Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Загрузка...

Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

ІНФОРМАЦІЙНІ ВІЙНИ

Лекція 9

Психологічні операції в локальних війнах і збройних конфліктах

другої пол. ХХ ст............................................................................................................... 1

«Холодна війна» як дальший розвиток концепції психологічної війни.... 1

Інформаційні війни як війни інформаційної епохи....................................................... 1

Інформаційна війна - день сьогоднішній і перспективи............................................... 1

Інформаційна війна в цивільній сфері............................................................................

Інформаційна війна та інформаційна боротьба: основні поняття...................................

Форми та способи ведення інформаційної боротьби

Психологічна і кібернетична війна як складові інформаційної війни

Інформаційна зброя і технології її використання

Об’єкти впливу і класифікація спеціальних інформаційних операц

Пропагандистські технології і сценарії психологічних операцій................................

 

Пропагандистські прийоми і методи...............................................................................

Використання ЗМІ в спеціальних інформаційних операціях.......................................

Методи дослідження спеціальних інформаційних операцій........................................

Система захисту інформаційного простору від спеціальних інформаційних операцій

Контрпропаганда..................................................................................................................

Кібернетична війна як різновид інформаційної війни......................................................

Зброя кібернетичної війни...................................................................................................

 

 

Першим термін «інформаційна війна» використав Томас Рон у звіті «Системи зброї й інформаційна війна», під­готовленому в 1976 р. для компанії Boeing. Т.Рон зазначав, що інформаційна інфраструктура стає ключовим компонентом американської економіки. В той же час, саме вона стає найбільш вразливою ціллю як у воєнний, так і мирний час.

Публікація даного звіту послужила початком активної кампанії в ЗМІ, а постановка проблеми зацікавила американських військових, котрим властиво займатися «секретними матеріалами». Військово-повітряні сили США почали активно обговорювати цей предмет уже з 1980 р. Саме тоді було досягнуто єдиного розуміння, що інформація може виступати як ціллю, так і зброєю.

Поширення терміну «інформаційна війна» в документах силових служб США. Терміни «інформаційна боротьба» (information warfare) та «інфор­маційна війна» (information war) почали вживати в американських військових колах з 1991 р. після війни коаліції проти Іраку, де нові інформаційні технології вперше були використані як засіб ведення бойових дій. Офіційно ж вони впер­ше введені 21 грудня 1992 р. у директиві Міністра оборони США DODD 3600, яка так і називалася «Інформаційна війна». В директиві, зокрема, вказувалося на « необхідність всебічного врахування інформаційних ресурсів при управління Збройними Силами в умовах протидії противника».



Інформаційно-психологічний вплив на війська і населення противника в роки Першої і Другої світових воєн

Створення органів ДІБ. Перша світова війна стала поворотним пунктом у розвитку теорії і практики ІПВ. Уже на самому початку війни уряди всіх во­юючих країн, за винятком Німеччини, дійшли висновку про необхідність ство­рення спеціальних органів для здійснення ІПВ на війська та населення против­ника, а також впливу на громадську думку в нейтральних країнах.

З цього моменту подібні органи є у всіх великих арміях світу. В Англії -бюро військової пропаганди, пізніше управління військової інформації, що на­далі було перетворене в Міністерство інформації; у Франції - відділ служби військової пропаганди, завданням якого був вплив на противника за допомогою листівок. У кожній французькій армії був літак для поширення друкованих ма­теріалів ІПВ. У США була створена при розвідвідділі штабу експедиційних військ психологічна секція.

Росія, Італія й інші країни в тій чи іншій мірі також намагалися здійснюва­ти ІПВ на війська та населення противника, але він значно поступався англій­ському чи французькому. В Німеччині ж до серпня 1918 р. було заборонено за­йматися виданням і поширенням листівок, оскільки це, на думку керівництва країни, суперечило правилам ведення війни.

Друкована пропаганда. В роки Першої світової війни ІПВ в основному здійснювався шляхом ведення друкованої пропаганди. Основними видами ма­теріалів друкованої пропаганди були листівки, брошури, листи військовополо­нених, плакати, фальшиві продовольчі картки тощо.

Поширювалися матеріали за допомогою авіації та повітряних куль. У 1918 р. в Англії були винайдені і випробувані агітснаряд, агітміна, ручна і гвинтівко­ва агітгранати.

Першою серією листівок у ході Першої світової війни стали листи німець­ких військовополонених зі спеціальних «показових» таборів з непоганими по­бутовими умовами.

Вперше протидіючі сторони звернулися до видання маскувальних друко­ваних матеріалів, тобто матеріалів, авторство яких приписується противнику.

Крім друкованої пропаганди на фронтових позиціях використовувалися репродуктори-гучномовці. Це були перші спроби ведення усного мовлення.

Створення теорії пропаганди. Відразу після закінчення Першої світової війни західні країни виявили підвищену цікавість до політичного досвіду про­паганди. Проведено десятки досліджень, створено спеціальні кафедри в бага­тьох університетах, які приступили до підготовки кваліфікованих фахівців з пропаганди.

Пропаганда розумілася як вплив на свідомість і підсвідомість, політичні і ціннісні орієнтації об’єктів за допомогою поширення поглядів, ідей, вчень з ме­тою формування світогляду, який відповідає інтересам суб’єкта впливу.

Військові теоретики майже одностайно визнали, що пропаганда є складо­вою частиною військового мистецтва. Узагальнений досвід і теоретичні знання в галузі військової пропаганди на Заході були з’єднані в єдину теорію, яку ні­мецький учений Фуллер у 1921 р. назвав теорією психологічної війни.

Основні форми ІПВ під час Другої світової війни. Друга світова війна піддала перевірці правильність теоретичних положень про ефективність вміло організованого ІПВ на війська і населення противника.

Основними формами ІПВ у ході війни стали друкована і радіо пропаганда, а також усна пропаганда і наочна агітація.

Органами, що відповідали за здійснення ІПВ на війська і населення проти­вника стали: в СРСР - Бюро військово-політичної пропаганди, у Великобрита­нії - Виконавчий комітет політичної війни, у США - Бюро військової інформа­ції, в Німеччині - Міністерство народної освіти і пропаганди.

Пропаганда фашистської Німеччини. Зробивши відповідні висновки з досвіду Першої світової війни, керівники Німеччини з великою увагою поста­вилися до проблем ведення військової пропаганди.

«Пропаганда допомогла нам прийти до влади. Пропаганда допоможе нам втримати владу. Пропаганда допоможе нам завоювати весь світ», - ось лозунги, які німецькі націонал-демократи взяли собі на озброєння. Після приходу до влади націонал-соціалістичної партії було утворено Міністерство народної осві­ти і пропаганди на чолі з Йозефом Геббельсом. У самому Вермахті при штабі Верховного головнокомандування в квітні 1939 р. сформовано відділ пропаганди. Йому підпорядкували спеціальні військові підрозділи - роти про­паганди; вони призначалися для вирішення наступних завдань: ведення пропа­ганди серед німецького населення і військовослужбовців («пропаганда на бать­ківщину»), ведення пропаганди в прифронтовій смузі («фронтова пропаганда») і ведення пропаганди серед військ противника («пропаганда на ворога»).

Першу перевірку на практиці пропагандистські акції Німеччини пройшли в 1933 р., коли була розгорнута масована радіопропаганда на населення Австрії з метою зміни уряду цієї країни. Найбільшого успіху німецька пропаганда домо­глася в 1940 р. в період окупації Франції. За кілька місяців до вторгнення у Францію німці стали активно використовувати так звані «чорні» передавачі, які видавали себе за французькі радіостанції.

Фашистська пропаганда на Радянський Союз. Після укладення 23 сер­пня 1939 р. радянсько-німецького Пакту про ненапад у структурі німецької пропаганди щодо СРСР сталися різкі зміни. З метою дезінформування радянсь­кого керівництва Й.Геббельсом була віддана вказівка утримуватися від відкри­тих нападок на Радянський Союз.

