Структура промисловості України

Господарський комплекс України та його структура

Господарський комплекс України виник на основі соціально-економічного розвитку, міжнародного поділу праці та внутрішньодержавних інтеграційних процесів. Для нього є характерним:

• наявність потужної промислової та агропромислової ланки;

• наявність розгалуженої транспортної системи, що має міжнародне значення;

• активна участь у міжнаціональному територіальному поділі праці;

• диспаритетність промислового і агропромислового виробництв в більшості областях;

• надмірно високий рівень зосередження промисловості у промислових агломераціях;

• екстенсивний розвиток сільськогосподарського виробництва з недосконалими системами землеробства;

• недостатній розвиток рекреаційного комплексу, що не відповідає значному рекреаційному потенціалу країни;

• недостатній розвиток ринкової, виробничої, соціальної та екологічної інфраструктури;

• застарілість технологій, зношеність основних виробничих фондів, слабкий розвиток інноваційної складової;

• низька забезпеченість паливно-енергетичними, лісовими, водними ресурсами;

• недостатнє використання потужностей сировинної бази (в т.ч. відходів), зокрема в будівництві.

Основними чинниками утворення комплексів і їх територіальної організації є локальні природні ресурси.

Промисловий комплекс України. Його інтенсивний розвиток є необхідною умовою підвищення рівня розвитку всіх продуктивних сил України. Промисловість України характеризується складною, розгалуженою структурою: паливно-енергетичний комплекс, металургійний комплекс, машинобудування, хімічний комплекс, лісопромисловий комплекс.

Найбільш розвиненими в країні є види економічної діяльності, які належать до первинного та вторинного секторів економіки. В галузевій структурі України переважають виробництва з видобутку та первинної переробки сировини, а питома вага машинобудування має тенденцію до зниження.

Таблиця 9.5

Розподіл продукції промисловості по галузях (%)
Уся промисловість у тому числі: Базові галузі (усього) з них: електроенергетика паливна промисловість металургійний комплекс Інші галузі: хімічна і нафтохімічна машинобудування лісова, деревообробна і целюлозно-паперова будівельних матеріалів легка промисловість харчова промисловість	43,4     6,4 14,3 22,7   6,7 18,6   2,2 3,6 6,7 15,9	42,6     11,5 11,2 19,9   6,9 17,0   2,4 4,0 4,4 17,1	46,3     12,6 12,1 21,6   7,3 15,0   2,2 3,3 2,1 19,9	49,3     14,7 11,5 23,1   6,8 15,5   2,0 3,5 1,5 15,0	49,7     12,2 10,1 27,4   6,6 13,4   2,0 3,6 1,6 17,4	45,9     14,0 11,1 20,8   6,5 12,1   2,0 3,7 1,6 17,9	52,7     17,1 14,6 21,0   6,7 14,5   2,1 4,8 1,5 17,7	56,4     18,3 16,2 21,9   6,4 12,5   2,3 5,9 1,1 15,5

Подібна галузева структура свідчить про загальну невисоку ефективність вітчизняної економіки через те, що:

- галузям з видобутку та первинної переробки сировини притаманний відносно низький рівень валової доданої вартості на одиницю витрат;

- це зумовлює високу енергоємність кінцевої продукції, що в умовах значної залежності нашої країни від імпорту енергоносіїв становить загрозу її економічній безпеці.

Зміна структури економіки нашої держави потребує значних інвестиційних ресурсів. Особливо небезпечними для майбутнього економіки України є негативні тенденції в машинобудуванні, яке має визначальний вплив на довгострокове економічне зростання і можливості формування сучасної структури економіки в цілому.

