Потреби, мотиви, цілі, засоби, кінцевий результат)

Розгляд окремих питань діяльності юридичних працівників із по­зиції соціальної психології є важливим як з погляду виявлення резер­вів підвищення її ефективності, так і з погляду формування і розвит­ку особистості юриста.

Психологічна структура діяльності юриста

Професійна діяльність — вид трудової діяльності людини, яка во­лодіє комплексом теоретичних знань, практичних навиків і вмінь. При всій своєрідності діяльність — це об'ємне і багаторівневе яви­ще, включене до системи суспільних відносин. Діяльність юриста має яскраво виражений соціальний характер. Психологічна структура будь-якої, в тому числі і юридичної діяль­ності включає в себе такі елементи: потреби, мотиви, цілі, засоби і кін­цевий результат.

Терміном "потреба" зазвичай позначають три феномени:

а) об'єктивні потреби людей в певних умовах, які забезпечують їх­нє життя і розвиток;

б) властивості особистості, які визначають її ставлення до дійс­ності і власних обов'язків;

в) певні стани психіки людини, які відображають її потребу як ор­ганізму чи особистості.

Потреби — це вихідне спонукання до діяльності, джерело актив­ності особистості. Вони виражають залежність людини від світу і спрямованість на нього. Потреби людини різноманітні; серед них ви­ділимо ті, що мають соціальний характер: у праці, суспільному жит­ті, спілкуванні, творчості тощо.

Мотиви — це те, що спонукає діяльність людини, заради чого во­на здійснюється. Будь-яка діяльність виходить із певних мотивів (ін­терес, потяг, емоції, установка, ідеал та ін.). Для юриста мотив висту­пає як безпосередня спонукальна сила, що суб'єктивно переживаєть­ся, як безпосередня причина його діяльності. Причому мотиваційна сфера особистості юриста являє собою ієрархію мотивів, які в проце­сі роботи можуть змінюватися, посилюватися чи, навпаки, послаблю­ватися. Найхарактернішими мотивами вибору професії юриста є: усвідомлення необхідності захисту прав і свобод особистості та збе­реження власності, престиж цієї професії, матеріальні міркування та ін.

Аналіз мотивів і потреб, які лежать в їхній основі, дає відповідь на запитання, чому та чи інша людина присвятила себе юридичній діяльності. Але якою саме буде ця діяльність залежить від третього елемента психологі­чної структури діяльності, від мети.

Мета (ціль) — передбачуваний результат діяльності, спрямованої на предмет, за допомогою якого людина прагне задовольнити ту чи іншу потребу. Мета — своєрідний образ бажаного результату, який визначає характер і спосіб дій людини. Цілі, які ставить перед собою юрист у часі, так само як і мотиви, являють собою складну ієрархічну систему, що розвивається. Те, яка мета виявиться в тому чи іншому випадку, залежить від конкретних умов розвитку особистості юриста та його соціально-психологічних якостей. Виявляються цілі в конкретній ситуації взаємодії юридично­го працівника.

Цілі діяльності юриста можуть розглядатися в плані їх відношен­ня до його мотиваційної сфери. Але існує й інший підхід до пробле­ми визначення мети: в якій формі мета діяльності представлена її су­б'єкту. Мета, яка розглядається в цьому аспекті, — ідеальний або та­кий, що уявляється, результат діяльності: те, чого реально ще немає, але що повинно бути отримане в підсумку конкретної діяльності.

Мотив і мета утворюють напрям діяльності лю­дини, а також ті зусилля, яких вона при цьому докладає. Мотив належить до потреб, спонукальної діяльності, а мета — до об'єкта, на який спрямована діяльність і який повинен бути в ході цієї діяльності перетворений.

Наступним елементом у психологічній структурі є засоби, які дають змогу юридичній особі здійснювати ті чи інші конкретні дії. Будь-яка діяльність як ціле складається з багатьох взаємопов'язаних дій. Дія — це частина діяль­ності, в процесі якої досягається конкретна, не розкладена на прості­ші, усвідомлена мета. Інакше кажучи, дія — це процес, спрямований на реалізацію будь-якої проміжної мети. Так, як­що мета діяльності інспектора карного розшуку — розкрити злочин, то його діями можуть бути виїзд на місце події, участь в огляді, бесіди із зацікавленими особами і т. д. При цьому дії можуть чергуватися у часі або у випадковому порядку, але образ — мета зберігається в юриста упродовж усього періоду здійснення моторних (рухо­вих), розумових, вольових і сенсорних (чуттєвих) дій.