До 22 червня 1941 р. Міністерство народної освіти і пропаганди віддруку­вало понад 30 млн. листівок, барвистих пропагандистських брошур кишенько­вого формату 30 мовами народів СРСР і підготувало ряд радіопередач. На Схі­дному фронті було зосереджено 17 рот пропаганди. Протягом перших двох мі­сяців війни ними було поширено близько 200 млн. листівок.

У 1943 р. пропагандистські війська стають самостійним родом військ, чи­сельність яких досягла 15 тис. чоловік.

Основними завданнями пропагандистського впливу на червоноармійців і командирів, цивільне населення в прифронтовій смузі були: - залякування про­тивника; - посилення пораженських настроїв; - створення позитивного уявлен­ня про полон; - підрив авторитету державного і військово-політичного керів­ництва СРСР; - спонукання до добровільної здачі в полон і дезертирства; - під­рив авторитету командирів і начальників, непокора їм; - посилення невдово­лення цивільного населення становищем у країні; - формування лояльного ста­влення населення до військовослужбовців вермахту; - посилення тривоги за долю рідних.

Пропаганда антигітлерівської коаліції. Органи пропаганди країн антигі­тлерівської коаліції в своїй діяльності робили основний акцент на наступні ви­ди пропаганди в залежності від очікуваного ефекту:

- військова пропаганда - використання інформаційних каналів в інтересах політичної підтримки військових дій і на досягнення загальних цілей, які стоять перед воюючими сторонами.

- конверсійна пропаганда - масований пропагандистський вплив на цінні­сні орієнтації людини або груп людей з метою зміни установок, відносин, су­джень і поглядів на політику, яку проводить вище військово-політичне керів­ництво країни;

- роз’єднувальна пропаганда - пропагандистський вплив, спрямований на розпалення міжгрупових протиріч на основі розбіжностей релігійного, націона­льного, соціального, професійного та іншого характеру з метою ослаблення єд­ності в рядах противника аж до його розколу. Значну роль у ході реалізації ці­лей роз’єднувальної пропаганди зіграла дискредитація військових і політичних керівників Німеччини. Для розпалення протиріч у таборі противника і поро­дження атмосфери недовіри використовувалися маскувальні друковані матері­али. В ході ведення роз’єднувальної пропаганди широко використовувалася і дезінформація;

- деморалізуюча пропаганда - пропагандистський вплив, спрямований на ослаблення психіки людини, загострення інстинкту самозбереження з метою зниження морально-бойових якостей аж до відмовлення від участі в бойових діях. Серед мотивів, які використовувалися для дестабілізуючого впливу на психіку населення і військовослужбовців противника, можна виділити «скарги», «голод», «програна справа», «сімейні мотиви», «перевага в силі»;пропаганда полону - пропагандистський вплив на людину або групи людей, спрямований на формування позитивних установок стосовно здачі в полон як єдино розумного і безпечного виходу зі становища, що склалося.

В ході Другої світової війни з’явилася й активно використовувалася так на­зивана «чорна пропаганда», тобто такий вид пропаганди при веденні якої при­належність її джерела приписується опозиції чи групам опору в рядах против­ника.

висновки. Досвід ведення пропаганди в ході Другої світової війни став значним внеском у теорію і практику інформаційно-психологічного впливу на війська і населення противника в умовах бойових дій. Він ще раз підтверджує величезне значення і можливості цієї діяльності як ефективного засобу підриву морально-бойового духу військ противника в інтересах виконання бойових за­вдань.

ЛІТЕРАТУРА: [5], [16], [18], [41].

 

«Холодна війна» як дальший розвиток концепції психологічної війни

«Холодна війна» як інформаційно-психологічна війна. Динамічний розвиток психологічні війни отримали в період «холодної війни».

«Холодна війна» стала ще одним доказом того, що концепція тотальної війни в традиційному розумінні, яка є основою стратегічних установок бага­тьох країн світу, в кінці XX ст. себе зживає. Світ вступає в період воєн нового покоління, спрямованих не так на безпосереднє знищення противника, як на досягнення політичним цілей війни без битв між масовими арміями.

« Холодна війна» наочно продемонструвала можливості незбройних мето­дів досягнення цілей протидіючих сторін, зокрема, на інформаційному рівні. В часи «холодної війни» добре проглядаються всі ознаки інформаційного проти­стояння:

- пасивні (захист): закриття власного інформаційного простору від можли­вого впливу ззовні; посилення контролю за критичною інформацією, інформа­цією, що складає державну таємницю;

- активні (атака): спроби вплинути на суспільну свідомість противника або потенційного союзника через різноманітні ідеологічні, культурні та інші засоби

(наприклад, пропагандистські телепрограми СРСР про переваги соціалістично­го способу життя); намагання заволодіти, знешкодити чи змінити критичну для противника інформацію, системи її збирання, опрацювання і зберігання; дезін­формація противника; поширення негативної інформації про противника між­народними каналами зв’язку з метою здобуття підтримки з боку міжнародного співтовариства своїм діям або дискредитації дій противника.

Зміст холодної війни. «Холодна війна» - це умовне позначення стосунків після Другої світової війни між західним суспільством, з одного боку, і СРСР та групою соціалістичних держав, з іншого боку.

Початком «холодної війни» вважається промова У.Черчілля, виголошена у Фултоні 5 березня 1946 р., в якій він засудив експансіонізм СРСР і закликав За­хід поєднати зусилля проти поширення комунізму. Іноді «холодну війну» ще називають третьою світовою «інформаційно-ідеологічною» війною, яка тривала майже 50 років (1946-1991 рр.).

До кінця 40 років в міжнародних стосунках напруга зростала через лікві­дацію СРСР «залишків демократії» в країнах середньої та східної Європи, на що з боку Заходу відповіддю була доктрина Трумена й утворення НАТО (1949 р.), а також локальних військових союзів в Азії і смузі Тихого океану.

Вершиною війни були роки 1950-1953, коли відбулася перша збройна конфронтація (Корейська війна) на периферії, між блоком радянським і Захо­дом (американські підрозділи під прапором ООН виступили проти «доброволь­ців» з Китайської народної республіки), різко зросла гонка озброєнь і досягла апогею у вигляді психологічної війни. Саме в цей час було створено радіостан­цію «Вільна Європа».

Після смерті Й.Сталіна (1953 р.) і виступу М.С.Хрущова в 1956 р. настав тривалий період почергових змін напруженості у стосунках «Сходу-Заходу». Спочатку настав період розрядки (примирення в Кореї, утворення незалежних держав). Однак в 1955 р. було створено Варшавський Договір, у 1956 р. мала місце радянська інтервенція в Угорщині (угорська революція 1956 р.), в 1959 р. - революція на Кубі.

В 60-х роках міжнародна ситуація знову загострилася (зокрема, в 1961 р. збудовано берлінську стіну, в 1962 р. розігралася кубинська криза, в часи якої світ стояв на грані ядерної війни, в 1965-1973 рр. - війна у В’єтнамі, в 1968 р.­інтервенція військ Варшавського Договору в Чехословаччині).

В 70-х роках настали відлига, відбувається Конференція з питань безпеки і співробітництва в Європі, яка завершилася підписанням у 1975 р. Заключного Акту в Гельсінкі, підписано Догоди ОСО та ОСО-2 (про роззброєння), Китай увійшов до ООН. Одночасно посилювалася радянська експансія в Азії, Африці і Латинській Америці.

Наступний період холодної війни розпочався з інтервенції СРСР в Афгані­стані в 1979 р. і тривав до середини 80-х років (криза в Польщі в роках 1980­1981, 1983 р. - розміщення ракет НАТО на території Європи).

Послідовна політика Заходу призвела до ослаблення СРСР. З 1989 р. поча­вся занепад комуністичних урядів у Європі, в 1990 р. відбулося возз’єднання

Німеччини, у 1991 р. - спочатку розпад Варшавського Договорові, а потім са­мого СРСР, що стало завершенням холодної війни.

Сутність і спрямованість комплексу психологічних операцій, об’єдна­них довгостроковим стратегічним задумом, ілюструється висловлюванням од­ного із засновників та ідеологів американської розвідки А. Даллеса:

«Посіявши там (у Радянському Союзі) хаос, ми непомітно підмінимо їхньої цінності на фальшиві і змусимо їх у ці цінності повірити. Як? Ми знайдемо од­нодумців... Знайдемо союзників і помічників у самій Росії.

