Особливості використання в міжнародній сфері основних форм розрахунків

Міжнародні розрахунки і банківське обслуговування зовнішньоекономічної діяльності

ОЦІНКА ЯКОСТІ, ЗБЕРЕЖЕННЯ Й УДОСКОНАЛЕННЯ СУСПЕНЗІЙ.

Оцінку якості суспензій проводять відповідно до ДФУ. Перевіряють однорідність часток дисперсної фази, час відстоювання, ресуспендованість, сухий залишок.
Однорідність часток дисперсної фази. Визначають при мікроскопуванні. Не повинно бути неоднорідних великих часток. Розмір часток повинен відповідати зазначеному в окремих статтях.
Час відстоювання. За величиною відстояного шару при зберіганні говорять про стійкість суспензій. Чим менша висота шару, тим стійкіша суспензія.
Ресуспендованість. При порушені стійкості суспензії повинні відновлювати рівномірний розподіл часток по всьому об’єму після 24 годин зберігання при збовтуванні протягом 15-20 сек, а при після 3 доби зберігання – протягом 40-60 сек.
Сухий залишок. Визначають з метою перевірки точності і дозування суспензій. Для цього відміряють необхідну кількість суспензії, висушують і встановлюють масу сухого залишку.
дхилення у вмісті діючих речовинг у 1 г (мл) суспензії не повинні перевищувати ± 10%.
Усі суспензії відпускаютьу флаконах безбарвного скла, щоб можна було бачити результат збовтування, з додатковою етикеткою «Перед вживанням збовтувати». Зберігають мікстури-суспензії в прохолодному місці.
В даний час перспективним є виготовлення сухих суспензій (у вигляді порошків або гранул), що представляють суміш лікарських речовин зі стабілізатором, іноді з додаванням консерванту. Готують їх у заводських умовах. Сухі суспензії зручні для застосування, можуть зберігатися тривалий час.
До основних напрямків удосконалення суспензій відносяться пошук нових стабілізаторів, консервантів; впровадження інструментальних методів оцінки якості; розробка засобів малої механізації

Ключові терміни: міжнародні розрахунки; способи платежу; форми розрахунків; акредитив; інкасо; банківський переказ; розрахунки чеками; вексель; документарний (товарний), грошовий (циркулярний), авізований, відкличний, безвідкличний, підтверджений, непідтверджений, подільний, неподільний, компенсаційний, зустрічний, резервний, револьверний, відновлюваний, кумулятивний акредитив; кореспондентські відносини.

Дослідження валютно-фінансових умов зовнішньоторговельних контрактів показали, що при проведенні торговельних операцій важливим є правильний вибір форми розрахунків, оскільки він дає змогу контрагентам зменшувати витрати і ризики невиконання протилежною стороною своїх зобов’язань за контрактом.

В Україні розрахунки в міжнародній сфері регулюються Законом України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» від 23.09.1994 р., а також Законом України «Про валютне регулювання» від 23.051997 р. та іншими нормативними актами.

Форми розрахунків – це врегульовані законодавством країн-учасниць способи виконання грошових зобов’язань за зовнішньоторговельним контрактом. При цьому порядок здійснення форм міжнародних розрахунків також регулюється міжнародними документами, які розробляються спеціально створеними організаціями – Міжнародною торговельною палатою, Комісією з права міжнародної торгівлі ООН тощо.

Форми міжнародних розрахунків умовно поділяються на документарні (акредитиви, інкасо) і недокументарні (платіж на відкритий рахунок, авансові платежі, банківський переказ, векселі та чеки).

Міжнародні розрахунки – це платежі по грошових вимогах і зобов’язаннях, що виникають у зв’язку з економічними, політичними і культурними відносинами між юридичними особами і громадянами різних країн. В економічній сфері вони включають розрахунки по зовнішній торгівлі, кредитах, руху капіталів між країнами.

