Ж) міжнародні договори, учасницею яких є Україна

План

Лекція № 1. Поняття інтелектуальної власності та система її правової охорони

1. Поняття інтелектуальної власності. Співвідношення категорій «інтелектуальна власність» і «право інтелектуальної власності».

2. Основні інститути права інтелектуальної власності.

3. Суб’єкти та об’єкти права інтелектуальної власності.

4. Система законодавства України про інтелектуальну власність.

5. Державна система правової охорони інтелектуальної власності в Україні.

Основні поняття теми: інтелектуальна власність, право інтелектуальної власності, інститут права інтелектуальної власності, авторське право і суміжні права, право промислової власності, суб’єкт інтелектуальної власності, об’єкт інтелектуальної власності, джерела права інтелектуальної власності, державна система правової охорони інтелектуальної власності.

1. Поняття «інтелектуальна власність» виникло в процесі тривалої практики юридичного закріплення за певними особами їхніх прав на результати інтелектуальної діяльності у галузі науки, виробництва, мистецтва і літератури.

Вперше термін «інтелектуальна власність» вжив у 1845 році Чарльз Вудбарі, суддя Окружного суду штату Массачусетс.

В Європі вперше цей термін вжив Альфред Ніон у своєму трактаті «Droits civils des auteurs, artistes et inventeurs». («Цивільні права авторів, артистів та винахідників»), що був опублікований у 1846 році. Запровадження у правничій термінології терміну «інтелектуальна власність» збіглось із переходом від розуміння авторського права та патентів, як суспільного блага до їх розуміння як «власності», тобто непорушного права власника.

Справжня історія терміну, його юридичне визнання почалася у 1967 році, після створення Всесвітньої організації інтелектуальної власності. З грудня 1976 р. вона набула статусу спеціалізаваної установи ООН. У вересні 2000 р. на засіданні Генеральної асамблеї ВОІВ встановлено відзначати Міжнародний день інтелектуальної власності щороку 26 квітня.

Після проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року почалося як формування спеціального законодавства, що регулює правовідносини у сфері інтелектуальної власності так і створення державних інституцій, що займаються питаннями інтелектуальної власності.

Державний департамент інтелектуальної власності відповідно до Указу Президента України від 27 квітня 2001 р., № 285/2001 «Про заходи щодо охорони інтелектуальної власності» та рішення колегії Міністерства освіти і науки України від 27 березня 2001 р. розробив пропозиції щодо включення до змісту середньої та вищої освіти знань з інтелектуальної власності. Ці документи зобов’язують вжити заходів щодо впровадження курсу інтелектуальної власності у вищих навчальних закладах України. Ось чому навчальний курс «Інтелектуальна власність» вивчається у вищих навчальних закладах незалежно від спеціальності майбутніх фахівців.

У 2001 році за ініціативою Академії правових наук України та за активної підтримки уряду України, що прийняв відповідну постанову від 29 травня 2001 р. № 582, у складі Академії був створений Науково-дослідний інститут інтелектуальної власності.

Основні завдання діяльності інституту:

- проведення наукових досліджень в сфері інтелектуальної власності;

- участь у розробленні проектів законів та інших нормативно-правових актів з питань інтелектуальної власності;

- підготовка експертних висновків із зазначених питань.

НДІ інтелектуальної власності НАПрНУ функціонує як бюджетна неприбуткова організація, заснована на державній формі власності і виступає суб’єктом наукової діяльності, створеним із метою сприяння соціально-економічному розвитку України, зростання її науково-технічного і культурного потенціалу.

Перш за все з'ясуємо зміст поняття «інтелектуальна власність» у науковій літературі, його юридичне закріплення у нормативно-правових актах.

Інтелектуальна власність у широкому розумінні означає закріплені законом права на результати інтелек­туальної діяльності у виробничій, науковій, літературній і художній галузях.

Отже, варто звернути увагу й на зміст поняття «інтелектуальна діяльність».

Інтелектуальна діяльність - це перш за все, творча діяльність, а творчість - це цілеспрямована розумова робота людини, результатом якої є щось якісно нове, що відрізняється не­повторністю, оригінальністю, унікальністю. Як бачимо, головним у розумінні інтелектуальної діяльності є розуміння того, що під час цієї діяльності створюються принципово нові знання. Деякі дослідники виходячи з того, що саме ця риса є визначальною, поняття інтелектуальної власності формулюють таким чином:

інтелектуальна власність – це матеріалізовані, чи нематеріальні нові знання, які належить юридичній чи фізичній особі.

