Тема 7. Цивільний позов у кримінальному процесі

1. Поняття, зміст і значення цивільного позову у кримінальному провадженні.

2. Підстави і порядок заявлення цивільного позову.

3. Заходи забезпечення цивільного позову у кримінальному провадженні.

4. Доказування цивільного позову на судовому розгляді.

1. Захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження здійснюються у кримінальному судочинстві не лише з метою встановлення винної особи і застосування до неї належної правової процедури. Важливого значення у кримінальному провадженні набуває діяльність слідчого та суду по відшкодуванню фізичній чи юридичній особі завданої їм шкоди, щодо якої цими особами при здійсненні кримінального провадження може бути подано цивільний позов. Заявлення цивільного позову в кримінальній справі ‑ це, в першу чергу, охорона права кожного володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами інтелектуальної, творчої діяльності, визначеного у частині першій статті 41 Конституції України.

Об’єктами права власності можуть бути будь-які матеріальні цінності, як викрадені, так і знищені або пошкоджені, грошові кошти, цінні папери та інші об’єкти, не заборонені чинним законодавством України в обігу, що мають визначену вартість. Право власності у кримінальному провадженні забезпечується в інтересах власника у тих випадках, коли шкода, по-перше, виникає у зв’язку з вчиненням кримінального правопорушення, по-друге, носить матеріальний характер. При цьому не важливо, чи є завдана шкода основним наслідком чи супутнім.

Право на відшкодування завданої кримінальним правопорушенням шкоди, визначене у пункті 10 частини 1 статті 56 КПК України, мають: фізична чи юридична особа з моменту подання заяви про вчинення щодо них кримінального правопорушення або заяви про їх залучення до провадження як потерпілих (частина 2 статті 55 КПК України), а також особа, яка не є заявником, але якій кримінальним правопорушенням завдана шкода і яка після початку кримінального провадження подала заяву про залучення її до провадження як потерпілого (частина 3 статті 55 КПК України).

Отже, цивільний позов – це вимога правового характеру про відшкодування шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі в результаті вчинення кримінального правопорушення, що розглядається і вирішується по суті на досудовому розслідуванні і в судовому провадженні у кримінальній справі.

Перевагами заявлення цивільного позову в кримінальному провадженні є:

‑ звільнення позивача від сплати судового збору;

‑ підставою для позову є встановлені обставини кримінального правопорушення, що звільняє цивільного позивача від необхідності їх доказування (частина 1 статті 61, частина 1 статті 128 КПК України);

‑ вид і розмір шкоди включаються до обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні і визначаються в процесі досудового розслідування незалежно від заявленого цивільного позову (пункт 3 частини 1 статті 91 КПК України);

‑ неможливість дублювання розгляду справи в кримінальному і цивільному процесі (частини 6-7 статті 128 КПК України).

2. Відповідно до частини 1 статті 61 КПК України, цивільним позивачем у кримінальному провадженні є фізична особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, а також юридична особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової шкоди, та яка в порядку, встановленому цим Кодексом, пред’явила цивільний позов. Цивільний позивач з моменту подання позовної заяви органу досудового розслідування або суду має права та обов’язки, передбачені КПК України для потерпілого в частині, що стосуються цивільного позову, а також має право підтримувати цивільний позов або відмовитися від нього до видалення суду в нарадчу кімнату для ухвалення судового рішення. Цивільний позивач повідомляється про прийняті процесуальні рішення в кримінальному провадженні, що стосуються цивільного позову, та отримує їх копії у випадках та в порядку, встановлених КПК України для інформування та надіслання копій процесуальних рішень потерпілому.

Відповідно до частини 2 статті 128 КПК України, на захист інтересів неповнолітніх осіб та осіб, визнаних у встановленому законом порядку недієздатними чи обмежено дієздатними, цивільний позов може бути пред’явлений їхніми законними представниками, визначеними згідно зі статтею 59 та іншими нормами КПК України.

Цивільний позов в інтересах держави пред’являється прокурором. Цивільний позов може бути поданий прокурором у випадках, встановлених законом, також в інтересах громадян, які через фізичний чи матеріальний стан, неповноліття, похилий вік, недієздатність або обмежену дієздатність неспроможні самостійно захистити свої права (пункт 2 статті 121 Конституції України, пункт 2 частини першої статті 5 Закону України «Про прокуратуру»).

