням він відключений) і для якого настроюється потрібний рівень доступу.

Зрозуміло, що управляти обліковими записами й ресурсами в робочій групі можна тільки при невеликій кількості комп'ютерів і користувачів. У великих мережах варто застосовувати домени.

Домен — це логічне угруповання комп'ютерів, об'єднаних загальною базою даних користувачів і комп'ютерів, політикою безпеки й керування.

Домени створюються на основі мережних ОС Windows, а база даних, як ми вже говорили, підтримується контролерами домену. Важливим у доменах є те, що всі комп'ютери тут не самі здійснюють перевірку користувачів при вході, а передоручають цю процедуру контролерам. Така організація доступу дозволяє легко здійснити однократну перевірку користувача при вході в мережу, а потім уже без перевірки надавати йому доступ до ресурсів всіх комп'ютерів домену.

Економічний аналіз є конкретною методологічною дисципліною. На його основі вивчаються основні закономірності розвитку народного господарства країни, а також окремих його галузей та підприємств. Роль аналізу полягає в оцінюванні діяльності господарюючих суб’єктів, виявленні та обчисленні величини невикористаних резервів. Проведення аналізу має сприяти поліпшенню управління підприємством, зміцненню його ринкових засад
і подальшому зростанню ефективності його діяльності.

Конспект лекцій, значною мірою узагальнюючи здобуті студентами знання з інших економічних дисциплін, допоможе майбутнім фахівцям оцінювати окремі господарські ситуації, вирішувати комплексні економічні проблеми на підприємстві тощо.

Вивчення дисципліни починається з теоретичних основ економічного аналізу. У наступних темах викладається методика аналізу фінансово-господарської діяльності промислового підприємства, звертається увага студентів на особливості вивчення окремих тем і питань аналізу, зміни традиційних підходів і методик з урахуванням сучасних ринкових умов і нових положень (стандартів) бухгалтерського обліку.

Ґрунтовне засвоєння теоретичного матеріалу гарантує успіх на семінарських і практичних заняттях.

1.1 Предмет, зміст та завдання економічного аналізу

1.2 Види і напрямки економічного аналізу

1.1 Вивчення кожної навчальної дисципліни розпочинається з науково обґрунтованих та загальновизнаних теоретичних засад.

Змістовна частина теоретичних основ економічного аналізу розпочинається з розгляду сутності цієї конкретно економічної, прикладної дисципліни. Аналіз як метод дослідження полягає в уявному розподілі цілого на складові частини та виділенні його окремих сторін, властивостей, зв'язків. Такий поділ дозволяє дослідити внутрішню сутність і природу процесу, який розглядається, його залежність від різних факторів, внаслідок чого можливий підхід до синтезу, тобто узагальненню одержаних даних, найбільш повно розібратись у досліджуваному явищі, отримати можливість активно на нього впливати, що особливо важливо в період роздержавлення народногосподарського комплексу України, переходу до ринкових відносин.

Економічний аналіз як наукова дисципліна — це система спеціальних знань, пов’язана з дослідженням існуючих економічних процесів і господарських комплексів, темпів, пропорцій, а також тенденцій розвитку, з виявленням глибинної їх суті і причин, що зумовлюють різні відхилення від запланованих показників, договірних зобов’язань, виробничих потужностей, та об’єктивною оцінкою їх виконання; це система спеціальних знань для дослідження зміни та розвитку економічних явищ і процесів у їх взаємозв'язку та взаємообумовленості, з метою забезпечення цільового управління ними.

Економічний аналіз складається з:

§ теорії економічного аналізу – це система знань про предмет і об’єкт аналізу, суб’єкти аналізу, метод і методику, прийоми та інформаційну базу аналізу;

§ практичної організації аналітичної роботи – це спеціальні знання, що забезпечують процес аналітичної роботи.

Предметом економічного аналізу є фінансово-господарська діяльність підприємств, відображена в показниках планів і звітності та направлена на ефективне використання всіх ресурсів з метою підвищення ефективності і виробництва його кінцевих результатів. Іншими словами, предмет економічного аналізу – це причинно-наслідкові взаємозв'язки економічних процесів діяльності підприємств. Виходячи з цього, об'єктами є економічні результати діяльності господарюючого суб'єкта, фінансовий стан, платоспроможність, ліквідність, фінансові результати, обсяг виробництва та продажу, собівартість, забезпеченість трудовими, матеріальними та фінансовими ресурсами, характер їх використання, тобто постачальна, виробнича, збутова та фінансова сторони господарчої діяльності.

