Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Міжнародна політика – це вся сукупність дій політичних суб’єктів у відносинах між державами та на міжнародній арені в цілому




Міжнародні відносини та глобальна політика

Зовнішня політика у науковій літературі звичайно визначається через діяльність держави: «Зовнішня політика – діяльність держави на міжнародній арені, яка регулює відносини з іншими суб’єктами зовнішньополітичної діяльності: державами, зарубіжними партіями та іншими громадськими організаціями, всесвітніми і регіональними міжнародними організаціями». Отже, зовнішня політика – це закордонна діяльність держави.

Особливості зовнішньої політики:

1. Зовнішня і внутрішня політика перебувають у тісному взаємозв’язку і взаємозумовленості.

2. Зовнішню політики визначає певний етап розвитку міжнародних відносин і конкретна ситуація на міжнародній арені.

3. Зовнішня політика залежить не тільки від держави, що її здійснює, а й від ступеня погодженості інтересів даної держави з інтересами та устремліннями інших держав.

4. Зовнішня політика має власне інституціональне забезпечення.

В основі зовнішньої політики лежать національні інтереси.

Розрізняють два основних рівні зовнішньополітичних інтересів: рівень головних інтересів і рівень специфічних інтересів. Рівень головних інтересів охоплює зовнішньополітичні інтереси, пов’язані із забезпеченням безпеки й цілісності держави як певної соціально-економічної, політичної, національно-історичної і культурної спільності, захистом економічної і політичної незалежності держави, утриманням і зміцненням її авторитету в системі міжнародних відносин. Інтереси цього рівня стосуються самого існування держави, а тому забезпечуються й захищаються нею на світовій арені всіма наявними засобами – дипломатичними, економічними, ідеологічними, воєнними.

Рівень специфічних інтересів містить окремі, часткові інтереси держави в системі міжнародних відносин. Це, наприклад, прагнення держави утвердити свій вплив у тих чи інших міжнародних організаціях, брати участь у розв’язанні регіональних конфліктів, розвивати культурні зв’язки з іншими державами тощо.

Між головними і специфічними інтересами існує тісний зв’язок. Головні інтереси держави протягом усього часу її існування залишаються практично незмінними. Змінюються лише форма їх вираження і засоби реалізації. З приводу своїх головних інтересів держава найменш схильна йти на компроміси й поступки в міжнародних відносинах. Саме зовнішня загроза цим інтересам штовхає державу на шлях використання воєнної сили як останнього аргументу в міжнародних відносинах.

На основі зовнішньополітичних інтересів визначаються цілі зовнішньої політики. Вони зумовлюються суспільно-політичний ладом, формою державного правління, типом політичного режиму, історичними особливостями, геополітичними умовами та іншими чинниками.

Серед багатоманітних цілей зовнішньої політики можна виокремити найголовніші: забезпечення національної безпеки держави; збільшення сили держави; зростання престижу та зміцнення міжнародних позицій держави.

У широкому розумінні національна безпека – це такий стан держави, який дає їй можливість зберігати свою цілісність і виступати самостійним суб’єктом системи міжнародних відносин. Конкретніше національна безпека означає захищеність життєво важливих інтересів особи, держави й суспільства, державних кордонів, територіальної цілісності, суспільно-політичного ладу, економіки, культури країни від внутрішньої і зовнішньої загрози. Вона має внутрішній і зовнішній аспекти.

Національна безпека проявляється на трьох рівнях: особи, суспільства й держави.

У змістовному плані розрізняються політична, економічна, воєнна, екологічна, інформаційна безпека і безпека у сфері культури як складові національної безпеки.

Однією з найважливіших цілей зовнішньої політики держави є збільшення її сили. Коли йдеться про силу держави, то мається на увазі її економічний, політичний, воєнний, інтелектуальний і моральний потенціал. Одним із вирішальних чинників, які визначають силу держави, є її міжнародна вага, або авторитет. Міжнародний авторитет держави у кінцевому підсумку визначається її сукупним національним продуктом.

