Облік і розподіл непрямих витрат

Мета і сутність калькулювання витрат

Системи і методи калькулювання витрат

Калькулювання — це процес визначення собівартості певного об'єк­та витрат. Об'єктом витрат є предмет або сегмент діяльності, що потребує окремого вимірювання пов'язаних з ним витрат.

Система виробничого обліку — це система обліку, що забезпечує калькулювання і контроль собівартості об'єктів витрат. У загальному вигляді система виробничого обліку має дві стадії: накопичення витрат та віднесення витрат. На першій стадії витрати об'єднують за однорідними елементами: матеріали, зарплата тощо. Потім їх відносять до певних об'єктів витрат. При цьому прямі витрати можна простежити до відповідних об'єктів витрат на підставі первинних документів, а непрямі витрати розподіляють між об'єктами витрат пропорційно до величини певного чинника (пряма зарплата, машино-години тощо). Порядок віднесення витрат залежить від кількості та взаємозв'язку об'єктів. На промислових підприємствах витрати, зазвичай, спочатку відносять до відповідних підрозділів, а потім — до певних видів продукції (послуг), що виробляються (надаються) цими підрозділами. Вибір системи виробничого обліку залежить від технології й організації виробництва. Тому різні підприємства використовують різні системи виробничого обліку.

Головною проблемою віднесення витрат до відповідних об'єктів є непрямі витрати. На практиці такі витрати здебільшого розподіляють між підрозділами, вироба­ми або іншими об'єктами пропорційно до певної бази (обсягу виробництва, пло­щі, прямої заробітної плати тощо). Беручи до уваги обрану базу, обчислюють ставку розподілу непрямих витрат.

Ставка розподілу непрямих витрат — це відно­шення суми непрямих витрат до загальної величини бази їх розподілу. Залежно від складності виробництва ставка розподілу виробничих накладних витрат може бути єдиною для всіх виробничих підрозділів, встановлюватися окремо для кожного виробничого підрозділу або окремо для певних груп накладних ви­трат.

У разі наявності загальних витрат підрозділів обслуговування розподіл вироб­ничих накладних витрат здійснюють у такій послідовності: спочатку розподіляються загальні витрати між підрозділами підприємства, далі відбувається перерозподіл витрат підрозділів обслуговування між виробничими підрозділами. Після цього обчислюються ставки розподілу накладних витрат для кожного виробничого підрозділу і здійснюється розподіл накладних витрат між підрозділами.

Ілюстрацією підрозділів обслуговування є ремонтний цех, відділ персоналу тощо. Частину накладних витрат, наприклад зарплату, допоміжні матеріали, амор­тизацію, можна прямо віднести на витрати відповідного підрозділу. Для розподілу загальних витрат між підрозділами, як правило, для кожної статті або групи статей, визначають відповідну базу розподілу. Коли всі накладні витрати розподілено між підрозділами, здійснюють роз­поділ витрат обслуговуючих підрозділів між виробничими підрозділами на ос­нові кількості наданих послуг.

Після того як визначено загальну суму накладних витрат кожного виробни­чого підрозділу, можна розрахувати ставку розподілу накладних витрат підрозді­лу між виробами або замовленнями.

,

де С рнв – ставка розподілу накладних витрат,

ЗНВП – загальні накладні витрати підрозділу, грн.,

ЗЗБП – загальне значення бази розподілу.

При визначенні ставки розподілу накладних витрат важливе значення має вибір відповідної бази розподілу. У практиці вибір бази розподілу залежить від характеру діяльності й техноло­гії виробництва. Найпоширенішими базами розподілу є: години праці робітників; машино-години; пряма заробітна плата; прямі матеріали; основні витрати; кількість продукції.

Розподіл накладних витрат на основі фак­тичних показників діяльності створює певні проблеми, особливо в сезонних і циклічних виробництвах, при збільшенні обсягу виробництва частка постій­них витрат на одиницю продукції зменшується, а при скороченні обсягу вироб­ництва — збільшується. Для розв'язання проблеми коливання собівартості оди­ниці продукції в зарубіжній практиці найчастіше застосовують заздалегідь визна­чену ставку розподілу накладних витрат.