Епізод за епізодом буде розігруватися грандіозна за своїм масштабом тра­гедія загибелі найбільш непокірного на землі народу, остаточне, необоротне згасання його самосвідомості...

Ми будемо всіляко підтримувати і піднімати так званих художників, що стануть насаджувати культ сексу, насильства, садизму, зрадництва, - словом, всякої аморальності. В управлінні державою ми створимо хаос і плутанину...

Ми будемо непомітно, але активно сприяти самодурству чиновників, хаба­рників, безпринципності. Бюрократизм і тяганина будуть зводитися в чесноту...

Чесність і порядність будуть висміюватися і перетворяться в пережиток минулого. Хамство та нахабність, неправда та обман, пияцтво і наркоманію, звірячий жах одного перед одним і безсоромність, зрадництво, націоналізм і ворожнечу народів, насамперед до російського народу, - все це ми будемо спритно і непомітно культивувати, все це розцвіте махровим кольором... «

Методи і форми «холодної війни». В арсеналі методів і форм «холодної війни»:

- утворення системи військово-політичних союзів (НАТО та інші) і ство­рення широкої мережі військових баз;

- форсування гонки озброєнь, включаючи ядерної та інших видів зброї ма­сового знищення; використання сили, силові загрози та нагромадження озбро­єнь як засобу впливу на політику інших держав («атомна дипломатія», «політи­ка з позиції сили»);

- застосування засобів економічного тиску (наприклад, дискримінація в торгівлі);

- активізація і розширення підривної діяльності розвідувальних служб;

- заохочення путчів і державних переворотів; пропаганда та ідеологічні диверсії;

- перешкоджання встановленню і здійсненню політичних, економічних і культурних зв’язків між державами.

Акції обох сторін та їхні наслідки. З боку СРСР був проведений цілий ряд вдалих інформаційних операцій. Серед найсильніших операцій вважається намагання пов’язати СНІД з розробками Пентагону.

Радянський Союз витратив 100 млн. доларів на кампанію проти нейтронної бомби, включаючи мітинги, маніфестації, телепрограми, публікації в пресі. В результаті цього Дж.Картер і його західноєвропейські союзники змушені були відмовитися від подальших розробок у цій сфері.

До своїх виграшів західні спеціалісти відносять висвітлення ситуації із за­гибеллю корейського «Боїнга-470» у 1983 р.

З боку США досягла своїх цілей операція, пов’язана із «зоряними війна­ми», яка руйнувала економіку СРСР, не маючи для цього реального підґрунтя. «Зоряні війни» стали прикладом ризикованого, однак вдалого блефу. Р.Рейган не мав достатньо підстав, щоб декларувати таку операцію. Проте радянське ке­рівництво, хоча науковці й попереджали про недостовірність слів Рейгана, впа­ло в паніку. В результаті страх перед можливими ядерними перевагами змусив сісти за стіл переговорів. Ця акція, разом з наростаючим впливом радіомовлен­ня і телевізійного мовлення на країни Східного блоку, сприяла розвитку демок­ратичних перетворень і розпаду радянської імперії.

Якщо спробувати об’єктивно проаналізувати політичні причини поразки СРСР у «холодній війні», то слід зазначити, що поряд з об’єктивними (економі­чними, ідеологічними і т.д.) існували й суб’єктивні причини - недооцінка війсь­ково-політичним керівництвом СРСР ролі і значення інформаційних факторів, відсутність ефективних технологій ведення інформаційного протиборства то­що. За інших рівних умов досягнення державою стратегічних переваг залежить від наявних у нього інформаційних можливостей. Про це свідчать підсумки «холодної війни», що велася насамперед інформаційними засобами. Досягши паритету зі США у військовій сфері, СРСР зазнав поразки в інформаційному протиборстві. Тоді як США у 1980 р. на придбання інформаційних технологій витратили близько 8 млрд. доларів, а в 1994 р. - уже понад 25 млрд. доларів.

Американська стратегія «холодної війни» була заснована на трьох взає­мозалежних програмах:

• створення вогнищ напруженості з балансуванням на грані гарячої війни і демонстрацією переваги сили, залякування СРСР;

- гонка озброєнь з метою вимотування радянської економіки;

- психологічна війна з перевербуванням культурної і політичної еліти

СРСР.

Третя, найбільш успішна програма Заходу - це війна за «уми» інтелігенції. Цю війну Захід виграв насамперед в тилу противника - інтелігенція прийняла соціальну і політичну філософію лібералізму і відмовилася від соціалістичних

ідей.

Холодна війна виявилася не чисто інформаційною, хоча не можна скидати з рахунків інформаційні впливи. Наприклад, короткохвильові західні радіоста­нції навіть в умовах тотальної протидії з боку СРСР у вигляді глушіння покри­вали своїм мовленням усю територію країни.

Однак перемогу Заходу приносить невербальна аргументація. Основною «корозійною» складової стала пропаганда за допомогою матеріального світу, в рамках якої можна побачити три виміри. Першим типом нового інформаційно­го впливу можна вважати побутові речі, виготовлені на Заході, які, безсумнів­но, були іншими, кращими, більш яскравими, в ряді випадків виготовленими з нових незвичайних матеріалів. Іншим носієм інформації також були речі, але на екрані кіно або телебачення. Разом із сюжетом глядач одержував масу другоря­дної інформації, зовсім не пов’язаної із фільмом. Жінок цікавили інтер’єри бу­динків, кухонь, плаття героїнь; чоловіків - марки автомобілів. Третім носієм інформації ставали люди, що побували за кордоном. Якщо пропаганда вела бо­ротьбу раціональним способом, працюючи зі свідомістю, цей інформаційний потік йшов на людину поза її свідомим контролем.ЛІТЕРАТУРА: [10], [12], [16], [19], [32], [33], [41].

2.3. Інформаційні війни як війни інформаційної епохи

 

Війна у Перській затоці (1990-1991 рр.) як перша інформаційна війна.

Першою інформаційною війною вважають війну у Перській затоці (1990-1991 рр.), під час якої дуже чітко проявилася різниця між війною в «індустріальному стилі» та війною з використанням інформаційних технологій. З одного боку, союзники застосовували зброю масового знищення так само, як і в Другій сві­товій війні, використовуючи високотехнологічну зброю для більш точного знешкодження військових об’єктів Іраку. Була використана стратегія «війни в трьох вимірах» (Air Land battle - одночасні бойові дії в повітрі і на землі), яка вимагала чіткої координованості дій усіх підрозділів і забезпечувалась через сучасні засоби зв’язку. Крім того, близько 3000 комп’ютерів були розташовані в зоні воєнних дій, усі вони були з’єднані з центральним комп’ютером у США, який отримував і опрацьовував поточну інформацію з місця подій.

США, Великобританія та інші союзники проводили широку інформаційну кампанію, спрямовану на забезпечення підтримки їхньої політики у світі і влас­них країнах. Війна в Перській затоці вимагала вирішення з боку США трьох проблем. По-перше, слід було довести власному населенню необхідність війсь­кового втручання США за багато кілометрів від власного дому. По-друге, необ­хідно було створити достатню легітимність цих дій в очах міжнародної громад­ськості. По-третє, ставилося завдання підірвати бойовий дух іракських військ, примусивши їх здаватися в полон. Використовувалися прийоми Першої світо­вої війни: Саддам Хусейн моделювався як «диявол» - «арабомовний Гітлер». Оскільки обидві сторони конфлікту протистояли США як представники однієї арабської нації, то щодо Кувейту і Саудівської Аравії був використаний термін «країни потенційної демократії», хоча в них за ґратами знаходилося не менше журналістів, ніж у самому Іраці. Одночасно Дж.Буш оголосив декілька тисяч американців, які залишилися в Кувейті, «заручниками». Цікаво, що всі застосо­вані елементи опису даної ситуації - «арабомовний Гітлер», «країни потенційної демократії», «заручники» - вимагають використання зброї, роблять її викорис­тання цілком легітимним, що й потрібно для виправдання своїх дій.

