Поняття, значення податків

Охрана природы - это совокупность международных, государственных и локальных (местных) административно - хозяйственных, технологических, политических, юридических и общественных мероприятий, направленных на сохранение, рациональное использование и воспроизводство природы Земли и ближайшего к ней космического пространства в интересах существующих и будущих поколений людей.

Охрана окружающей человека среды - это комплекс международных, государственных, региональных и локальных (местных) административно - хозяйственных, технологических, политических, юридических и общественных мероприятий, направленных на обеспечение социально - экономического, куль-турно - исторического, физического, химического и биологического комфорта, необходимого для сохранения здоровья человека. Здоровье человека - критерий состояния окружающей среды, а организм человека - это инструмент, позволяющий оценивать это состояние.

В мировой практике в качестве синонима охраны окружающей человека среды используется термин инвайронментология. Инвайронментология - это комплексная дисциплина об окружающей человека природной среде, ее качестве и охране.

Техническим приложением инвайронментологии является и нвайронменталистика, включающая способы и методы очистки отходящих газов и сточных вод, реутилизации отходов и другие технологические приемы охраны и улучшения среды. В отечественной практике близким по смыслу понятием является защита окружающей среды - мероприятия и меры контроля по предотвращению нанесения ущерба или разрушения окружающей среды.

Помимо охраны окружающей человека среды существует понятие охраны природы.

Иногда понятия охрана окружающей cреды и охрана природы считают синонимом экологии, что вряд ли правомерно, поскольку экология как фундаментальная наука о взаимоотношениях живых организмов и среды значительно шире учения лишь об охране и защите этой среды, даже если в понятие среды включать всю природу Земли и ближайший космос.

Кроме того, экологи и специалисты сегодня по новому ставят саму задачу охраны окружающей человека среды и охраны природы. Они считают, что пришло время говорить не об охране cреды или природы, а о сохранении биосферы, имея в виду прежде всего сохранение в ней самого человека как биологического вида, поскольку пока есть приток энергии Солнца, биосфера Земли будет существовать, но это может происходить и без человека.

В настоящем пособии расмотрены прежде всего основы общей экологии, то есть классические законы взаимодействия живых организмов с окружающей средой. Кроме того, рассмотрены современные проблемы взаимодействия человека с окружающей его природной средой и последствия антропогенного воздействия на биосферу. Второй аспект во многом мировоззренческий. Его задача - сделать сознание человека экологическим, то есть научить ставить во главу угла любой деятельности - технической, политической, экономической, коммерческой и т.п. приоритеты сохранения биосферы и довести до уровня понимания мысль, что другого пути у человечества просто нет.

Податки є найважливішою і найдавнішою формою фінансових відносин між державою та членами суспільства. Поява податків зумовлена виникненням держави і виконанням нею суспільне необхідних функцій.

За економічним змістом податки – це фінансові відносини між державою і платниками податків з приводу примусового відчуження частини знову створеної вартості з метою формування централізованих фондів грошових ресурсів, необхідних для виконання державою своїх функцій.

Податки не єдина форма акумуляції грошових коштів бюджетом та іншими державними фондами. Існують ще обов’язкові платежі, яким притаманні риси податків:

1) податкові платежі: плата за воду, землю – обов’язкові збори, які стягуються з платників за умови конкретного еквівалентного обміну між державою та платником, тобто платник отримує можливість використання певних видів ресурсів чи послуг.

2) відрахування, внески – обов’язкові збори з юридичних та фізичних осіб, яким притаманні ознаки цільового призначення (митні збори, збори на пенсійне соціальне страхування).

Місцеві платежі – це платежі за володіння особливим правом (збір за право проведення місцевих аукціонів, конкурсних розпродаж і лотерей; збір за право розміщення об’єктів торгівлі).

Власні доходи держави виникають у держави як у власника засобів виробництва.

До неподаткових доходів держави відносять різноманітні платежі, введення яких не має на меті фіскальні інтереси держави (фінансові санкції і штрафи, доходи від реалізації конфіскованого майна, збір за забруднення навколишнього середовища). Як правило, дані надходження мають разовий, а не регулярний характер, на відміну від вищевказаних.

Основними характерними особливостями податку в порівнянні з обов’язковими платежами є те, що він:

- справляється на умовах безповоротності. Повернення податку можливе тільки в разі його переплати або тоді, коли законодавством передбачені пільги щодо даного податку;

- має односторонній характер встановлення. Оскільки податок сплачується з метою покриття суспільних потреб, які в основному відокремлені від індивідуальних потреб конкретного платника, то він є індивідуально безповоротний. Сплата податку не породжує зустрічного зобов’язання держави вчиняти будь-які дії на користь конкретного платника;

- може бути сплачений лише до бюджету, а не до іншого грошового централізованого або децентралізованого фонду;

- не має цільового призначення;

- є виключно атрибутом держави і базується на актах вищої юридичної сили.

Отже, податки – обов’язкові платежі, які законодавчо встановлюються державою, сплачуються юридичними та фізичними особами в процесі перерозподілу частини вартості валового внутрішнього продукту й акумулюються в централізованих грошових фондах для фінансового забезпечення виконання державою покладених на неї функцій.

Процес стягнення податків пов'язаний із соціальним статусом (рівнем добробуту) конкретних податкоплатників. Через сплату податків реальні доходи понижуються, але при отриманні від держави суспільних благ та трансфертних платежів реальний добробут покращується. Тому, використовуючи податки як інструмент врівноваження соціального добробуту, держава повинна враховувати суспільно-соціальний характер податків та податкових платежів. Цей характер проявляється при обміні податків на суспільні блага і трансфертні платежі. Причому цей обмін є нееквівалентний для конкретного платника на мікрорівні, але на макрорівні сума сплачених податків та податкових платежів через бюджет повинна перерозподілятися для всієї кількості податкоплатників і повернутись у вигляді суспільних благ та трансфертних платежів (теорія Ліндаля). Цей обмін у фіскальній науці називається «ціни за Ліндалем».

Таким чином, суспільна ціна податків вимірюється втратою частини особистого прибутку конкретними платниками, яку через бюджет перерозподіляють між усіма членами суспільства. Еволюція фінансового знання про суспільний характер податків нерозривно пов’язана з теоретичною концепцією державних благ. Під державними благами мається на увазі такі види благ, джерелом забезпечення яких є кошти органів державної влади. Такі блага, що мають характер суспільних, не виробляються приватною економікою, а забезпечуються тільки державою. Причому якщо держава – орган з виробництва незамінних суспільних благ, то ці блага реалізуються споживачам за цінами, рівень яких встановлюється за суспільною згодою. Ціню суспільних благ є податки, а оплата державних благ – єдине можливе використання податкових надходжень. У результаті між державою – виробником суспільних благ і суспільством досягається еквівалентна мінова угода «блага – податки».

Дата добавления: 2014-01-06