Міжнародні розрахунки, з одного боку, – це умови і порядок здійснення платежів, з другого, – щоденна практична діяльність банків по їхньому здійсненню.

Нині в зовнішньоторговельних операціях діє ціла система засобів і форм платежів, що створює цілісний, гнучкий і динамічний механізм розрахунків. Засоби платежів залежать від механізму оплати товару стосовно моменту його фактичної доставки. У зовнішньоторговельних операціях існує три способи платежів: платіж готівкою, авансовий платіж та платіж у кредит.

Платіж готівкою в міжнародному платіжному обороті не означає, що розрахунки ведуться наявними грошовими знаками (банкнотами). Вони практично не використовуються. У даному випадку поняття «розрахунок готівкою» використовується, як протилежне авансовому і кредитному способу платежів.

Під «розрахунком готівкою» розуміється оплата торгової угоди проти одержання товаророзпорядчих та інших документів, тобто здійснюється через банк за угодами типу «спот» до чи після передачі продавцем товаророзпорядчих документів чи самого товару покупцю.

Платіж готівкою кращий для фірми – експортера, оскільки забезпечує швидке одержання коштів за проданий товар. Для фірми – імпортера платежі готівкою менш вигідні.

Міжнародні розрахунки – це цілком самостійна система, яка пов’язана з рухом між країнами товарно-матеріальних цінностей та грошей і яка має певні особливості.

По-перше, міжнародні розрахунки на відміну від внутрішніх регулюються не тільки національними нормативними і законодавчими актами, але й міжнародними законами, банківськими правилами і звичаями.

По-друге, міжнародні розрахунки здійснюються в різних валютах. Тому, з одного боку, на їх ефективність впливає динаміка валютних курсів. З іншого боку, нормальне функціонування міжнародних товарно-грошових відносин досягається лише за умови вільного обміну національної валюти на валюту інших країн, безперешкодного руху грошей.

По-третє, в країнах з частково конвертованою валютою держава використовує відповідні валютні обмеження, які безпосередньо впливають на валютні розрахунки.

При цьому можливі різні форми валютних обмежень залежно від їх внутрішнього змісту і структури:

- блокування виручки експортерів від продажу товарів у даній країні, обмеження їх можливостей розпоряджатися цими коштами;

- обов’язковий продаж валютної виручки експортерів повністю або частково центральному або уповноваженим банкам;

- обмежений продаж іноземної валюти імпортерам (лише за наявності дозволу різних установ);

- заборона оплати імпорту деяких товарів іноземною валютою;

- регулювання строків платежів за експортом та імпортом;

- численність валютних курсів – різні курсові співвідношення валют за різними видами операцій, товарними групами і регіонами.

Валютні та інші обмеження, які заважають здійсненню зовнішніх операцій, примушують торговельні фірми у всьому світі ретельно вивчати питання експортно-імпортного ліцензування, валютного контролю, податкового законодавства; вимоги з екології й охорони праці; юридичні вимоги до товарів (послуг), їх упакування та маркування; особливості тарифів і квот; торговельного ембарго; антидемпінгового законодавства; наявності конвертованої валюти і стабільності місцевої валюти в країні потенційного партнера. З цією метою торговельні фірми можуть призначати місцевих агентів для збору необхідної інформації в країнах потенційного покупця (продавця), проведення маркетингових досліджень.

У розрахунках між країнами з розвинутою ринковою економікою переважають недокументарні форми розрахунків. Документарні поширені в розрахунках з країнами третього світу, а також з деякими країнами Східної Європи. Це пов’язано з тим, що документарні форми дають можливість значно зменшити ризик неплатежу або непостачання товару.

Документарні форми розрахунків широко використовуються в українській зовнішньоторговельній практиці. Зокрема, документарні акредитиви за імпортними операціями використовуються в розрахунках з партнерами із Західної Європи, Північної Америки, Японії, тобто, з розвинутими країнами, які враховують підвищений ризик України і низьку платоспроможність вітчизняних імпортерів.

