Європейська валютна система

Європейська валютна система (ЄВС) була створена у 1979 р. як міжнародна регіональна система країн-членів Європейського економічного співтовариства (ЄЕС). Римська угода 1957 р. про заснування ЄЕС, яку підписали ФРН, Франція, Італія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург і до якої приєдналися у 1973 р. Великобританія, Данія, Ірландія, у 1981 р. – Греція, у 1986 – Іспанія і Португалія, спочатку не передбачала створення валютної Європи, йшлося лише про координацію внутрішньої та зовнішньої грошової політики. Але з крахом Бреттон-Вудської валютної системи пошуки шляхів створення валютного союзу в Європі активізувався.

У 1972 р. Рада міністрів ЄЕС приймає рішення щодо обмеження амплітуди коливань валют країн співдружності, для чого центральні банки повинні були узгоджувати свої інтервенції на валютних ринках. Так виникла “ європейська валютна змія ”. Для валют країн-членів встановлювався “валютний коридор” з границями коливань курсів +/– 1,125 % до +/– 4,5 % в різні роки. На час виникнення “валютної змії” таким чином визначилися границі коливань курсів валют 6 країн (ФРН, Франції, Італії, Нідерландів, Бельгії, Люксембургу). Якщо курс валюти виходив за межі встановленого коридору, центральний банк повинен був вдаватися до інтервенції. “Валютна змія” проіснувала до введення у 1979 р. ЄВС.

Метою створення ЄВС було підвищення стабільності валют країн-членів; забезпечення економічного зростання в умовах стабільності; посилення економічного взаємозв’язку країн-членів; посилення стабілізуючого впливу на міжнародні економічні і валютні відносини.

ЄВС ґрунтується на трьох найважливіших елементах: 1) спеціальній розрахунковій валютній одиниці ЕКЮ (European Currency Unit); 2) механізмі валютних курсів та інтервенцій (допускаються коливання +/– 2,25 %); 3) механізмі кредитування з метою стабілізації валютних курсів.

ЕКЮ була колективною резервною валютною одиницею, що базувалася на “кошику” валют 12 країн-членів ЄС. Питома вага певної валюти в цьому “кошику” визначається на основі частки країни у ВНП ЄС і в експорті всередині союзу: німецька марка – 30.4%, французький франк – 19.3%, британський фунт – 12.6%, італійська ліра – 9.9%, голландський гульден – 9.5%, бельгійський франк – 7.8%, іспанська песета – 5.2%, датська крона – 2.5%, португальський ескудо – 0.8%, грецька драхма – 0.7%, люксембурзький франк – 0.3%. Одиниця ЕКЮ дорівнює приблизно 1,3 долара США. На відміну від СДР, емісія ЕКЮ частково забезпечена золотом і доларами, обсяг емісії ЕКЮ перевищує випуск СДР. ЕКЮ так само, як і СДР, представлена у безготівковій формі як запис на рахунках центральних або комерційних банків. Метою створення і введення ЕКЮ було не тільки досягнення стабільності валютних курсів країн ЄС, але й захист ЄВС від коливань курсу долара та економічного диктату США.

Протягом 15 років ЄВС функціонувала досить стабільно. Але восени 1992 р. з неї виходить англійський фунт, девальвується іспанська песета і португальський ескудо. Однією з причин була неспроможність центральних банків цих країн протистояти біржовим спекулянтам, які грали на зниження з розрахунку на девальвацію валют. У 1993 р. 5 з 8 валют ЄВС впали до встановленої для них нижчої границі. Центральними банками було прийняте рішення щодо штучної їх підтримки, границі коливань встановлені в межах 15%.

Разом з тим, з 1989 р. розпочинається опрацювання плану валютного об’єднання Європи за трьома ступенями: 1) здійснення скоординованої економічної валютної політики окремих країн ЄС; 2) створення центрального банку ЄС; 3) заміна національних валют єдиною валютою ЄС.

За Маастрихтською угодою 1991 р. про створення єдиного європейського простору були визначені етапи заключної стадії створення країнами ЄС валютного союзу:

1 етап – починаючи з 1998 р. повинні бути визначені країни, які відповідають критеріям союзу: рівень інфляції, дефіцит державного бюджету (не повинен перевищувати 3%), рівень облікової ставки, стабільність національної валюти. Передбачалося, що країни, які цілком відповідають цим критеріям, увійдуть до першої групи, яка і створить валютний союз. Поки що цим критеріям задовольняють тільки Німеччина та Люксембург, частково Ірландія і Австрія. До кінця 1998 р. планувалося також створити Центральний Європейський банк і розгорнути так звану європейську систему центральних банків.

2 етап (1999-2003 рр.) передбачав, що Центральний Європейський банк розпочне використання єдиної валюти в операціях валютного обміну. Комерційні банки та фінансові установи також будуть користуватися нею на валютних ринках. У 2002-2003 рр. національні монети і купюри будуть замінені новими європейськими грошовими одиницями ЄВРО. Нова єдина валюта надійде у готівковий обіг. Відповідні зміни будуть внесені у системи розрахунків, що здійснюються в національних валютах. Протягом перших шести місяців нова валюта буде перебувати в обігу поряд з національними валютами, потім національні гроші втратять статус платіжного засобу.

3 етап (з 2004 р.) – всі банківські рахунки у просторі Європейського валютного союзу будуть конвертовані в нову європейську валюту.

Єдина європейська валюта має шанси стати найміцнішою у світі. Вона розглядається як фактор стабільності ЄС, підвищення ефективності боротьби з інфляцією, конкурентоспроможності товарів у боротьбі за ринки в США та Японією. Поява ЄВРО збільшить обсяги всіх угод, пов’язаних з цінними паперами, підвищить зацікавленість інвесторів всього світу до ЄС. Економісти вважають, що ЄВРО має всі шанси зайняти місце долара на ринку капіталів, внести кардинальні зміни в фінансову ситуацію всього світу. Нова одиниця дозволить також ліквідувати значні витрати, пов’язані з переводом одної валюти в іншу (за оцінками, економія становитиме 50 млрд. дол.), зменшити можливості для спекулятивних операцій, операцій щодо різниці в облікових ставках, які зрівняються в межах ЄС. Не виключно, що реалізація проекту європейського економічного і валютного союзу поставить питання про економічну і валютну інтеграцію всього західного світу, основою якого будуть незмінні валютні курси, як за часів золотого стандарту.

Дата добавления: 2014-01-07