Основними показниками масштабів бідності є межа бідності, рівень бідності і глибина бідності

Крайнім проявом нерівності в розподілі доходів є бідність.

Бідність визначається як неможливість через брак коштів підтримувати спосіб життя, притаманний конкретному суспільству в конкретний період часу.

У світовій практиці існують різні погляди на причини бідності: результат нерівних соціально-економічних умов та суб’єктивний чинник. Перший чинник є аргументом здійснення активної соціальної політики, що передбачає або підтримку доходів, або коригування умов, які породжують бідність. Проте підтримка людей, які не хочуть працювати, лише розбещує їх, що призводить до зменшення у них стимулів до ефективної праці. Такий погляд вимагає від влади згортати соціальні програми підтримки людей з низькими доходами.

Концепції визначення бідності: абсолютна концепція, відносна концепція та суб’єктивна концепція.

Аналіз профілів бідності практично в усіх країнах колишнього СРСР за різними критеріями засвідчив, що серед соціальних категорій найбільш вразливими з погляду бідності є: селяни, особи з початковою освітою або без освіти, неповні сім’ї з дітьми та багатодітні домогосподарства, домогосподарства, до складу яких входять безробітні, домогосподарства, які очолюють біженці, домогосподарства з дітьми мають вищі ризики бідності порівняно з домогосподарствами, які складаються з осіб похилого віку.

Наявність у складі домогосподарств осіб з вищою освітою значно зменшує ризик бідності.

В Україні для вимірювання межі бідності використовуються такі показники: мінімальний споживчий бюджет, межа малозабезпеченості, прожитковий мінімум.

Прожитковий мінімум застосовується для загальної оцінки рівня життя в Україні. Він встановлюється на одну особу і в розрізі основних соціальних і демографічних груп населення, до яких належать такі категорії населення: діти до 6 років; діти від 6 до 18 років; працюючі дорослі; непрацюючі дорослі.

Основною інформаційною базою для оцінки стану бідності в країні є обстеження умов життя домогосподарств, що здійснює Держкомстат України. Межа бідності за 10 місяців 2011 року відповідно до прийнятого відносного критерію (75% медіанного значення сукупних еквівалентних витрат населення країни) становила 1025 грн. на місяць (в 2010 – 921 грн., 2009 р. – 811 грн. на місяць). Рівень бідності в Україні станом на 10.2011 становила 25,4%

В деяких країнах, зокрема в Україні, для межі бідності використовується критерій, запропонований ООН: 4,3 дол. на день на 1 особу або 14,76 дол. в день на 1 особу за паритетом купівельної спроможності. Паритет купівельної спроможності станом на 2011 рік становить 1$ = 3,75 грн.

На основі даних комплексного обстеження умов життя домогосподарств, проведеного за методологією Держкомстату України, розраховано кількісні характеристики бідності.

Вперше у 2000 р. у щорічному Посланні Президента України до Верховної Ради України була сформульована як першочергова проблема економічної політики — проблема бідності в Україні. У 2001 р. Указом Президента України була затверджена Стратегія подолання бідності, згідно з якою були визначені стратегічні напрями подолання бідності.

Існування розвинутої системи соціальних стандартів, гарантій та нормативів є ознакою соціально спрямованої держави. Завданням такої держави є не лише закріплення їх у своїх нормативно-правових актах, а й виконання та реалізація їх на практиці. Держава задля зменшення нерівності у розподілі доходів здійснює примусове переміщення ресурсів, яке веде до зменшення добробуту одних і підвищення добробуту інших членів суспільства.

Функцію перерозподілу виконує:

- прогресивна система оподаткування та

- система трансфертних платежів з бюджету, за рахунок яких фінансується програма соціального захисту.

Політика соціального захисту – це система заходів, які захищають населення від економічної та соціальної деградації. Витрати на соціальний захист залежать від можливостей економіки і пріоритетів у політиці уряду.

В країнах з ринковою економікою склалася трирівнева система фінансування соціальних програм, яка включає систему соціальних гарантій держави, соціальну допомогу і соціальне страхування.

Система соціальних гарантій передбачає надання соціально значущих благ та послуг всім громадянам та окремим категоріям населення за рахунок державного бюджету (безкоштовна освіта, медичне обслуговування, пільги по оплаті послуг, які надаються ветеранам війни, інвалідам і інші). Базовим державним соціальним стандартом визначено прожитковий мінімум, який є основою для встановлення розмірів основних державних соціальних гарантій (мінімальної заробітної плати, мінімальної пенсії, державної соціальної допомоги).

Соціальна допомога — це програми державної допомоги, за якими підтримуються лише ті члени суспільства, чий дохід не перевищує певний рівень (допомога багатодітним родинам, медична допомога, талони на харчування).

Соціальне страхування — це програми, за якими відповідні кошти отримують усі члени суспільства незалежно від доходів у випадку: виходу на пенсію, у разі інвалідності, тимчасового захворювання, втрати роботи. Фінансування здійснюється за рахунок спеціальних позабюджетних фондів, які формуються за рахунок цільових внесків роботодавців та найманих робітників.

Тема 12. Фінансовий потенціал національної економіки

1. Фінансова система України. Об’єкти та суб’єкти регулювання.

2. Бюджетна політика України

3. Податкова політика України

4. Боргова політика України

5. Монетарна політика України

Дата добавления: 2014-01-07