Теорія доходів

Концепція граничних витрат виробництва

Маршалл виявив закономірність зміни граничних витрат виробництва при збільшенні обсягів виробництва на підприємстві. Він відмічає, що, як правило, крупний масштаб виробництва в конкурентній економіці забезпечує підприємству зниження ціни товарної продукції і відповідно перевагу перед конкурентами (завдяки постійно зростаючої економії від вміння працювати і від застосування спеціалізованих машин і всякого роду обладнання) і що головну вигоду такої економії отримує все ж суспільство.

Маршал ототожнював граничні витрати з тією номінальною ціною (ціна пропозиції), за якою підприємець ще згоден поставляти товар на ринок.

Таким чином, розмір “репрезентативної фірми” (різновид середньої фірми), на його думку, зазвичай збільшується зі збільшенням сукупного обсягу виробництва будь-якого товару, призводячи до отримання неї і внутрішньої і зовнішньої вигоди, яка обумовлена меншими, ніж раніше, витратами праці та інших витрат в процесі виробництва. Звідси учений приходить до висновків про дію двох економічних законів: зростаючої і постійної віддачі. У відповідності до першого “збільшення обсягу витрат праці і капіталу зазвичай призводить до удосконалення організації виробництва, що підвищує ефективність використання праці і капіталу… дає пропорційно більш високу віддачу…”. Відповідно до другого закону “збільшення обсягу витрат праці та інших витрат призводить до пропорційного збільшення обсягів продукції”.

Він поділив витрати виробництва на постійні та змінні, Маршалл довів, що у тривалому ринковому періоді всі витрати стають змінними. Основною причиною, на його думку, яка змушує фірму покинути ринок, є перевищення її витрат над рівнем ринкової ціни.

У традиціях маржиналізму Маршалл розглядав робітника як раціонального суб’єкта, який оцінює свою участь у виробництві крізь призму дохідності та втрат.

(якщо затрати праці вважати втратами робітника, що вимірюються суб’єктивною оцінкою тягаря праці, то заробітна плата є доходом, який залежить від цієї оцінки і призначений для грошової компенсації негативних емоцій робітника).

Відповідним чином розглядалася і поведінка власника грошового капіталу. Ставка проценту також залежить від суб’єктивних оцінок власника капіталу, від того, чи визнає він другий варіант вигіднішим для себе. А.Маршалл стверджував, що “процент можна вважати винагородою за очікування”.

Маршалл вважав, що прибуток складається із двох самостійних видів винагороди власникам факторів виробництва: підприємницького доходу та процента.

За цими уявленнями, підприємницький дохід, який одержує підприємець як винагороду за свою діяльність, також розпадається на дві частини: перша розглядається як компенсація витрат підприємницької діяльності, а інша виступає у вигляді плати за ризик, пов’язаний з виробництвом на невідомий ринок.

Джон Гейтс Кларк (1847-1938) – засновник американської школи маржиналізму.

Відмінність його вчення від розробок інших шкіл маржиналізму полягає в аналізі проблем виробництва і розподілу, який спирався на концепцію граничної продуктивності праці і капіталу.

Основні ідеї досліджень:

- багатство - це кількісно обмежені матеріальні блага;

- розглядаючи закон специфічної продуктивності господарських благ, американський вчений виокремлював чотири економічних (виробничих) фактори: грошовий капітал, що приносить процент; капітальні блага, які приносять прибуток і ренту; підприємницьку діяльність, яка приносить підприємницький дохід; працю, що приносить заробітну плату;

- виокремлення граничної корисності блага, яку має останній з ряду однакових предметів;

- вперше в історії економічної науки розглядається такий ресурс, як капітальні блага, до яких Кларк відніс засоби виробництва і землю; капітал - це “нескінченна послідовність благ, що змінюється, але завжди коштують певну суму”, а капітальні блага - предмети, в “капітал втілюється”

- розподіл “суспільного доходу” регулюється суспільним законом, який “за цілком вільної конкуренції” може забезпечити кожному фактору виробництва створену ним суму багатства; кожен фактор виробництва має в суспільному продукті саме ту частку багатства, яку він виробляє.

- розподіл усього суспільного доходу на первинні доходи - заробітну плату, процент і прибуток - безпосередньо і цілком є предметом економічної науки.

- первинні доходи одержуються відповідно “за виконання роботи”, “за надання капіталу” та “координування заробітної плати і проценти”.

- при визначенні доходів “за здоровим глуздом” жоден із “класів людей”, зайнятих у виробництві, не буде “мати претензій один до одного”

- в економічному розумінні виробництво продукту не завершено доти, доки представники торгівлі не довили до покупця і не відбувся продаж, що і є “заключним етапом суспільного виробництва”.

У теорії Дж.Б. Кларка виробництво та розподіл розглядається як сфери діяльності раціональних суб’єктів господарювання. До них належать: робітник(носій праці), власник грошового капіталу та підприємець (носій підприємницької діяльності). Підприємцями Кларк вважав лише тих осіб, якій здійснюють організацію праці та управління виробничими ресурсами, не маючи власного капіталу. Вважалося, що робітник вкладає у виробництво свою працю, розраховуючи на заробітну плату, власник капіталу віддає його у кредит, сподіваючись на одержання процента, роль підприємця дещо складніша.

За умов статичної рівноваги, міркував Кларк, підприємець є організатором виробництва і винагороджується нормальним прибутком (платою за підприємницьку діяльність). Однак, коли мова йде про динаміку, підприємець стає новатором, що рухає технічний прогрес, прагне до зменшення витрат виробництва та обігу нижче від середніх, одержуючи за це додатковий прибуток - підприємницький дохід.

Кожен фактор виробництва, на думку Кларка, характеризується специфічною продуктивністю, що полягає у створенні відповідних доходів. На цій основі він ввів поняття граничної продуктивності факторів виробництва, яку він поставив у залежність від їх обсягу.

За так званим законом спадної продуктивності праці, за умови, коли обсяг усіх факторів залишається незмінним, а зростає лише чисельність робітників, кожен новий додатковий працівник буде виробляти все менший граничний продукт праці (пояснення, наприклад, стосується зменшення фондоозброєності праці, яка зменшуючись зменшує продуктивність праці).

(Підприємець, купуючи працю за ринковою ціною, сподівається на зростання випуску продукції, але водночас стежить за зміною продуктивності праці, очікуючи моменту, коли черговий додатковий працівник стає граничним; він випускає граничний продукт, що за вартістю дорівнює ринковій ціні праці. Наступне зростання зайнятості вже не ефективне, невигідне підприємцю, тому граничний працівник стає останнім у списку зайнятих на підприємстві). За такою ж схемою уявляється дія закону спадної продуктивності капіталу.

Отже, на кожному підприємстві за умов статичної економічної рівноваги може встановитися найоптимальніше співвідношення між затратами факторів виробництва, яке забезпечує максимальний дохід на кожну їх одиницю.

Дата добавления: 2014-01-07