Особливістю цієї війни стали «журналістські пули», за допомогою яких можна було потрапити до театру військових дій. При цьому журналістам заборонялося брати самостійні інтерв’ю, фотографувати поранених або вбитих.

Війна в Перській затоці пов’язана також і з потужними пропагандистськи­ми впливами на війська противника: було скинуто 29 млн. листівок, тисячі тра­нзисторів, які працювали лише на одній пропагандистській хвилі, тощо.

 

Спрямованість інформаційного впливу. Виділяють наступні категорії спрямованості інформаційно-психологічного впливу:

- інформаційні війни між державами;

- інформаційні війни між фінансово-промисловими групами;

- інформаційні війни між владою і фінансово-промисловими групами;

• інформаційні війни між владою й опозицією, які, в свою чергу, підтри­мують певні фінансово-промислові групи (іноземні держави);

• інформаційні війни, інспіровані протистоянням різних сегментів влади, які підтримують різні фінансово-промислові групи (іноземні держави).

 

. Інформаційна війна та інформаційна боротьба: основні поняття

Інформаційна війна. Під інформаційною війною розуміють всеохоплюю-чу і цілісну стратегію, обумовлену зростаючою значущістю і цінністю інфор­мації в питаннях політики, економіки, оборони та безпеки держави. Інформа­ційна війна складається з дій, які здійснюються для досягнення інформаційної переваги в забезпеченні національної безпеки з використанням впливу на інфо­рмацію та інформаційні системи противника і одночасним захистом своєї інфо­рмації та інформаційних систем.

Інформаційна війна не буває випадковою або відособленою. Вона є узго­дженою діяльністю щодо використання інформації як зброї для ведення бойо­вих дій або на реальному полі бою, або в економічній, політичній чи соціальній сфері.

Інформаційна боротьба та інформаційне протиборство. З огляду на су­часні підходи, інформаційну війну слід розглядати в двох основних аспектах: у широкому розумінні - як нову форму геополітичного суперництва сторін (у цьому разі доцільно використовувані термін «інформаційне протиборство») і у вужчому значенні - стосовно сфери збройної боротьби (тут доцільно викорис­товувати термін «інформаційна боротьба»).

Інформаційне протиборство спрямоване на досягнення цілей державної політики в мирний та воєнний час. Воно є закономірним, об’єктивним проце­сом, який завжди був і буде у стосунках між державами незалежно від розвитку співпраці між ними.

Інформаційна боротьба має на меті завоювання й отримання інформацій­ної переваги над противником під час підготовки та ведення операцій (бойових дій). Це припускає забезпеченість більш повною, точною, достовірною та своє­часного інформацією про обстановку і можливість системи управління реалі­зувати цю перевагу під час проведення операцій (бойових дій) сил (військ).

Завдяки своїй специфіці інформаційна боротьба є або самостійним видом, або складовим елементом будь-якого іншого різновиду боротьби (збройної, ідеологічної, економічної тощо). Вона ведеться постійно - як за мирного, так і за воєнного часу. Масштаби інформаційної боротьби такі грандіозні, що її під­готовка й організація не можуть бути спонтанними. Вона повинна мати плано­вий, систематичний характер, який спирається на глибокі наукові дослідження.

Зміст інформаційної боротьби. Розглядаючи зміст інформаційної бороть­би у воєнних конфліктах кінця XX ст., зазначимо, що вона має свої особливості залежно від стадії розвитку конфліктної ситуації.

За мирного часу інформаційна боротьба має потайний характер. Основним її змістом є ведення розвідувальних і політико-психологічних дій стосовно про­тивника, а також здійснення заходів щодо забезпечення своєї інформаційної безпеки. Зростаючу роль на цьому етапі відіграють засоби спеціального про­грамно-математичного впливу на інформаційний ресурс технічних систем про­тивника. В цей період можуть також розв’язуватися питання створення, розвит­ку, підтримання потрібного ступеня бойової готовності і відпрацювання планів ефективного бойового використання інформаційних ресурсів своїх військ (сил), а також своєчасною й достовірного викриття і нейтралізації інформаційного впливу протидіючої сторони.

У загрозливий період до названих завдань додаються й такі, що викону­ються в інтересах забезпечення потрібної ефективності запланованих операцій (бойових дій). У повному обсязі розгортається інфраструктура системи управ­ління запланованого для бойових дій угруповання військ (сил) з урахуванням забезпечення її максимальної потайливості.

До особливостей ведення інформаційної боротьби в цей період належать: крайня обмеженість у використанні сил, засобів і способів інформаційного впливу на противника; дотримання існуючих норм міжнародного права (напри­клад, заборона радіоелектронного глушіння певних частот і систем, передбаче­них Статутом Міжнародної спілки електрозв’язку і Регламентом радіозв’язку); тісна взаємодія різних силових відомств і державних структур під час прове­дення заходів інформаційної боротьби.

З початком воєнних дій сили й засоби інформаційної боротьби виконують такі основні завдання: масовий вплив на інформаційний ресурс угруповання противника і запобігання зниженню бойових можливостей своїх військ (сил) та ефективного застосування ними озброєнь і військової техніки при використанні противником аналогічних засобів; проведення заходів зі зниження рівня мора­льно-психологічної стійкості військ противника та забезпечення нейтралізації інформації, яка впливає на морально-психологічний стан свого особового скла­ду; ведення інформаційно-розвідувальної діяльності та забезпечення потайли­вості важливих заходів своїх військ у ході підготовки та проведення операцій (бойових дій). Під час проведення заходів інформаційної боротьби в даний пе­ріод надзвичайно важливо не допустити випадкового негативного впливу своїх засобів на об’єкти своєї інформаційної інфраструктури.

Зміт інформаційної боротьби в соціотехнічному середовищі полягає в боротьбі протидійних сторін за інформаційне уявлення про обстановку (поточ­ну ситуацію), на основі чого приймаються відповідні рішення і здійснюються ті чи інші заходи. Впливаючи певним чином на зміст інформаційного уявлення протидійної сторони, можна ефективно нав’язувати їй бажані рішення та пове­дінку. В основі формування інформаційного уявлення лежить інформація в будь-якій формі її подання (текстовій, мовній, картографічній, символьній, па­раметричній, електронній, у тому числі у вигляді програмного забезпечення, у свідомості людини, у вигляді підсвідомої інтуїції тощо) та інформаційні проце­си її перетворення у свідомості й підсвідомості людини, у соціотехнічному і технічному середовищах.

У контексті розглядуваних проблем під інформацією розуміють втілені в певній формі відомості, які відбивають з певним ступенем наближення сутність об’єктів і явищ абстрактного чи реального світу. Вона становить нерозривну єдність змісту і форми та не існує без носія інформації. Отже, об’єктами безпо­середнього впливу, а відповідно - і захисту під час ведення інформаційної бо­ротьби є безпосередньо інформація (її форма і зміст), носії інформації та ін­формаційні процеси в соціо-, соціотехнічному й технічному середовищах.

Функції інформаційного впливу під час інформаційної боротьби. Інфо­рмаційний вплив має різнобічний характер і змінюється залежно від виконува­них завдань і обстановки. Він може здійснювати такі функції:

- виявляти воєнний, економічний, політичний і культурний потенціал;

- протидіяти будь-яким видам розвідки противника;

- спотворювати, руйнувати, нейтралізувати, знищувати чи захищати інфо­рмацію;

- забезпечувати комп’ютерне відтворення реальної чи віртуальної неадек­ватної обстановки та візуалізації поля бою;

- здійснювати інформаційно-психологічний, легальний або нелегальний фізичний вплив на особовий склад, об’єкти, бойову техніку, зброю, лінії зв’язку й управління;

- концентруватися на демонстративних діях і введенні в оману;

- виконувати радіоелектронне придушення;

- знижувати помітність об’єктів, бойової техніки та зброї;

- захищати особовий склад, об’єкти, бойову техніку, зброю, органи управ­ління та різні радіоелектронні засоби від впливу на них електромагнітної чи іншої спрямованої енергії;

- відводити самонавідну зброю від найбільш важливих цілей та ін.

