Глибинні розломи

Насуви

Розглянуті вище розривні порушення характеризуються крихким відривом або в’язкою руйнацією гірських порід без помітних попередніх пластичних деформацій або супроводжуються незначними пластичними деформаціями. Навпаки, досить широко розповсюджені насуви виникають і розвиваються паралельно з утворенням складок.

Власне насувом слід називати порушення підкидового типу з похилим (до 60⁰) зміщувачем, утворені одночасно із складчастістю, тобто при стискуванні земної кори. Головні морфологічні та генетичні ознаки насувів такі: нахил зміщувача в бік піднятого блоку, невеликий кут нахилу зміщувача; більш значне, ніж у підкидах, горизонтальне переміщення, коли перекриття перевищує горизонтальну амплітуду; хвиляста та дугоподібна поверхня переміщення (рис. 8.20); зв’язок із складкоутворенням під дією горизонтального стискування земної кори і виникаючих при цьому сколюючих напруг або з явищами гравітації; можливо також, що насуви мають менш глибоке ніж підкиди закладання в земній корі.

Рисунок 8.20 - Насув у розрізі.

Стрілки вказують напрямки рухів блоків; с₁- вертикальна і с₂- горизонтальна амплітуди переміщення блоків

Насуви відбуваються або при розриві нахилених складок, в процесі їх розвитку, або самі викликають складчастість. В обох випадках зміщувач вигинається, хоча спочатку він міг бути плоским. Частина насувів типу тектонічних покривів утворюється під дією сили тяжіння (гравітаційні насуви, які безпосередньо можуть бути не пов’язані із складчастістю).

Насув має ті самі елементи, що й підкид, тільки до назв блоків додається ще: насунутий (висячий) і піднасунутий (лежачий) блоки.

За кутом нахилу поверхні розриву виділяють насуви: круті – з кутом нахилу поверхні більше 45⁰, похилі з кутом нахилу поверхні менше 45⁰, горизонтальні – з приблизно горизонтальним розташуванням поверхні і пірнаючі з вигнутою поверхнею розриву.

У плані насуви мають просторовий зв’язок з окремими складками. Вони розвиваються вздовж осьових ліній складок або на їх крилах паралельно осьовим лініям і виклинюються при виположуванні складок. Насуви виникають в ділянках, де складки сильно стиснуті або перекинуті; часто окремі насуви об’єднуються охоплюючи дві чи більше складок. В складчастих комплексах, перекинутих в один бік, часто розвиваються паралельні насуви, які надають загальній структурі лускувату будову (звідси назва – лускуваті насуви).

Насуви пов’язані із сколюванням і, як правило, утворюються внаслідок безпосередньої дії горизонтальних тектонічних рухів у відносно пластичних породах. Тому більшість їх формується паралельно з розвитком молодої складчастості, вздовж поверхонь сколювання при пластичній деформації порід.

Покриви (шар’яжі)

Тектонічний покрив або шар’яж – це насув з великим перекриттям, яке вимірюється іноді десятками кілометрів, з дуже похилою і звичайно хвилястою поверхнею переміщення. У шар’яжів переміщується тільки висячий блок, який на великій площі вкриває більш молоді породи нерухомого лежачого.

В покривних структурах виділяють наступні морфологічні елементи (рис. 8.21): переміщені маси (висячий блок) – алохтон; основа, по якій відбувається переміщення (лежачий блок) – автохтон; поверхня, що відокремлює алохтон від автохтону, називається поверхнею зриву або волочіння; передня частина структури алохтону називається лобовою або фронтальною.

Рисунок 8.21 - Схема будови покриву

І – автохтон; ІІ – алохтон; а-а’ – поверхня переміщення; б - насуви

Область, звідки починається переміщення покриву, називається корінням. При знищенні денудацією окремих частин покриву в тілі алохтону утворюються тектонічні вікна автохтону; ділянки покриву, що залишилися після розмиву на автохтоні, називаються тектонічними останцями або кліпенами.

Покриви мають амплітуду переміщення від 10-20 км до 50 км. Причини і механізм таких переміщень пов’язані з формуванням складчастості при геосинклінальному режимі. Деякі шар’яжі формуються гравітаційним шляхом; у таких випадках причиною може бути вертикальне підняття крупних блоків земної кори.

В покривних структурах розвиваються нахилені, перекинуті, лежачі і пірнаючі складки, широко розвиваються насуви, які розбивають тіло алохтону на окремі луски. Осьові лінії складок і розривні порушення орієнтовані перпендикулярно до напрямку переміщення покриву; нахилені осьові поверхні та зміщувачі переважно назустріч напрямку переміщення.

Класичною областю розвитку покривів є Альпи, де ці структури були вперше вивчені. Крім цього вони широко розповсюджені в інших складчастих областях, в тому числі в Карпатах, на Кавказі, на Уралі та інших місцях.

Глибинні розломи – це розривні порушення протяжністю в сотні і тисячі кілометрів, корені яких сягають мантії; розвиваються вони упродовж тривалого часу (на протязі декількох періодів, інколи декількох ер). Розломи служать граничними структурами між крупними рухомими блоками земної кори, наприклад між складчастими спорудами і прилягаючими платформами, або обмежують міжгірські депресії. Вони властиві геосинклінальним областям і супроводжують їх розвиток на всіх етапах, а потім переходять у структури фундаменту платформ (“поховані” або “сліпі” глибинні розломи). У першому випадку переважають розломи підкидо-насувного типу і в меншій ступені зсувного. Нахилене переміщення “висячих блоків” розломів зумовлює їх інтенсивне дроблення, розчленування на пластини та клиноподібні блоки, що володіють високою рухомістю, в яких виникають дрібні стиснуті складки, сланцюватість, кліваж.

Глибинні розломи фундаменту платформ (переважно скидового типу) безпосередньо не розповсюджуються на осадки чохла, але в останніх над розломами формуються флексури, платформенні складки, тектонічні уступи, відмежовуючі ділянки із стрибкоподібно зміненими фаціями, формаціями і товщинами осадових порід.

Глибинні розломи служать каналами, які пов’язують мантію з земною корою, до них тяжіють очаги землетрусів, інтрузії гранітоїдів, вулканічні центри, пояси основних і ультраосновних інтрузій,, зони інтенсивного метаморфізму та підвищеної гідротермальної мінливості порід. З ними пов’язані виходи на поверхню підземних вод, часто нафти і газу, родовищ ендогенних корисних копалин.

Глибинним розломам відводиться велика роль у формуванні структур земної кори в зонах і поясах стискування. На поверхні і в верхній зоні земної кори вони виражені не поодинокими порушеннями, а розривними зонами в десятки кілометрів.

Дата добавления: 2014-01-07