Про неефективність виробничого потенціалу нашої країни свідчить і характеристика технологічної бази її розвитку. На сьогодні в Україні можна виділити такі галузі промисловості для представлення технологічних укладів:

- третій технологічний уклад — теплові електростанції, паливна промисловість, вугільна промисловість, чорна металургія, промисловість металевих конструкцій, промисловість будівельних матеріалів, скляна і фарфоро-фаянсова промисловості – 58%;

- четвертий технологічний уклад — кольорова металургія, хімічна і нафтохімічна промисловості, машинобудування, виробництво сантехнічного та газового устаткування, суднобудівна промисловість, ремонт машин і устаткування, деревообробна та целюлозно-паперова, легка промисловість, харчова, борошномельно-круп’яна і комбікормова промисловості - 38%;

- п’ятий технологічний уклад — електротехнічна промисловість, верстатобудівна та інструментальна, приладобудування, виробництво побутових приладів і машин, авіаційна та космічна промисловість, хіміко-фармацевтична та поліграфічна – 5%;

- шостий технологічний уклад — мікробіологічна промисловість, виробництво медичної техніки – 1%.

Без належного переорієнтування економіки на розвиток високих технологій у виробництві існує значна загроза для країни опинитися на периферії світового розвитку серед країн, які характеризує глибока стагнація.

Паливно-енергетичний комплекс - це сукупність галузей промислового виробництва, які здійснюють видобуток палива, виробництво електроенергії, їх транспортування та використання.

До складу паливно-енергетичного комплексу входять галузі:

· паливної промисловості (вугільна, нафтова, газова, торф'яна, сланцева)

· електроенергетика, що включає теплові, гідравлічні, атомні електростанції та електростанції які працюють на нетрадиційних джерелах енергії.

В структурі виробництва (видобутку) палива в Україні переважає вугілля. Питома вага вугілля складає майже 60%, тоді як на нафту припадає близько 7%, на природний газ - 25%. Разом з тим у споживанні паливно-енергетичних ресурсів домінуюча роль належить природному газу. Забезпеченість споживання газу за рахунок власного видобутку в останні роки становить близько 20%. Решта газу імпортується з Росії.

Торфова промисловість, розміщена в основному на Поліссі, однак через невеликі його запаси повністю забезпечити потреби в ньому неможливо. Враховуючи радіоактивну забрудненість багатьох торф'яних родовищ, запаси паливного торфу є ще більш обмеженими для використання у виробництві.

Сучасна електроенергетика є високомеханізованою, автоматизованою галуззю промисловості. У вартості електроенергії міститься висока частка матеріальних затрат і незначна частка живої праці. В Україні експлуатують три типи електростанцій: теплові, гідравлічні та атомні, а також ті, які використовують енергію вітру та сонця.

Металургійний комплекс України представлений підприємствами чорної та кольорової металургії.

Чорній металургії належить одне з провідних місць в сучасній економіці України. Великий вплив має чорна металургія на розвиток і розміщення машинобудування, хімічної промисловості, енергетики. В металургії значно розвинене комбінування виробництва, на її відходах працюють виробництво будівельних матеріалів, мінеральних добрив тощо.

Найбільшими металургійними комбінатами України, потужність яких становить 5 млн. т і більше металу за рік, є «Азовсталь», «Запоріжсталь» „Криворіжсталь».

Кольорова металургія України розвивається на основі розробки родовищ сировинних ресурсів - алюмінію, магнію, руд титану, цирконію, нікелю, ртуті та інші.

Розміщення підприємств кольорової металургії зумовлено переважно двома основними факторами - сировинним та енергетичним. Підприємства, які переробляють руди з незначним вмістом основного металу, тяжіють до джерел сировини (виплавка ртуті, нікелю, рідкісних металів). Енергомісткі виробництва (титано-магнієве, цинкове, алюмінієве) розміщують у місцях дешевої електроенергії, як правило поблизу потужних електростанцій.

Головними напрямками розвитку гірничо-металургійного комплексу України є підвищення технічного рівня з метою задоволення потреб вітчизняних споживачів і підвищення ефективності експортного потенціалу.

Загалом машинобудування розміщене досить рівномірно по території України.

На цьому фоні особливо виділяються вісім великих машинобудівних міст: Харків, Київ, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Одеса, Львів, Донецьк, Луганськ.

Визначальну роль при розміщенні конкретних машинобудівних підприємств відіграють такі чинники:

· сировинний фактор (Донецький та Придніпровський економічні райони);

· споживчий чинник (нафто-, газовидобувна промисловості - Східний, Карпатський регіони; транспортне машинобудування);

· фактор трудових ресурсів та наукоємності (точне машинобудування, літакобудування).