При експортних операціях українські підприємства і банки використовують акредитиви в розрахунках з країнами третього світу, платоспроможність яких оцінюється низько. Водночас багато українських підприємств успішно вико­ристовують недокументарні форми розрахунків.

Кожна форма розрахунків містить певну частку ризику для експортера або імпортера і залежить від багатьох чинників: від виду товару, ступеня взаємної довіри контрагентів, наявності кредитної угоди, платоспроможності зовнішньоторговельних партнерів, рівня попиту і пропозиції на даний товар, надійності залучених банків. Тому кожний контрагент намагається наполягати на тій формі розрахунків, за якої він мав би найменший ризик.

Як видно, авансовий платіж та платіж на відкритий рахунок перебувають на різних полюсах. Це пояснюється тим, що дані форми розрахунків становлять однобічні вигоди або продавцеві, або покупцеві. Крім того, на відміну від документарного інкасо й акредитива, участь банків при цих формах розрахунків значно менша. Вони є лише провідниками грошових коштів.

Таким чином, на стан міжнародних розрахунків впливає чимало різних обставин, пов’язаних з економічними і політичними взаєминами між країнами, становищем тієї чи іншої країни на товарних і грошових ринках, ступенем державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, дією валютного законодавства, міжнародних торгових правил і звичаїв, станом платіжних балансів тощо. У зв’язку з цим міжнародні розрахунки можна розглядати як відносно самостійну систему, що відзначається низкою особливостей.

По-перше, на відміну від внутрішніх, міжнародні розрахунки регулюються не тільки національними нормативами і законодавчими актами, але й міжнародними документами.

По-друге, міжнародні розрахунки здійснюються у різних валютах. Тому, з одного боку, на їх ефективність впливає динаміка валютних курсів, а з іншого – нормальний розвиток товарно-грошових відносин можливий лише в умовах вільного обміну національної валюти на валюти інших країн.

По-третє, в країнах з частково конвертованою валютою держава використовує певні валютні обмеження, що звужують можливості й підвищують витрати валютного обміну і платежів за зовнішньоторговими угодами.

2. Недокументарні форми платежу

Авансові платежі. У міжнародній практиці розрахунків авансові платежі є найбільш вигідною формою для експортера.

Аванс – це грошова сума або майнова цінність, яка передається покупцем продавцеві до відвантаження товару в рахунок виконання зобов’язань за контрактом. Отже, аванс може бути в грошовій і товарній формах. Товарна форма авансу передбачає передання імпортером експортеру сировинних матеріалів або комплектуючих, необхідних для виготовлення замовленого обладнання.

Грошова форма авансу передбачає сплату покупцем узгодженої за контрактом суми в рахунок належних за договором платежів до відвантаження товару (надання послуги), а іноді навіть до початку виконання контракту.

У світовій практиці розрахунків авансові платежі використовуються, якщо:

- продавець не впевнений у платоспроможності покупця;

- економічна і політична ситуація в країні покупця нестабільна;

- при поставці дорогого обладнання (кораблів, літаків), яке виготовлене за індивідуальним замовленням;

- при поставках рідкісних дефіцитних товарів, а також товарів стратегічного призначення (ядерного палива, зброї);

- у разі досить тривалих строків дії контракту.

Від авансу необхідно відрізняти завдаток і відступні.

Завдаток, як і аванс, видається в рахунок суми, яка вказана в договорі. У разі невиконання умов договору контрагентом, що дав завдаток, він втрачає повну суму завдатку. Якщо ж невиконання зобов’язань за контрактом виявиться з боку сторони, що отримала завдаток, то ця сторона зобов’язана повернути його у подвійному розмірі. Таким чином, завдаток не звільняє сторону, яка не виконала договір, від відшкодування збитків іншій стороні.

