Принципи та елементи оподаткування

Принципи оподаткування:

- Законність;

- Обов’язковість;

- Повна сплата;

- Своєчасність.

Суть принципу законності полягає в тому, що всі податки і збори повинні знайти своє відображення в законах України, указах Президента, постановах та розпорядженнях Кабінету Міністрів України та органів місцевого самоврядування. Ці документи повинні передбачати єдину методику нарахування та сплати податку, а також єдині стандарти бланків податкової звітності на всій території держави.

Принцип обов’язковості характеризує податки як безапеляційну економічну категорію, йому повинні підпорядковуватись всі особи, які є платниками, незалежно від віку, статі, національності, віросповідання та соціального стану.

Суть принципу повноти сплати полягає в тому, що сплачувати податки і збори необхідно у повному обсязі до нарахованої суми, з метою недопущення виникнення дефіциту бюджету на всіх рівнях.

Своєчасність сплати податків і зборів має суттєве значення, адже від цього залежить, чи буде можливість профінансувати у встановлений термін чи період в повному обсязі заплановані видатки.

В основі вивчення податкової системи і механізмів оподаткування повинно лежати повне і точне розуміння податкової термінології і понять, які розкривають суть оподаткування. Для пізнання природи податку необхідно чітко визначити основні елементи, які зумовлюють внутрішній зміст даного поняття.

Суб’єкт або платник податку – це та юридична чи фізична особа, яка безпосередньо його сплачує. Критеріями вибору платників під час проведення податкової політики є швидкість надходження податку, наявність можливостей контролю за своєчасністю і повнотою його сплати, відсутність шляхів ухилення від оподаткування. В окремих випадках між платником та державою може знаходитись уповноважена особа — податковий агент, як утримує податок і перераховує його до бюджету (наприклад бухгалтерія підприємства утримує й перераховує до бюджету податок із заробітної плати найманих працівників) (він діє при сплаті податок з доходів фізичних осіб і акцизний збір).

Об’єкт оподаткування вказує на те, що саме оподатковується. Об’єктами оподаткування виступають: доходи або прибутки; додана вартість; вартість продукції; спеціальне використання природних ресурсів; майно юридичних і фізичних осіб, інші об’єкти оподаткування. Об'єкт оподаткування має бути стабільним, піддаватись чіткому обліку, мати безпосереднє відношення до платника.

Одиниця оподаткування – це одиниця виміру (фізичного чи грошового) об'єкта. Об'єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об'єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов'язує виникнення у платника податкового обов'язку.

Фізичний вимір (податок з власників транспортних засобів) досить точно відображає об'єкт оподаткування, наприклад оцінка земельної ділянки для сплати податку на землю проводиться в гектарах, сотих гектара тощо. Грошовий вимір може бути безпосереднім — у разі оцінки доходів (одиницею оподаткування в даному випадку виступає грошова) — і опосередкованим — під час оцінки кількісних показників у грошовій формі (наприклад у процесі оцінки земельної ділянки в грошовому виразі).

База оподаткування — фізичний, вартісний чи інший характерний вираз об'єкта оподаткування, до якого застосовується податкова ставка і який використовується для визначення розміру податкового зобов'язання.

База оподаткування і порядок її визначення встановлюються Податковим Кодексом (ПК) для кожного податку окремо. У випадках, передбачених ПК, один об'єкт оподаткування може утворювати кілька баз оподаткування для різних податків. Також у випадках, передбачених ПК, конкретна вартісна, фізична або інша характеристика певного об'єкта оподаткування може бути базою оподаткування для різних податків

Якщо одиницею оподаткування виступає грошова, то згадана база буде виражена у вартісних обсягах (обсяг доходів громадян, вартісний обсяг продажів тощо). Якщо ж такою одиницею є фізичний вимір об'єкта оподаткування, то в цьому разі базою оподаткування виступатиме добуток одиниці оподаткування на кількість даних одиниць (наприклад одиницею оподаткування акцизним збором міцних горілчаних виробів є 1 л 100 % спирту, а, отже, базою оподаткування виступатиме кількість літрів 100 % спирту, яку вміщує оподатковувана партія міцних горілчаних виробів). Саме до бази оподаткування застосовуються ставки для визначення суми податку.

