Періодичність у розвитку земної кори

У геологічній історії формування земної кори, що вимірюється відрізком часу біля 4,5 млрд. років виділено декілька крупних етапів (мегациклів), кожний з яких складається з декількох циклів.

Перші два мегацикли - катархей (4,5 - 3 млрд. р.) і архей (3 - 1,9 млрд. р.) - відмічається велике розповсюдження ефузивів, виникнення перших водних басейнів з накопиченням древніх осадових відкладів.

Виділити цикли у цих двох мегациклах неможливе, оскільки геологічні об"єкти, що сформувалися у цей час, мають виходи на відносно невеликих за площею ділянках сучасного суходолу і піддалися значному метаморфізму і дислокаціям.

Третій мегацикл охоплює нижній протерозой (1,9 - 1,35 млрд. р.), характеризується тим, що до кінця його намітились основні риси структурного плану Землі.

Четвертий мегацикл - пізньопротерозойський або байкальський (1,35 - 0,6 млрд. р.), характеризується виникненням чіткого поділу на структури, які зберегли майже незмінними риси будови структурного плану до нинішнього часу.

З переходом до палеозою починається п"ятий мегацикл розвитку земної кори - фанерозойський, який вивчений незрівнянно краще і який поділяється на каледонський, герцинський і альпійський цикли. Часто альпійський цикл поділять на мезозойський (кімерійський або тихоокеанський) і власне альпійський цикли.

В розвитку земної кори виділяють окремі геотектонічні етапи, що послідовно змінюють один одний. Виділені мегацикли і цикли відповідають проходженню відповідних епох складчастості. Перший, другий і третій мегацикли поєднуються назвою " докембрійська складчастість ", яка включає в себе два етапи - готський та гренвільський; закінчення цих етапів датується серединою пізнього рифею. Байкальський етап (епоха складчастості) охоплює пізній рифей, венд, іноді ранній і частину середнього кембрію. Каледонська складчастість тривала до кінця силуру або до середнього девону; герцинська - до кінця пермі (іноді до середнього тріасу). Альпійський етап часто поділяють на дві стадії: мезозойську (кімерійську), яка продовжувалась до ранньої або середньої юри і альпійську, яка апродовжується до нинішнього часу.

Основні елементи земної кори встановлені на континентах, а в областях архіпелагів і глибоких морів виділені геосинклінальні області (рухомі пояси, орогени), платформи (кратогени) і розділяючі їх крайові прогини (перехідні області). Ці три найважливіші категорії структур чітко виділяються у циклах останнього етапу (крайові прогини відомі починаючи з герцинського циклу).

Загальна спрямованість у розвитку основних структурних елементів земної кори, яка особливо добре вивчена на протязі останнього етапу, полягає у послідовному заміщенні від циклу до циклу площі геосинклінальних областей за рахунок нарощування платформ, ядра яких виникли ще в докембрії або палеозої.

Дата добавления: 2014-01-07