Система золотого стандарту

Історично першою міжнародною (світовою) валютною системою була система золотого стандарту, яка стихійно сформувалася у ХІХ ст. Щоправда, деякі історики відносять її виникнення до 1446 р., коли уряд Генуї закріплює використання золота в міжнародних розрахунках і стабілізує золотий флорин. Фактично ж золотий стандарт виникає в середині ХІХ ст. без будь-яких міжнародних угод, породжений необхідністю забезпечення торговельних розрахунків між промислово розвиненими країнами Європи і Північної Америки. Тільки у 1867 р. він був юридично оформлений міждержавною угодою Паризької конференції, яка визнала золото єдиною формою світових грошей.

Система золотого стандарту – це валютна система, в якій роль всезагального еквіваленту виконує золото, а в обігу функціонують золоті монети або грошові знаки, розмінні на золото.

В умовах, коли золото безпосередньо виконувало функції грошей, грошова і валютні системи – національна і світова – були тотожні. Єдина відмінність полягає в тому, що золоті монети, які виходили на світовий ринок, скидали, за висловом К.Маркса, “національні мундири” і приймались у платежах за вагою. Початково золотий стандарт, що сформувався на основі золотого монометалізму, виступає в формі золотомонетного стандарту.

Золотомонетний стандарт характеризується вільним обігом золотої монети з певним незмінним вмістом грошової одиниці. Такий вміст був встановлений Англією у 1816 р., США – у 1837 р., Німеччиною – у 1875 р., Францією – у 1878 р., Росією – у 1897 р. У Росії карбувалися золоті монети 5, 10, 15 руб. (імперіали) і 7.50 руб. (напівімперіали), які вільно обмінювалися на паперові гроші. Один російський рубль дорівнював 0,77 г золота, один долар США – 1,5 г, фунт стерлінгів – 7,3 г, франк – 0,29 г.

У відповідності до золотого вмісту валют визначався їх золотий (валютний) паритет – законодавчо встановлене співвідношення між двома валютами, що є основою валютного курсу. Якщо золотий вміст одного долара становив 1,5 г золота, а російського рубля – 0,77 г, то курс долара до рубля становив приблизно 1:2. Курс валют був стабільний і міг коливатися лише в межах так званих “золотих точок”. Золоті точки – це економічні границі відхилень валютного курсу від золотого паритету, які кількісно залежали від величини витрат вивезення золота за кордон для обміну на будь-яку валюту, включаючи витрати на транспортування, упакування, страхування та ін.

Вважалося, що країна прийняла золотий стандарт, якщо вона виконувала наступні умови:

• встановлювала певний грошовий вміст своєї золотої одиниці;

• підтримувала жорстке співвідношення між національним золотим запасом і внутрішнім пропонуванням грошей;

• вільно конвертувала валюту в золото, не перешкоджала вільному експорту і імпорту золота.

Система золотого стандарту забезпечувала стабільність валютних курсів і стабільність платіжних балансів, чим сприяла розвитку міжнародної торгівлі. Разом з тим ця система продукувала неминучість болісних макроекономічних зрушень, пов’язаних зі змінами у попиті та пропонуванні іноземних валют, відновленням рівноваги платіжних балансів.

Розглянемо механізм цієї міжнародної валютної системи на прикладі. Припустимо, що між Англією та США на основі золотого паритету (1 фунт стерлінгів = 0,25 г золота, 1 долар США – 0,5 г золота) встановлюється валютний курс 1 ф. ст. = 2 дол. Звичайно, жоден американець не заплатить більше, ніж 2 дол. за 1 ф. ст., оскільки в умовах золотого стандарту завжди можна купити 0,5 г золота, привезти його в Англію й одержати необхідний 1 ф. ст. І навпаки. Проте американець тільки тоді може вдатися до такого способу одержання фунтів, коли різниця між ринковою ціною фунта і золотим паритетом фунта проти долара перевищить витрати транспортування золота з США до Англії. Валютний курс, починаючи з якого вивезення золота стає прибутковим, визначить експортну золоту точку.

