Конфліктність у колективах засуджених

Управління психічними станами включає також їх поглиблення і закріплення. Наприклад, стан розкаяння, що виник у людини в процесі слідства і суду. У цьому стані ув'язнений щиро засуджує вчинення ним злочину, а нерозкаяний злочинець прагне виправдати свої дії і поведінку. Природно, розкаяння часто сприймається як підтвердження того, що злочин більше не повториться. Не випадково по глибині переживань при розкаянні часто судять про ступінь етичної і педагогічної занедбаності особистості, про її суспільну небезпеку, а ступінь розкаяння враховується судами при визначенні міри кримінального покарання.

Велике значення в знятті негативних і формуванні позитивних психічних станів має попередження, запобігання і локалізація всіляких порушень взаємовідносин у колективі ув'язнених, а також між ув'язненими і співробітниками установ виконання покарань, умілий підхід до вирішення конфліктних ситуацій серед ув'язнених. Для кожного ув'язненого повинно бути відомо, що всякі спроби насильства в колонії одних осіб над іншими присікаються найрішучішим чином. В той же час, відсутність психологічного контакту і тим більше непродумані і нетактовні слова працівника колонії можуть викликати негативні, а іноді і хворобливі стани.

Методи психолого-педагогічного впливу, використовувані в устано­вах виконання покарань мають певну специ­фіку, зумовлену контингентом, щодо якого вони застосовуються. До цих методів поряд з високою і послідовною вимогливістю щодо режиму праці і відпочинку належить метод переконання, основною рисою яко­го є такий вплив на психіку засудженого, за якого досягається розуміння завдань і формується згода з необхідністю їх виконання. Реалістичність, доказовість суджень і міркувань, що повинні мати силу переконання, — головні сторони методу переконання. При цьому слід добирати досто­вірні та яскраві факти, що аргументують доводи переконання. Основною формою переконання є бесіда.

До найбільш важливих методів кримінально-виконавчого впливу належить метод навіювання, який передбачає вплив на психіку люди­ни без критичного його сприйняття останньою. Навіювання має на меті змінити ставлення засудженого до його негативних установок, прищепити йому нові прагнення. Навіювання, як правило, пов' язане з авторитетом людини, яка його здійснює. Виділяють два способи навіювання: словес­не — шляхом прямого мовного впливу на засудженого і непряме — опосередковане яким-небудь предметом чи дією. Навіювання може викликати не тільки ті чи інші емоційні стани, а й вольові спонукання, що є дуже істотним для практики діяльності установ виконання по­карань.

Навіювання може бути як прямим, безпосередньо зверненим до засудженого, так і непрямим, що має своєю метою повідомлення позитивної інформації про інших осіб, причому в такій формі, що не вимагає безпосередньої відповідної реакції. Методи непрямого наві­ювання включають демонстрацію фільмів, вплив музикою, читанням художньої літератури.

Важливим методом впливу на особу засудженого у пенітенціарній психології називають метод передання інформації, яка спеціально і цілеспрямовано відбирається з тієї, що надходить до засудженого та повинна сприяти доповненню його соці­ального досвіду, одержанню і засвоєнню ним відомостей, яких він раніше не одержував, — про життя суспільства, інтереси і діяльність людей, трудові процеси, культуру та ін

Специфічним методом впливу на особу засудженого є метод регу­лювання психічних спілкувань. Тут є певні можливості регулювати психічні спілкування, впливати на взаємодію з іншими засудженими, рідними та близькими. Такий метод також передбачає контроль за входженням засудженого до мікроколективів (у тому числі з негатив­ною спрямованістю).

Особливі умови перебування засудженого в місцях позбавлення волі передбачають застосування методу примушування. Покарання діє в одних випадках залякуюче, в інших — примушує ду­мати про те, який спосіб поведінки виявляється не тільки більш зруч­ним у певний час, а й перспективним у справі самовиправлення.

Істотний вплив на психічні стани засуджених мають зустрічі з колишніми ув'язненими, які живуть чесним життям. Колишні ув'язнені, ділячись своїми думками, переживаннями, сприяють активізації позитивних і зняттю негативних психічних станів, дійсно, важко не повірити людині, з якою разом відбував покарання.

Велику роль в підтримці позитивних і знятті негативних станів засуджених відіграє особистий приклад самих працівників установ виконання покарань, їх психічні стани. У працівників оптимістично настроєних, внутрішньо зосереджених і зовні підтягнутих, і ув'язнені відрізняються бадьорими і активними психічними станами.

Деякі вихователі вважають, що нудьгу треба розсіяти, і намагаються це зробити шляхом різноманітності вражень, організацією розваг. Звичайно, заперечувати роль різноманітності вражень у боротьбі з нудьгою не можна. Протее, іноді подібні і часто непродумані заходи знижують ефект каральної дії кримінального покарання. Зайве "розвіювання" призводить до пересичення враженнями, що зрештою може породити апатію.

Основне зусилля вихователя важливіше направити на те, щоб використовувати нудьгу для активізації внутрішніх сил ув'язненого. Так, професія, яка спочатку вважалася нудною (електрозварника, слюсаря, швейниці і т. ін.) при добросовісному, уважному відношенні до роботи може виявитися надзвичайно цікавою, творчою, такою, що вимагає постійного вдосконалення методів роботи.

Але нерідко буває і так, що людина розкаюється у вчиненому злочині, а потім знову повторює те ж саме, і знову розкаюється. При цьому в одному випадку розкаяння буває нещирим, намаганням отримати певні вигоди (отримати "менший термін"), в іншому — входить у звичку, без прагнення виправитися і. змінити свою поведінку. Завданням працівників установ виконання покарань є викриття таких засуджених, формування у них стану дійсного розкаяння.

У третьому випадку ув'язнений розкаюється абсолютно щиро, але у зв'язку з ослабленням гальмуючої (стримуючої) функції волі він не може встояти перед "спокусою" і знову вчиняє злочин. Значить, даний стан був неглибоким і виявився при всій його щирості недостатньо закріпленим. Ц цьому випадку необхідно максимально активізувати, закріпити і поглибити стан розкаяння, викликаний судом і слідством.

Підтримка і поглиблення стану розкаяння неможлива без нагадування ув'язненому про вчинений ним злочин, страждання, яких зазнали жертви цього злочину. Проте такі нагадування, якщо вони робляться без належного такту і відчуття міри, дають протилежний результат — викликають внутрішній протест з боку ув'язненого. Цей протест знімає стан розкаяння і утруднює процес виправлення злочинця.

Дата добавления: 2014-01-07