Відступні це обумовлена в договорі сума, сплативши яку контрагент звільняється від взятих на себе зобов’язань за контрактом без відшкодування додаткових збитків іншій стороні. Таким чином, якщо аванс і завдаток спонукають контрагентів до своєчасного виконання договору, то відступні, навпаки, при відповідних обставинах можуть послабити стимули до виконання контракту.

Світова практика свідчить, що авансові платежі, як правило, становлять 10-30% суми контракту. При цьому частина контракту, що авансується, залежить від призначення авансу. Так, якщо видається завдаток у рахунок суми, що вказана в договорі, то він дорівнює, зазвичай 10-15% суми контракту. Аванс імпортера на виконання спеціального замовлення або поповнення обігового капіталу експортера досягає 30-50% сумі контракту. Водночас аванс як форма розрахунків за контрактами з довгостроковим партнером або на основі міждержавних угод може досягати 100% суми контракту. Іноді в контракті передбачається сплата авансу кількома внесками: наприклад, 10-20% вартості замовлення при підписанні контракту і 15% після подання технічної доку­ментації. Цей метод має назву поетапних платежів.

Платіж на відкритий рахунок. Використання цієї форми передбачає ведення партнерами один для одного відкритих рахунків, на яких обліковуються суми поточної заборгованості. Після відвантаження товару і відправлення документів на адресу імпортера експортер заносить суму вартості вантажу на дебет відкритого на покупця рахунку. Імпортер здійснює такий самий запис у кредит рахунку експортера. Після оплати товару експортер і імпортер роблять компенсуючі проведення. Таким чином, ця форма розрахунків передбачає ведення контрагентами великого обсягу роботи з обліку продажу.

Другою особливістю цієї форми розрахунків є те, що товаророзпорядчі документи надходять до імпортера прямо, минаючи банк, у зв’язку з чим весь контроль за своєчасністю платежів покладається на плечі учасників угоди, передусім експортера. Ще одна особливість цієї форми розрахунків полягає в тому, що рух товарів випереджає рух валютних коштів.

Порядок погашення заборгованості за відкритим рахунком залежить від угоди між контрагентами. При регулярних поставках сторони можуть домовитись, що розрахунки між ними здійснюватимуться не за кожною окремою партією товару, а у відповідні терміни – зазвичай в кінці місяця або кварталу. Якщо поставки товарів взаємні, то можливий залік вимог на безвалютній основі.

Платіж на відкритий рахунок – найризикованіша для експортера форма розрахунків, оскільки у нього немає ніяких гарантій, що покупець врегулює свою заборгованість в обумовлений строк. Після того, як всі права на товар перейшли до покупця разом з товаророзпорядчими документами, постачальнику залишається тільки покладатися на платоспроможність і розрахункову дисципліну покупця. Таким чином, ризик несплати імпортером товару при однобічному використанні відкритого рахунку аналогічний ризику непостачання товару або недопостачання товару експортером при авансових платежах.

Розрахунки за допомогою відкритого рахунку доцільно використовувати, як правило, у разі, якщо:

- між покупцем і продавцем існують надійні, стійкі і довгострокові ділові стосунки;

- торгівля між країнами відносно вільна від державних обмежень і міжнародного регламентування.

Платежі у формі відкритого рахунку займають значне місце в торгівлі багатьох країн світу, особливо Західної Європи – до 60% усіх платежів.

Банківський переказ. Форми міжнародних розрахунків різняться за розміром участі комерційних банків у їх проведенні: мінімальна участь банків спостерігається при банківському переказі (виконання платіжного доручення клієнта), більш значна – при інкасо (контроль за наданням, переказом товаророзпорядчих документів і видача їх платнику відповідно до інструкцій довірителя) і максимальна – при акредитиві (надання бенефіціару платіжного зобов’язання, яке реалізується при виконанні останнім основних умов, що утримуються в акредитиві). Відповідно зростає забезпечення платежу для експортера: мінімально при банківському переказі за фактично поставлений товар, максимально – при акредитиві, який за своєю сутністю є грошовою гарантією оплати відвантаженого товару банком, що відкрив акредитив.