Виведення з кризи машинобудівного комплексу України потребує відповідної програми, яка повинна охоплювати такі заходи:

• визнання пріоритетності розвитку машинобудівного комплексу на базі новітніх європейських, світових і національних технологій та розбудови його на засадах технологічної й економічної самодостатності;

• вдосконалення галузевої структури машинобудування, розширення асортименту його продукції за рахунок розвитку виробництв соціального комплексу (виробництва товарів народного споживання) на рівні сучасних вимог якості та конкурентоспроможності;

• розроблення і впровадження стратегії національної політики в галузі машинобудування, яка б забезпечувала зростання темпів випуску наукомісткої продукції високого рівня.

Хімічний комплекс відзначається особливостями технологічного циклу, в яких, на відміну від інших галузей, основу складають процеси хімічних реакцій.

Розміщення хімічної промисловості має свої особливості у зв'язку з тим, що на нього впливають такі чинники:

• екологічний чинник. Хімічна промисловість є одним з основних джерел техногенної небезпеки й забруднювачів навколишнього середовища.

• невисока трудомісткість. Її підприємства можна розмістити у слабо заселених районах. Винятком є виробництва хімічних волокон і фармацевтична промисловість.

• споживчий чинник визначає в основному розміщення підприємств основної хімії (виробництва мінеральних добрив, крім калійних, сірчаної кислоти тощо), та виробництв, що переробляють напівфабрикати хімії органічного синтезу (виробництво хімічних волокон, гумово-технічні вироби тощо).

Більшість підприємств хімічної промисловості знаходяться у трьох районах: Придніпров'ї, Донецькому і Прикарпатті.

Провідною підгалуззю хімічної промисловості України є виробництво мінеральних добрив - азотних фосфорних, калійних.

Лісопромисловий комплекс (ЛПК) об'єднує підприємства, пов'язані з вирощуванням і переробкою лісової сировини.

Основний продукт лісу - деревина, яку використовують переважно для виробництва засобів виробництва (круглий ліс, пиломатеріали, фанера, деревні плити, метиловий спирт тощо) та предметів споживання (меблі, папір, оцтова кислота).

Лісові ресурси України забезпечують потреби господарства майже на 20%, решту деревини (круглий ліс) Україна постачає переважно з північних і східних районів Росії.

Серед причин, які стримують розвиток промислового комплексу зокрема та економіки України загалом, виділяють:

1. розрив господарських зв’язків, що склалися сторіччями між колишніми республіками СРСР, встановлення митних бар’єрів, натуралізація обміну.

2. процес реформування економіки, її матеріально-технічної бази здійснювався в цей період практично без чіткого формулювання цілей, завдань і кінцевих результатів.

3. квапливість і шаблонність практичних заходів з реформування економіки без урахування специфічних умов і національних особливостей України, застосування з цією метою «шокової терапії», яка в багатьох країнах виявилася негативною.

4. реформування економіки стосувалося в основному сфери обігу, унаслідок чого була занедбана сфера виробництва.

Агропромисловий комплекс (АПК) - другий після індустріального виробництва структурний підрозділ господарства України.

На галузі, що входять в АПК (включаючи забезпечення його засобами виробництва), припадає майже 40% валового суспільного продукту, майже 25% основних виробничих фондів і чисельності зайнятих працівників.

В АПК входять підприємства і організації, пов'язані з випуском і переробкою сільськогосподарської продукції, її зберіганням, перевезенням і реалізацією, випуском основних виробничих фондів і ремонтом машин та устаткування, проведенням дослідницької роботи і втіленням результатів у практику землеробства і тваринництва тощо.

Всі галузі, що входять до складу АПК, об'єднують в чотири групи:

1. фондоутворюючі галузі.

2. сільське господарство.

3. переробні галузі.

4. виробнича інфраструктура.