На практиці співвідношення дій в структурі діяльності юриста являє собою складний процес. У ході її виконання відбувається об'єднання і розділення дій на окремі опе­рації, перетворення, переходи одного в інше і т. д. Конкретна дія як основна одиниця аналізу діяльності може виконуватися різними способами, методами, заходами, що визначається індивідуально- психологічними особливостями особистості юриста, його професій­ною кваліфікацією, минулим досвідом. Кожна дія містить у собі пси­хічні акти. Приклади психічних актів у діях юриста: акт зорового сприйняття, акт переключення уваги з одного предмета на інший, ру­ховий акт, акт судження.

Результат як елемент психологічної структури діяльності — це той продукт, що отримано, той фактичний ефект, що досягнуто лю­диною. Результат діяльності завжди пов'язаний з її метою, і він оці­нюється за ступенем досягнення поставленої мети.

Аналізуючи побудову професійної діяльності юриста з позиції психології, потрібно мати на увазі той факт, що ця діяльність да­леко не завжди здійснюється наодинці. Частіш за все має місце соціальна взаємодія, зв'язки в якій соціально обумовлені.

Соціально-психологічні особливості роботи юриста

Юридична діяльність відрізняється надзвичайно високою відповідальністю. У руках юриста (наприклад, прокурора, судді, слідчого, оперативного працівника та ін.) зосереджені особливі владні повноваження, право і обов'язок застосовувати владу від імені держави. З психологічного погляду складність розв'язання практичних завдань юристом полягає в тому, щоб почуття відповідальності не придушувало його активності, не спонукувало до надмірної обережності й не сковувало мислення.

Безпосередня практична діяльність юриста включає в себе різно­манітні інтелектуально-пізнавальні, оціночні, комунікативні дії, які полягають у вивченні людей і ситуацій, що виникають (цивільні спо­ри, конфлікти, злочини та ін.), в ухвалі рішень і розробці плану їх ре­алізації, в координації дій з іншими спеціалістами тощо. Аналіз ро­боти слідчих, суддів, адвокатів, інспекторів митних служб та інших показує, що вона відрізняється наявністю значних інтелектуальних навантажень, пов'язаних зі складністю завдань, що вирішуються, врахуванням великої кількості різноманітних (часом суперечливих) факторів. Інформаційні навантаження створюються через необхід­ність постійно тримати в полі зору цілу сукупність питань, які скла­дають зміст юридичної справи, яка розглядається. Юрист не може, зосередившись на вирішенні одного питання, випустити з-під конт­ролю інші. Більше того, кожне питання потрібно вирішувати з ура­хуванням численних взаємозалежних проблем. А якщо ні, то можли­ве обманне вирішення проблеми, що завдає шкоди і державі, і конк­ретним людям, і престижу професії юриста.

Характерна особливість діяльності юриста — наявність у ній оці­ночних психічних процесів, мета яких полягає у визначенні своєї по­зиції, свого ставлення (позитивного чи негативного) до оцінюваної заяви, події, факту. Частіше оціночний процес з боку юридичного працівника являє собою розгорнуте зіставлення фактичних даних із оціночними критеріями — правовими нормами і вимогами. У ряді випадків оціночне судження залежить від безпосередньої, часом без­звітної емоційної реакції. Іноді вибір визначається емоційною при­вабливістю альтернативи. У підсумку оціночних психічних проце­сів формується рішення про бажаний чи небажаний розвиток подій, про значущість соціально-правової проблеми, що виникла, про від­носну роль різних факторів і умов, які впливають на хід і результати юридичної справи. Оціночне судження специфічне тим, що воно за­лежить не лише від об'єктивної ситуації, від об'єктивного стану справ, а й від потреб, інтересів і намірів юриста, від його особистих переваг. Звідси випливає: в юридичній діяльності значну роль відігра­ють такі якості юриста-спеціаліста, як принциповість, об'єктивність, неупередженість, послідовність тощо.

