Перспективи українського оборонно-промислового комплексу з набуттям членства в НАТО

На кінець 80-х років оборонній промисловості України належали 334 підприємства та 139 науково-технічних об'єднань і організацій, де працювали 1млн. 450 тис чоловік. Це становило понад 30% союзного ОПК і близько 20% його наукових центрів. Цей потужний ОПК міг ви­готовляти всі види озброєння (в кооперації).

У новій Україні стан ОПК докорінно змінився. Такі галузі, як авіа­ційна, ракетна, бронетанкова, суднобудівна стали занадто дорогими. Виробництво для потреб власної армії було зведено практично до нуля системною кризою. І зараз воно продовжує падати. Якщо в 1991 р. обо­ронна продукція становила 27% загального обсягу машинобудування то в 1997 лише 4%. Кількість оборонних підприємств зменшилася в 5 раз, кількість працюючих - в 7. Значно погіршилися характеристики наукової бази українського ОПК. Кількість спеціалістів, які безпосе­редньо виконують науково-дослідні роботи для потреб оборони, змен­шилася майже на 60%. Значно знизилася творча активність науковців. Через низький рівень бюджетного фінансування ОПК України майже не працює на власну армію, внаслідок чого стан озброєння ЗС України перебуває в критичному стані. В абсолютній більшості воно морально й фізично застаріло. Відносно сучасні зразки не сягають більше 30%. 50% озброєння підлягає заміні, 70% потребує капітального ремонту. Справних літаків менше 50%, вертольотів - 16%. Відповідно до норма­тивів системи озброєння потрібно щороку оновлювати на 4~6%. Це не вдається робити. Як наслідок, стрімко падає бойовий потенціал - при­близно на 9% щороку. Якщо терміново не вжити радикальних заходів, то в проміжку 2010-2015 років Україна ризикує втратити практично всі види озброєння.

Однак, навіть маючи всі ці труднощі та їх наслідки, оборонно-про­мисловий комплекс України існує й продовжує функціонувати. Він і сьогодні спроможний розробляти та виготовляти окремі інтелекту­альні, високоточні й наукоємні види озброєнь і військової техніки та їх підсистеми.

Сучасна структура оборонної промисловості України за напряма­ми діяльності складається з таких галузей:

• авіаційна, якій належать 40 державних підприємств і 8 акціо­нерних товариств. Ступінь зносу основних фондів тут становить 70%. Галузь не є самодостатньою: в кожному літаку, що виробляється в Україні, імпорт складає 70% його ціни;

• суднобудівна, до якої входять 25 державних підприємств і 35 ак­ціонерних товариств. Ступінь зносу основних фондів сягає 30~60%. Га­лузь не самодостатня, в ціні продукції імпорт складає від 20 до 30%;

• оборонна (бронетехніка, боєприпаси, спеціальна хімія, військо­ва електроніка, засоби зв'язку). Цій галузі належать 168 державних підприємств, 29 акціонерних товариств, 16 акціонерних товариств з державною часткою майна і 396 приватних акціонерних товариств. Ця галузь майже самодостатня.

Не є таємницею, що український ОПК міг задовільно функціонувати лише в кооперації з російським. Але за нових політичних умов, уже з початку 90-х років, таке співробітництво не просувалося або просу­валося дуже повільно. Особливо несприятливим для співробітництва став 2005 рік. Не звертаючи уваги на пропозиції України, керуючись насамперед власними інтересами, РФ почала створювати замкнені цикли виробництва сучасної зброї на своїй території, вона самостійно виконує необхідні й перспективні науково-дослідні роботи, згортає ко­оперативні зв'язки з українськими партнерами. З огляду на тенденції до все більшої визначеності політичного курсу України на євро- і єв­роатлантичну інтеграцію, перспективи співпраці вітчизняного ОПК з відповідними структурами РФ стають все проблематичнішими.

Альтернативою може бути лише Захід. Але всі спроби налагодити військово-технічне співробітництво з країнами Заходу до цього часу не дали ніякого практичного результату, й сьогодні (2005 р.) фактич­ний рівень інтеграції українського ОПК з країнами Заходу перебуває на нульовій позначці.

Як цю ситуацію в ОПК може змінити вступ України до НАТО? Єдиної думки щодо цього не має. Одні експерти, песимісти, кажуть, що вступ до НАТО зумовить занепад і повне знищення українського ОПК. Через те, що ставши членом Альянсу, Україна буде змушена розкрити наукові й технологічні секрети, а потім озброювати свою ар­мію зброєю, яку виробляють заводи країн-членів НАТО.

