Лекція 6. Україна в часи «руїни» і гетьманства І.Мазепи

Україна в часи «руїни» і гетьманства І.Мазепи

Скориставшись смертю Б.Хмельницького московський цар вирішив розпочати наступ на права і вольності українського народу.

На Україну було спрямовано два полки під кер. Ромадановського і Шереметьєва.

Влада передана І.Виговському.

вересень 1657р. відбулась старшинська рада в Чигирині на якій гетьманом було обрано

І.Виговського до повноліття Ю.Хмельницького.

25 жовтня 1657р. в Корсуні відбуласьгенеральна рада за участю козацької старшини та

духовенства.

На цій раді було відкинуто московський договір,було затверджено владу Виговського,було багато європейських представників які визнали суверенітет України. Виговський підтвердив прагнення України укласти угоду з Швецією.

В Опозицію до Виговського виступила Запорізька Січ,представники якої не брали участі в генеральній раді. Запорізькі полки і військова чернь вважала Виговського

представником старшинських інтересів і виступали проти нього. Таким чином на Україні восени 1657 року постають дві партії:старшинська (аристократична, за Виговського), партія черні (демократична, до якої примикали міщани,проти Виговського).

Російський цар Олексій Михайлович через Ромадановського розпочав переговори із Запорозькою Січчю, обдарував кошового Барабаша дорогими подарунками,обіцяв гетьманство.

Політика Москви сприяла відкритому виступу проти гетьмана Полтавського полковника Мартина Пушкаря.

15 травня 1658р. гетьманськівійська під Полтавою розгромили пушкаря і Барабаша.

16 вересня 1658р. у Гадячі було укладено нову угоду між Україною,Польщею,Литвою

« Гадяцький трактат », українську делегацію очолили Тетеря і Немиря

Згідно з цим договором ці три країни утворюють нову федерацію,об’єднувану королем,якого обирають члени федерації.

Гадяцький трактат дав поштовх до Україно-Московської війни.

Виговський звертається з маніфестом до європейських держав, в якому звинувачує Москву а порушені Переяславського договору. 100 тис. московське військо було на 3 місяці затримано під Конотопом. Обороною міста керував полковник Булівницький.

Поблизу с. Соснівка 28-29 червня було нанесено поразку московським військам.

11 вересня 1659 на раді в Германівці Виговський добровільно складає гетьманські

Клейноди.

Тема: „ОРГАНІЧНІ СПОЛУКИ І ЇХНЯ ТРАНСФОРМАЦІЯ”

Органічна речовина є одним з найбільш важливих складових ґрунту. Щорічно в ґрунт надходить величезна кількість органічних речовин, тут вони через ряд перетворень трансформуються в специфічну ґрунтову органічну речовину - гумус. Різний склад органічних сполук, що надходять у ґрунт, неоднакові ґрунтово-кліматичні умови, різна спрямованість і інтенсивність мікробіологічних процесів сприяють утворенню складної системи органо-мінеральних сполук, поєднуваних під цим терміном. Процес утворення цієї системи йде за шляхом добору сполук, найбільш стійких до розкладання в даних гідротермічних умовах.

Набір і склад органічних сполук, що надходять у ґрунти і беруть участь у біогеохімічних круговоротах, дуже великий. Головні джерела органічних сполук очевидні: це тіла, що відмирають, чи частини тіл організмів - рослинних і тварин, що живуть на тих або інших територіях. Другим джерелом можуть бути прижиттєві виділення тварин, що живуть на цій території. Третім - внесені при культурному використанні земель органічні добрива, деякі пестициди. Нарешті, можуть бути природні чи техногенні виходи і розливи нафти, кам'яного вугілля. Органічні сполуки можуть надходити у вигляді деревного вугілля в результаті лісових пожеж та не цілком згорілих органічних залишків.

Головне в оцінці ролі органічних сполук - участь різних груп органічних сполук у гуміфікації і ґрунтоутворенні.

