Паливно-енергетичний комплекс

J

Особливості системи травлення в різні вікові періоди: порожнинного, мембранного, пристінкового травлення, асиміляція харчових інгредієнтів, мікрофлора товстої кишки Особливості обміну речовин”.

Знання віковий особливостей кожної системи необхідне для чіткого уявлення про патологічні зміни в організмі та розуміння хвороб, які притаманні тій чи іншій віковій категорії.

VII.МАТЕРІАЛИ АКТИВІЗАЦІЇ СТУДЕНТІВ ПІД ЧАС ВИКЛАДЕННЯ ЛЕКЦІЇ.

(ПИТАННЯ, ЗАДАЧІ, ІЛЮСТРАТИВНІ МАТЕРІАЛИ ТОЩО)

А) ПИТАННЯ:

1) Який тип дихання переважає у новонародженого? (діафрагмальний)

2) Чому у новонародженого раптово може виникнути апное? (недосконалий дихальний центр)

3) Яка кількість дихальних рухів у хвилину нормальна для дитини віком 2 роки? (25 – 30)

4) Яка кількість дихальних рухів у хвилину нормальна для дитини віком 8 місяців? (35 – 40)

5)Чому у дітей раннього віку іноді розвиваються ателектази? (слабко розвинений каркас еластичної тканини легень)

6) Яке дихання характерне для дитини 4 місяців при аускультації? (послаблене везикулярне)

7) Яка ЖЄЛ є нормальною для дитини 4 років? (1 000 мл)

8) Яким є нормальне співвідношення між ЧДР і ЧСС у дитини 1 року? (1: 3; 1: 3,5)

Б) ЗАДАЧІ:

1) Відомо, що у недоношеної дитини часто бувають апное. Чим це зумовлено?

2) Відомо, що у дитини до року практично не буває ангін та сину ситів. Чому?

3)Відомо, що в похилому віці є схильність до хронічних запальних хвороб дихальної системи. Поясніть, чому?

VIII. МАТЕРІАЛИ ДЛЯ САМОПІДГОТОВКИ СТУДЕНТІВ:

А) по темі, що викладена в лекції

(література, питання, завдання).

ОСНОВНА: В. С. Тарасюк «Ріст і розвиток людини».

ДОДАТКОВА: Ф. Г. Хрипко ва „ возрастная физиология и

школьная гигиена”,

А. М. Мазурин „ Пропедевтика детских болезней”

Б) по темі наступної лекції (література, перелік основних питань).

Тема наступної лекції -

ОСНОВНА: В. С. Тарасюк «Ріст і розвиток людини».

ДОДАТКОВА: Ф. Г. Хрипкова „ возрастная физиология и

школьная гигиена”,

А. М. Мазурин „ Пропедевтика детских болезней”

А) ПИТАННЯ:

1) Яка частота випорожнень є нормальною для дитини віком 2 тижні?

2) Чому у новонародженої дитини часто буває зригування?

3) Який фізіологічний об`єм шлунку у дитини 1-го дня життя?

4) Яка середня довжина стравоходу у новонародженого?

5) Який фізіологічний об`єм шлунку у дитини 12 років?

6) Чому у маленьких дітей буває випадіння прямої кишки?

7) Які пристосування у новонароджених сприяють нормальному акту ссання?

8) Які ферменти травної системи розщеплюють білки до пептидів?

9) Які ферменти травної системи розщеплюють крохмаль?

10) У якому відділі кишок відбувається всмоктування вітамінів групи В та С?

Паливно-енергетичний комплекс (ПЕК) - це міжгалузева система, що розвивається на основі видобутку палива і виробництва енергії, їх транспортування, розподілу і використання. До ПЕК належать:

1. паливна промисловість (нафтова, газова, вугільна, сланцева, торфова);

2. електроенергетика (теплова, гідравлічна атомна, енергетика, що базується на використанні альтернативних джерел енергії - сонячна, вітрова і т.д.);

3. виробнича інфраструктура (магістральні високовольтні лінії електропередачі та системи трубопроводів, що утворюють єдині мережі на певній території).

Від розвитку паливно-енергетичного комплексу залежать темпи, масштаби і техніко-економічні показники виробництва промисловості, сільського господарства, транспорту. Освоєння паливно-енергетичних ресурсів у межах економічних районів є основою формування і подальшого розвитку їх промислових комплексів.

Паливно-енергетичний баланс - система показників, що характеризують співвідношення між потребою в паливі й енергії та їх ресурсами, виробництвом і використанням у межах відповідної території (країна, район, підприємство) за певній період.