Припустимо, що транспортні витрати становитимуть 0.03 дол. за 0.5 г золота. Американець, який бажає купити фунти для здійснення платежу, радше заплатить за 1 ф. ст. 2,03 дол. у США, ніж буде купувати і транспортувати його в Англію. Але якщо йому доведеться платити за 1 ф. ст. більше ніж 2,03 дол., для нього буде вигідніше вивозити золото для обміну на фунти в Англії. Отже, золота експортна точка визначає валютний курс, при підвищенні якого починається відплив золота з країни.

З іншого боку англієць, який бажає придбати долари, буде згоден одержати лише 1,97 дол. за 1 ф. ст., тому що з 2 дол., які він зможе одержати шляхом купівлі 0,5 г золота в Англії і перевезення його до США, 0,03 дол. підуть на оплату самого перевезення та інших витрат. Валютний курс, з якого золото починає надходити в країну, називається імпортною золотою точкою.

Такий механізм коливання валютних курсів в межах золотих точок забезпечував шляхом переливів золота з країни в країну встановлення фіксованих валютних курсів для будь-яких операцій, а також довгострокову рівновагу платіжного балансу країни, автоматично врегулювання його дефіцитів та активів.

Припустимо, що попит на фунти (крива D₀) та пропонування фунтів (крива S₀) відповідають фіксованому валютному курсу1 ф.ст.=2 дол., який склався на основі золотого паритету (рис. 4.1)/

Якщо під впливом будь-якої з детермінант валютного курсу американський попит на фунти зросте, крива попиту зміститься праворуч у положення D ₁. Виникає розрив між попитом та пропонуванням, утворюється дефіцит платіжного балансу США. Підвищення курсу долара, яке б мало місце в умовах вільного плавання, в межах золотого стандарту може відбуватися лише до експортної золотої точки (2,03 дол. = 1 ф. ст.) – на графіку: зрушення кривої D ₀ до D _t. Після досягнення цієї точки золото почне переливатися з США до Англії.

Ця подія матиме вагомі макроекономічні наслідки для обох країн, оскільки кількість грошей в обігу кожної країни жорстко прив’язана до її золотого запасу. Відплив золота з США до Англії призведе до скорочення грошового пропонування в США й експансії грошової маси в Англії. Зміни у внутрішньому пропонуванні грошей в свою чергу призведуть до змін рівнів цін, доходів, виробництва, зайнятості, процентних ставок.

Зокрема, у США процес відпливу золота викличе наступну реакцію: зростання процентних ставок і відповідно скорочення інвестиційного попиту; падіння цін (ефект дефляції), доходів, сукупного попиту, обсягів національного виробництва й зайнятості. Падіння цін і доходів суттєво зменшить попит не тільки на вітчизняні, але й на англійські товари, отже, відповідно зменшиться попит на англійські фунти з боку американців. Крива попиту на фунти D ₁ зрушиться ліворуч у бік зменшення (D ₂). Одночасно відносно нижчі процентні ставки в Англії скоротять попит на фунти з боку американських інвесторів, а відповідно вищі процентні ставки в США призведуть до нарощування пропонування фунтів англійцями, оскільки США тепер стають місцем вигідного вкладення капіталу, відповідно зрушиться крива пропонування фунтів від S₀ до S₁. Крім того, зростання цін і доходів в Англії, як реакція на збільшення пропонування грошей, збільшить англійський попит на американські товари, що також призведе до зростання пропонування фунтів.

Таким чином, внутрішні макроекономічні зрушення в США і Англії внаслідок міжнародного руху золота в кінцевому рахунку відновлюють рівновагу на рівні фіксованого валютного курсу 1 ф. ст.. = 2 дол., криві попиту і пропонування фунтів перетинатимуться у точці Е ₁. Дефіцит платіжного балансу ліквідований.

