Половини ХХ ст

Неоекспресіоністичні тенденції в архітектурі другої

З вичерпанням доктрини функціоналізму та його кризою стало природнимзвернення до засобів збагачення архітектурної виразності за межами машинної метафори й підкреслення технологічної довершеності форми. Принципово подібні тенденції було намічено ще Ле Корбюзьє (капела в Роншані). Схожі устремління надання архітектурній формі скульптурної виразності можна простежити, наприклад, у творчості датського архітектора Йорна Утцона, чия “знакова" будова - комплекс Опери в М.Сіднею виявилася архітектурною подією 60 –х років. Автор проекту оперного театру в Сіднеї, Йорн Утцон, переміг в архітектурному змаганні, що зібрало більше як 200 проектів, а ще раніше пройшов школуорганічної архітектури в майстерні відомого фінського майстра Алвара Аалто в Хельсінкі. Воснову образу опери (яка згідно із задумом організаторів конкурсу повинна була стати однією із значних споруд світу) було покладено автором неоднозначну метафору. Він відсилає сприйняття до символіки природних форм (хмари над морем) або наповнених вітром вітрил і т. ін. Таким чином будівля пов'язується з темою моря і підкреслюється особливість ділянки забудови: оперний театр передбачено було розмістити над Сіднейською бухтою.

Будівля складається здвох частин: високогой масивного стилобату, де розміщено обслуговуючі приміщення, - його піднято до рівня планшету сцени, й складної системи просторових оболонок, - під нею й розміщено головні приміщення глядацького комплексу: великий оперний зал на 3 тис. місць і зал для драматичних виставна І200 місць, а також великий ресторан.

Помилки з добором конструктивної структури призвели до невиправданого подовження строків будівництва (будівлю планувалося завершити в 1959-1962 р., однак реально її було завершено тільки на початку 70-х) й перевищення кошторисної вартості майже в шість разів. Негативний вплив тут вчинив ще й фактор недосконалості методів машинного моделювання (ЕОМ тих часів були ще дуже нешвидкодійними), так що первинний задум тонкостінної легкої оболонки із залізобетону було замінено дещо важкуватим рішенням, що однак не завадило авторові 1966 р. отримати престижну премію Союзу німецьких архітекторів під гаслом “Дух творить матерію". Опера в Сіднеї виявилася зразком експресіонізму зовнішньої архітектурної форми, в певному сенсі нав'язаної поданій функції, проте це залишило висхідну функцію без змін, маємо, так би мовити, архітектуру-скульптуру "в чистому вигляді".

Протилежний підхід до експресіоністичного трактування архітектури громадських видовищних будівель продемонстрував німецький архітектор Ганс Шарун (чия схильність до експресіонізму виявилась ще на початку століття - Г. Шарун був членом гуртка Бр. Таута).

Прикладом якісно іншого експресіоністичного рішення стала збудована за проектом Г.Шаруна філармонія в Західному Берліні (956-1963). Тут творчий метод експресіоніста-архітектора демонструє збагачення функції новим трактуванням форми: "музика в центрі" - ось що виявилось головним принципом, закладеним у форму аудиторії, залу на 2200 місць з оркестром у центрі глядацького амфітеатру. (В певному сенсі - це реалізація відомої авангардної ідеї" тотального театру" В.Гропіуса, І927). Форму аудиторії підказано ландшафтною ідеєю: видолинок, в глибині якого розміщено оркестр, оточений піднятими по схилах" виноградниками". У цьому ландшафті небом слугує стеля, форма її диктується потребами акустики. Звук піднімається з підлоги й лине на слухачів.

Г.Шарун у своєму творі підіймає проблему "простору муз": “діюча сила “простору муз" підкріплюється творчим процесом, що відбувається в ньому - саме він втягує в свою орбіту присутніх. Завдання полягає в тому, щоб глядач, слухач був як найбільш активним, щоб на нього діяли не "бездіяльні”, "творчі" музи.

Успіх реалізації філармонії в Західному Берліні (це й досі один з найкращих філармонічних залів світу, де вважають за почесне виступати кращі диригенти й оркестри) продемонстрував плідність авторського підходу до трактування форми. У порівнянні з ортодоксальними функціоналістичними уявленнями “форма визначається функпією'' (тут скоріше, навпаки, функція визначає форму, індивідуальне трактування форми призводить теж до індивідуалізації функції, робить її унікальною. Закінчується виток спіралі архітектурної концепції).

З початком 60 – х років, внаслідок кризи функціоналізму й занепаду другого “інтернаціонального стилю") в архітектурі бурхливо розвиваються паралельні творчі напрями. Приходить якісно нова ситуація у світовій архітектурі, ситуація постмодерну.

Архітектурний авангард і постмодерн

З кризою функціоналізму прийшло й певне розчарування авангардистськими ідеями в архітектурі - перш за все їх нездійсненими претензіями на соціальні зміни і покращення. Вичерпав себе утопізм сучасної архітектури. Реакцією на занепад функціоналізму став постмодернізм, який на відміну від авангардних-модерністських напрямів названо "новою еклектикою”(Ч.Дженкс).

Постмодернізм - явище, характерне для всієї художньої культури кінця ХХ-початку XXI ст. У найбільш узагальненому вигляді ситуацію постмодерну можна визначити, як перелік її головних ознак; необхідними ознаками постмодерної ситуації (між іншим і в архітектурі) є:

- широке використання у творчості “чужих” текстів (під текстом тут мається на увазі художній твір в найширшому сенсі), без обмежень у часі й просторі художньої культури;

- наявність у художника розвинутої системи відбиття (рефлексії) художніх запозичених текстів;

- пародійне ставлення до художньої культури;

- і нарешті, як наслідок, полістилістика.

Таким чином, постмодернза власним змістом нагадує явище архітектурної еклектики, з поправкою на багатство культури XX ст. не зрівнянні з культурною ситуацією XIX ст. незіставне з часом розквіту архітектурної еклектики.

Разом з тим, постмодерн як реакція на модернізм є тільки часткою архітектурного різноманіття кінця ХХ - початку XXI ст. й межує:

- з ретроспективізмом (оновленим історизмом);

- з неовернакуляром (новим національним романтизмом і новим етнографізмом);

-з прикладним урбанізмом (так зв. “адхоцизмом”, або контекстуалізмом);

- з "хайтеком" (архітектурою вищих технологій XXI ст.)

І нарешті з новими експериментами з метафізикою й метафорикою архітектурної форми і простору. (Саме в цій ділянці розвиткупостсучасної архітектури вона стикується з експериментами "абстрактного" мистецтва і з новим архітектурним авангардом, що визначає напрями перспективного розвитку професії і професійної свідомостіна початку XXI ст.)

Вичерпний опис архітектурного різноманіття кінця ХХ - початку XXI ст. виходить далеко за межі поданого тут лекційного курсу, який завершується лише орієнтовним начерком головних напрямів архітектурного розвитку.

Студентам, які висловили бажання продовжити поглиблене знайомство з архітектурою кінця ХХ - початку XXI ст. пропонуються для самостійної роботи різноманітні теми реферування (див. розділ "Самостійна робота").

Дата добавления: 2014-01-07