Для паливно-енергетичного балансу України притаманні дві головні риси:

• перевага вугілля у структурі видобутку палива;

• недостатність власних паливно-енергетичних ресурсів в Україні для задоволення потреб господарства.

Паливно-енергетичний комплекс України розвивається в умовах поступового зниження видобутку палива в головних районах паливної промисловості. Видобуток головних видів первинних енергоресурсів в умовному обчисленні останнім часом зменшується, а власні ресурси становлять 30-40 % потреби. Це зумовлює збільшення ввозу всіх видів палива для потреб народного господарства. Отож напружений паливно-енергетичний баланс ускладнює роботу всіх секторів економіки і призводить до змін у споживанні енергії та енергоносіїв у певних галузях. Основні зусилля повинні бути спрямовані на зменшення витрат палива й енергії при виготовленні одиниці продукції в різних галузях, тобто необхідно знижувати енергомісткість продукції. Зменшити витрати палива можна також через підвищення його якості. Важливо досягти випередження темпів зростання виробництва електроенергії порівняно з темпами зростання видобутку і виробництва первинних паливно-енергетичних ресурсів.

Разом з тим, змінилася структура споживання палива. Переважну частину в загальному обсязі спожитого палива становив газ (47%), зокрема вугілля (46%), незважаючи на його невисоку якість. Питома вага топкового мазуту через високі ціни скоротилася до 7 %.

Таблиця 1. Статистичні данні основних показників ПЕК України за 2012р.*

Паливна промисловість

Вугільна промисловість - це базова галузь для розвитку електроенергетики, коксохімії, металургії.

Запаси вугілля на території України зосереджені, переважно, в трьох басейнах: Донецькому, Львівсько-Волинському та Дніпровському (табл. 2). У загальних запасах вугілля в Україні (117,1 млрд. т) найвища питома вага належить Донецькому басейну - 87 % (101,9 млрд. т), Львівсько-Волинському та Дніпровському - відповідно 2,0 % (2,3 млрд. т) та 3,5 % (4,1 млрд. т). 75% вугілля використовується як паливо, 25% - як технологічна сировина для чорної металургії, хімічної промисловості та деяких інших галузей.

Поклади вугілля є також на території Харківської, Полтавської Закарпатської областей, які становлять разом близько 9,0 млрд. т.

Розвідані запаси вугілля в Україні цілком достатні для задоволення власних потреб і забезпечення експортного постачання.

Головним районом видобутку вугілля в Україні є Донецький басейн (був відкритий у 1721 році Г. Капустіним, а перша шахта закладена у 1795 році). Площа Донбасу становить 53 тис. км". Найбільші запаси твердого палива зосереджені у центральній і північній частині Донецької та у південній частині Луганської області. Значні вугленосні площі освоєні у Західному Донбасі (Дніпропетровська область). Майже половина промислових запасів вугілля припадає на коксівне (75-90 % вуглецю, теплотворність - 7000 ккал/кг). Його видобувають, здебільшого, у центральній частині Донецької області (Єнакієве, Горлівка, Макіївка, Донецьк, Красноармійськ, Костянтинівка) та у Краснодонському і Кадіївському районах Луганської області. Цінним енергетичним паливом є антрацит (90-96% вуглецю, теплотворність - 8000 ккал/кг). Поклади антрацитового вугілля залягають, переважно, у Луганській області.

За собівартістю донецьке вугілля дороге. Однією з причин високої собівартості є глибоке залягання пластів (понад 1000 м) та незначна їх потужність (від 0,45 м до 1,0 м). Середня глибина розробки родовищ наближається до 700 м, а максимальна - становить 1400 м. На горизонтах понад 600 м функціонує майже 60 % шахт, на частку яких припадає понад 50 % усього видобутого вугілля. Пласти, які вважаються небезпечними щодо раптових викидів вугілля і газу, притаманні для 40 % шахт. Однак цей важливий для України басейн відіграє значну роль у формуванні таких промислових вузлів як Донецько-Макіївський, Горлівсько-Єнакієвський, Стахановсько-Алчевський, Лисичансько-Рубіжанський та ін. На вугільній промисловості Донбасу спеціалізуються вузли - Торезо-Сніжнянський, Свердловсько-Антрацитівський, Селідовський та Красноармійський.

