Витрати на оборону в краї­нах НАТО

Держави-члени НАТО виділяють необхідні кошти в спільний бюд­жет Альянсу з метою забезпечення щоденної діяльності, а також ресурси для проведення консультацій, процесу прийняття рішень і подальшого впровадження узгодженої політики та інших заходів. Та частка національних асигнувань на оборону, котру кожна країна-член НАТО вносить у бюджети, якими відає Альянс, становить лише невеликий відсоток її загального військового бюджету. Ці відсотки за­галом не перевищують 0,5% загальних витрат на оборону країни.

Скажімо, якщо Польща мала витрати на оборону в 2004 році в роз­мірі приблизно 4550 млн. доларів (розраховано на основі поточних цін та обмінних курсів), то внесок у спільний бюджет НАТО мав складати приблизно 22, 75 млн. доларів.

Разом з тим, слід зазначити, що за офіційними даними НАТО, за­гальний річний бюджет Північноатлантичного Альянсу складає біль­ше ніж 1500 млн. доларів. Частка відрахувань залежить як від еконо­мічної ситуації в конкретній країні, так і від ступеня участі країн у інтегрованій командній системі. Отже, з погляду сучасних показни­ків відносної економічної потужності, таких як ВВП або купівельна спроможність, формули розподілів внеску не є коректними. Так, на­приклад, частка США в бюджеті НАТО складає приблизно 29 відсо­тків, Німеччини - 23 відсотки, Великобританії - 13 відсотків. На ці три країни-члени НАТО припадає основне фінансове навантаження в бюджеті НАТО.

Управління спільно внесеними фінансовими ресурсами, що пе­ребувають у розпорядженні НАТО, забезпечується через окремі цивільний, військовий і так званий інфраструктурний бюджети, в основі яких лежить узгоджена формула пайової участі у витратах.

Правила й процедури фінансового управління ґрунтуються на при­нципах відкритості, гнучкості й справедливості. Узгоджена формула розподілу витрат, за якою визначають частку кожної держави, має віддзеркалювати «платоспроможність» кожної країни-члена Альян­су. Однак, цю формулу застосовують на основі не тільки економічних, а й політичних міркувань.

Загальну формулу розподілу внесків вперше було затверджено на початку 50-х років, але з часом вона зазнала змін. Йдеться про те, що цивільний і військовий бюджети, а також витрати на міжнародну вій­ськову структуру формуються на формулах, які дещо відрізняються.

Усі держави Альянсу роблять внески у фінансування підрозділів Міжнародного секретаріату, Міжнародного військового штабу та Військового комітету, а також у спільно фінансовані заходи в межах операцій з підтримання миру та Партнерства заради миру. Витрати на інші складові міжнародної військової структури, а також витра­ти в межах Програми інвестицій в безпеку НАТО розподіляють між різними групами держав-членів Альянсу відповідно до характеру їх­ньої участі в інтегрованій командній структурі НАТО. Як відомо, не всі держави НАТО, а часом дуже обмежена кількість країн Альянсу, беруть участь у певних видах спільної багатонаціональної діяльності в галузях досліджень, розвитку, виробництва та матеріально-техніч­ного забезпечення.

Незважаючи на всі складності щодо визначення частин внеску кожної країни-члена НАТО в бюджет НАТО та зміну умов надання спільного фінансування важливих проектів, основним принципом діяльності Альянсу в цій галузі залишається затвердження спільного фінансування на основі консенсусу.

У чому полягає відмінність різних бюджетів НАТО?

Як було зазначено, в НАТО існує цивільний, військовий і так зва­ний інфраструктурний бюджети.

Цивільний бюджет забезпечує поточні витрати на утримання Міжнародного секретаріату штаб-квартири НАТО в Брюсселі, вико­нання затверджених цивільних програм і заходів, а також витрати на спорудження, утримання й ремонт споруд, заробітну плату персона­лу тощо. Загальний обсяг цивільного бюджету становить приблизно десять відсотків від спільного фінансування НАТО та формується переважно з асигнувань, які виділяють міністерства закордонних справ. Цей бюджет затверджують і виконують під наглядом Комітету Цивільного бюджету.

Слід зважити на таку важливу особливість, як оплата праці війсь­кових, що служать у штабах НАТО або інших міжнародних штабах. Ці видатки покриває країна, до збройних сил якої належить певна категорія військовослужбовців. Кожна країна-член НАТО утримує власним коштом дипломатичне та військове представництво в штаб-квартирі НАТО. Національні уряди також покривають витрати на ут­римання різноманітних національних делегацій і військових місій.

Військовий бюджет забезпечує витрати на утримання міжна­родної військової структури - Військового комітету, Міжнародного військового штабу й підпорядкованих йому підрозділів, верховних командувань НАТО, підпорядковану систему командування, управ­ління та інформації тощо. З цього бюджету здійснюють витрати на проведення деяких операцій з підтримання миру та їхнє матеріаль­но-технічне забезпечення. Разом з тим, слід зазначити, що утримання особового складу військ покривається відповідними країнами. Війсь­ковий бюджет опікує Комітет військового бюджету, а формують його здебільшого з асигнувань, які виділяють міністерства оборони.

Окремо фінансують Програму інвестицій у безпеку НАТО. Нагля­дає за цим Комітет з питань інфраструктури НАТО (саме тому цей бюджет інколи називають інфраструктурним). Щорічний обсяг внесків у Програму затверджує Північноатлантична рада. Він досить значний (наприклад, у 2000 році складав 688 мільйонів доларів США).

Цю програму використовують для забезпечення фінансування об'єктів і обладнання: об'єкти Верховних командувань НАТО, аерод­роми тощо.

4. Сутність та значення Ради євроантлантичного партнерства (РЄАП) та програми «Партнерство заради миру»(ПЗМ)

Раду євроатлантичного партнерства (РЄАП) було створено в 1997 році. Вона стала логічним продовженням процесу діалогу, консуль­тацій, співробітництва й партнерства на регулярній основі між 26 державами-членами НАТО й 20 країнами-партнерами, започатко­ваного Радою північноатлантичного співробітництва (РПАС) у 1991 році. Робота в її межах покликана зміцнити довіру між державами-учасниками, сприяти ефективному розв'язанню проблем безпеки в регіоні, забезпечити узгоджені позиції у боротьбі з міжнародним те­роризмом, контролі за озброєнням і роззброєнням, спільної політики в галузі оборони й економіки.

У межах цієї організації в червні 1998 року було створено Євроат­лантичний центр координації заходів з реагування на катастрофи.

Програму «Партнерство заради миру» (ПЗМ) було започатковано на Брюссельському (1994 р.) саміті Північноатлантичої ради як прак­тичний механізм співпрані з метою зміцнення стабільності й безпеки в Європі через реальне партнерство в оборонній сфері на принципах

рівності, взаємо вигідності та демократії. ПЗМ суттєво доповнює діа­логовий механізм РЄАП, зберігаючи власну самобутність. Вона має свої основні елементи й процедури, а стосунки в межах цієї Програми грунтуються на двосторонніх відносинах між НАТО і кожною краї­ною, яка приєдналася до ПЗМ.

Структура ПЗМ:

Політико-військовий керівний комітет Партнерства заради миру (PMSC/PfP) - головний робочий орган, який відповідає за виконання програми;

Центр координації партнерства (РСС) - координує спільні війсь­кові заходи в межах ПЗМ і здійснює військове планування операцій у рамках Програми.

Дата добавления: 2014-01-07