Отже, інформаційна боротьба має комплексний характер. До її складу ма­ють входити: - розвідка; - маскування; - радіоелектронна боротьба; - інформа­ційно-психологічна боротьба та морально-психологічне забезпечення; а також комп’ютерно-телекомунікаційна боротьба, тобто боротьба в комп’ютерно-телекомунікаційному середовищі. Метою комп’ютерно-телекомунікаційної бо­ротьби є вплив на людину, інформаційні ресурси та процеси в автоматизованих системах управління, інформаційних системах та комп’ютерних мережах про­тидіючої сторони з одночасним захистом функціонування своїх систем, свідо­мості й підсвідомості людей від аналогічного впливу з боку противника.

Особливості інформаційної боротьби. Ефективності реалізації технологій інформаційного впливу значною мірою сприяють особливості інформаційної інфраструктури, а саме:

- простий доступ до неї;

- розмитість кордонів, міжконтинентальний характер і, як наслідок, прак­тична неможливість чіткого розмежування внутрішніх і зовнішніх джерел за­грози для безпеки країни;

- можливість маніпуляції інформацією та управління її сприйняттям (ме­режа Internet може виступати засобом поширення пропагандистських матеріа­лів різної спрямованості для політичної підтримки своєї діяльності, дезінфор­мації, впливу на суспільну думку, підрив довіри громадян до уряду тощо);

- недостатність інформації щодо реальних і потенційних загроз національ­ним інтересам і каналів їх реалізації;

- надзвичайна складність оперативного запобігання інформаційному впли­ву та оцінювання реального і ймовірного збитку;

- невизначеність, зумовлена тим, що події, зовні схожі з наслідками веден­ня інформаційних операцій проти держави, можуть бути лише наслідками дій «хакера-одинака» або несприятливого збігу обставин.

ЛІТЕРАТУРА: [3], [6], [12], [16], [21], [23], [37], [40], [46].

3.2. Форми та способи ведення інформаційної боротьби

 

Оцінка обстановки, захист і напад. Щоб чіткіше визначитися зі змістом і структурою інформаційної боротьби, розглянемо її «анатомію». Невід’ємними компонентами інформаційної боротьби, як і збройної, є оцінка обстановки, за­хист і напад, які за своєю взаємопов’язаною сукупністю відбивають її триєдину сутність.

Інформаційно-психологічна боротьба й морально-психологічне забезпе­чення являють собою відповідно наступальну (атакуючу) й оборонну (захисну) компоненти інформаційної боротьби в соціальному середовищі. Слід зауважи­ти, що мета і способи психологічного захисту особистості в традиційному ро­зумінні та захисту від інформаційно-психологічного впливу не цілком збіга­ються. Мета психологічного захисту - ослаблення емоційної напруги, яка за­грожує індивіду. Захист особистості від інформаційно-психологічного впливу більшою мірою орієнтований на збереження базових властивостей психіки, ду­ховності, індивідуальності, характеру, ціннісних настанов, моральних критеріїв, властивостей інтелекту тощо. Звідси випливає, що лише глибокий аналіз ін­формаційної ситуації (природно, за умови досить високих рівнів інших харак­теристичних компонентів особистості) дає змогу виявити маніпуляційний хара­ктер інформаційно-психологічного впливу, оцінити вірогідність інформації та виробити найбільш прийнятні для конкретного індивіда способи захисту від небажаних наслідків.

Форми ведення інформаційної боротьби. Основними формами ведення інформаційної боротьби є:

- інформаційний вплив - це організоване застосування сил і засобів інфор­маційної боротьби для розв’язання завдань завоювання (підтримання) інформа­ційної переваги над протилежною стороною;

- інформаційна атака являє собою сукупність активних інформаційних впливів сил і засобів окремих підрозділів на елемент або групу елементів інфо­рмаційних систем сторони, що протистоїть, з метою виконання поодиноких та­ктичних завдань інформаційної боротьби;

- інформаційна битва - це сукупність об’єднаних спільним задумом інфо­рмаційних впливів і атак, які проводяться спеціально виділеними силами й за­собами та спрямовані на виконання одного оперативного завдання інформацій­ної боротьби;

- інформаційна операція - сукупність узгоджених за метою, завданням, мі­сцем і часом інформаційних впливів, атак і битв, які здійснюються за єдиним задумом і планом для виконання завдань інформаційної боротьби на стратегіч­ному чи оперативному напрямку.

Способи ведення боротьби. Для досягнення мети інформаційного впливу, атак, битв і операцій застосовується вся сукупність способів інформаційної бо­ротьби. Під способом інформаційної боротьби розумітимемо порядок і прийоми застосування сил і засобів для захоплення й утримання інформаційної переваги над противником під час підготовки та в ході бойових дій. Спосіб інформацій­ної боротьби охоплює вид і послідовність інформаційного впливу на противни­ка, об’єкти впливу, склад сил і засобів, що виділяються для ведення інформа­ційної боротьби, та їх оперативну побудову (бойовий порядок). Зміст способу відзначається великою різноманітністю, пов’язаною з тим, що одна і та ж інфо­рмація може формулюватися й доводитись до органів управління за допомогою різних сил і засобів.

Можна поділити на три основні категорії способів:

- силові, до яких належать способи, які базуються на застосуванні тради­ційних способів боротьби і зброї до об’єктів інформаційної боротьби різних ви­дів. Застосування силових способів дає змогу досягти інформаційної переваги в обсязі інформації, необхідної для виконання управління військами (силами);

- інтелектуальні способи мають на меті реалізацію рефлексивного управ­ління противником. Їх застосування робить можливим досягнення переваги на основі інформації, яка використовується для управління військами (силами);

- до комбінованих належать способи, що забезпечують досягнення інфор­маційної переваги як в обсязі, так і якості інформації про поточну обстановку.

Групи способів. В інформаційній боротьбі (за аналогією зі збройною) мо­жна виділити дві основні групи способів:

• наступальні: блокування, відволікання, сковування, вимотування, інсце­нізація, дезінформація, умиротворення, залякування, провокування, переобтя­ження, навіювання і тиск;

• оборонні: деблокування і ототожнення.

 

3.3. Психологічна і кібернетична війна як складові інформаційної війни

 

В якості своїх цілей інформаційна війна має два класи об’єктів: з одного боку, це комп’ютерна техніка, інформаційні системи (в тому числі відповідні лінії передачі інформації, центри її опрацювання), а також використовувані ін­формаційні технології; з іншого боку - індивідуальна і масова свідомість. Тобто своєрідна технічна і гуманітарна складові. Перша отримала назву кібернетична війна, друга - психологічна війна.

Різниця між ними не лише в об’єктах і цілях досягнення, в їхній основі ле­жать різні методи, які застосовуються ними. В першому випадку ми маємо спрямованість на руйнування, насамперед, комунікаційних потоків, в другому -це просто неможливо, оскільки знищивши свідомість, ми знищуємо людину. Другий варіант передбачає використання комунікативних потоків, але у влас­них цілях.

3.4. Інформаційна зброя і технології її використання

 

Особливості інформаційної зброї. Інформаційна зброя принципово відрі­зняється від усіх інших засобів ведення війни тим, що з її використанням можна вести неоголошені і найчастіше невідомі світу війни. Особливої небезпеки ін­формаційній зброї надає багатоваріантність форм і способів її застосування, по­тайливість і радикальність впливу, висока економічність використання. Цілком цивільні інтелектуальні програмні системи у XX! ст. можуть стати набагато ефективнішим засобом захисту інтересів держави і гарантування її безпеки, ніж будь-які відомі і ще невідомі види озброєння.

Види інформаційної зброї. Особливої досконалості набули технології ін­формаційно-психологічного впливу на індивідуальну, групову й масову свідо­мість, для реалізації яких використовуються:

• засоби масової інформації та спеціальні засоби інформаційно-пропагандистської спрямованості;

- глобальні комп’ютерні мережі й програмні засоби розповсюдження в них пропагандистських інформаційних матеріалів;

- засоби, що нелегально модифікують інформаційне середовище, на під­ставі чого людина приймає рішення;

- засоби створення віртуальної реальності;

- чутки;

- засоби підпорогового психосемантичного впливу;

- засоби генерування акустичних та електромагнітних полів.