Всі об’єкти аналізу у своїй сукупності і складають предмет економічного аналізу.

Зміст економічного аналізу становить комплексне і взаємопов'язане дослідження процесів і явищ господарської діяльності підприємств та їх структурних підрозділів, визначення на цій основі причинно-наслідкових зв'язків і тенденцій розвитку з метою обґрунтування та оцінки ефективності управлінських рішень.

Мета економічного аналізу — сприяння виконанню планів підприємств і їх підрозділів, а також інших господарських формувань, сприяння дальшому розвитку і поліпшенню економічної роботи завдяки підготовці проектів оптимальних управлінських рішень. Основна мета економічного аналізу— це пошук можливостей (резервів) підвищення ефективності виробництва на основі вивчення передових досягнень науки та практики, струк­тури ринку, а також детального вивчення попиту й пропозиції на продукцію підприємства.

Зміст економічного аналізу визначають його завдання.

Основними завданнями економічного аналізу є:

¾ об’єктивна оцінка роботи підприємства і його підрозділів через порівняння результатів з витратами;

¾ виявлення впливу відповідних факторів на показники, які аналізуються, і вивчення причинних зв’язків;

¾ пошук наявних резервів підвищення ефективності виробництва;

¾ опрацювання конкретних заходів щодо використання виявлених резервів та здійснення контролю за їх виконанням;

¾ узагальнення результатів аналізу для прийняття раціональних управлінських рішень.

Ці основні завдання економічного аналізу забезпечують за їх комплексного вирішення досягнення кінцевих результатів — виконання планів, поліпшення й удосконалення економічної роботи і відповідно дальшого розвитку підприємств.

Проте ними не вичерпується весь склад завдань аналізу. Можна назвати ще й такі:

¾ оцінка реальності, напруженості та оптимальності планів і обґрунтованості норм споживання ресурсів;

¾ виявлення забезпеченості підприємства матеріальними, трудовими та фінансовими ресурсами;

¾ оцінка дійовості поточного контролю на всіх виробничих дільницях;

¾ вивчення новацій і сприяння їх поширенню;

¾ дослідження конкурентоспроможності свого підприємства і кон’юнктури ринку.

Як бачимо, понятійний апарат економічного аналізу включає специфічні (що несуть головне змістове навантаження) категорії — ресурси, фактори, причини, резерви виробництва.

Обов’язковою умовою будь-якого матеріального виробництва є забезпеченість його відповідними ресурсами (трудовими, матеріальними, фінансовими, земельними тощо).

У процесі виробництва ресурси починають взаємодіяти один з одним. Такі взаємодії набувають форми факторів (чинників).

Фактор — це рушійна сила будь-якого процесу або явища, який визначає їх характер та результат. Інакше кажучи, фактор — це причина, яка впливає на певний результат (наслідок).

Причини — умови здійснення окремих явищ,які більшглибоко,ніж фактори, розкривають зміни рівня ресурсів і їхнього складу, а також показників роботи; вони деталізують вплив факторів.

На виробництві мають місце чимало причинно-наслідкових зв’язків, а отже факторів (чинників), виявлення, вимір і вивчення яких — важливе завдання економічного аналізу.

Фактор завжди має не лише величину, а й напрям дії. Тому розрізняють позитивні та негативні фактори. З останніми часто пов’я­зують резерви виробництва. Отже, звідси ще одне визначення: фактор — це попередник виникнення резервів виробництва.

Під дією трудових або енергетичних факторів ресурси виробництва починають рухатися, взаємодіяти і, врешті-решт, трансформуються у нові речі — матеріальні блага, продукцію. При цьому частина ресурсів залишається невикористаною або витрачається нераціонально, губиться, псується, накопичується у вигляді відходів, випаровується і звітрюється, залишається у воді. У зв’язку з цим виникає питання про резерви виробництва.

Під час вивчення цієї категорії слід обов’язково усвідомити, що поняття «резерв» має два різні визначення.