Позовна заява про відшкодування завданої шкоди за своєю формою та змістом повинна відповідати вимогам, встановленим до позовів, які пред’являються у порядку цивільного судочинства, визначеним у статті 119 ЦПК України. Враховуючи специфіку кримінального провадження, до таких вимог можуть бути віднесені наступні з них:

1. Позовна заява подається в письмовій формі та повинна містити:

‑ найменування суду, до якого подається заява;

‑ ім’я (найменування) позивача і відповідача, а також ім’я представника позивача, якщо позовна заява подається представником, їх місце проживання (перебування) або місцезнаходження, поштовий індекс, номери засобів зв’язку, якщо такі відомі;

‑ зміст позовних вимог;

‑ ціну позову щодо вимог майнового характеру;

‑ виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги;

‑ зазначення доказів, що підтверджують кожну обставину, наявність підстав для звільнення від доказування;

‑ перелік документів, що додаються до заяви.

2. Позовна заява підписується позивачем або його представником із зазначенням дати її подання.

3. Позовна заява повинна відповідати іншим вимогам, встановленим законом.

4. У разі пред’явлення позову особами, які діють на захист прав, свобод та інтересів іншої особи, в заяві повинні бути зазначені підстави такого звернення.

5. Якщо позовна заява подається представником позивача, до позовної заяви додається довіреність чи інший документ, що підтверджує його повноваження.

Згідно з частиною 1 статті 128 КПК України, цивільний позов пред’являється під час кримінального провадження до початку судового розгляду до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння. Відповідно, така фізична або юридична особа визнається цивільним відповідачем і з моменту подання позовної заяви органу досудового розслідування або суду набуває права та обов’язки, передбачені КПК України для підозрюваного, обвинуваченого в частині, що стосуються цивільного позову, а також має право визнавати позов повністю чи частково або заперечувати проти нього. Цивільний відповідач, як і цивільний позивач, повідомляється про прийняті процесуальні рішення в кримінальному провадженні, що стосуються цивільного позову, та отримує їх копії у випадках та в порядку, встановлених цим Кодексом для інформування та надіслання копій процесуальних рішень підозрюваному, обвинуваченому.

Щодо підозрюваного чи обвинуваченого, при пред’явленні до них цивільного позову їх процесуальний статус не змінюється.

Для розгляду цивільного позову разом з кримінальною справою необхідна сукупність умов:

1. Роз’яснення потерпілому його процесуальних прав;

2. Наявність позовної заяви органу досудового розслідування або суду;

3. Дієздатність потерпілого як фізичної особи;

4. Додержання встановлених цивільним законодавством України строків позовної давності;

5. Можливість пред’явлення цивільного позову не лише на досудовому розслідуванні, а й до початку судового розгляду;

6. Відсутність судового рішення, яке набрало законної сили, винесеного по спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і за тими самими підставами.

3. Заявлення цивільного позову на досудовому розслідуванні передбачає обов’язок слідчого не лише визначити вид і розмір шкоди, завданої незаконними діями, а й здійснювати процесуальні заходи, спрямовані на забезпечення заявленого позову. До таких заходів, зокрема, відносяться:

1. Клопотання перед слідчим суддею про арешт майна, тимчасово вилученого у підозрюваного. Таке вилучення може бути здійснене кожним, хто законно затримав особу: 1) при вчиненні або замаху на вчинення кримінального правопорушення; 2) безпосередньо після вчинення кримінального правопорушення чи під час безперервного переслідування особи, яка підозрюється у його вчиненні, з метою вилучення у неї речей, документів, грошей тощо, у тому числі набутих в результаті вчинення кримінального правопорушення, доходів від них, або на які було спрямоване кримінальне правопорушення. Кожна особа, яка здійснила законне затримання, зобов’язана одночасно із доставленням затриманої особи до слідчого, прокурора, іншої уповноваженої службової особи передати їй тимчасово вилучене майно. Факт передання тимчасово вилученого майна засвідчується протоколом (пункт 4 частини 2 статті 167, частина 1 статті 168, частина 2 статті 207 КПК України).