Засоби масової інформації є найбільш ефективними для здійснення інфор­маційно-психологічного впливу на великі групи людей, через що їх слід вважа­ти складовою частиною стратегічних сил інформаційної війни. Використання різних технологій прихованого впливу, зокрема за допомогою звуку та відеозо-бражень, на свідомість і підсвідомість людини дає змогу говорити за наслідка­ми їхнього застосування про відповідність подібних засобів засобам зброї ма­сового враження.

На особливу увагу заслуговують засоби, які нелегально модифікують ін­формаційне середовище. Особливо небезпечні наслідки їх застосування у сфері управлінської діяльності. Незважаючи на переваги сучасних комп’ютеризова­них систем підтримки прийняття рішень, ці системи мають цілком очевидний недолік: людина приймає рішення на основі тієї інформації, яку надає їй систе­ма і вірогідність якої в більшості випадків вона неспроможна оперативно пере­вірити. Тому внесення навмисних змін в інформаційні масиви та повідомлення призводить до прийняття неправильних рішень. При цьому зміст бази даних і знань модифікується з одночасним застосуванням прийомів рефлексивного управління, спрямованих на формування, зміцнення чи руйнування довіри до правильності функціонування інформаційної системи. За досягнутим ре­зультатом ці засоби еквівалентні найсильнішим технологіям інформаційно-психологічного впливу.

Потужність мережевих технологій збільшується в кілька разів завдяки впровадженню нових технологій мультимедіа і віртуальної реальності. Вірту­альну реальність як імітацію дійсності можна вважати психологічним інстру­ментом впливу на свідомість і підсвідомість людини. Вона затягує людину в нові форми існування й певною мірою формує особистість. Можуть виникати й нові форми опосередкованого соціального контролю, які ґрунтуються на замас­кованому маніпулюванні свідомістю, м’якому придушенні психіки та зміні структури особистості.

Особливу загрозу сьогодні становить психосемантична інформаційна зброя. Застосовуючи її, впливають на свідомість людини, яка, наприклад, пра­цює за комп’ютером і взаємодіє через відкриті телекомунікаційні системи з ін­шими комунікантами комп’ютерної мережі. Психосемантичні установки, що пе­редаються (приймаються) через вербальну частину інформаційних повідом­лень, можуть стати причиною появи в комунікантів як інформаційних перена-вантажень, так і важких психологічних травм і розладів.

Останнім часом у літературі звертають увагу на існування (і це підтвер­джується експериментально) так званих пси-феноменів або пси-явищ і їхнє ви­користання для розроблення психотронної зброї. Психотронна зброя - це за­стосовування у воєнних і антисоціальних цілях можливостей і знань психотро-ніки, їхніх засобів, методів, пристроїв, конструкцій і генераторів. Прийоми і ме­тоди вивчення процесів мислення, свідомості й психіки та управління їхніми механізмами злилися в одну надзвичайно складну комплексну проблему (пси-проблему), яка й визначає зміст психотроніки, - ідентифікації та управління свідомістю і психікою людини.

Прикладом форми комплексного застосування сучасних технологій інфор­маційного впливу є так звані консцієнтальні операції, які можна проводити на міждержавному рівні. Це узгоджена за цілями, завданнями та часом система інформаційно-пропагандистських і психологічних заходів, здійснюваних із за­стосуванням засобів масової інформації, культури, мистецтва та інших (психо­тропних і психотронних) засобів, як правило, протягом тривалого часу згідно з ретельно розробленим сценарієм. Основна роль у цій операції відводиться пси­хологічним методам впливу на підсвідомість особи через мережу Internet, шоу-бізнес, театр, кіно, засоби масової інформації тощо.

4.4. Пропагандистські прийоми і методи

 

Теорія політичної пропаганди - одне з основних джерел теорії спеціальних інформаційних операцій.

Досвід ХІХ ст. На основі здійсненого наприкінці XIX ст. - поч. XX ст. аналізу матеріалів виявлено чотири типи деривацій (псевдодоказів), які викори­стовують для обґрунтування певних тез у пропаганді:

1). використання незаперечних істин. Наприклад, до певного часу всі вва­жали, що Сонце обертається навколо Землі, тому ідеї Г.Галілея сприймалися як щось не тільки неправдоподібне, а й нерозумне;

2). посилання на авторитет. Будь-яка культурна, а тим більше наукова традиція базується на авторитеті;

3). звернення до загальновживаного - усі так міркують;

4). використання гри слів, зокрема, гра семантичними контекстами, заміна негативно забарвлених висловів на позитивні та навпаки. Приклад: моджахеди (борці за віру) - душмани (бандити).

Американська школа Лассуела. Першою науковою школою, яка спеціа­льно досліджувала проблеми пропаганди, стала американська школа вивчення ЗМІ Г.Лассуела. Цій школі, зокрема, належить виділення трьох основних видів пропаганди:

- «біла». Її основною характеристикою є те, що пропагандист відкрито на­зиває себе і дозволяє пов’язувати пропагандистські тексти зі справжнім джере­лом. Прикладом подібної пропаганди є заяви президента, уряду, повідомлення офіційних інформаційних агентств;

- «сіра». Пропагандист використовує для поширення пропагандистських матеріалів спеціально створені джерела або забезпечує просування матеріалів у незалежних ЗМІ. Прикладом «сірої» пропаганди може служити пропаганда че­рез неурядові ЗМІ та організації;

• «чорна». Пропагандист поширює матеріали від імені третьої особи, на­приклад підпільної організації.

Стандарти пропаганди американського інституту аналізу пропаганди 30-40 рр. В дослідженнях Американського інституту аналізу пропаганди, який у 30-40-х роках був провідною науковою установою у цій сфері, запропоновано наступну класифікацію стандартів (прийомів) пропаганди:

1). навішування ярликів. Цей прийом ґрунтується на психологічному забар­вленні висловлювань, слів;

2). блискуча невизначеність. Полягає у змішуванні причин і наслідків;

3). перенесення авторитету. Наведення разом з пропагандистським твер­дженням імені авторитетної особи або установи;

4). посилання на авторитет полягає у прямому підкріпленні пропаганди­стського твердження посиланням на авторитет;

5). свої хлопці. Ґрунтується на створенні відчуття спільності;

6). підтасування карт. Зрозумілий і найуживаніший пропагандистський прийом;

7). разом з усіма. Відтворення однієї деривації В.Парето: звернення до мір­кувань «як усі».

Пропаганда рейху. Вже згаданий теоретик і практик пропаганди Й.Геббельс виділяв чотири основні правила пропаганди:

1). Розумове спрощення. Зміст цього правила полягає в максимальному спрощені пропагандистських матеріалів, адже, на думку ідеологів фашизму, за­гальна людська маса є розумово надзвичайно слабкою).

2). Обмеженість матеріалу. Адресат пропаганди повинен отримувати ду­же обмежений не тільки за якісними, а й за кількісними показниками матеріал. Масова людина принципово не спроможна сприймати великі тексти (число Міллера 7±2 - без спеціальної підготовки людина здатна сприймати лише таку кількість одиниць);

3). Постійне повторення (тотальність);

4). Емоціональне напруження. Пропагандистське повідомлення відрізня­ється від інших своїм емоційним забарвленням. Звернення до емоцій, а не до розуму - це особливість пропаганди.

Французька пропаганда 2 пол. ХХ ст. За твердженням французького до­слідника другої половини XX ст. Ж.Доменака, під час здійснення пропаганди­стських кампаній зазвичай спираються на п’ять основних правил:

1). Правило спрощення. Виходячи з орієнтації пропаганди на найменш до­свідченого члена аудиторії та її апелювання до емоцій, важливою вимогою є максимальне спрощення об’єкта пропаганди;

2). Правило перебільшення і перекручення. Створення позитивних (негати­вних) іміджів викликає необхідність гіперболізації певних рис об’єкта, акценту­вання на подіях, не обов’язково значних, але таких, що працюють на ідею;

3). Правило оркестрування або замовчування. Тут підходить давня теза Й.Геббельса: «важливо не те, про що пишуть в газетах, важливо те, про що в них не пишуть»;

4). Правило переливання. Одне з важливих, проте дуже дискусійних правил Ж.Доменака полягає у відповідності пропаганди установкам і стереотипам ау­диторії;

5). Правило спільності - це аналог деривації «звернення до загальновжива­ного».