,

де С*рнв– заздалегідь визначена ставка розподілу накладних витрат;

БВНВ – бюджетні виробничі накладні витрати;

ОЗБР – очікуване значення бази розподілу.

Застосування такої ставки дає змогу визначити собівартість продукції одразу після її виготовлення (не очікуючи кінця місяця, коли буде підраховано загальну суму фактичних накладних витрат) та уникнути коливання собівартості одиниці продукції внаслідок коливання обсягів діяльності.

Розподіл накладних витрат з використанням однієї бази розподілу може спри­чинити викривлення даних про витрати, оскільки змінні та постійні витрати по­водяться по-різному. Тому на практиці нерідко застосовують окремий розподіл змінних і постій­них накладних витрат, тобто використовують дві ставки розподілу. Оскільки змінні накладні витрати безпосередньо залежать від обсягу діяльності, розподіл їх між одиницями продукції, зазвичай, здійсню­ють з урахуванням фактичного обсягу діяльності (фактичного використання потужності).

Вибір бази розподілу постійних накладних витрат є складнішим, оскільки ці витрати не залежать від зміни обсягу діяльності (виробництва) в межах існуючої потужності. Тому вибір очікуваного обсягу діяльності (виробництва) для розрахунку бази розподілу цих витрат може суттєво вплинути на виробни­чу собівартість одиниці продукції. Базу розподілу постійних накладних витрат можна визначити, беручи до уваги нормальну, бюджетну (заплановану) або прак­тичну потужність.

Нормальна потужність — очікуваний середній обсяг ді­яльності (виробництва), який задовольнятиме середній попит упродовж кіль­кох періодів (як правило, 3—5 років) з урахуванням сезонності, циклічності та інших факторів. Бюджетна (запланована) потужність — очікуваний обсяг діяльності (виробництва) у наступному році.

Практична потужність — очікуваний максимальний об­сяг діяльності (виробництва), який може бути досягнутий.

Унаслідок використання заздалегідь розрахованих ставок розподілу виника­ють недорозподілені або зайворозподілені накладні витрати.

Застосування заздалегідь визначеної ставки для розподілу загальновиробни­чих витрат в Україні за умов існуючої системи бухгалтерського обліку має суттєві обмеження, що випливають з вимог П(С)БО 16 "Витрати".

Розподіл загальних витрат актуальний не лише для виробничих підпри­ємств, а й для організацій, які надають послуги. Наприклад, комерційні банки розподіляють загальні витрати між основними підрозділами для визначення пов­ної собівартості окремих послуг і їх рентабельності.

Коли всі накладні витрати розподілено між підрозділами, здійснюють роз­поділ витрат підрозділів обслуговування між виробничими підрозділами на ос­нові кількості наданих послуг. Розподіл витрат підрозділів обслуговування ускладнюється, якщо вони нада­ють взаємні послуги один одному, а не тільки виробничим підрозділам. У цьому разі можуть бути застосовані різні методи розподілу витрат:

- прямого розподілу;

- послідовного розподілу;

- розподілу взаємних послуг;

Метод прямого розподілу – метод розподілу витрат обслуговуючих підрозділів, за якого їхні витрати списують безпосередньо на витрати виробничих підрозділів. При цьому методі взаємні послуги підрозділів обслуговування не беруть до уваги.

Метод послідовного розподілу — метод розподілу витрат підрозділів обслуговування, за якого витрати кожного під­розділу обслуговування розподіляють послідовно щодо виробничих під­розділів та інших підрозділів обслуговування. Отже,перший підрозділ обслуговування, витрати якого розподілено, не має включати витрати іншого підрозділу, навіть якщо це йому вигідно. У зв'язку з цим перший підрозділ обслуговування, витрати якого розподілено, має якнай­менше обслуговуватися іншими підрозділами. За такою самою ознакою визнача­ють послідовність розподілу витрат інших підрозділів обслуговування.

Метод розподілу взаємних послуг – метод розподілу витрат підрозділів обслуговування, за якого витрати кожного підрозділу обслуговування розподіляють послідовно з урахуванням взаємних послуг. Після цього витрати підрозділів обслуговування розподіляють між виробни­чими підрозділами так само, як і за методом прямого розподілу.

Дата добавления: 2014-01-07