Золотий стандарт автоматично врегульовує дефіцити та активи платіжних балансів. Країна з від’ємним сальдо платіжного балансу внаслідок відпливу золота і скорочення національного грошового обігу буде мати відносно низькі ціни національних товарів, що підвищить їх конкурентоспроможність, дозволить збільшити експорт; відносне подорожчання іноземних товарів призведе до відповідного зменшення імпорту, дефіцит платіжного балансу ліквідується. Додатковий випуск національної валюти, викликаний надходженням золота в країну з додатнім сальдо платіжного балансу, викличе зростання цін вітчизняних товарів, що спричинить скороченню експорту й зростання імпорту, позитивне сальдо ліквідується. Підвищення або зниження процентної ставки прискорює досягнення нової рівноваги шляхом впливу на міжнародний рух капіталів.

Автоматичне врегулювання платіжних балансів без будь-якого державного втручання, стабільність валютних курсів, яка забезпечувала стабільність зовнішньоекономічних зв’язків, зростання міжнародної торгівлі становили головні переваги системи золотого стандарту.

Разом з тим ця система не позбавлена й суттєвих недоліків. Країни, які приймали золотий стандарт, погоджувалися з неминучими і болісними пристосувальними макроекономічними процесами (інфляція, безробіття, гальмування економічного росту). Національна грошово-кредитна політика значною мірою визначалася змінами у попиті та пропонуванні іноземної валюти, отже, не могла бути незалежною. Функціонування золотого стандарту можливе тільки за умов наявності офіційних золотих резервів, їх вичерпання внаслідок стійкого дефіциту платіжного балансу виключає країну з цієї системи.

Ми розглянули теоретичну схему функціонування золотого стандарту. Реальне ж його функціонування суттєво відрізнялося від неї. Навіть за часів золотомонетного стандарту міжнародні розрахунки здійснювалися головним чином за допомогою тратт (перевідних векселів), які виписувалися в національній валюті, переважно у фунтах стерлінгів. Золото застосовувалося лише для покриття від’ємного сальдо платіжного балансу. Наприкінці ХІХ ст. з’являється тенденція до зменшення питомої ваги золота у грошовій масі (у США, Англії, Франції з 28 % у 1872 р. до 10 % у 1913 р.) та в офіційних резервах. Золото все більше і більше витісняється кредитними грошима. Окрім золота в міжнародному платіжному обороті був визнаний фунт стерлінгів, оскільки Лондонський валютний ринок історично склався як міжнародний розрахунковий центр, фунт вільно обертався в золото, грав роль домінуючої валюти. Саме тому політика валютного регулювання Англії з метою обмеження дефляційних наслідків золотого стандарту перекладала тягар упорядкування на інші країни. Дефіцити покривалися власною валютою. Англія мала стійкий дефіцит зовнішніх платежів (1890-1913 рр.), проте вивезення золота здійснила лише у 2-х роках.

А втім, золотий стандарт дав виключно ефективні результати: валютну стабільність, – до 1 світової війни були девальвовані лише 2 валюти – американський долар і австрійський талер; він сприяв розвитку міжнародної торгівлі, – якщо прийняти за базу 1850 р. = 100, то індекс її обсягу збільшився до 370 у 1880 р. і до 1000 у 1913 р. Це зростання було надзвичайно вигідним для розвинених країн, оскільки 1/2 світової торгівлі припадала на Англію, Німеччину, США, Францію.

Стабільність, яку забезпечував золотий стандарт, була зруйнована І світовою війною. Для фінансування воєнних витрат європейські держави були змушені вдаватися до кредитів своїх центральних банків і призупинити конверсію своїх валют в золото. Розподіл золота в світі докорінно змінюється на користь США. В європейських країнах внаслідок війни змінюється співвідношення між грошовою масою і золотими резервами, розвивається інфляція. Відновлення після війни золотого стандарту у його колишньому вигляді стає неможливим.

Генуезька конференція представників європейських країн 1922 р. відзначила, що запаси золота капіталістичних країн стали недостатніми для врегулювання розрахунків у зовнішній торгівлі та інших операціях. Золото виключається з внутрішніх операцій, не забезпечується конверсія банкнот в золото для резидентів, центральні банки включають до складу своїх резервних засобів поряд із золотом конвертовані в золото валюти. Крім англійського фунту, для міжнародних розрахунків було рекомендовано використання також долара США, розмінного на золото. Ці валюти, які мали виконувати роль міжнародного платіжного засобу, одержали назву “ ключових ” валют.

