План дій Україна-ЄС

21 лютого 2005 року, під час засідання Ради з питань співробітництва, Україна та ЄС підписали трирічний План дій – двосторонній політичний документ, який містить заходи по розширенню політичної співпраці та поглибленню економічної інтеграції України до ЄС. План дій покликаний вивести на якісно вищий рівень відносини України та ЄС порівняно з існуючими рамками УПС. Водночас, існує певний дисбаланс дій та зобов'язань сторін в рамках Плану дій, згідно з яким на Україну припадає переважна кількість зобов'язань, у сфері внутрішніх демократичних перетворень, економічних реформ та адаптації національного законодавства до норм та стандартів ЄС в низці секторів економіки.

Практичний внесок ЄС у реалізацію Плану дій зводиться до технічної та фінансової допомоги у рамках новоствореного механізму допомоги "Європейський Інструмент партнерства та сусідства", надання ринкового статусу економіці України в контексті антидемпінгових розслідувань (надано у лютому 2005 р.) укладення угоди про спрощення візового режиму (підписана у червні 2007 р., набула чинності 1 січня 2008 р.), поглиблене співробітництво в рамках регіональної безпеки (механізм приєднання до заяв ЄС з міжнародних питань, започаткований у 2004 році), поглиблене співробітництво у сфері придністровського врегулювання, поширення на Україну фінансування Європейського Інвестиційного Банку, поглиблення секторальної співпраці (енергетика, транспорт, науково-технологічна сфера), участь України у тематичних програмах та агентствах ЄС.

Основним внеском ЄС в рамках Плану дій є проголошення перспективи поглибленої економічної інтеграції України до ЄС (доступ до Внутрішнього ринку ЄС) після належного проведення внутрішніх політичних та економічних реформ. Слід відзначити принципову розбіжність у поглядах України та ЄС стосовно кінцевої мети співпраці у рамках Плану дій. ЄС розглядає ПД як інструмент участі України в Європейській політиці сусідства, яка позиціонується як альтернатива процесу розширення ЄС. Україна розглядає ПД як підготовчий етап для виведення двосторонніх відносин на якісно новий рівень, переходу від принципів партнерства та співробітництва у рамках УПС до принципів політичної асоціації та економічної інтеграції у рамках "нової посиленої угоди".

Укладення цієї угоди у такому форматі ("європейська асоціативна угода") повинно створити передумови для підготовки до набуття Україною членства в ЄС. Таке бачення сьогодні не знаходить підтримки серед ЄС. Україна та ЄС погоджуються з тим, що одним з пріоритетів співробітництва на найближчу перспективу має стати поглиблення економічної інтеграції. Цю мету планується досягти шляхом укладення всеосяжної та поглибленої зони вільної торгівлі (ЗВТ) у рамках нової посиленої угоди, яка передбачатиме лібералізацію у сфері руху товарів, капіталів та послуг та широку гармонізацію нетарифних інструментів економічного регулювання (технічні стандарти).

Згідно з позицією ЄС, формальні переговори щодо створення ЗВТ з Україною зможуть розпочатися після фіналізації вступу України до СОТ. Крім співробітництва у рамках Плану дій, протягом 2005-2007 років значно активізувалися відносини України та ЄС у низці інших галузей. Так, у сфері зовнішньої політики та безпеки Україна вже тривалий час бере участь у реалізації спільної європейської політики безпеки та оборони (ЄПБО). З 2002 року наша держава є учасником Поліцейських місій ЄС в Боснії і Герцеговині (2002-2005рр.) та Республіці Македонія (2004-2005рр.).

У лютому 2006 року Україна направила миротворчий контингент до складу оновленої Поліцейської місії ЄС в БіГ. Правова основа цієї співпраці була закладена з підписанням 13 червня 2005 р. Угоди про участь України в операціях Європейського Союзу з врегулювання кризових ситуацій, а також Угоди про безпекові процедури обміну інформацією з обмеженим доступом. Укладено Угоду про участь в операціях ЄС з врегулювання кризових ситуацій, яка потребує ратифікації Верховною Радою України.

У 2005 році започаткована практика приєднання України до позицій та заяв ЄС з регіональних проблем та питань міжнародного життя. Таким чином, вже на даному етапі Україні надано право бути складовою позицій ЄС, яким користуються країни-кандидати та країни-члени Європейської економічної зони. Іншим важливим елементом взаємодії у сфері зовнішньої та безпекової політики став механізм двосторонніх консультацій між Україною та Генеральним Секретаріатом Ради ЄС з питань зовнішньополітичного планування, які дають змогу координувати позиції України та ЄС з цих питань. Партнерство між Україною та ЄС з регіональних питань пройшло успішну перевірку під час президентських виборів у Білорусі у березні 2006 року, коли Україна солідаризувалася з оцінками ЄС недемократичного характеру виборів, та водночас утрималася від підтримки санкцій Брюсселя проти білоруського керівництва. Завдяки налагодженим каналам діалогу позиція України була з розумінням сприйнята в ЄС, діалог щодо Білорусії продовжується. Україна бере регулярну участь у конференціях країн-донорів під егідою ЄС у Брюсселі щодо підтримки демократичного розвитку Білорусі.