Одиницею виміру бази оподаткування визнається конкретна вартісна, фізична або інша характеристика бази оподаткування або її частини, щодо якої застосовується ставка податку.

Одиниця виміру бази оподаткування є єдиною для розрахунку і обліку податку. Одній базі оподаткування повинна відповідати одна одиниця виміру бази оподаткування.

Ставки податку – це розмір податкових нарахувань на (від) одиницю (одиниці) виміру бази оподаткування.

Базовою (основною) ставкою податку визначається ставка, що визначена такою для окремого податку відповідним розділом цього Кодексу.

У випадках, передбачених ПК, під час обчислення одного і того самого податку можуть використовуватися декілька базових (основних) ставок.

Граничною ставкою податку визнається максимальний або мінімальний розмір ставки за певним податком, встановлений ПК.

Абсолютною (специфічною) є ставка податку, згідно з якою розмір податкових нарахувань встановлюється як фіксована величина стосовно кожної одиниці виміру бази оподаткування.

Відносною (адвалорною) визнається ставка податку, згідно з якою розмір податкових нарахувань встановлюється у відсотковому або кратному відношенні до одиниці вартісного виміру бази оподаткування.

У залежності від обсягу оподатковуваних операцій ставки можуть бути універсальні або диференційовані. Універсальна ставка – це єдина для всіх платників ставка, установлена на одиницю оподаткування, що передбачає створення рівних умов для всіх платників податків. Прикладом може бути ставка податку на прибуток підприємств – 25% або ставка ПДВ – 20%. Диференційована ставка – це ставка податку з одиниці об’єкта оподаткування, що встановлюється диференційовано щодо розміру або виду об’єкту оподаткування (акцизний збір) та стосовно статусу і місцезнаходження платників (резидент, нерезидент; для суб'єктів підприємництва в спеціальних економічних зонах ставка податку на прибуток зменшується вдвічі). Наприклад, ставки податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів (диференціюється залежно від об’єму двигуна чи довжини корпуса), ставки акцизного збору (залежно від товарів, на які встановлений податок).

За побудовою ставки поділяються на тверді й процентні. Тверді ставки – це ставки, що встановлюються для податків, щодо яких база оподаткування виражена у фізичному вимірі, а процентні ставки – це ставки, що встановлюються щодо платників, база оподаткування яких визначена у вартісному вимірі. У свою чергу, тверді ставки поділяються на фіксовані й відносні. Фіксовані ставки – це ставки в грошовому вираженні на одиницю оподаткування, виражену в кількісному виразі (спеціальний збір з бензину – 60 євро за 1 тонну), а відносні ставки – це ставки, що встановлюються в частках до встановленої державою величини в грошовому виразі на одиницю оподаткування (наприклад, у процентах до мінімальної заробітної плати) (державне мито – 0,05 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян).

Джерело сплати – це дохід платника, з якого він сплачує податок. Джерело сплати може збігатися з об'єктом оподаткування (податок на прибуток, податок з доходів фізичних осіб) або не збігатися (сплата податку на транспортний засіб, який не використовується для одержання доходів; плата за землю).

Квота – це частка в доходах платника.

Податкова пільга — це передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов'язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі. Вона має різні форми і будується окремо для кожного податку з урахуванням пріоритетів національної фіскальної політики. Пільги поділяються на два види:

1. Для окремих елементів об’єкта оподаткування.

2. Для певних платників податків.

Податкова пільга надається шляхом:

а) податкового вирахування (знижки), що зменшує базу оподаткування до нарахування податку та збору;

б) зменшення податкового зобов'язання після нарахування податку та збору;

в) встановлення зниженої ставки податку та збору (часткова пільга);

г) звільнення від сплати податку та збору (повна пільга).

Строком сплати податку та збору визнається період, що розпочинається з моменту виникнення податкового обов'язку платника податку із сплати конкретного виду податку і завершується останнім днем строку, протягом якого такий податок чи збір повинен бути сплачений у порядку, визначеному податковим законодавством. Податок чи збір, що не був сплачений у визначений строк, вважається не сплаченим своєчасно.

Дата добавления: 2014-01-06