В період відносно стабільного розвитку капіталізму, в результаті проведених в європейських країнах грошових реформ (1924-1928 рр.) “золотий монометалізм” відновлюється, але не в колишньому вигляді золотого стандарту, а в двох нових формах – золотозливкового та золотодевізного стандартів.

При золотозливковому стандарті обмін банкнот на золото відбувається у формі обміну певної суми грошей на золоті зливки певної ваги і проби. Так, в Англії необхідно було пред’явити до обміну банкноти на суму не менше 1700 ф. ст., що відповідало 12,4 кг золота, у Франції – не менше 215 тис. франків (12,7 кг золота). Такий порядок обміну сприяв концентрації золотих запасів у центральних банках. Щоправда, цей стандарт був прийнятий лише в найбільш економічно розвинених країнах – Англії (1925), Франції (1928), Японії (1930). Більшість країн – Німеччина (1924), Австрія, Данія, Норвегія (1928) ввели золотодевізний стандарт.

Золотодевізний стандарт – це форма золотого стандарту, за якою національні банкноти розмінюються не на золото, а на девізи (іноземні валюти), які можуть розмінюватися на золото.

Світова економічна криза 1929-33 рр. поклала кінець спробам реставрації золотого стандарту. Глибока валютно-фінансова криза призвела до його остаточного краху. Починається швидке знецінення валют, руйнування розрахункових відносин і механізму підтримки твердих валютних курсів. Криза не обминає й ключових валют. У 1931 р. скасовує золотий стандарт Англія, що призводить до краху золотодевізних валют стерлінгового блоку Індії, Малайзії, Єгипту, а також валют деяких європейських країн, економічно залежних від Англії. Терпить поразку золотозливковий стандарт в Японії. У 1933 р. створюється доларовий валютний блок, але криза не обминає і США. Не врятовує систему й створення у 1933 р. “золотого блоку” країнами, які попри все намагалися притримуватися золотого стандарту (Франці, Бельгія, Нідерланди, Швейцарія, Італія).

Країни поступово припиняють розмінювання банкнот на золото і забороняють його вивезення за кордон. Вихід з Великої депресії супроводжується численними девальваціями валют, країни намагаються таким чином одержати переваги в міжнародній торгівлі та забезпеченні економічного зростання. Ці прагнення набувають форми боротьби у валютній сфері, спрямованої на зниження валютних курсів. Валютний обіг стає обігом нерозмінних на золото грошових знаків. Зв’язок грошових систем різних країн докорінно руйнується. У 1936 р. практично всі країни відмовились від конверсії валют в золото. Одночасне нагнітання протекціоністських заходів прискорює крах міжнародної торгівлі. В 1939 р. її обсяг скорочується на 1/3 порівняно з 1929 р.

Друга світова війна глобалізує міжнародні економічну і фінансову нерівновагу, робить остаточно неможливим повернення до золотого стандарту. Докорінно змінюється співвідношення сил у світовій економіці. За роки 2 світової війни промислове виробництво США зростає майже в 2 рази, сільськогосподарське – на 20 %, продуктивність праці – на 25 %. У 1949 р. США акумулюють більш ніж 70 % світових запасів золота. Відповідно зростає попит на долари, що в кінцевому рахунку зумовлює провідну роль долара як світових грошей у міжнародних розрахунках. Європейські ж країни виходять з війни зі спустошеною економікою, падінням виробництва та продуктивності праці, розгортанням інфляційних процесів, з колишніх світових кредиторів вони перетворюються на боржників. Крім того після ІІ світової війни, коли соціально-економічний прогрес став головною метою всіх західних демократій, сліпий вплив золотого стандарту на рівень економічної активності став розцінюватися як недопустимий. Тому дослідження, розпочаті британськими та американськими експертами, з самого початку відкинули саму можливість повернення до золотого стандарту. Метою став новий міжнародний валютний порядок, здатний забезпечити стабільне зростання, розробка валютної системи, яка, зберігаючи переваги золотого стандарту, була б позбавлена його недоліків.

Дата добавления: 2014-01-07