Особливе місце в юридичній діяльності займають кому­нікативні дії, спілкування юриста з колегами за професією, з керівни­ками підприємств (фірм) і закладів, а також із потерпілими, обвинуваченими, підозрюваними, свідками, злочинцями та іншими особами. Оскільки обсяг комунікативних дій в роботі юриста надто суттє­вий, з одного боку, і дуже важливий — з другого, для успішного спі­лкування з людьми, йому необхідні роз­винуті комунікативні якості: чуйність, сприйнятливість, товарись­кість, спостережливість, впливовість. Окрім зазначених рис, у професійного юриста повинні бути добре розвинуті комунікативні вміння: привертати людей до себе, слухати і формулювати запитан­ня, "читати" невербальні сигнали і порівнювати їх з мовою співроз­мовника, використовувати у своїй мові психологічний закон краю (закони першого і останнього місця) та ін.

Особливість юридичної праці виявляється і в тому, що вона вима­гає високих організаторських здібностей. Для багатьох юридичних професій ха­рактерною рисою є організаційний бік діяльності, а саме: а) організа­ція власної роботи часто в умовах ненормованого робочого дня; б) організація спільної робо­ти з іншими посадовими особами, правоохоронними органами.

Ще одна психологічна особливість юридичної діяльності полягає в тому, що в багатьох випадках результат діяльності в конкретних ри­сах невідомий. Для слідчого, результат майбутньої роботи здебіль­шого невідомий. Він шукає людину, яка скоїла злочин, але ще не знає, що і де знайде. Тому в роботі юриста знання майбутнього продукту виступає як знання вимог, критеріїв, яким відповідає пошуковий результат.

Для більшості юридичних професій характерні висока емоційність праці і значні вольові зусилля. Такі зовнішні подразники, як вигляд убитого чи покаліченого тіла, обкрадена квар­тира викликають у людини негативні емоції: страждання, сум, горе, ненависть, гнів та ін.

В окремих юридичних професіях (слід­чий, інспектор митної служби, суддя та ін.) як особливість діяльності виступає постійна психічна напруга. Очікувана загроза нападу зло­чинця, недостатність інформації про наміри осіб, які проходять мит­ний контроль, ризик для власного життя, розуміння відповідальнос­ті за прийняті рішення суддею тощо, активізують всю психіку юрис­та, мобілізують його сили і резерви.

Важливою психологічною особливістю в діяльності, наприклад, прокурора, судді, працівника митної служби, співробітника відділу боротьби з економічними злочинами та інше є проблема вибору в си­туації підкупу. Вибір здійснюється між бажанням збагатитися і про­фесійним обов'язком.

Юридична робота проходить у рамках правового регулювання, чинне законодавство регламентує діяльність юриста. Проте специфі­кою юридичної діяльності є її творчий характер. Це зумовлено різно­манітністю завдань, що вирішуються, особливостями кожної юри­дичної справи, а також індивідуально-психологічними рисами тих людей, які залучені в справу, що розглядається. Творчий характер у діяльності юриста виявляється в тому, що, керуючись нор­мами права, він обирає найбільш прийнятні способи дій, методи ро­боти, які відповідають конкретній ситуації.

Встановлення психологічного контакту у спілкуванні

Спілкування юриста здебільшого не просто його розмова з іншою людиною, а акт поведінки і дій, які здійснюються для вирішення пев­них професійних завдань. Особливості спілкування слідчого, інспекто­ра, судді, захисника, адвоката визначаються тим результатом, який має бути досягнутий (свідчення, встановлення істини, зміна поведінки громадянином та ін.), проходженням в режимі права і правовідносин, контактом, зазвичай, з непростими людьми, обстановкою напружено­сті, часто — конфліктності й протиборства.

Психологічний контакт установлюється в тому разі, коли наявне співміркування, виникло співпереживання, взаєморозуміння між спів­розмовниками. Основа психологічного контакту — загальна заціка­вленість у предметі розмови, близькість в оціночних судженнях. Слід підкреслити: психологічний контакт не означає, що інтереси, потре­би, оцінки людей, які спілкуються, повністю збігаються. Психологічний контакт в юридичній діяльності — це вияв юристом і громадянином взаєморозуміння і пова­ги цілей, інтересів, доводів, пропозицій, яке приводить до взаємного до­вір 'я і сприяння один одному.

Важко запропонувати якийсь алгоритм, наслідування якого га­рантовано забезпечує встановлення психологічного контакту в будь- яких ситуаціях діяльності юриста. Психологічний контакт і довірчі стосунки, що виникають на його основі, мають локальний характер.

В юридичній психології вивчення особистості підозрюваного, обвинуваченого, по­терпілого, свідка, розглядається як необхідна умова по­дальшого впливу на неї для здійснення слідства і правосуддя.