1. Резерв — це запас ресурсів, який свідомо не витрачається і підтримується на певному рівні як засіб, що забезпечує надійність і безперервність роботи будь-якої системи;

2. Резерв — це невикористана або згаяна можливість чогось, наприклад зростання обсягу виробництва, поліпшення якості, підвищення рентабельності тощо; це невикористані можливості підвищення ефективності виробництва за рахунок поліпшення використання ресурсів унаслідок запровадження певних заходів.

1.2 Дуже актуальним, зважаючи на думку фахівців із теорії та практики економічного аналізу, вдосконалення його методики має питання визначення видів та напрямів економічного аналізу. Відмінними ознаками кожного виду аналізу є: цільова спрямованість, завдання, об'єкти дослідження, джерела інформації, методика проведення.

В залежності від глибини дослідження та призначення результатів економічного аналізу виділяють такі його види: загальноекономічний, техніко-економічний, функціонально-вартісний.

Залежність видів економічного аналізу від рівня управління, об’єктів аналізу та їх деталізації, інтервалу та повноти охоплення, призначення результатів аналізу структурно викладена на мал.1.1

Рисунок 1.1 - Класифікація видів і напрямків економічного аналізу.

Загальноекономічний аналіз виконують керівники та спеціалісти підприємств, вищестоящих, фінансових, кредитних і статистичних органів за даними загальної звітності. Його метою є оцінка господарської діяльності, виявлення основних напрямків і тенденцій її розвитку, шляхів підвищення ефективності використання наявних ресурсів і якості роботи.

Результати загальноекономічного аналізу використовуються для загального контролю за роботою аналізуємого об’єкта і планування перспектив його розвитку.

За характером проведення і охоплених питань склалось два напрямки проведення загальноекономічного аналізу: фінансово-економічний, статистико-економічний.

Техніко-економічний аналіз виконують робітники, технічні та економічні служби, інші органи управління за даними оперативної та періодичної звітності. Його метою є оцінка господарчої діяльності, виявлення причинних взаємозв’язків і взаємодії різних факторів, техніки і економіки, резервів виробництва, відпрацювання заходів раціоналізації використання ресурсів.

Функціонально-вартісний аналіз проводиться з метою виявлення резервів зниження витрат за рахунок більш ефективних варіантів виробництва, визначення кращого співвідношення між споживчою вартістю виробу і витратами на його виготовлення. Він базується на пошуку шляхів зниження матеріаломісткості, енерго- і працемісткості продукції.

Функціонально-вартісний аналіз передбачає мінімізацію витрат ресурсів в процесі виробництва за рахунок поліпшення конструкції виробів, удосконалення способів виготовлення деталей і вузлів, виявлення “додаткових” чи “зайвих” витрат, раціоналізації технології та використання ефективних матеріалів. Для здійснення цього аналізу використовується звітна, облікова, конструкторсько-технологічна, нормативна і позаоблікова інформація.

Економічний аналіз господарської діяльності за часом дослідження процесів і явищ поділяють на попередній, оперативний, наступний (заключний), перспективний.

Попередній аналіз вивчає майбутні процеси і явища. Він проводиться для відпрацювання проектів, обґрунтованих бізнес-планів, встановлення оптимальних розмірів виробництва, раціонального використання наявних ресурсів, підвищення ефективності виробництва, з метою запобігання прийняттю неефективних, хоч і технічно прогресивних, рішень.

Оперативний аналіз проводиться безпосередньо в ході господарської діяльності або слідом за її здійсненням, з метою оперативного впливу на техніко-економічні показники підприємства і його структурних підрозділів. Він дозволяє безпосередньо в процесі господарської діяльності виявити негативні фактори та установити їх вплив на виробництво, оцінити можливі наслідки цього впливу і застосувати засоби для усунення або попередження небажаних наслідків. Іншими словами, цей аналіз дає можливість оперативно обґрунтувати управлінські рішення та координувати виробництво.

Наступний /заключний/ аналіз проводиться після здійснення господарської діяльності і одержання звітності. Його мета - це всебічне вивчення економіки підприємства, об’єктивна оцінка результатів діяльності, виявлення закономірностей і тенденцій розвитку господарства, викриття внутрішньогосподарських резервів і відпрацювання конкретних заходів їх реалізації.