Відповідно до частини 5 статті 171 КПК України, клопотання слідчого, прокурора про арешт тимчасово вилученого майна повинно бути подано не пізніше наступного робочого дня після вилучення майна, інакше майно має бути негайно повернуто особі, у якої його було вилучено. Таке майно повертається також і в інших випадках, зокрема: за постановою прокурора, якщо він визнає таке вилучення майна безпідставним; за ухвалою слідчого судді чи суду, у разі відмови у задоволенні клопотання прокурора про арешт цього майна (пункти 1-2 частини 1 статті 169 КПК України); при постановленні слідчим суддею ухвали про арешт тимчасово вилученого майна пізніше семи десяти двох годин із дня надходження до суду клопотання (частина 6 статті 173 КПК України).

2. Арешт нерухомого і рухомого майна, майнових прав інтелектуальної власності, грошей у будь-якій валюті готівкою або у безготівковому вигляді, цінних паперів, корпоративних прав, які перебувають у власності підозрюваного, обвинуваченого або осіб, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, i перебувають у нього або в інших фізичних, або юридичних осіб з метою забезпечення можливої конфіскації майна або цивільного позову (частина 3 статті 170 КПК України).

З клопотанням про арешт майна до слідчого судді, суду має право звернутися прокурор, слідчий за погодженням з прокурором, а з метою забезпечення цивільного позову ‑ також цивільний позивач.

У клопотанні слідчого, прокурора про арешт майна повинно бути зазначено: 1) підстави, у зв’язку з якими потрібно здійснити арешт майна; 2) перелік і види майна, що належить арештувати; 3) документи, що підтверджують право власності на майно, що належить арештувати.

До клопотання також мають бути додані оригінали або копії документів та інших матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання.

У клопотанні цивільного позивача, слідчого, прокурора про арешт майна підозрюваного, обвинуваченого, іншої особи для забезпечення цивільного позову повинно бути зазначено: 1) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням; 2) докази факту завдання шкоди і розміру цієї шкоди.

Вартість майна, яке належить арештувати з метою забезпечення цивільного позову, повинна бути співмірною із розміром шкоди, завданої кримінальним правопорушенням (частини 1-4 статті 171 КПК України).

Процесуальний порядок розгляду в суді клопотання про арешт майна має диференційований характер. Якщо майно раніше було вилучене, клопотання про його арешт розглядається слідчим суддею, судом не пізніше двох днів з дня його надходження до суду, за участю слідчого та/або прокурора, цивільного позивача, якщо клопотання подано ним, підозрюваного, обвинуваченого, іншого власника майна, і за наявності ‑ також захисника, законного представника. Неприбуття цих осіб у судове засідання не перешкоджає розгляду клопотання (частина 1 статті 172 КПК України).

Клопотання слідчого, прокурора, цивільного позивача про арешт майна, яке не було тимчасово вилучене, відповідно до частини 2 статті 172 КПК України може розглядатися без повідомлення підозрюваного, обвинуваченого, іншого власника майна, їх захисника, представника чи законного представника, якщо це є необхідним з метою забезпечення арешту майна.

У разі задоволення клопотання слідчий суддя, суд згідно з частиною 5 статті 173 КПК України постановляє ухвалу, в якій зазначає: 1) перелік майна, яке підлягає арешту; 2) підстави застосування арешту майна; 3) перелік тимчасово вилученого майна, яке підлягає поверненню особі; 4) заборону розпоряджатися або користуватися майном у разі її передбачення та вказівку на таке майно; 5) порядок виконання ухвали.

Копія ухвали надсилається слідчому, прокурору, підозрюваному, обвинуваченому, іншим заінтересованим особам не пізніше наступного робочого дня після її постановлення.

Ухвала про арешт майна відповідно до частини 1 статті 175 КПК України виконується негайно слідчим, прокурором.

3. Проведення огляду, обшуку, виїмки кореспонденції, слідчого експерименту, інших слідчих дій гласного і негласного характеру з метою встановлення місця знаходження і вилучення речей, документів, грошових коштів, цінних паперів, щодо яких є достатні підстави вважати, що вони були об’єктами кримінально протиправних дій. Після перевірки належності до обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні такі об’єкти відповідно до статті 98 КПК України визнаються речовими доказами і вирішується питання про місце їх зберігання.