Агропромислові умови України сприятливі для вирощування більшості сільськогосподарських культур помірного поясу і розвитку продуктивного тваринництва. Сільське господарство складається з двох основних галузей – рослинництва (45% від всієї продукції с/г) і тваринництва (55%).

Частини АПК, які переробляють певну продукцію рослинництва чи тваринництва, називають галузевими АПК. Найважливішими серед них:

• на базі рослинництва - зернопродуктовий, бурякоцукровий, плодо-овочеконсервний, льонопромисловий та інші;

• на базі тваринництва - молочнопромисловий, м'ясопромисловий, птахопромисловий тощо.

Розвиток тваринництва залежить від рослинництва, насамперед від кормовиробництва. Сучасне кормовиробництво складається з вирощування кормових і зернофуражних культур, а також використання відходів і побічної продукції зернових, технічних та інших культур.

Будівельний комплекс - це сукупність галузей матеріального виробництва і проектно-пошукових робіт, які забезпечують капітальне будівництво.

До складу будівельного комплексу входять такі галузі матеріального виробництва:

· будівництво

· промисловість будівельних матеріалів

· виробництво будівельних конструкцій і деталей.

Промисловість будівельних матеріалів. Її розміщення обумовлюється одночасним тяжінням виробництва і до сировини, і до споживача. З цієї точки зору можна розрізняти:

• галузі переважно сировинної орієнтації - перш за все це первинна обробка природних будівельних матеріалів;

• галузі з орієнтацією переважно на споживача - виробництво бетону, залізобетонних виробів і конструкцій, м'якої покрівлі, санітарно-технічних виробів та ін.

Видобуток будівельних матеріалів, їх транспортування, виробництво будівельних металів і, нарешті, саме будівництво є джерелом забруднення повітря (наприклад, пил і гази при виробництві цементу) і порушення рельєфу землі (відкриті розробки), тому у великих центрах їх зосередження є потреба у проведенні системи заходів з охорони навколишнього середовища.

Промисловість будівельних матеріалів характеризується дуже низьким рівнем механізації та автоматизації технологічних процесів, невеликим асортиментом продукції, низькою її якістю. Тому підприємства галузі потребують модернізації і реконструкції, розширення випуску нових будівельних матеріалів тощо.

Транспорт. Транспорт є важливою сферою інфраструктурного забезпечення населення та народного господарства України, складовою частиною її комунікаційної інфраструктури поряд із зв'язком та електропередачею.

За транспортно-географічним положенням Україна знаходиться в надзвичайно вигідних умовах, переваги яких до останнього часу практично не використовувалися.

За об'єктами переміщення виділяють пасажирський та вантажний. За середовищем переміщення виділяють сухопутний (залізничний, автомобільний, трубопровідний), водний (річковий, морський) та повітряний - авіаційний.

Залізничний транспорт. Важливою проблемою для України в плані її інтеграції в європейську єдину залізничну систему є приведення ширини української колії (1524 мм) до європейського зразку (1435 мм), як в Польщі, Словаччині, Угорщині, Румунії та ін. Необхідно також ввійти в європейську програму будування швидкісних магістралей (швидкість 200-300 км/год).

Автомобільний транспорт. Протяжність автошляхів біля 170 тис. км (155 тис. км доріг має тверде покриття), якість їх за європейським стандартами - незадовільна.

Морський транспорт широко використовується для внутрішніх і, особливо, міжнародних перевезень. Характеризується високою ефективністю перевезень порівняно з іншими видами транспорту; виконує більше половини всіх зовнішньоторговельних зв'язків країни.

Річковий транспорт здійснює перевезення вантажів переважно внутрішніми водними (природними і штучними) шляхами.

Трубопровідний транспорт поділяється на магістральний (загального користування) і технологічний. В Україні функціонує велика кількість магістральних газопроводів.

Повітряний транспорт. За об'ємом відправок пасажирів знаходиться на останньому місці (не беручи до уваги трубопровідний транспорт) - 5 млн. пасажирів, або 0,07%. За об'ємом відправлень вантажів також утримує останнє місце - 85 тис. тон, або 0,004%.

Дата добавления: 2014-01-07