Судова мова, вимоги до неї. Психологія судових дебатів

Мова є втіленням думки, процесу мислення і засобом передачі, ідей, поглядів, оцінок іншим людям. До основних психологічних засобів мови належать: власне мовні (вербальні) засоби, що включають слово; немовні (невербальні) засо­би — міміка, жести, поза, соціальна дистанція спілкування між юрис­том і слухачами та ін.

Мова судового оратора має чітке цільове призначення — пе­реконливо і вірогідно довести винність або невинність людини. Cудова промова покликана представити суду в найбільш пере­конливій формі докази або контрдоводи і тим самим допомогти йому прийняти правильне рішення. Тому висока мовна культура юриста — одна зі складових його професійної майстерності. До основних елементів судової промови належать:

- викладення фактичних обставин справи;

- аналіз та оцінка доказів, що визнані судом як такі;

- аналіз причин та умов, що спричинили правопорушення (злочин);

- висновок щодо міри покарання та позовних;

- заключна частина, що досить часто має оціночно-етичний характер.

У цій структурі наведені лише ті елементи, що відображають специфіку судової промови, без урахування тих, що притаманні будь-якій іншій промові, а саме: вступ, звернення і т. ін.

Судова промова базується на дотриманні риторичних вимог:

1. Логічна обґрунтованість -- побудова промови, що забезпечує наявність повної аргументації тези. Досягнення цього відбувається внаслідок дотримання принципів: однозначність тези та використаних понять; відсутність внутрішніх суперечностей; чітка аргументація, що засновується на підтверджених фактами, що визнані судом у системі доказів.

2. Композиційна стрункість. Чітко побудована система аргументації має бути втілена в точні композиційні рішення, які є найадекватнішими поставленій меті. Доцільно правильно знайти зачин промови, який створює такий інтелектуальний та емоційний настрій, що здатний суттєво вплинути на судове рішення. Основна частина побудована на викладенні та аналізі головних арґументів. Виклад повинен бути структурованим, слід враховувати необхідність зміни сприйняття однорідних фактів, дотримання їх послідовності. Заключна частина має бути короткою але змістовною, оскільки саме в ній робиться основний висновок промови.

3. Культура мовлення, її нормативність -- послідовне використання літературних норм мови, структури висловлювань. Судова промова ґрунтується на професійній термінології тому необхідно дотримуватися правил чіткого вживання спеціальних термінів. Складним завданням є поєднання двох стилів мовлення: побутового та професійного. Техніка мовлення, а саме: інтонація, темп, ритм повинна бути гнучкою, здатною відтінити тезу чи підкреслити аргумент.

4. Полемічність. Поскільки судова промова — це завжди елемент судових дебатів, слід так її виголосити, щоб у змісті та формі промови послідовно простежувалася присутність опонента. У промові використовують традиційні засоби полеміки, які дозволяють висвітлити неаргументованість тези супротивної сторони і тим самим зміцнити свою позицію завдяки посиленій аргументації. Разом з тим використання таких прийомів вимагає дотримання певних принципів: правдивість, чуйність, принциповість,. Вдалими риторичними прийомами є такі, як полемічна загостреність, перебільшення позиції, концентрація дій, “ефект раптовості.

Разом з тим ведення полеміки має спиратися на вміння виявляти і розвінчувати “некоректні прийоми” полеміки, які може використовувати процесуальна супротивна сторона (аргумент “до особи”, аргумент “до авторитету”, аргумент “до сили”, аргумент “до почуттів” іт. ін.).

Поширеним у судовій практиці є застосування таких прийомів ведення спору, що спираються на логічні порушення, наприклад, підміна тези, обґрунтування тези неправильними аргументами, та ін. Своєчасні виявлення та аналіз згаданих прийомів, тобто логічних помилок, здатні суттєво посилювати аргументованість позицій оратора.

Судові дебати — частина судового розгляду, в якій сторони та інші особи, що беруть участь у справі, виступають з промовами з метою переконати суд у тому, яке рішення він повинен постановити. Основне призначення дебатів — оцінка доказів, переконування суду у перевазі одних над іншими, схилення суду до прийняття позиції промовця.

У судових дебатах виступають з промовами особи, які беруть участь у справі. З дозволу суду промовці можуть обмінюватися репліками. Право останньої репліки завжди належить відповідачеві, чи підсудному. Під час судових дебатів не можна подавати нові докази, заяву про залишення позову без розгляду, збільшувати або зменшувати розмір позовних вимог.

Дебати полягають у промовах прокурора, потерпілого і його представника, цивільного позивача, цивільного відповідача або їх представників, захисника, підсудного.

Законом встановлюється послідовність виступів у судових дебатах. Першим надається слово позивачеві та його представникові. Треті особи без самостійних вимог виступають у судових дебатах після особи, на стороні якої вони беруть участь. На цьому етапі правосуддя реалізується принцип змагальності сторін. Судові дебати — це потужний засіб виховної функції правосуддя.

Предметом судових дебатів є:

1) наявність або відсутність суспільно небезпечного і протиправного діяння;

2) об'єкт і предмет посягання, характер і розмір збитку;

3) об'єктивна сторона діяння;

4) суб'єкт злочину;

5) винність обвинуваченого і форма провини;

6) пом'якшуючі обставини й обставини, що обтяжують;

7) караність діяння і міра відповідальності;

8) доля цивільного позову і речових доказів;

9)причини й умови, які сприяли вчиненню злочину.

Судові дебати здійснюються з дотриманням таких правил:

1. Учасники судового розгляду мають право в судових дебатах посилатися тільки на ті докази, які були досліджені в судовому засіданні. Якщо під час дебатів виникне потреба подати нові докази, суд відновлює судове слідство, після закінчення якого знову відкриває судові дебати.

2. Суд не має права обмежувати промову учасників дебатів певним часом. Головуючий зупиняє учасників дебатів лише в тих випадках, коли вони у своїх промовах виходять за межі розглядуваної справи. Суд має право зробити оратору зауваження, не позбавляючи його завершити виклад думки.

3. Учасники дебатів рівні у своїх правах і процесуальних можливостях відстоювання свого переконання.

4. Для обвинувача і захисника участь у судових дебатах є обов'язковою.

5. Захисник не має права відмовитися від захисту підсудного і, виступаючи в судових дебатах, не повинен висловлювати своє переконання у винності підзахисного, якщо останній себе винним не вважає, зводячи захист тільки до виявлення пом'якшуючих провину обставин.

6. Відмова підсудного від захисника навіть після проголошення останнім своєї промови дає йому беззастережне право на участь у судових дебатах і проголошення захисної промови самостійно.

7. Участь у судових дебатах захисника не позбавляє права підсудного на участь у судових дебатах.

8. Участь у судових дебатах прокурора не позбавляє права потерпілого на участь у судових дебатах.

9. По закінченні промов учасники судових дебатів можуть виступити ще по одному разу з реплікою. Право останньої репліки належить підсудному.

Після дебатів всі їх учасники мають право подавати суду в письмовому виді запропоноване формулювання рішення з питань, що підлягають вирішенню судом при постанові вироку, але ці пропозиції приймаються до останнього слова підсудного, тому що по його завершенні суд видаляється в нарадчу кімнату.

Дата добавления: 2014-01-07