Інвестиції в основний капітал за джерелами фінансування

Податкова політика

Фінансові ресурси підприємств - важлива складова фінансових ресурсів країни. Фінансовими ресурсами підприємств є сума коштів, що перебуває в їх розпорядженні, спрямовується в основні та оборотні засоби підприємств та забезпечує їх виробничо-господарську діяльність. Визначальну роль у формуванні фінансових ресурсів підприємств відіграють власні кошти (таблиця 12.1).

Таблиця 12.1

(% до загального обсягу)

Усього^1, у тому числі за рахунок:	100,0	100,0	100,0	100,0	100,0	100,0	100,0	100,0	100,0
- коштів державного бюджету	5,0	7,0	10,5	5,5	5,5	5,6	5,0	4,4	6,3
- коштів місцевих бюджетів	3,7	4,1	4,7	4,2	4,3	3,9	4,2	2,7	2,9
- власних коштів підприємств та організацій	65,8	61,4	61,7	57,4	57,8	56,5	56,7	63,3	55,7
- кредитів банків та інших позик	5,3	8,2	7,6	14,8	15,5	16,6	17,3	14,2	13,7
- коштів іноземних інвесторів	5,6	5,5	3,6	5,0	3,7	3,5	3,3	4,5	2,3
- коштів населення на будівництво власних квартир^2	…	…	…	…	5,6	5,2	4,1	3,2	3,1
- коштів населення на індивідуальне житлове будівництво	4,2	3,6	3,4	3,3	4,1	4,5	5,0	3,6	10,7
- інших джерел фінансування	10,4	10,2	8,5	9,8	3,5	4,2	4,4	4,1	5,3

Зметою подальшого нарощування фінансових ресурсів підприємств, а через них - країни у цілому, економічна політика держави має включати заходи щодо оптимізації системи оподаткування та зменшення податкового тягаря для суб'єктів господарювання, оскільки значне податкове навантаження підприємницької діяльності провокує перехід їх в тінь.

Податкова система України поєднала в собі принципи двох податкових систем: європейської (переважання непрямих податків) та американської (прибутковий принцип оподатковування).

Особливість української податкової системи визначена еклектичним поєднанням обох зазначених систем з базовою метою - ліквідації дефіцитності бюджету. Відтак в Україні з самого початку побудови нової податкової системи був узятий фіскальний орієнтир.

В результаті невиваженої податкової політики, неправильного розподілу доходів підприємств відбулися гальмування інноваційних та інвестиційних процесів.

Основні складові податкової системи України:

- податкове законодавство країни;

- система оподаткування;

- сукупність державних податкових органів.

Податкове законодавство України складається з Конституції України, Податкового Кодексу України, Митного кодексу України та інших законів з питань митної справи, чинних міжнародних договорів, якими регулюються питання оподаткування, нормативно-правових актів, прийнятих на підставі та на виконання Податкового Кодексу та законів з питань митної справи, рішень Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з питань місцевих податків та зборів, прийнятих за правилами, встановленими Податковим Кодексом.

Податкове законодавство України ґрунтується на таких принципах:

- загальність оподаткування;

- рівність усіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації;

- невідворотність настання визначеної законом відповідальності у разі порушення податкового законодавства;

- презумпція правомірності рішень платника податку;

- фіскальна достатність - встановлення податків та зборів з урахуванням необхідності досягнення збалансованості витрат бюджету з його надходженнями;

- соціальна справедливість - установлення податків та зборів відповідно до платоспроможності платників податків;

- економічність оподаткування - установлення податків та зборів, обсяг надходжень від сплати яких до бюджету значно перевищує витрати на їх адміністрування;

- нейтральність оподаткування - установлення податків та зборів у спосіб, який не впливає на збільшення або зменшення конкурентоздатності платника податків;

- стабільність - зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року;

- рівномірність та зручність сплати - установлення строків сплати податків та зборів, виходячи із необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджетів для здійснення витрат бюджету та зручності їх сплати платниками;

- єдиний підхід до встановлення податків та зборів - визначення на законодавчому рівні усіх обов'язкових елементів податку.

Фіскалізація бюджетно-податкової політики обумовила досить повільне та непослідовне формування національної податкової системи. На думку фахівців, в Україні «податкове за­конодавство побудоване таким чином, що правильно розраховувати подат­кові зобов’язання практично неможливо»[1]. Як зазначали вітчизня­ні експерти, відсутність науково обґрунтованих підходів до формування на­ціональної податкової системи та до аналізу наслідків від її впровадження робили і роблять податкову політику не ефективним антикризовим засобом, а однією з основних причин загострення економічної кризи[2].

Згідно з чинним законодавством система оподаткування в Україні є дворівневою. Це означає, що в її межах стягуються як загальнодержавні, так і місцеві податки і збори.