4. Реституція ‑ особлива форма відшкодування збитків, що полягає у повернення речі у законне володіння у разі недійсності правочину (частина 1 статті 216 ЦК України), у кримінальному провадженні передбачена у випадках, коли об’єкти права власності можуть бути повернуті володільцям без шкоди для успішного розгляду справи. Зокрема, відповідно до пункту 1 частини 6 статті 100 КПК України, речові докази, що не містять слідів кримінального правопорушення, у вигляді предметів, великих партій товарів, зберігання яких через громіздкість або з інших причин неможливо без зайвих труднощів або витрати по забезпеченню спеціальних умов зберігання яких співмірні з їх вартістю, а також речові докази у вигляді товарів або продукції, що піддаються швидкому псуванню, повертаються власнику або передаються йому на відповідальне зберігання. Як зазначається у пункті 5 частини 9 цієї ж процесуальної норми, гроші, цінності та інше майно, які були об’єктом кримінального правопорушення або іншого суспільно небезпечного діяння, повертаються законним володільцям, а в разі невстановлення їх ‑ передаються в дохід держави в установленому Кабінетом Міністрів України порядку.

5. Компенсація як спосіб забезпечення відшкодування завданої шкоди полягає у сплаті вартості знищених чи пошкоджених речей, а також коли цивільний позивач відмовляється отримати від незаконного володільця свою річ. Підозрюваний, обвинувачений, а також за його згодою будь-яка інша фізична чи юридична особа має право на будь-якій стадії кримінального провадження відшкодувати шкоду, завдану потерпілому, територіальній громаді, державі внаслідок кримінального правопорушення. Шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні. Наразі передбачається також, що шкода, завдана потерпілому внаслідок кримінального правопорушення, компенсується йому за рахунок Державного бюджету України у випадках та в порядку, передбачених законом (частини 1-3 статті 127 КПК України). Це положення особливо актуальне у випадках, коли особа відмовляється добровільно відшкодувати збитки або не має на це відповідних коштів, а також коли цю особу при провадженні досудового розслідування не встановлено.

4. Питання щодо виду і розміру шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, досліджується не лише на досудовому розслідуванні, а й у судовому провадженні. Цивільний позивач та цивільний відповідач, якщо вони з’явилися до суду, є рівноправними учасниками судового розгляду, які можуть приймати участь у допиті обвинуваченого (частина 1 статті 351 КПК України), свідка (частина 11 статті 352 КПК України), експерта (частина 2 статті 356 КПК України), вони є учасниками судових дебатів (частина 1 статті 364 КПК України).

При неприбутті до суду цивільного позивача, його представника чи законного представника, суд залишає цивільний позов без розгляду, крім випадків, коли зазначені особи направили до суду клопотання про розгляд позову за їх відсутності або якщо обвинувачений чи цивільний відповідач повністю визнав цивільний позов (частина 1 статті 326 КПК України).

Якщо в судове засідання не прибув за викликом цивільний відповідач, який не є обвинуваченим, або його представник, суд, заслухавши думку учасників судового провадження, залежно від того, чи можливо за відсутності зазначених осіб з’ясувати обставини, що стосуються цивільного позову, вирішує питання про проведення судового розгляду без них або про відкладення судового розгляду (частина 2 статті 326 КПК України).

Як зазначається у пункті 7 частини 1 статті 368 КПК України, суд, ухвалюючи вирок, повинен вирішити, зокрема, питання, чи підлягає задоволенню пред’явлений цивільний позов. Згідно з частиною 2 статті 129 КПК України, у разі встановлення відсутності події кримінального правопорушення суд відмовляє в позові. У разі виправдання обвинуваченого за відсутності в його діях складу кримінального правопорушення або його непричетності до вчинення кримінального правопорушення, а також у випадках неприбуття цивільного позивача та його представника суд залишає позов без розгляду (частина 3 статті 129 КПК України).

Цивільний позивач, цивільний відповідач, їх представники мають право на апеляційне (пункти 8-9 частини 1 статті 393 КПК України) і касаційне оскарження (пункти 8-9 частини 1 статті 425 КПК України) в частині, що стосується вирішення цивільного позову. Суд апеляційної (частина 1 статті 404 КПК України) та касаційної інстанції (частина 2 статті 433 КПК України) перевіряють судові рішення в межах поданої відповідно апеляційної та касаційної скарги, у тому числі щодо рішень про доведеність і вирішення по суті цивільного позову.

Дата добавления: 2014-01-07