Як і інші форми міжнародних розрахунків, банківські перекази здійснюються у безготівковій формі, тобто, через посередництво платіжного доручення, яке адресує один банк іншому. При цьому комерційні та товаророзпорядчі документи (рахунки, транспортні та інші документи) направляються від експортера імпортеру безпосередньо, минаючи банки. Комерційний банк виконує тільки платіжне доручення іноземних банків або оплачує відповідно до умов кореспондентських відносин виставлені на нього банківські чеки за грошовими зобов’язаннями іноземних імпортерів, а також виставляє платіжні доручення і банківські чеки на іноземні банки за грошовими зобов’язаннями українських імпортерів.

Банківський переказ – це просте доручення комерційного банку своєму банку-кореспонденту сплатити відповідну суму грошей на прохання і за рахунок переказника іноземному отримувачу (бенефіціару) із зазначенням способу відшкодування банку-платнику сплаченої ним суми.

Розрахунки з використанням чеків, пластикових карток, векселів. У розрахунках як торговельного, так і неторговельного характеру широко використовуються чеки, векселі та пластикові картки. Векселі та чеки застосовуються як самостійні засоби платежу, так і в поєднанні з іншими формами міжнародних розрахунків.

Чек – вказівка, яку боржник дає своєму банкові на виплату третій особі зі свого рахунку певної суми.

Виписувати чек боржник має право тільки тоді, коли у нього є в банку відповідні активи або надана йому, банком, кредитна лінія. Таким чином банк боржника, може відмовитись сплачувати кредиторові чек, якщо боржник не має відповідного забезпечення свого рахунку. Виняток становлять тільки підтверджені банкові чеки та належним чином оформлені єврочеки.

Кредитні картки. Кредитна картка дає її власникові змогу платити за товари та послуги шляхом подання картки та підписання виправдного документу.

Установа, що видає кредитну картку, утримує з власника картки річний збір і одержує, як правило від підприємства, де власник картки «платить» своєю карткою прибуток з обороту.

Вексель. У системі міжнародних розрахунків одним з основних інструментів є вексель.У міжнародних розрахунках частіше використовуються переказні векселі, ніж прості, хоча ніяких регламентацій щодо використання того чи іншого виду векселя немає.

Векселі виписуються в одному примірнику, проте можливе існування випадків, коли експортер відсилає тратту разом з товарними документами, які, звичайно, виготовляються у двох-трьох примірниках. У такому разі вексель також виписується в кількох примірниках.

Строк платежу за переказним векселем вказується у вигляді певної дати, періоду від дати векселя або періоду після пред’явлення векселя, проте виставлення переказного векселя зі строком погашення, який визначається як «період після пред’явлення», не рекомендується, оскільки така умова дає можливість для покупця відстрочувати платіж і в такий спосіб штучно продовжувати строк користування кредитом, наданим експортером. Строк пла­тежу у кожному конкретному випадку повинен визначатися умовами угоди між експортером та імпортером. Переказний вексель, у якому не вказаний строк платежу, підлягає оплаті за пред’явленням.

Використання векселів може бути передбачено, а в деяких випадках і визначатися як обов’язкова умова при використанні акредитивної та інкасової форми розрахунків.

Вексель може бути виписаний у будь-якій валюті, проте здебільшого він виписується у валюті країни платежу. Разом з тим вексельні закони містять спеціальні пункти відносно оплати векселя, сума якого виражена в іноземній валюті (іноземній валюті для місця оплати векселя).

Відповідно до Женевського закону, якщо вексель виписаний у валюті, яка не має обігу у місці платежу, то сума векселя може бути сплачена у місцевій валюті за курсом на день настання строку платежу. Однак може бути ситуація, коли держатель векселя обумовлює, що сума оплати обчислюватиметься за курсом, позначеним у векселі.

Дата добавления: 2014-01-07