Класифікація податків здійснюється за кількома ознаками:

- за рівнем бюджетної системи (загальнодержавні та місцеві);

- за суб’єктом оподаткування (юридичні та фізичні особи);

- за формою оподаткування;

- за способом стягнення (прямі та непрямі);

- за економічним змістом об’єкта оподаткування (на доходи, на споживання, на майно);

- за системою ціноутворення (податки, які відносять на собівартість, та податки, які сплачують з прибутку) і т. д.

Нині в Україні основними бюджетоутворюючими податками (90% податкових платежів) є:

· податок з доходів фізичних осіб (зі ставками 15 % - 17%),

· податок на прибуток підприємств (з 01.01.2004 р. ставку ППП було скорочено з 30 % до 25 %, з 01.01.2012 – 21% з поступовим зменшенням до 16% з 01.01.2014)

· податок на додану вартість (основна ставка ПДВ - 20 %, з 01.01.2014 – 17 %).

В основному перелік податків, визначених Законами України, відповідає світовим стандартам, але це не гарантує ефективності оподаткування.

Окремим напрямком сприяння нарощуванню фінансових ресурсів підприємств є надання податкових пільг.

Податкові пільги — це інструменти податкового регулювання, що закріплені в нормативних актах як винятки із загальної схеми обчислення конкретного виду податку і стосуються об’єкта, ставки або інших складових оподаткування.

Разом з тим, необґрунтоване та непрозоре надання податкових пільг суб'єктам підприємницької діяльності не тільки зменшує надходження до бюджетів всіх рівнів, але й сприяє „тінізації" економіки, зростанню корумпованості тощо.

Згідно з традиційним підходом податкові пільги можна поділити на дві групи:

· пільги, що викликані об’єктивною необхідністю (соціальні пільги, пільги підприємствам, які перебувають у гірших економічних умовах порівняно з основною кількістю виробників, пільги підприємствам, які тимчасово перебувають у скрутних економічних умовах та мають нестійкий фінансовий стан, що виник не з їхньої вини):

· пільги, що не мають достатнього обґрунтування (пільги, надані окремим платникам на засадах протекціонізму, лобіювання).

Форми та способи надання пільг у будь-якій державі постійно змінюються. До найбільш типових форм пільгового оподаткування відносяться:

1) застосування зменшеної податкової ставки (окремих галузях економіки і видах діяльності);

2) податкові вилучення у вигляді:

§ повного або часткового звільнення прибутку, доходу або іншого об’єкта від оподаткування;

§ повного або часткового звільнення від податку певного виду діяльності;

§ звільнення від податку окремих соціальних груп;

§ «податкових канікул», що означають повне звільнення від сплати податків на певний період;

3) податковий кредит у вигляді:

§ відстрочки податкового платежу;

§ перенесення збитків поточного року на прибуток або доходи наступного року або майбутніх періодів тощо.

Відповідно до критерію регулювання розподілу фінансових ресурсів податкові пільги поділяються на такі групи:

· соціальні пільги;

· галузеві пільги;

· територіальні пільги.

Соціальні пільги мають істотне значення, оскільки найважливішим пріоритетом податкової політики в Україні є її соціальна спрямованість. Серед соціальних пільг на нинішньому етапі розвитку економіки важливе місце займають пільги кінцевим споживачам стосовно ПДВ.

Галузеві пільги з одного боку, є одним із основних інструментів державного регулювання розвитку економіки, а з іншого — вони найменш ефективні, оскільки їх результативність залежить від правильного визначення пріоритетних галузей. Галузеві пільги можуть мати різне спрямування:на підтримку стагнуючих галузей економіки та на підтримку прогресивних (молодих) галузей, що мають реальні можливості стати конкурентоспроможними.

Територіальні пільги стосуються суб’єктів підприємництва, що функціонують на територіях спеціальних (вільних) економічних зон (СЕЗ), а також на територіях пріоритетного розвитку (ТПР). Недоліки, що виникають у процесі функціонування СЕЗ в Україні, породжують сумніви в ефективності численних пільг, що їм надаються, та доцільності створення цих зон узагалі. Часом зони створюють не за критеріями народногосподарської доцільності, а для розв’язання локальних проблем і задоволення групових інтересів.

Система податкових органів в Україні складається із законодавчо визначених органів державної податкової служби, до якої входять:

· Головна державна податкова адміністрація України;

· державні податкові адміністрації в АР Крим, областях, містах Києві та Севастополі

· державні податкові інспекції в районах, у містах (крім Києва та Севастополя), районах у містах, міжрайонні державні податкові інспекції;

· податкова міліція України.

Дата добавления: 2014-01-07