Важливою паливно-енергетичною базою на заході України є Львівсько-Волинський вугільний басейн (був відкритий ще у 1912 р. російським геологом М. Тетяєвим, а перше вугілля почали добувати з 1954 p.). Площа басейну становить близько 10 тис. км'¹. Глибина залягання вугілля від 300 до 500 м, потужність пластів - від 1 до 1,5 м. Розвиток басейну сприяв поліпшенню паливного балансу України, зокрема кращому забезпеченню паливом західних областей, формуванню таких нових промислових центрів, як Нововолинськ, Червоноград. Вугілля басейну - газове, довгополумяне - придатне, переважно, для використання на теплових електростанціях, а також для поглибленої хімічної переробки. Його зольність -47,6 %, що значно перевищує аналогічний показник у Донбасі (36,2 %). Залягання сапропелітового вугілля можуть бути використані для одержання сировини, з якої виробляються пластмаси.

Основним районом залягання бурого вугілля в Україні є Дніпровський буровугільний басейн. Буре вугілля видобувається в таких центрах - Олександрія (Кіровоградська область), Ватутіне (Черкаська область), Коростишів (Житомирська область). Вугілля видобувають, переважно, відкритим способом, зокрема, є чимало шахт. Поклади бурого вугілля виявлені в межах 200 родовищ, більша частина яких не розробляється. Адже це вугілля має високу вологість, відносно низьку теплотворну здатність і не перевозиться на великі відстані, а споживається, здебільшого, в районах видобутку. Розвиток видобутку бурого вугілля у Степових і Лісостепових районах України забезпечує місцеві потреби у паливі й позитивно впливає на територіальну організацію виробництва.

Першочерговим завданням розвитку вугільної промисловості є компенсація видобуваючих потужностей за допомогою завершення вже початого будівництва і реконструкції низки шахт. Окрім цього, варто закрити деякі нерентабельні шахти й переглянути політику цін на вугілля і вугільну продукцію. Це дасть змогу дещо сповільнити спад виробництва, а потім стабілізувати видобуток вугілля і створити передумови для його зростання завдяки будівництву нових шахт, збільшенню обсягів реконструкції існуючих та приділенню особливої уваги технічному переозброєнню галузі.

Нафтова, нафтопереробна і газова промисловості. Нафту і природний газ в Україні видобувають у трьох регіонах: на Прикарпатті, в областях Лівобережжя та Причорномор'я.

Найдавнішим районом видобутку нафти є Прикарпатський, в якому почали видобувати нафту в 1770 р. У складі нафти Прикарпатських родовищ переважають метанові й метанонафтанові компоненти, вона придатна для виробництва палива і для хімічної переробки. У результаті геологорозвідувальних робіт у 1950 р. було відкрито Долинське родовище нафти в Івано-Франківській області, а в 1962 р. - Битківське, Північно-Долинське, Альхівське, Улючненсько-Орівське та ін. Внаслідок освоєння цих родовищ видобуток нафти на Прикарпатті значно зріс. Однак домінуючу роль у видобутку нафти в 60-х pp. узяв на себе район Дніпровське-Донецької западини Лівобережжя України. Основні родовища нафти зосереджені у Полтавській (Радченківське, Зачепилівське, Новогригорівське, Миргородське тощо), Сумській (Качанівське, Рибальське), Чернігівській (Прилуцьке, Гнідинцівське, Леляків-ське) областях. Найбільшим центром видобутку нафти тут є Анастасіївське родовище біля міста Ромни в Сумській області. Нафта Дніпровсько-донецького району багата на легкі фракції і має високу якість, у родовищах залягає також

велика кількість попутного горючого газу.

Промислові родовища нафти є також у Причорномор'ї та на Кримському півострові. Завдяки детальному вивченню надр цього району тут відкрито низку нафто- і газоносних структур (західна частина Криму, півострів Тарханкут).

Головний видобуток нафти припадає на Східний нафтогазоносний район. Його питома вага у загальному видобутку нафти в країні досягає майже 80 %. Після 1972 р. обсяги видобутку нафти з промислових родовищ України стали скорочуватися і наразі становлять близько 4 млн. т за рік. Тенденція до скорочення видобутку пояснюється застарілими основними фондами більшості свердловин та їх обладнанням, а також вичерпністю запасів.

Підприємства нафтопереробної промисловості зосереджені в районах видобування нафти, в портових містах, на шляхах пролягання нафтопроводів. У Прикарпатті вони розміщені в Дрогобичі, Бориславі, Надвірній, Долині, Львові. У Причорномор'ї нафтопереробна промисловість розвинена в Одеському та Херсонському промислових вузлах. У центрі України, де пролягають великі магістральні нафтопроводи, переробка нафти -у Кременчуцькому промисловому вузлі. На сході України, в районі Донбасу, функціонує один з найпотужніших в Європі Лисичанський нафтогазохімічний комплекс.