Важливою віхою у співробітництві з ЄС у цій сфері стала активізація позиції України з проблем придністровського врегулювання, що дало змогу зрушити з місця цей процес, сприяло зростанню довіри до України як впливового гравця у забезпеченні європейської безпеки і стабільності. Завдяки підтримці України 1 грудня 2005 року розпочала роботу Прикордонна Місія ЄС на українсько-молдовському кордоні, 16 березня 2006 року був відновлений повноцінний митний та прикордонний контроль на придністровській ділянці українсько-молдовського кордону, що надало значний поштовх процесу повернення придністровських суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності у правове поле Молдови. Питання можливої участі ЄС у процесі знищення та утилізації боєприпасів в Україні порушувалося під час проведених протягом 2005-2007 рр. засідань Трійки робочої групи ЄС з питань експортного контролю (COARM) – Україна, Трійки робочих груп з питань глобального роззброєння і експортного контролю та з питань нерозповсюдження ЗМЗ (CONOP/CODUN) – Україна, а також під час робочих зустрічей з представниками Європейської Комісії та Генерального Секретаріату РМ ЄС. Першим практичним кроком в напрямку розвитку такої співпраці стало схвалення 29 листопада 2005р.

Радою ЄС рішення щодо виділення 1 млн. євро до Трастового фонду НАТО/ПЗМ на реалізацію в Україні проекту щодо ліквідації 133 тис. тон застарілих боєприпасів, 1,5 млн. одиниць легкого озброєння і стрілецької зброї та 1 тис. одиниць переносних зенітно-ракетних комплексів. На даний час у структурах ЄС продовжується процес вивчення проектних пропозиції української сторони. У найближчій перспективі очікується, що ЄС виділить додатково до 800 тис. євро до Трастового фонду НАТО/ПЗМ. Крім того, в ЄС вивчають можливість започаткування власного проекту із ліквідації наслідків надзвичайної ситуації в с. Новобогданіка. Продовжуються консультації з метою реалізації рішення Європейської Комісії щодо виділення Україні 4 млн. євро на ліквідацію протипіхотних мін у відповідності до Конвенції про заборону застосування, накопичення запасів, виробництва і передачі протипіхотних мін та про їхнє знищення (Оттавська конвенція). ЄС також визнає важливу роль України у забезпеченні безпеки і стабільності на континенті, а також її високий промислово-технологічний потенціал у військовій сфері, що підтверджується практикою запрошення нашої держави до проведення військових навчань за участю підрозділів ЄС.

Водночас, досі не зрушило з мертвої точки вирішення питання залучення потенціалу України у сфері авіатранспортних перевезень для реалізації завдань у рамках Європейської політики безпеки та оборони.

За існуючих реалій національна влада під час реалізації задекларован ого плану дій Україна-ЄС, на нашу думку, повинна дотримуватися наступних рекомендацій:

Ø Усунути можливості декларативних, нечітких і таких, що не відповідають поточному стану переговорного процесу заяв. Ц е дасть змогу реалістично оцінювати проблеми й перспективи виконання Україною затвердженого п лану дій.

Ø Комплексно підійти до визначення механізмів усунення чинників політичного, економічного та інституційного характеру, що суттєво гальмують процес наближення України до вимог, які висуваються ЄС до країн-кандидатів на вступ.

Ø Уникати міфологізації відносин Україна-ЄС, не вдаватися до довільних інтерпретацій позиції ЄС, і в зв'язку з цим уникати підмінювання різних за характером інструментальних цілей і понять, наприклад, таких, як «спрощення візового режиму» – його «лібералізацією»; «часткове нетривале зняття обмежень на рух окремих категорій громадян» – «підвищенням постійної еміграції з України до Євросоюзу»; «можливе отримання статусу кандидата на членство в ЄС після повного виконання Плану дій» – «швидким вступом до ЄС».

Ø Вступ до ЄС не повинен стати метою-бар'єром на шляху задекларованої євроінтеграції України, адже членство в ЄС – ефективний, проте не єдиний інструмент і спосіб підвищення рівня соціально-економічного розвитку нашої країни на основі позитивних структурних змін в національній економіці. Курс на зближення й інтеграцію з європейською моделлю соціально-економічного розвитку, зменшення бар'єрів на шляху руху основних факторів виробництва між ЄС та Україною на основі розширення доступу до внутрішнього ринку Євросоюзу за існуючих умов варто розглядати як допоміжну, інструментальну мету суспільного розвитку, а не політичну самоціль.