Сучасні методи та прийоми пропаганди. Методів і правил пропаганди існує безліч. Їхні переліки можна знайти в багатьох виданнях. Наведемо деякі з них:

- Голодування. Ефективний прийом емоційного впливу на електорат і пси­хологічного тиску на владу;

- «Тримай злодія». Ціль прийому - змішатися з Вашими переслідувачами. Цей же прийом використовується і для дискредитації, коли винні, почуваючи провал, першими здіймають галас і спрямовують гнів народу в інший бік.

- Ефект ореолу. базується на психологічній властивості - мислити анало­гіями. Складається з двох розповсюджених стереотипів-оман. Перший стерео­тип - «поруч - значить разом». Іншими словами, перебування поруч зі знамени­тою або високопоставленою особою підвищує статус в очах навколишніх. Дру­гий стереотип засвідчує: люди, які досягли вагомих успіхів у якійсь конкретній сфері, в очах оточуючих виглядають здатними на більше і в інших справах.

- Ефект первинності. Й.Геббельс ввів у сучасну пропаганду один із клю­чових принципів: людина, яка сказала світові перше слово, завжди має рацію.

- Ефект присутності - це ряд трюків, які повинні імітувати реальність. Їх постійно використовують під час «репортажів з місця подій» або в кримінальній хроніці, фабрикуючи заднім числом зйомку «реального» захоплення злочинців або автокатастрофи.

- Інформаційна блокада. Позбавити противника можливості привселюдно висловити свою позицію - одне з головних завдань пропагандистської війни.

- Відвернення уваги. Повідомлення, спрямовані проти деякої думки або установки, стають більш ефективними, якщо в момент їхньої передачі одержу­вача відволікають від змісту повідомлення.

- «Очевидці» події. Дуже ефективний прийом. Опитується багато випадко­вих людей, зі слів яких формується необхідний значеннєвий ряд. Особливо си­льний ефект справляють крикливі баби, заплакані діти, молоді інваліди.

- Переписування історії. Метод ефективний у тривалій перспективі, коли потрібно поступово формувати потрібний світогляд.

- Повторення - головний засіб несумлінної пропаганди. Тому воно слу­жить гарною ознакою її наявності. Коли раптом починають щодня мусолити одну і ту ж тему і вживати одні й ті ж словесні конструкції - справа нечиста.

- Підміна - це один з варіантів горезвісних «подвійних стандартів».

- Напівправда.

- Принцип контрасту. На тлі злих і несправедливих людей добра людина завжди сприймається з особливою симпатією.

- Сенсаційність або терміновість. Під прикриттям сенсації можна або за­мовчувати важливу подію, про яку публіка знати не повинна, або припинити скандал, який стався - але так, щоб про нього більше ніхто не згадував.

- Зсув акцентів. Використовується, наприклад, при повідомленні останніх новин.

- Створення асоціацій. Об’єкт в очах громадськості штучно прив’язується до чого, що сприймається масовою свідомістю як дуже погане (або навпаки -хороше). «Сталін - це Ленін сьогодні» (радянська пропаганда); «С.Хусейн -арабомовний Гітлер» (американська пропаганда);

- Створення загрози. Головне завдання - за будь-яку ціну змусити бояти­ся. Деморалізовані та залякані люди роблять або хоча б схвалюють дії, які їм зовсім не вигідні.

4.5. Використання ЗМІ в спеціальних інформаційних операціях

 

 

Механізми впливу. Питаннями вивчення впливу на громадську думку за­ймаються віддавна. Ще в кінці ХІХ ст. в книзі «Американська республіка» Джеймс Брайс описує механізм впливу на суспільну думку:

- конструюється «множинність думки» за допомогою фактів, розповідей, відтак створюється враження, що про це говорять усі;

- на другому етапі газети (вечірні та ранкові) висловлюють уже більш ви­значену думку про подію, що сталася, супроводжуючи її «очікуваними резуль­татами» і, тим самим, «думки пересічних громадян починають згущатися у тве­рду масу»;

- на третьому етапі в суперечках відкидаються аргументи на користь одно­го визначеного і незмінного рішення;

- четвертий етап - впровадження факту або оцінки події, що видається за загальне «переконання» в інтересах пересічних громадян.

Процес формування суспільної думки можна представити в такий спо­сіб:

Д - [ ІП + К ] - [ СГ = В де Д - диктор (радіо чи телебачення); ІП - інформаційне повідомлення; К - ко­ментар (набуває значень: К1 - дуже негативне ставлення; К2 - негативне став­лення; К3 - нейтральне ставлення; К4 - позитивне ставлення; К5 - дуже пози­тивне ставлення); СГ - соціальна група; В - відношення або ставлення (від В1 до В5 - визначаються аналогічно К1-К5).

Коментарі. Практично коментар є маніпуляцією. До маніпуляцій відно­сяться спеціальні дії для формування стереотипів і створення певного враження або ставлення до того чи іншого факту, події. Способи маніпулювання суспіль­ною думкою спираються на використання законів психології, некритичного сприйнятті, політичної недосвідченості.

В даному випадку наголос робиться на вибірковість уваги людини. Так. наприклад, інформація, надрукована в газеті дрібним шрифтом, не привертає такої уваги, як надрукована великим або жирним шрифтом. Інформація, розмі­щена на першій і останній сторінках газети, має значно більше шансів привер­нути увагу читача, ніж розміщена на внутрішніх сторінках. Цього ж ефекту до­сягають і розміщенням поруч із «неважливою» інформацією помітного матеріа­лу або фотографій.

На радіо- і в телепередачах зниження важливості інформації досягається тим, що повідомлення ставлять наприкінці передачі. Тут враховується те, що люди, як правило, асоціюють важливість інформації з порядком її викладу. Но­вини на телеекрані ранжуються завжди в залежності від їхньої значущості. Те-леведучі часто використовують негативні теми і повідомлення для того, щоб домогтися визначеного результату, наприклад, новинні програми телеканалів дуже часто починаються з негативних подій.

4.5.2. Прийоми використання ЗМІ

 

По-різному можна класифікувати пропагандистські прийоми в ЗМІ. Зупи­нимося на класифікації, яка пов’язана із темою публікацій. При такому підході прийоми зводяться до того, щоб: - розкрутити мляву, але бажану тему; - непо­мітно «задушити» небажану тему; - м’яко «переламати» небажану тему; - непо­мітно підмінити тему; - замаскувати пропаганду (мікрорівневі технології).

Як розкрутити мляву, але бажану тему. Інформаційний шум щільною стіною встає на шляху будь-якої новини, яку журналіст намагається «проштов­хнути» через канали ЗМІ і «впровадити» у сферу актуальної суспільної свідомо­сті. Важливо не лише «побороти» інформаційний шум і вивести свою новину на орбіту масової комунікації. Необхідно домогтися, щоб ця новина протрималася на цій орбіті максимально довго, тобто щоб тема «крутилася».

В умовах інформаційного шуму практично неможливо «запускати» на ор­біту суспільної уваги «важкі» теми, навантажені пропагандистським змістом і насичені суб’єктивними журналістськими емоціями. Тому потрібно вибрати з маси елементів лише ті найбільш яскраві і «гострі» тематичні фрагменти пропа­гандистської інформації, яким можна надати видимість об’єктивного факту, су­спільно-значущої новини або сенсаційності для привернення читацької уваги. В такий спосіб відбувається своєрідне трансформування теми в більш дешевий і « солодкий» інформаційний продукт. Це можна здійснити трьома способами:

1) тема вище особи - пропагуємо не персональний імідж, а пов’язані з ним теми;

2) факт вище думки - використовуємо лише ті тематичні фрагменти про­паганди, які за зовнішніми ознаками можуть подаватися як такі, що мають сус­пільну інформаційну цінність;

3) сенсація вище емоції - використовуємо лише ті тематичні фрагменти, які мають виражений потенціал «сенсаційності». Мова йде не про «сенсації» у кра­щому розумінні цього слова (ексклюзив, гарячі новини, викриття, великий ска­ндал), а про так званий «дух сенсаційності».