Складність подальшого розвитку нафтопереробної промисловості пов'язана з дефіцитом нафти, оскільки коштом власного видобування Україна може забезпечити лише 10-11 % потреби. У 2000 р. потужність українських нафтопереробних заводів становила 52 млн. т, але завантажувались вони лише на 14 %, позаяк Україна не може купувати таку велику кількість нафти за високими світовими цінами. Глибина переробки нафти залишається 'низькою - всього 63 %, тоді як у розвинених країнах вона сягає 90 %.

Для успішного розвитку нафтопереробної промисловості необхідно постійно вдосконалювати системи транспортування нафти і нафтопродуктів. Для цього в Україні створені та діють Придніпровські магістральні нафтопроводи, нафтопродуктопроводи, нафтотермінали. Сформувалися такі напрями транспортування нафти: південний, східно-південний і західний. У районі Одеси збудований потужний термінал, звідси бере початок нафтопровід Одеса-Броди. Загальна довжина нафтопродуктопроводів - 4500 км.

Розвиток газовидобувної промисловості пов'язаний з відкриттям і освоєнням родовищ природного газу в Прикарпатському нафтогазовому районі. Уже в 1940 р. на газових промислах цього району було видобуто майже 500 млн. мЗ газу. Після 1945 р. газова промисловість Прикарпаття набула важливого значення як паливна база України. Центрами газовидобутку стали Дашава, Більче-Волиця, Рудки, Угерське, Битків, Опара, Косів та ін. З цього району був прокладений перший магістральний газопровід Дашава-Київ, а також інші газопроводи міжобласного і місцевого значення. Сьогодні у Прикарпатті видобувається менше 1/5 газу нашої держави.

Головним і найважливішим районом газовидобутку України натепер є Дніпровсько-Донецький. Тут видобувається 80 % газу від загальної кількості в Україні. Найбільші газові родовища природного газу містяться у Харківській (Шебелинське, Хрестищенське, Єфремівське), Сумській (Рибальське, Качанівське), Полтавській (Солохо-Диканське), Дніпропетровській та Чернігівській областях. Найбільше із зазначених родовищ -Шебелинське. Звідси прокладено магістральні газопроводи до багатьох міст України - Харкова, Києва, Дніпропетровська, Полтави, Одеси тощо.

Поступово освоюються газові родовища Причорноморського району України, передусім, на півострові Крим. Експлуатуються Джанкойське, Глібівське, Аленівське, Задорненське та інші родовища. Споруджено газопровід Глібівка-Сімферополь-Севастополь з відгалуженням до Ялти, Сак і Євпаторії.

До української газотранспортної системи належать 35,9 тис. км газопроводів, 122 компресорні цехи і 1380 газорозподільчих станцій. У межах держави діє 13 підземних газосховищ, які можуть умістити 30 млрд. m^j газу. Річна пропускна спроможність газотранспортної системи становить 290 млрд. m^j на вході й 170 млрд. м³ на виході. Через територію України на світові ринки надходить 90 % обсягів російського експорту газу.

Аналіз розвіданих запасів свідчить, що Україна і в перспективі залишиться серед країн-імпортерів нафти й газу, потреби в яких забезпечуються власними ресурсами відповідно на 10 % і 20 %. Водночас збільшення власного видобутку цих ресурсів може значно зменшити від'ємне сальдо торговельного балансу через скорочення обсягів їх імпорту.

У нафтовій і газовій промисловості послідовно здійснюються структурні перетворення, спрямовані на адаптацію підприємств до нових економічних відносин. Уже розроблені та почали реалізовуватися основні напрями реформування нафтогазового комплексу України. Нафтогазовий комплекс налічує 250 великих підприємств з кількістю понад 230 тис. чол. Створені акціонерні товариства "Укрнафта", "Укргазовидобування", "Чорноморнафтогаз". Керівництво нафтогазовим комплексом здійснює національна акціонерна компанія "Нафтогаз України". Для задоволення потреб народного господарства в нафтопродуктах необхідно переробляти щорічно близько 30-40 млн. т нафти замість 13,5-14,5 млн. т. З метою збільшення надходження нафти в Україну підписано українсько-російську угоду про

співробітництво у розвитку нафтогазових комплексів, на підставі якої в Україну може надходити 6 млн. т нафти на рік. Створено спільну компанію "Укртатнафта". Необхідно також серйозно продумати укладення угод на поставку нафти в Україну з неросійських джерел.