Перша, і дуже важлива група, - білки. Білки - це природні високомолекулярні полімери, побудовані з залишків амінокислот, з'єднаних амідним (пептидним) зв'язком -CO-NH-. Кожен білок характеризується специфічною послідовністю амінокислот та індивідуальною просторовою структурою (конформацією). Різних білків дуже багато. Білки поділяють на прості і складні. Прості складаються тільки з амінокислотних залишків. Складні можуть включати іони металів, пігменти, ліпіди, нуклеїнові кислоти і т.д. Суть у тім, що амінокислотні залишки з'єднані пептидними зв'язками. Якщо молекула містить більш 50 амінокислотних залишків, - їх може бути сотні і тисячі - це білки. Якщо менш 50, - пептиди. Це загальна схема, класифікація набагато складніша. При відмиранні будь-яких організмів білки попадають у ґрунт. У ґрунті

- білки споживаються мікроорганізмами, чи безхребетними і хребетними організмами, що постмортально, у свою чергу, залишають білки, може бути, вже іншого складу;

- білки піддаються розкладанню (гідролізу) до пептидів чи амінокислот;

- білки або їхні компоненти - амінокислоти мінерализуються. Кінцевими продуктами при цьому будуть вода й аміак;

- частина білків, пептидів, амінокислот входить до складу гумінових речовин.

Відомо, що гумінові кислоти чорноземів містять менше амінокислот, ніж гумінові кислоти більш північних і більш південних ґрунтів, але це може бути обумовлено різними причинами. По-перше, у результаті високої біологічної активності цих ґрунтів можливе більш швидке споживання вільних білків і продуктів їхнього розпаду організмами. По-друге, підвищене накопичення бензоїдних структур у гумінових кислотах чорноземів може бути причиною відносного зниження частки амінокислот.

Чіткого зв'язку кількості білків, що надходять у ґрунт, і продуктів їхнього розпаду з вмістом амінокислот у складі гумінових сполук для більшості ґрунтів не виявлено.

Вуглеводи. Питання про біогеохімічну роль цих сполук вивчене дуже слабко. Одна з причин у тому, що вуглеводи легко окисляються в ґрунтах і стають доступними різним мікроорганізмам, що їх охоче споживають і як джерело енергії і як будівельний матеріал.

Вуглеводи - велика група органічних сполук, у яку входять моносахариди, олігосахариди, полісахариди. Моносахариди - це мономірні вуглеводи, що можуть бути: у формі альдоз СН₂ОН (СНОН)_nСНО чи кетоз СН₂OН (СНОН)_nСОСН₂OН.

Їх можна представити в циклічній формі, а їхній загальний набір великий, будова різна і залежить від величини n і конфігурації.

Деякі хімічні особливості полягають у тому, що моносахариди й олігосахариди (часто їх називають цукрами) розчинні у воді. Полісахариди — аморфні речовини, не здатні кристалізуватися, іноді їх називають нецукроподібними. Полісахариди можуть бути розчинними і не розчинними у воді. Розчинні полісахариди утворюють в¢язкі колоїдні пасти, нерозчинні - набухають. Для них характерна безліч реакцій.

У гідролізатах гумусових речовин виявляється досить багато сполук вуглеводної природи. Звичайно це гексози - 20-40% від суми цукрів, причому іноді до 60 % з них приходиться на частку глюкози. Пентози займають 4-9%, уронові кислоти - 5-20%.

Вміст і склад вуглеводів, також як і у випадку з амінокислотами, у гумінових кислотах не дають однозначної відповіді на питання про їхню природу. Вони можуть бути і структурними фрагментами гумінових речовин, але можуть бути і випадковими домішками.

Лігнін. Термін „лігнін” походить від латинського lignum - дерево, деревина. Він входить до складу майже всіх наземних рослин, але поки що його не виявлено в бактеріях і водоростях. Лігнін знаходиться в клітинних стінках і міжклітинному просторі рослин і скріплює целюлозні волокна. Від нього залежать проникність клітинних стінок для води і живильних речовин (він її знижує), механічна міцність стовбурів і стебел.

