Моделі ринкової трансформації

Виділяють два шляхи переходу від адміністративно-командної до ринкової економічної системи:

- радикальний («шокова терапія») – країни Центральної та Східної Європи;

- еволюційний («градуалістський») – Китай, Угорщина.

Модель «шокової терапії» базується на ліберально-монетаристській концепції. Нею визначається пріоритет дії рин­кового механізму для забезпечення високої ефективності еконо­мічної системи. Роль держави визначається на рівні формування і підтримки «рамкових» умов дії ринкового механізму, їй належать функції антимонопольної корекції та підтримки конкурентного середовища, охорони довкілля.

Сама ліберально-монетаристська економічна модель сприяла подоланню кризових явищ в економіках ринкового типу, де про­блеми були викликані захопленням кейнсіанськими методами ре­гулювання і проявились у формуванні значних дефіцитів держав­них бюджетів, високих рівнях інфляції одночасно із високим рів­нем безробіття, значних обсягах зовнішнього боргу тощо. Успіш­ним був досвід реформування на початку 80-х рр. у США («рейганоміка»), Великобританії («тетчеризм»), Франції, Італії.

Застосу­вання ліберально-монетаристської концепції в економічній трансфор­мації країн Центральної та Східної Європи в 90-х рр. мало зна­чну специфіку.

Програма заходів «шокової терапії»:

1. макроекономічна стабілізація шляхом здійснення жорсткої податкової та грошово-кредитної політики: конт­роль за грошовою масою, бюджетним дефіцитом, курсом націо­нальної валюти, процентною ставкою;

2. лібералізація економіки: цінова, зовнішньоекономічна, банківська, дерегуляція підприємницької діяльності;

3. формування та розвиток приватного сектору шляхом приватизації (мала, велика), корпоратизації, що в свою чергу призведе до ліквідації державних монополій;

4. зміна економічної ролі держави шляхом переорієнтації останньої на непрямі методи регулювання;

5. реформування системи соціального забезпечення.

Критика «шокової терапії». Модель шокової терапії та її основа - ліберально-монетаристська концепція акцентують на процесах лібералізації та регулювання фінансових аспектів економіч­ного життя, тоді як реальний сектор економіки (виробництво то­варів та послуг) виводиться з-під регулюючої дії держави; функ­ціонування цього сектора розглядається як похідний результат фінансової стабілізації та застосування монетаристських заходів.

При «шоковій терапії» мінімізується відповідальність держави за соціальні наслідки заходів лібералізації, приватизації тощо. Отже, соціальна ціна втілення такої моделі є високою, що відображаєть­ся у прискоренні майнової диференціації населення, посилення нерівномірності розподілу національного доходу.

Польща скористалась рецептами «шокової терапії» і втілила в життя «план Бальцеровича» (01.01.1990). Вона стала першою серед постсоціалістичних країн, яка відновила економічне зростання.

Саме ліберально-монетаристська модель склала основу поло­жень «Вашингтонського консенсусу» та є універсальною пропози­цією МВФ для країн, що трансформують економічні системи від планової до ринкової. Проте в Україні слідування рекомендаціям зазначеної моделі не зада­ло достатніх стимулів для довгострокового економічного зростан­ня. Рекомендації, які були розраховані на зовсім інше економічне, політичне й соціальне становище, ніж те, що існувало в Україні, не сприймалися критично.

Концептуальні настанови «Вашингтонського консенсусу» сприймалися занадто абсолютно (в квадратних дужках – абсолютне сприйняття):

- проведення [тотальної] приватизації;

- [повне] дерегулювання економіки, в тому числі:

· [нестримна] лібералізація цін, валютного курсу та зовнішньої торгівлі;

· скорочення бюджетного дефіциту та [абсолютна] відмова від його монетарного фінансування.

Така заповзятливість у дотриманні загальних міжнародних норм і режимів у вітчизняній фіскальній і монетарній політиці перешкоджала завданням сталого економічного зростання, які стояли перед нашою державою.

В Україні некоректна економічна стратегія дала такі негативні явища, як прогресивне падіння реального ВВП (до 22,9% у 1994 р., на 59,2% за 1991-1994 рр.), гіперінфляція (10256% у 1993 р.), масове безробіття, тотальне банкрутство підприємств, і як наслідок зростання тіньової економіки, де значна частка належить ухиленню від сплати податків.

До причин невдалих реформ відносили:

- відсутність теоретичного осмислення шляхів переходу;

- відсутність практичного досвіду здійснення таких реформ («кадровий голод»);

- відсутність належного механізму взаємодії гілок влади при прийнятті політичних рішень для здійснення послідовних та системних змін;

- відсутність підтримки перетворень широкими верствами населення.

Основним недоліком цього етапу було «повне апріорне відкидання», а не переосмислення ролі держави в регулюванні економічними процесами. Лише з другої ½ 90-х років в Україні поширюється розуміння об’єктивної необхідності державного регулювання процесів трансформації в цілому.

Дата добавления: 2014-01-07