Перспективний аналіз застосовується для виявлення основних довгострокових, майбутніх тенденцій і факторів розвитку господарської діяльності. Його метою є прогнозування напрямків подальшого розвитку економічних районів, галузей та народного господарства в цілому. Він забезпечує вибір найбільш оптимальних рішень на перспективу.

Види і напрямки аналізу доповнюють один одного.

За місцем проведення економічний аналіз поділяється на внутрішньогосподарський і міжгосподарський; галузевий і міжгалузевий.

Внутрішньогосподарський аналіз вивчає показники діяльності підприємства та його структурних підрозділів.

Міжгосподарський аналіз вивчає показники роботи підприємства в порівнянні з показниками інших підприємств. Він направлений на виявлення відмінностей в роботі співставних підприємств, розповсюдження передового досвіду, викриття і мобілізацію глибинних резервів, найбільш об’єктивну оцінку господарської діяльності.

За обсягом дослідження і мірою охоплення господарської діяльності економічний аналіз поділяється на комплексний /повний/ і тематичний /частковий/.

Повний /комплексний/ аналіз охоплює всі сторони господарської діяльності, частковий - досліджує найбільш актуальні для даного часу її сторони /аналіз трудової дисципліни, аналіз роботи цеху, каси, тощо/.

За методами вивчення об'єктів аналіз поділяється на:

a) порівняльний — проводиться порівняння звітних даних з даними плану (аналізується виконання планових показників), ми­нулого звітного періоду (вивчається динаміка показників) з да­ними передових підприємств, а також з даними конкурентів;

b) факторний аналіз — здійснюється з метою виявлення вели­чини впливу факторів на зміну результативних показників;

c) діагностичний аналіз — застосовується для з'ясування при­чин порушення нормального перебігу виробничого процесу, без­діяльності які потребують додаткових коштів і часу;

d) маржинальний аналіз (аналіз беззбитковості) — це метод оцінки та обґрунтування ефективності управлінських рішень у бізнесі на основі вивчення співвідношення між трьома основни­ми показниками: обсягом продаж (реалізації), собівартістю і при­бутком, прогнозуванням величини кожного з цих показників при заданих значеннях інших;

е) економіко-статистичний аналіз — застосовується для вивчен­ня різних масових суспільних явищ на різних рівнях управління-підприємства, галузі, регіону; проводиться статистичними органами;

t) маркетинговий аналіз — здійснюється службою маркетингу підприємства і застосовується для вивчення зовнішнього оточен­ня підприємства, ринків сировини та збуту готової продукції по­питу й пропозиції, комерційного ризику формування цінової політики та ін.;

g) економіко-математичний аналіз — застосовується для визначення оптимального варіанта розв'язання економічних задач виявлення резервів підвищення ефективності виробництва за рахунок повнішого та ефективнішого використання ресурсів. Ши­роке застосування цього напряму економічного аналізу спостері­гається у розкрійних виробництвах підприємств;

За користувачами аналітичної інформації аналіз може бути:

a) внутрішній — здійснюється на підприємстві для потреб управління виробничою, комерційною та фінансовою діяльністю;

b) зовнішній — здійснюється на основі статистичної та фінан­сової звітності органами господарського управління, банками, фінансовими органами, акціонерами, інвесторами.

Закінчуючи вивчення першої теми, слід з’ясувати, яке місце посідає економічний аналіз у системі економічних та інших наук і які взаємозв’язки існують між ними.

Теоретичною основою економічного аналізу є політична економія, а загальним методом пізнання, як і для всіх інших наук, — діалектика.

Економічний аналіз тісно пов’язаний з галузевими економіками, організацією та менеджментом, маркетингом, фінансовими дисциплінами, банківською справою і кредитуванням.

Особливу роль в економічному аналізі відіграють бухгалтерський облік та статистика. Вони не тільки постачають йому необхідну інформацію, а й надають деякі свої методи для її вивчення. Особливо плідно у цій справі склалися стосунки між аналізом і статистикою, внаслідок чого методика аналізу збагатилася багатьма статистичними методами й прийомами дослідження.

В економічному аналізі широко застосовуються сучасні засоби обробки інформації, економіко-математичні та соціологічні методи, знання в галузі техніки й технології виробництва.

Дата добавления: 2014-01-07