Це одна з найбільш стійких до розкладання органічних сполук, що надходять у ґрунт із рослинним опадом. Імовірно, є не менше двох шляхів гуміфікації лігніну.

• Розпад до олігомерів, що потім беруть участь у побудові молекул гумінових речовин.

• Часткова чи східчаста зміна самої макромолекули лігніну.

При розкладанні лігнін може утворювати різні мономери - найпростіші кислоти і феноли, бензойні кислоти, а також більш складні продукти розпаду, що містять по кілька ароматичних кілець.

У степових рослинах лігніну мало, майже немає, а гумінових речовин багато, в багаторічних травах лігніну 15-20%, а в деревних - 20-30%, тобто різниця не настільки вже велика, але зате щорічний опад у степах може значно перевищувати опад у лісах, і тому привнесення лігніну в степові ґрунти порівняно, або навіть вище, ніж у лісах.

Жири. Ця група сполук у ґрунтах вивчена настільки погано, що ми не маємо реальних даних про зміст тих чи інших жирів у ґрунтах, про їхню трансформацію, долю і т.п. Хоча жири завжди є в залишках рослин, мікроорганізмів, тварин, і разом з ними постійно надходять у ґрунт.

Жири на 98% складаються з повних ефірів гліцерину (СН₂ОН-СНОН-СН₂ОН - іншими словами, це трьохатомний спирт) і жирних кислот. Крім того, містять неповні ефіри, фосфоліпіди, гліколіпіди, вільні жирні кислоти і ряд інших сполук. Але головні властивості обумовлені тригліциридами і набором вхідних у такі ефіри жирних кислот. Це переважно нерозгалужені жирні кислоти, що містять парне число атомів вуглецю (від 4 до 26). У їхньому складі ненасичені кислоти, такі як мірістинова C₁₄H₂₈O₂, пальмітинова C₁₆H₃₂O₂, стеаринова C₁₈H₁₆O₂, олеїнова C₇H₃₃COOH.

Жири можуть гідролізуватися, утворюючи гліцерин і жирні кислоти. Звичайно, потрібні каталізатори, у ґрунті їх більш ніж досить, зокрема, цю роль можуть виконувати шаруваті алюмосилікати, деякі оксиди.

Можуть проходити реакції відновлення (гідрогенізації) жирів. Дуже характерно для жирів - згіркнення, що може бути і біохімічним і чисто хімічним. Хімічне згіркнення - це результат окислювання жирів під впливом кисню повітря (автоокиснення). Реакція прискорюється при дії світла, тепла і, що дуже важливо, у присутності перехідних металів, що часто називають важкими металами.

Жири - активні компоненти ґрунтового гумусу, і їхня слабка вивченість обумовлена декількома причинами. Одна з них - малий зміст жирів у рослинних залишках. Друга - їх висока реакційна здатність, що обумовлює швидке розкладання і гарну засвоюваність мікроорганізмами. Має значення й активне хімічне розкладання під дією кисню повітря і світла.

У залишках рослин, тварин і мікроорганізмів є безліч інших груп органічних сполук, але зведень про їхню долю в ґрунті, про ті перетворення, яким вони піддаються, про реакції, у яких вони беруть участь, порівняно мало. Це стосується восків, смол, пігментів, ферментів і т.п. Ці сполуки не менш важливі і відіграють визначну роль у біогеохімічних явищах, але їхня фактична участь у конкретних біохімічних і хімічних процесах дуже мала і тому дуже погано вивчена.

Гумінові речовини. Варто дуже чітко розрізняти, що в ґрунтовому середовищі будь-які органічні залишки піддаються перетворенням двох різних типів: мінералізації і гуміфікації.

