Тема 7. Україна — НАТО: стан, проблеми та перспективи взаємовідносин. Ця світова реакція є показником специфічного групового мис­лення, що містить широкий спектр думок «за» і «проти» операції

Ця світова реакція є показником специфічного групового мис­лення, що містить широкий спектр думок «за» і «проти» операції, але переважно підтримала дії НАТО на користь ефективного захис­ту прав людини.

Приймаючи рішення, ПАР НАТО визнала достатнім наявність рішень усіх дев'ятнадцяти національних урядів країн НАТО, кожен з яких додав свої елементи до єдиного правового обґрунтовування дій Альянсу в умовах неординарної ситуації, що склалася у Євро­пейському регіоні.

Погроза використання збройних сил

Для НАТО мета погрози використання сили полягала в тому, щоб досягти повного виконання Сербією Резолюції ООН. Позиція НАТО була сформульована Генеральним секретарем Хавьєром Соланою 9 жовтня 1998 р.: «СРЮ все ще не виконала наполегливих вимог міжна­родного співтовариства. Суворий звіт Генерального Секретаря ООН, підготовлений відповідно до вимог резолюцій Ради Безпеки, містив попередження про небезпеку гуманітарної катастрофи в Косово. Від­новлення гуманітарної катастрофи стає очевидним, оскільки СРЮ не вживає ніяких конкретних заходів для досягнення мирного розв'язання кризи...». В зв'язку з цим, заявив Генсек НАТО, «існують легітимні підстави, які дозволяють Альянсу погрожувати використанням і. за потреби, застосувати силу».

3. Бездіяльність Ради Безпеки ООН.

Перед початком операції «Союзницька сила» Рада Безпеки прий­няла три резолюції: 31 березня 1998 р. - резолюцію 1160 (1998); 23 ве­ресня 1998 р. - резолюцію 1199 (1998) і 24 жовтня 1998 р. - резолюцію 1203 (1998). У них було схвалено наміри міжнародного співтовариства й підтримано його вимоги та дії. Ситуацію в Косово було визначено як таку, що становить загрозу миру й безпеці в регіоні. Проте резолю­ція, яка б дозволяла використати військову силу, не мала шансів бути прийнятою, й небажання Ради Безпеки діяти стало очевидним. Про­те військові дії відповідали меті, сформульованій Радою, яка жодного разу не піддала критиці й не засудила ці дії. Слід визнати, що Рада Безпеки відвела НАТО важливу роль у майбутніх зусиллях з під­тримки миру в Косово.

Таким чином, бездіяльність ООН є безперечним елементом у обґрун­туванні необхідності рішення Альянсу щодо застосування сили.

4. Реакція міжнародного співтовариства.

Щодо проблеми застосування військової сили думки розділилися. Уряд Югославії різко відкидав проведення операції. Його підтримали Білорусія, Китай, Індія та Росія, які засудили дії НАТО як втручання у внутрішні справи Югославії. Отже, країн, що прямо засуджували б інтервенцію, було мало. Було декілька країн, які висловлювали жаль з приводу застосування збройних сил, але не засуджували інтервен­цію. З іншого боку, висловлювання підтримки коливалося від відкри­тої і безумовної - до ретельно сформульованих заяв, що вітають дії НАТО й підкреслюють їхню необхідність. Резолюцію, яка засуджу­вала операцію, не було підтримано в РБ ООН (рахунком дванадцять голосів проти трьох).

Європейський Союз також висловив однозначну підтримку щодо операції. Глави держав і урядів підкреслили, що вони не примиряться з убивствами та депортацією в Косово й що вони твердо переконані, що найсуворіші заходи, включаючи і військові дії, були потрібні й виправдані. Заява міністрів закордонних справ країн Південносхідної Європейської Співпраці від 19 березня 1999 р. недвозначно підтрима­ла зусилля міжнародного співтовариства. 9 квітня 1999 р. Рух Непри­єднання поширив ретельно сформульовану заяву, в якій підкреслив першочергову відповідальність Ради Безпеки, але одночасно засудив гуманітарну катастрофу. Організація Ісламська конференція 7 квітня 1999 р. опублікувала заяву, в який вказувала на бездіяльність Ради Безпеки, засуджувала гуманітарну катастрофу й підтверджувала свою підтримку щодо майбутніх зусиль для розв'язання кризи.

Дата добавления: 2014-01-07