Метод вивчення документів — це спосіб збору інформації про осо­бистість, орієнтований на отримання даних про соціальні факти, цін­ності, норми поведінки і т. п. Такими документами є: характеристи­ка з місця роботи (навчання), медична довідка, листи, щоденники, за­яви, скарги, книги, брошури, а також кіно- і аудіоплівки, фотографії тощо. За допомо­гою аналізу документів можна виявити психологічні механізми формування соціальних установок особистості та їхні зміни, виявити мотиви поведінки і їхню спрямованість, отримати інформацію про залежність індивіда від того середовища, в якому він перебував чи перебуває, тощо. Важливо підкреслити: юриста цікавить не лише подія, інформація, а й психологічний її аспект. Тому, вивчаючи документи, необхідно враховувати й те, про що в них йдеться, і те, як про це пишеться, і те, чому так говориться.

Корисним і інформативним при вивченні особистості, яка ціка­вить юриста, є біографічний метод, який дає змогу вивчити життєвий шлях людини. Автобіогра­фічні дані, свідчення очевидців, насамперед батьків, братів і сестер, дають можливість юристу простежити, в яких умовах мікросередовища проходило життя індивіда, які фактори найбільше впливали на розвиток у нього психологічних властивостей, станів.

Метод незалежних характеристик полягає в оцінці за єдиною шкалою кількох опитуваних незалежно один від одного, особисті­ших якостей людини і в подальшому узагальненні їх незалежних оцінок. При використанні цього методу слід мати на увазі важливу обста­вину: окремі характеристики можуть бути неповними, однобічними, відображати суб'єктивне ставлення до цієї особи.

Процес оцінки особистості починається із загального сприйнят­тя — з першого враження, яке відбувається на підсвідомому рівні. Навіть поверховий погляд дозволяє досвідченому юристові ба­гато побачити в людині: її зовнішній вигляд, вираз обличчя, статура, за­чіска, манери поведінки — все це характеризує людину з погляду її пси­хічного стану, готовності вести розмову, рівня її культури і т. д. Разом з тим, перше враження приховує в собі можливість зробити неточну оцінку, а часом і неправильну. Найдоступніший шлях отримання психологічної інформації про незнайому людину, яка представляє професійний інтерес для юриста, — спосте­реження за цією людиною при зустрічі, при встановленні психологіч­ного контакту, при розмові.

Щоб скласти психологічний портрет конкретної особистості на основі спостереження, юристові корисно дотримуватися правил:

- вибірковість і цілеспрямованість;

- комплексність. Це правило попереджує про недопустимість ка­тегоричних психологічних оцінок на основі одиничної фіксації будь-яких ознак, перевіряти їх, використовувати всю сукупність можливих у цій ситуації методів вивчення особистості;

- психодіагностика змісту висловлювань. У мові людини містить­ся психологічна інформація, яка характеризує її інтереси, погля­ди;

- оцінка виразу очей людини. Важко судити про особистість, жодного разу не подивившись пильно їй в очі;

- оцінка міміки, загального вигляду людини та її зо­внішності;

- оцінка ознак криміналізації мови. Кримінальний жаргон харак­терний для осіб, які належать до кримінального середовища (що­правда, за останні роки такий жаргон став притаманним і де­яким категоріям молоді, яка вважає його "модним" і "сучас­ним");

- звертати увагу на татуювання. Наприклад, могильний хрест за плечима — вбивство, ворог до смерті; кинджал, обвитий змією, — зухвалий хуліган; абревіатура КОТ — "коренной обитатель тюрьмьі"; СЛОН — "смерть легавьім от ножа" і т. д.;

- виявлення і пояснення незвичайної поведінки людини. Часом поведінка і зовнішньо виражений психологічний стан явно не вкладаються у звичну схему (наприклад, прихід до слідчого лю­дини, яка підозрюється в злочині, з посмішкою, бравурними ме­лодіями);

- виявлення суперечливості особистості. Цілком допустимо, що не будь-яка суперечливість свідчить про кримінальну схиль­ність людини.

- спостереження за зовнішніми ознаками психічних станів інди­віда:

а) інтонація голосу, зміна його темпу, пауз, тембру; б) колір об­личчя;

в) вираз очей і напрямок погляду; г) спітніння; ґ) рухи рук та ін.

Дата добавления: 2014-01-07