Російська імперія

У першій половині XIX ст. в Україні відбувався швидкий розклад феодально-кріпосницької системи і формувався новий більш прогресивний капіталістичний уклад. Хід економічного розвитку підтвердив, що виробничі відносини між поміщиками і кріпаками вступили в стадію кризи: товарно-грошові відносини швидко проникали в поміщицькі господарства, або руйнуючи їх, або змушуючи пристосовуватися до нових умов.
Середньовічна промисловість почала переростати в індустріальну. Купецький капітал набував чіткого буржуазного вигляду, а підприємцям-капіталістам належала головна роль у руйнуванні старих і встановленні нових буржуазних відносин.
З метою пристосувати самодержавний лад Російської імперії до потреб капіталістичного розвитку були проведені буржуазні реформи.
У 1855 р. в промові перед московськими дворянами Олександр II заявив, що краще скасувати кріпацтво згори, ніж чекати, доки кріпаки скасують його знизу. Реформи торкнулися різних напрямів суспільно-політичного життя. Проте основне місце серед низки заходів займала селянська реформа, яка і скасувала кріпосне право в Російській імперії.
Щодо причин скасування кріпосного права, то вчені не мають єдиної узгодженої точки зору на них. Деякі дослідники наголошують саме на економічних причинах, підкреслюючи, що відкриття чорноморських портів і участь у світовій торгівлі зробили ще більш помітними недоліки кріпацької праці — тобто кріпацтво, перш за все не виправдовувало себе економічно.
Інші дослідники вважають, що селянські невдоволення й виступи спровокували дії уряду. Французькі історики схильні підкреслювати роль у реформах ліберальної інтелігенції, яка піддавала кріпацтво моральному осуду. Англійські вчені називають основною причиною скасування кріпосного права економічне відставання від Заходу, а також прагнення модернізувати армію. У будь-якому разі поразка у Кримській війні стала детонатором необхідності зміни існуючого становища. Умови звільнення селян були викладені у “Положеннях 19 лютого”, які складалися з Маніфесту 19 лютого 1861 р. та 19 окремих законодавчих актів, у яких визначалося правове становище селянства. Ці документи вирішували основні питання, пов'язані із скасуванням кріпосного права: ліквідація особистої залежності селян від поміщиків, їх особисте звільнення і створення органів селянського самоуправління; наділення селян землею і визначення за неї повинностей; викуп селянських наділів.
Згідно із законоположеннями звільнення селян від кріпацтва мало відбутися поетапно, протягом двох років. Селяни діставали у власність землю, на якій раніше працювали в поміщиків, за певний викуп, і мали сплачувати його протягом 20 років. Розмір наділів встановлювався залежно від якості землі й характеру господарства на кожну душу. Наприклад, для губерній Південної України передбачався єдиний так званий указний наділ, який становив від 3 до 6,5 десятин на душу.

Ціла категорія “дворових” селян, які у свій час були відірвані від хліборобства і допомогали поміщикам у господарстві, зовсім не одержали ніякої землі й повинні були записатися до міщанського стану.
Хоча офіційно реформа покликана була полегшити долю селян, провадилась вона з максимальним урахуванням поміщицьких інтересів. Проте до цілковитого обезземелення селян справа не дійшла:
більшість поміщиків розуміла, що краще прив'язати селянина до клаптика землі, з тим щоб потім його експлуатувати як наймита із земельним наділом.
Услід за селянською реформою було проведено ряд інших реформ щодо найважливіших питань державного устрою Російської імперії, які так чи інакше стосувалися українських земель. У 1864 р. була проведена земська реформа, яка передбачала створення земських установ для управління місцевими справами — торгівлею, шкільною освітою, охороною здоров'я, поштою, шляхами. Делегати до земств мали обиратися з трьох груп населення: великих землевласників, міського населення і селян. Створювалися земські управи, які діяли під наглядом губернаторів. Вводився земський податок. В цьому ж році розпочалася судова реформа. Суди стали незалежними органами, мали засідати відкрито і розглядати позиції обох сторін, вводилася адвокатура. Міською реформою 1870 р. створювалися виборні органи місцевого самоврядування — міські думи, що відали подібними до земств справами. Міські думи стають осередками ліберально-демократичного руху. Реформа шкільництва відкрила більший доступ до освіти для нижчих верств населення (включаючи університети). Були удосконалені програми навчання, надана більша автономія університетам, послаблено цензуру. З 1874 р. військова повинність поширювалася на всі верстви суспільства, скорочувалася тривалість служби з 25 до 6 років, вводився ряд правил звільнення від військової повинності.
Таким чином, реформи 60—70-х років, проведені царизмом, намагалися пристосувати існуючий суспільно-політичний устрій до потреб капіталістичного господарства. Було введено деякі елементи буржуазної державності: створено виборні представницькі установи місцевого адміністративного управління, виборні органи суду, встановлені більш гнучкі форми фінансового контролю і цензури, закріплені принципи всезагальності в комплектуванні армії тощо.
Особливості економічного розвитку України у другій половині XIX ст. полягали у високих темпах та рівні розвитку при господарській диференціації окремих районів, високому рівні концентрації виробництва на великих підприємствах, великій залежності від іноземного капіталу тощо.

Дата добавления: 2014-01-07