Важливою ціллю зовнішньої політики держави є зростання її престижу і зміцнення міжнародних позицій. Умовою реалізації цієї мети є суспільне виконання двох інших важливих цілей зовнішньої політики. Усі три цілі тісно взаємопов’язані.

Зовнішня політика держави виконує три основних функції: охоронну, представницько-інформаційну і переговорно-організаторську, яка є конкретизацією зовнішніх функцій держави: оборонної, дипломатично і співробітництва.

Головний зміст охоронної функції складає захист суверенітету й територіальної цілісності держави від зовнішніх посягань, а також прав та інтересів держави і її громадян за кордоном.

Представницько-інформаційна функція зовнішньої політики полягає у представництві держави в зовнішніх зносинах через її відповідні органи, а також в інформуванні через ці органи керівних органів держави про політику, прагнення й наміри інших держав.

Переговорно-організаторська функція зовнішньої політики полягає в організації і використанні міжнародних контактів.

Важливе значення для досягнення цілей зовнішньої політики мають засоби її здійснення. Залежно від сфер суспільного життя вони поділяються на політичні, економічні та ідеологічні.

Політичні засоби охоплюють передусім сферу дипломатичних відносин – від традиційних форм дипломатії (посольства, консульства) до дипломатії на рівні глав держав.

Особливу групу політичних засобів зовнішньої політики складають воєнні засоби, основними з яких є війна і воєнний тиск.

Економічні засоби зовнішньої політики означають використання економічного потенціалу держави для впливу на економіку й політику інших держав.

До ідеологічних, або інформаційно-пропагандистських засобів зовнішньої політики належать різноманітні форми й засоби пропаганди, інформації, культурної політики, які використовуються державою у відносинах з іншими державами передусім з метою формування позитивного зовнішнього іміджу і міжнародного престижу даної держави.

2. Міжнародні відносини визначаються як система політичних, економічних, соціальних, культурних, воєнних, правових та інших зв’язків між державами й народами. Міжнародні політичні відносини – це відносини між державам, політичними партіями, громадсько-політичними організаціями і рухами, міжнародними організаціями та іншими суб’єктами політики на міжнародній арені.

Особливостями міжнародних відносин є наступне:

1. політичний аспект, політичні відносини складають основний зміст міжнародних відносин;

2. система міжнародних відносин має децентралізований характер;

3. основним засобом розв’язання суперечностей в міжнародних відносинах є консенсус – прийняття рішень на міжнародних конференціях, нарадах та в міжнародних організаціях на основі спільної згоди учасників;

4. в міжнародних відносинах більшу ніж у внутрішніх, роль відіграє суб’єктивний чинник.

Основними елементами структури міжнародних політичних відносин є їх суб’єкти. У вузькому розумінні головним суб’єктом міжнародних відносин вважається держава. Широке розуміння головною дійовою особою міжнародних відносин стає конкретна особистість. За проміжним підходом суб’єктом міжнародних відносин є національна політична система в цілому.

Під формально-юридичним кутом зору питання про суб’єкти міжнародних відносин вирішується через визначення суб’єктів міжнародного права.

Міжнародне право – це система договірних і звичайних норм та принципів, які виражають відносно узгоджену волю держав і регулюють відносини між державами, створеними ними міжнародними організаціями та деякими іншими суб’єктами міжнародного спілкування. За цим визначенням є три основних групи суб’єктів міжнародного права й міжнародних відносин у їх формально-правовому розумінні. Це держави, міжнародні організації і міжнародні рухи.

У структурі міжнародних відносин розрізняють три основних рівні: глобальний, регіональний і двосторонній. Вони відрізняються за масштабами, обсягом розв’язуваних питань, ступенем складності.

3. Світовий політичний процес це сукупність дій та взаємовідносин суб’єктів політики на міжнародній арені з реалізації власних і спільних інтересів.




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2014-01-07; Просмотров: 444; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.017 сек.