Вказані трансформації здійснюються за допомогою таких прийомів: 1). Солодкий контекст. Публікуємо серію матеріалів на тему, яка заявлена « дружнім» кандидатом як ключова тема його передвиборної кампанії. При цьо­му принципово важливо жодного разу (!) не згадати даного кандидата.

2). Закладання шашок. Приклад: якщо «улюблений» кандидат N планує днями різко виступити проти возз’єднання України з Білорусією, необхідно до появи цієї заяви опублікувати серію матеріалів про жахи майбутньої інтеграції, бідність у Білорусії, засилля білоруських повій на Хрещатику, жахливу епіде­мію грипу в Мінську і загрозу її поширення на південь. При цьому не можна жодним словом обмовитися про кандидата № І лише добре підготувавши сус­пільну думку, друкуємо статтю «Кандидат N Протестує Проти Жахів Інтеграції з Білорусією».

3). Завищення інформаційного приводу. Приклад: поважна газета (на відмі­ну від рекламного проспекта) не може просто так, голослівно, затверджувати, що «кандидат А - високоморальна і віруюча людина». Потрібно цю ідею зроби­ти актуальним об’єктом, знайшовши для цього придатний інфопривід: або про­грамний («кандидат А хоче ввести обов’язкову молитву в школах»), або кампа-нійний («кандидат А виступив на мітингу в недільній школі»), або особистісний («кандидат А заборонив своїй дочці робити аборт»).

3.1). Кластеризація (деталізація). Замість того, щоб викладати всю про­граму кандидата, ми «подрібнюємо» її на тематичні фрагменти, кожен з яких можна логічно «прив’язати» до інтересів конкретного соціального, культурного, національного, релігійного, вікового, професійного зрізу населення. Американ­ці називають ці «осередки» електорату «кластерами». Звідси і назва прийому: «кластеризація» програми кандидата. Приклад: «План підкупу кожної категорії виборців. Що потрібно зробити для американців ірландського походження? -Випити з ними пива. - Що для китайців? - Провести вечір у Чайна-тауні. - Для євреїв? - Вибрати правильний момент для поїздки в Єрусалим. - Які слова знайти для медиків, перукарів, а які - для жінок-вчених?»

3.2). Анімація (пожвавлення). Замість кампанійного інфоприводу викорис­товуємо особистісний: спробуємо глянути на кандидата «як на особистість» на­віть у той момент, коли він просто виконує рутинну роботу. Приклад: президе­нту потрібно «просунути» тему необхідності війни в Албанії, тому його літак спеціально садять в місті, де йде дощ, щоб він міг, спустившись з трапу, зняти плащ і накинути його на плечі літньої «албанки», яка «випадково» опинилася в натовпі.

4). Канонізація соцопитування. Посилання на всілякі опитування допома­гають журналістам вирішувати завдання позитивної пропаганди;

5). Канонізація фокус-групи. Примітивну «фокус-групку» можна створити прямо в редакції, кафе чи пивному барі. Приємно, що ніхто і ніколи не змусить вас включити в кишенькову «фокус-групу» людину із «незручною» думкою;

6). Пластиковий експерт. Дозволяє маскувати пропаганду в строгих фор­мах «авторитетної думки» якого-небудь експерта. Експерти з великим задово­ленням відгукуються на будь-який дзвінок з редакції солідного видання.

7). Наша людина в натовпі. Під час показу маніфестацій загострюється

пропагандистська насиченість «випадкових» деталей, «вдало помічених» окре­мих образів, вихоплених «з глибин народного моря».

8). Бокс попупи («splendid generalities»). Замість того, щоб прямо і чесно висловити власну думку, журналіст прикривається загальними словами: «як свідчить загальна думка», «для всіх українців», «сьогодні Україна розуміє», «Во­ля», «Демократія», «Незалежність», «Цивілізація», «Західна культура», «Майбут­нє», «Наші діти» тощо.

9). Штучний супутник. Це будь-яка знаменитість, яка погодилася трохи «покрутиться» на орбіті передвиборного іміджу нашого улюбленого політика -тобто підтримати його і привселюдно похвалити в пресі.

10). Фальшивий витік. Посилання на горезвісні «добре поінформовані» анонімні джерела.

Як непомітно «задушити» небажану тему. Журналіст відмовляється від лобового зіткнення з небажаною проблематикою, він не висуває контраргумен­тів, а просто... включає глушилку.

11). Глушилка. «Глушіння» небажаної теми можна здійснювати двома спо­собами: паралельно і послідовно. При паралельному глушінні ми оточуємо не­великий матеріал з коротким звітом про небажану подію кількома об’ємними публікаціями на суміжну («дисонуючу») тему. Послідовне глушіння здійсню­ється в рамках окремої статті - спочатку коротко заявляється небажана тема, потім різко звучить суміжна дисонуюча тема.

12). Заниження інфоприводу. Якщо інформаційний привід для публікації слабкий, краще відмовчатися. Однак коли «противник» усе-таки розродився « гарячою» рекламною новиною, то нав’язуємо небажаній темі «незручний» ін­формаційний привід.

12.1). Програмування (замуровування). Немає нічого страшного за посуш­ливий вітер колючих цифри. Чим більше цифр, тим краще.

12.2). Театралізація подвигу (шельмування). Якщо «недружелюбний» нам кандидат намагається організувати яскраву подію «як особистість» (знімає плащ і накриває ним жінок похилого віку, які стоять у натовпі під дощем), то потрібно впевнено і різко переводити тему в кампанійний інфопривід: «усе, що відбулося - лише частина передвиборного шоу!»

Як м’яко «переламати» небажану тему. Ми не просто «перекриваємо» голос далекого ньюсмейкера, «викрикуючи» будь-яку іншу інформацію із сумі­жної теми. Силове «переламування» теми припускає, що журналіст відгукується на небажану тему конкретними контраргументами.

13). Ложка меду. Найпоширеніший вид «ложки меду» - це так зване «роз­крити очі». Спочатку автор статті вдає, що підтримує небажану ідею, заявлену в першому абзаці - і лише в процесі заглиблення в тему починає сумніватися в її правильності, а на кінець статті, зрозуміло, приходить до остаточного засу­дження «ворожої» тези.

14). Шекспірівський сонет. Журналіст спочатку довго і завзято розвиває тему в невигідному для себе ключі (наприклад, критикує). Однак він береже «на потім» деякий найсильніший (єдиний!) контраргумент, який «закладається» у останню фразу статті - і це вмить «перевертає» зміст усього сказаного раніше з ніг на голову!

15). Фонтан бруду (заборонений).

<== предыдущая лекция | следующая лекция ==>
| ІНФОРМАЦІЙНІ ВІЙНИ

Дата добавления: 2014-01-07; Просмотров: 1208; Нарушение авторских прав?;


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



ПОИСК ПО САЙТУ:


Читайте также:

  1. II етан міжнародного переміщення трудових ресурсів охоплює період з 80-х років XIX ст. до Першої світової війни.
  2. II. Інформаційні системи та їх програмне забезпечення
  3. Війни, тероризм, екстремальні ситуації криміногенного характеру, та способи їх уникнення.
  4. Геополітичні наслідки Другої світової війни.
  5. Двійники» й «антиподи» Родіона Раскольникова.
  6. Довідково-інформаційні документи.
  7. Докорінні зміни у повоєнному світоустрої після Другої світової війни.
  8. Етапі війни 1944-1945 рр.
  9. Загальна характеристика міжнародної ситуації напередодні ІІ світової війни.
  10. Загальні проблеми: інформаційні технології й сучасна освіта.
  11. Зазнавши в роки Другої світової війни величезних людських і матеріальних втрат, Україна зробила неоціненний вне­сок у перемогу над фашистською Німеч­чиною і її союзниками.
  12. Зміна ціннісних орієнтацій людини в умовах війни.




studopedia.su - Студопедия (2013 - 2017) год. Не является автором материалов, а предоставляет студентам возможность бесплатного обучения и использования! Последнее добавление ip: 54.156.39.44
Генерация страницы за: 0.24 сек.