Стійкість підприємства

Стійкість – одна з основних динамічних характеристик економічної системи – являє собою здатність економічної системи повертатися до початкового стану після виходу з нього внаслідок будь-якого впливу.

Дослідники економічних систем розглядають звичайно два різновиди стійкості на рівні підприємства: це рівновагу і гомеостазис. Рівновага допускає рівність попиту та пропозиції в системі всіх ресурсів підприємства. Гомеостазис — це стійкий стан системи в її взаємодії з зовнішнім середовищем. Саме у взаємодії з зовнішнім середовищем виявляється результативність роботи організації.

Розрізняють такі різновиди стійкості:

• загальна стійкість – стан упорядкованої інтегративної сукупності її внутрішніх та зовнішніх елементів;
• структурна стійкість (стан субординованих внутрішніх елементів);
• факторна стійкість (стан під впливом окремих, як правило, зовнішніх факторів, наприклад, інфляції).

Головною умовою стійкості системи є її здатність до саморегулювання, адаптивність (уміння пристосовуватися до змінних умов середовища (зовнішнього та внутрішнього).

З позицій системного підходу можна виокремити такі різновиди стійкості підприємства:

• стійкість техніки;

• технологічну стійкість;

• організаційну стійкість;

• стійкість зовнішніх зв'язків;

• соціально-психологічну стійкість;

• фінансову стійкість;

• екологічну стійкість;

• організаційно-економічну стійкість;

• стійкість роботи персоналу;

• комунікаційну стійкість;

• інноваційну стійкість;

• структурну стійкість тощо.

Якщо навіть поверхнево оцінити тільки наведені різновиди стійкості, то можна з упевненістю сказати, що всі вони впливають на можливості організації та її результативність. Фінансова стійкість відіграє роль ніби результуючої категорії.

Рівні фінансової стійкості впливають на можливості підприємства в галузі відновлення техніки, створення резерву виробничих потужностей, запасів матеріальних ресурсів, необхідних для стійкого розвитку підприємства, системи матеріального стиму­лювання тощо. Однак фінансова діяльність відображає тільки один бік багатоаспектного функціонування і розвитку підприємства і не дозволяє говорити про загальну стійкість розг­лянутої організації. Вона не відображає, крім наведених, стійкість роботи структурних підрозділів, без чіткої роботи яких не можна домогтися загальної стійкості організації.

Підвищення ймовірності настання кризи виникає в перехідні періоди розвитку фірми, у періоди між етапами циклу розвитку. Такі періоди можна розглядати як міжетапні процеси переходу фірми з одного стану в інший. Виник­нення потенціалу розвитку народжує небезпеку кризи. Криза ха­рактеризує ключове протиріччя розвитку. Але не завжди це небезпека руйнівної кризи. Це може бути криза відновлення, криза прискорення, криза пошуку чи криза спаду в економіці.

Дата добавления: 2014-01-07