Мінералізація, за суттю, проста і навряд чи має потребу в особливих поясненнях. Будь-які органічні сполуки можуть у ґрунті й інших природних середовищах поступово розкладатися, утворити в остаточному підсумку вуглекислий газ, воду, аміак. Останній, взаємодіючи з водою, утворить іон амонію. Звичайно, при цьому виникає ряд проміжних сполук: амінокислоти, поліпептиди, моносахариди і т.д. Усі вони можуть розкладатися до кінцевих продуктів, чи утворювати деякі прості, перехідні форми сполук, що ведуть, в остаточному підсумку, до формування гумінових речовин. У цілому, 95-88% усіх рослинних залишків мінералізуються до кінцевих продуктів. І тільки невелика частка щорічного опаду бере участь в утворенні власне гумусових речовин. Процес утворення специфічних гумусових сполук у результаті трансформації органічних залишків одержав назву гуміфікації. Взагалі під гуміфікацією розуміють сукупність процесів перетворення вихідних органічних залишків у гумінові кислоти і фульвокислоти і процесів, що визначають рівень накопичення і співвідношення цих кислот у ґрунті. У більш вузькому змісті слова гуміфікацією називають тільки сукупність послідовних хімічних реакцій, у результаті яких формуються гумінові кислоти.

Частка органічних залишків, що беруть участь у процесі гуміфікації, дуже мала: десяті і навіть соті частки відсотка щорічного опаду. При стабільному вмісті вуглецю гумусу в ґрунті це означає, що приблизно така ж кількість раніше сформованих гумінових речовин мінералізуються до кінцевих продуктів і на цю величину відбувається відновлення гумусу.

Отже, склад ґрунтового гумусу динамічний. Він безупинно обновляється за рахунок розкладання і синтезу його компонентів. Але найбільш консервативна частина гумусу залишається незмінною тривалий час. Зберігаючи властивості, характерні даному типу ґрунтоутворення, ця частина гумусу забезпечує стабільність усій системі гумусових сполук.

Основними компонентами гумусу є гумінові кислоти, фульвокислоти, гіматомеланові кислоти, їхні солі, а також гумін - своєрідний комплекс гумусових кислот, приблизно зв'язаних з високодисперсними глинистими мінералами.

Для гумінових кислот характерна приуроченість їхнього складу і деяких властивостей до умов утворення. Так, у кислих підзолистих і дерено-підзолистих ґрунтах формуються найменш багаті на вуглець гумінові кислоти (вуглецю близько 50% за масою). Трохи більше вуглецю в гумінових кислотах південних ґрунтів. Найвищий зміст вуглецю в гумінових кислотах чорноземів. Однак гумінові кислоти найважливіших типів ґрунтів порівняно мало розрізняються за елементним складом.

Гумінові кислоти мають близько 15 різних видів функціональних груп, але їхня реакційна здатність зв'язана з карбоксильними і фенолгідроксильними групами, водень яких може заміщатися іншими катіонами. У ґрунті вільні гумінові кислоти присутні в надзвичайно малій кількості, звичайно вони активно взаємодіють з мінеральною частиною, можуть утворити солі - гумати кальцію, магнію, натрію, амонію і т.д., складні внутрішньокомплексні сполуки з катіонами заліза й алюмінію, важких металів. Гумінові кислоти та їхнї солі з двовалентними катіонами не розчиняються у воді, але розчиняються в лужних розчинах. Взаємодії іонів важких металів з гумусовими речовинами можуть бути описані як адсорбція на поверхні, хелатування, іонообмінні реакції, коагуляція і пептизація. Основними продуктами взаємодії є прості солі - гумати і фульвати важких металів, а також комплексні й усередині-комплексні (хелатні) металвміщуючі сполуки.

Про будівлю фульвокислот відомо значно менше. Вони мають у порівнянні з гуміновими кислотами більше число карбоксильных і фенолгідроксильних груп. Фульвокислоти та їхні солі добре розчиняються у воді, розчини мають сильнокислу реакцію (рН 2,6-2,8). Фульвокислоти мають більш високу здатність до комплексоутворення з іонами полівалентних металів у порівнянні з гуміновими кислотами, залишаючись у той же час більш рухливими.

Таким чином, гумусові кислоти завдяки особливостям молекулярної будівлі активно впливають на міграцію й акумуляцію хімічних елементів у ґрунті і природних водах.

Дата добавления: 2014-01-07