Ці прогнози песимістів видаються помилковими. Швидше за все НАТО залишиться так само байдужою до українського ОПК, як і сьо­годні, й усі його проблеми Україні доведеться розв'язувати, спираючись виключно на свої внутрішні ресурси, які прибувають не так швидко, як хотілося б. Альянс не має принципових заперечень проти модерніза­ції ЗС України українською технікою й озброєнням. Щодо механізмів і бар'єрів на захист його «таємниць», то НАТО теж навряд чи запере­чуватиме. Адже членство в НАТО не зобов'язує військово-промислові фірми США, Великої Британії та Франції ділитися одне з одним свої­ми комерційними й технічними секретами, хоча вони, як члени НАТО, роблять це охочіше, ніж зараз вважає прийнятним Україна.

Інші - оптимісти, навпаки, вважають, що розвиток українського ОПК можливий лише за умови тісної співпраці із Заходом. Вони ак­центують на тому, що:

¾ лише із Заходу Україна може отримати передові технології, що сприятимуть розвитку ОПК України та створенню сучасних і перс­пективних зразків ОВТ;

¾ лише в західних науково-виробничих структурах Україна може взя­ти участь у створенні колективних сил безпеки та системи ПРО на європей­ському континенті, пропонуючи для оснащення свої зразки ОВТ та напра-цювання в цій галузі, реалізуючи тим самим свій космічний потенціал;

¾ лише для дотримання стандартів НАТО щодо ОВТ і забезпечення сумісності дій збройних сил країн-членів уряд України буде зму­шений виділяти в необхідному обсязі кошти як для утримання ЗС, так і для модернізації та розвитку ОВТ, що зумовить підвищення їхньої боєздатності.

Усі ці й подібні перспективи дуже тішать, але проти них є кілька серйозних застережень.

По-перше, це бюджетні обмеження: перехід до стандартів НАТО щодо зразків ОВТ і забезпечення їх сумісності з аналогічними зразками країн-членів НАТО вимагатиме значних кош­тів, а кошти може дати лише зростання національної економіки.

По-друге, членство в НАТО не надає автоматично додаткових шансів для просування українських ОВТ на ринки зброї західних країн. Адже практика свідчить, що і серед членів цього блоку є конкуренція. Най­вірогідніше, наші справи на ринках зброї залишаться такими ж, як і до вступу в НАТО. Ті галузі та підгалузі промисловості, продукція яких користувалася попитом у інших, не європейських, сегментах світового ринку зброї та послуг військово-технічного характеру, так і будуть цим попитом користуватися, якщо ОПК України не втратить своїх позицій через низьку якість продукції та її високу вартість.

Напрацювання, що є в Україні, в тому числі з технології приведення зразків ОВТ вироб­ництва колишнього СРСР до стандартів НАТО, дозволяють сподівати­ся, що український ОПК зможе успішно функціонувати після вступу України в НАТО в цьому ж напрямі (за умови, що активно працювати­муть відомства, які за ці напрями діяльності відповідають).

У такому режимі працюють нині ОПК країн східної Європи, які не­давно стали членами НАТО. Вони, зважаючи на свої можливості, сьогод­ні модернізують зразки ОВТ виробництва колишнього СРСР, що пере­бували на оснащенні їхніх збройних сил, з приведенням їхніх основних показників до стандартів НАТО. Як співвиконавців для цих робіт, вони іноді змушені запрошувати країни колишнього СРСР, у яких ці зразки ОВТ колись розробляли, серійно виготовляли або ремонтували.

Отже, зважений, реалістичний прогноз щодо перспектив українсь­кого ОПК дуже мало пов'язаний зі вступом у НАТО. Головною загро­зою для нього може бути недостатня увага з боку власної країни та часткове фінансування. Якщо не буде достатнього оборонного замов­лення для забезпечення потреб ЗС України, то не буде й обсягу робіт для ОПК країни - основного джерела його існування. Тобто, головне, що може суттєво вплинути на ОПК України - це фінансування влас­них оборонних програм країни.

Недостатня увага - це, здебільшого, відставання в розробленні су­часних моделей реформування й запізнення з ринковими реформами в ОПК. Головна загроза вітчизняному ОПК ззовні йде не від НАТО, а від ринкової економіки та зростаючої глобалізації. У разі вступу України до НАТО, наш ВП комплекс може привернути набагато більшу увагу західних партнерів, ніж дотепер. Проте нові партнери майже напевне не вітатимуть методи ведення справ, що використо­вують українські підприємства ОПК, і те, як вони себе захищають від конкуренції.

Доведеться вибирати між другорядною, але все ж дуже вигідною участю в спільних проектах, залучених до НАТО, та стату-сом-кво. З плином часу ОПК та державі доведеться вирішувати, чи й надалі захищати передові технології пізньої радянської епохи, чи відриватися від них для технологій XXI століття. Однак уже разом з Європою. НАТО не вимагає від України робити цей вибір. Його зму­шена буде зробити Україна самостійно.

Дата добавления: 2014-01-07