Електроенергетика. Розміщення електроенергетики залежить, переважно, від двох факторів: наявності паливно-енергетичних ресурсів та споживачів електроенергії, її розвиток базується на таких основних принципах: концентрація виробництва електроенергії на великих районних електростанціях; комбінування виробництва електроенергії та тепла з метою теплопостачання міст і промислових вузлів; освоєння гідроенергоресурсів зі зважанням на комплексне вирішення завдань територіальної організації виробництва; розвиток атомної енергетики в районах з напруженим паливно-енергетичним балансом. Загальна потужність електростанцій Об'єднаної енергетичної системи України становить 54 млн. кВт.

з іншими типами електростанцій значно нижча.

Головна частина електроенергії, виробленої тепловими електростанціями, зосереджена в енергогенеруючих компаніях.

1) Найбільшою за потужністю є компанія "Дніпроенерго" (8160 МВт), до якої належать Криворізька, Запорізька, Придніпровська електростанції.

2) Друге місце посідає компанія "Донбасенерго" (7610 МВт). До неї належні п'ять найбільших електростанцій: Зуївська, Слав'янська, Луганська, Старобешівська, Курахівська.

3) Далі -енергогенеруюча компанія "Центренерго" (7550 МВт), до якої увійшли Вуглегірська, Трипільська і Зміївська ТЕС.

4) На заході України діє компанія "Західенерго" (4700 МВт), що об'єднує Бурштинську, Ладижинську і Добротвірську ТЕС.

Найважливішою характеристикою енергогенерувальних компаній є потужність. Однак в умовах кризи компанії не можуть забезпечити повне завантаження потужностей. У цьому разі найкраща ситуація на електростанціях компанії "Донбасенерго", але у цієї ж компанії найвища питома вага витрат палива, оскільки електростанції використовують неякісне вугілля Донецького басейну.

Енергопостачальні компанії розташовані у кожній області, Автономній Республіці Крим і містах Києві та Севастополі. Вони є власниками електричних мереж відповідного регіону, а також ремонтних, автотранспортних та інших допоміжних підрозділів. Окрім цього, до багатьох з них належать теплоелектростанції невеликої потужності і теплоелектроцентралі.

В умовах загального дефіциту палива збільшується значення атомних електростанцій.

Атомна енергетика України представлена такими станціями - Запорізькою, Південно-Українською, Рівненською та Хмельницькою. Чорнобильська АЕС, з огляду на катастрофу, що сталася на першому енергоблоці в 1986 p., була зачинена. У 2000-2002 pp. атомні електростанції виробляли 44-48 % електроенергії від загального її виробництва в Україні. Зростання питомої ваги виробництва електроенергії на АЕС пояснюється, насамперед, стабільністю їх роботи і зменшенням виробництва внаслідок дефіциту палива на теплових електростанціях. Однак подальший розвиток в Україні атомної енергетики стає проблематичним, адже в зонах радіоактивного забруднення від АЕС, що діють, може опинитися майже половина території держави з населенням 25 млн. чол.

Розвитку гідроенергетики в Україні сприяло створення каскаду ГЕС на Дніпрі та деяких інших річках. Дніпровський каскад об'єднує такі гідроелектростанції: Дніпрогес, Кременчуцьку, Каховську, Дніпродзержинську, Канівську й Київську. Загальна їх потужність - 3,8 млн. кВт. Велика гідроелектростанція побудована на річці Дністер (Дністровська). Решта ГЕС є малопотужними, їх частка у виробництві електроенергії незначна (на річках Рось, Південний Буг та інші, близько сотні електростанцій).

Перспективи розвитку паливно-енергетичного комплексу України пов'язані, насамперед, з розширенням геологічних розвідок на території районів залягання палива, а також з реконструкцією вугільного басейну Донбасу. Показниками, що характеризують енергетичне становище країни, є енергоємність і електроємність внутрішнього валового продукту. Так, порівняно з 1990 p., енергоємність в Україні зросла в 1,2 рази, зокрема у чорній металургії вона на 45 % вища, ніж в індустріально розвинених країнах. Ще в 1996 р. прийнята "Комплексна державна програма енергозбереження України", в якій містяться конкретні найважливіші заходи щодо створення енергозберігальних технологій в енергомістких галузях економіки, а також ефективних систем управління енергозбереженням. Нагальною проблемою електроенергетики є створення нових видів устаткування з переорієнтацією галузі на спалювання низькосортного вугілля українських родовищ. Це дасть змогу відновити енергетичний потенціал галузі - ліквідувати залежність від зовнішніх поставок паливних ресурсів з одночасним вирішенням екологічних і техніко-економічних проблем.

Дата добавления: 2014-01-07