Ø З огляду на той факт, що умови й строки прийняття acquis communautaire визначаються лише під час переговорів про вступ між державою-кандидатом та ЄС, варто не квапитися приводити вітчизняне законодавство у відповідність до загальноєвропейського, а натомість необхідно, насамперед, вирішувати нагальні питання структурної перебудови української економіки за допомогою послідовного й ефективного впровадження інвестиційно-інноваційної моделі розвитку.

Ø Варто запозичувати європейські правові норми лише вибірково, з огляду, насамперед, на економічну доцільність такої адаптації, в обмін на масштабну фінансову підтримку, високопрофесійну експертну допомогу, великомасштабні інвестиційні проекти.

Ø Необхідно запропонувати конкретні механізми розвитку торговельної політики ЄС щодо України з орієнтацією на те, що така політика на сучасному етапі формується під впливом наступних головних чинників: а). ЄС у коротко- й середньостроковій перспективі не розглядає Україну як реального члена Євросоюзу; б). між ЄС та Україною існує асиметрична взаємозалежність у сфері торгівлі (частка України у торгівлі ЄС складає лише 0,4%, а частка ЄС у торгівлі України – 22-28%); в). торговельний обмін між Україною та ЄС за структурою має переважно міжгалузевий характер, що значно зменшує об'єктивні потреби в інтеграційних процесах між ними.

Ø Варто оптимізувати співвідношення експорту та імпорту в структурі торгівлі з ЄС шляхом забезпечення зростання торгівельної інтегрованості до Європейського Союзу.

Ø Доцільно використовувати досвід країн Центрально-Східної Європи у сфері реалізації ними євроінтеграційного курсу за допомогою механізмів бюджетної, валютної й монетарної політики, але, при цьому, – треба враховуючи національну специфіку порівнюваних країн.

Ø Не треба занадто сподіватися на європейські транспортні коридори, адже ідея ефективності цього ресурсу випливала, насамперед, з ідеї європейської інтеграції усіх східноєвропейських країн (найкоротший торгівельний шлях із Західної Європи на Схід може пролягати й через митні кордони ЄС з Росією та Білорусією, а можливий шлях через Україну (Крим) на Середній Схід стане реальним лише після вирішення регіональних етнонаціональних і етноконфесійних конфліктів на Кавказі. Чорноморський коридор Західної Європи, найімовірніше, пройде через Румунію, де вже існує для цього відповідна інфраструктура).

Ø Під час подальших переговорів раціонально буде враховувати той факт, що рівень тарифного захисту внутрішнього ринку України вже перебуває на рівні країн, які вступили до ЄС у 2004 році. При цьому, 80% ставок мита знаходиться на рівні таких країн, як Естонія, Латвія й Литва; близько 7% ставок – нижчі зазначеного рівня і лише 13% ставок перевищують цей рівень. Такі низькі показники спричинені тим, що значна частина імпортерів споживчих товарів в Україну сьогодні взагалі уникає сплати мита, а отже, не варто очікувати суттєвого зменшення рівня тарифного захисту.

Ø Необхідно ретельно оцінити ризики у сфері авіаційних, морських, транспортних послуг, де форсування лібералізації й незастосування превентивних заходів для підвищення конкурентоспроможності національних перевізників може призвести до їх часткового витіснення з міжнародних ринків перевезень.

Ø Щодо галузі сільського господарства, то у відповідь на вимогу скорочувати ті види субсидій, які підпадають під заборону або обмеження згідно з угодою про сільське господарство, треба наполягати на підвищенні: а). дозволених субсидій на фінансування дослідницьких, навчальних, консультативних та маркетингових програм створення державних резервів для забезпечення продовольчої безпеки; б). страхування і гарантування безпеки доходів; в). виплати на відшкодування збитків від стихійних лих; г). допомоги на структурну перебудову; д). виплати за програмами охорони довкілля та регіональними програмами допомоги.

Ø Ініціювати поступове включення України до реалізації високотехнологічних та інноваційних п роектів за участю країн ЄС.

Ø Свою позицію обґрунтовувати тим, що економічна інтеграція України до ЄС необхідна, проте вона не є достатньою умовою найефективнішого соціально-економічного розвитку нашої країни. Чинники відкриття ринків і зближення умов розміщення факторів виробництва повинні бути обов'язково доповнені здатністю національних виробників до адаптації до нових умов економічної діяльності, з огляду на можливі ризики вступу України до ЄС (див. табл. 1). В іншому випадку – не конкуренція, а переважно перерозподільчі механізми в рамках ЄС будуть впливати на рівень соціально-економічного розвитку нашої країни, чого ЄС і сьогодні, і в довгостроковій перспективі не може собі цього дозволити.

Табл. 1.

Дата добавления: 2014-01-07