Єдиного підходу до визначення змісту вказаного поняття не існує. Автори визначають його зміст залежно від певних підходів, що покладені за основу його тлумачення. Ці підходи можна узагальнити в таблиці:

Визначення та складові поняття «Інтелектуальна власність»

Автор	Визначення	Складові інтелектуальної власності	Коментарі
Бутнік-Сіверський О., Гамриленко О., Довгий С. та ін.	Певна діалектична єдність з інтелектуальним продуктом або продуктом розумової праці, інтелектуальною працею та нематеріальним активом	Промислова власність, авторські та суміжні права.	Автори вважають інтелектуальну власність чимось середнім між інтелектуальним продуктом, або продуктом розумової праці та дають досить вузьке коло складових
Гавкалова Н., Маркова Н.	Інтелектуальна власність є категорією, що відображує відносини володіння користування і розпоря­дження результатом інтелектуальної творчої діяльності людини.	Об’єкти промислової власності, об'єкти авторського права, ноу-хау, знаки обслуговування	Автори характеризують інтелектуальну власність як категорію, що виражає економічні відносини. Складові не достатньо повно характеризують зміст поняття
Мочерний С, Ларіна Я., Устішко О., Юрій С	Інтелектуальна власність - це різні об'єкти інтелек­туальної діяльності і продукти інтелектуальної творчої праці, а також відносини економ. власності між різними суб’єктами з приводу привласнення цих об’єктів у всіх сферах суспільного відтворення	Твори літератури, науки, мистецтва (авторської діяльності, радіо звукозапису, і теле­бачення),відкриття, винаходи, промислові зразки, програми для комп’ютерів, бази даних, ноу-хау, торгові секрети, товарні знаки, фірмові найменування	Автори дають повну характеристику щодо категорії «інтелектуальна власність» та її складових. Їх визначення є найбільш правильним та повністю розкриває сутність поняття.

Як бачимо, автори двояко розуміють цю категорію:

1)відображає відносини щодо володіння, користування та розпорядження продуктом інтелектуальної праці,

2)визначається як сукупність об’єктів інтелектуальної діяльності.

У 1967 році у Стокгольмі було підписано Конвенцію про заснування Всесвітньої Організації Інтелектуальної Власності, якою було визначено, що до ІВ належать права на:

· літературні, художні та наукові твори;

· виконавчу діяльність артистів, звукозапис, радіо- і телевізійні передачі;

· винаходи у сферах людської діяльності;

· наукові відкриття;

· промислові зразки, товарні знаки, знаки обслуговування, фірмові найменування і комерційні позначення;

· захист від недобросовісного суперництва;

· усі інші права, що належать до інтелектуальної діяльності у виробничій, науковій, літературній і художній галузях.

Отже, Інтелектуальна власність – це формалізований результат творчої інтелектуальної діяльності, що надає його автору або особі, яка визначена чинним законодавством, право власності на цей результат, яке набувається, здійснюється і захищається відповідно до законодавчо встановлених норм і правил.

Важливо пам’ятати, що під інтелектуальною власністю ро­зуміють не тільки результат інтелектуальної діяльності людини як такий, а й право на цей результат (написана книга і право авторства на неї). На відміну від матеріаль­них об'єктів, тобто таких, що можна відчути на дотик, на­приклад, книги, автомобіль, право не можна відчути на до­тик. Отже, інтелектуальна власність є й нематеріальним об'єктом.

З цього випливає низка важливих наслідків. Наприклад, на відміну від матеріальних об'єктів інтелектуаль­ною власністю у багатьох випадках заволодіти набагато легше. Так, якщо у процесі бесіди ви розкриєте комерційну таємницю, то ця інформація „перекочує” до мозку вашого співрозмовника і повернути її назад, на відміну від матері­ального об'єкта, неможливо. Відтепер обидві сторони во­лодіють одним і тим самим об'єктом. Відмінності спостерігаються також під час обміну. Так, якщо ви обмінялися з партнером комп'ютерами, то після такого обміну кожна зі сторін буде мати по одному комп'ютеру. Але якщо ви обмінялися іде­ями як результатами творчої діяльності, то кожна зі сторін буде мати по дві ідеї. Якщо інтелектуальна власність нематеріальна, то що є об'єктом власності? Об'єктом власності є право на результати інтелектуальної діяльності людини.

Це право має подвійну природу. З одного боку, творець (автор) не­матеріального об'єкта власності і творець матеріального об'єкта власності мають подібні права власності, тому що право на результат творчої діяльності забезпечує його власнику виняткову можливість розпоряджатися цим результатом на свій розсуд, а також передавати іншим осо­бам, тобто воно подібне до права власності на матеріальні об'єкти (майновим правом). З іншого боку, поряд з майно­вим правом існує деяке духовне право творця на резуль­тат творчої праці, так зване право автора. Тобто автор має сукупність особистих немайнових (моральних) прав, що не можуть відчужуватися від їхнього власника внаслідок їхньої природи, та майнових прав.

Іншими словами, якщо майно­ве (економічне право) на результат творчої праці може бу­ти віддільним від творця (переданим іншій особі в обме­жене чи необмежене користування), то моральне (немайнове) право автора невіддільне від творця і не може бути передано іншій особі.

Таким чином, право інтелектуальної власності є сумою тріади майнових прав (права володіти, права корис­туватися, права розпоряджатися) та немайнових прав (право на авторство, право на недоторканність твору тощо) (рис. 1).

В Україні право інтелектуальної власності являє собою інститут цивільного права. Відповідно до статті 418 Цивільного кодексу України, право інтелектуальної власності – це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об’єкт права інтелектуальної власності, визначений Цивільним Кодексом та іншим законом.

2.Врегульовані законом суспільні відносини стосовно володіння, користування і розпоряджання результатами інтелектуальної творчої діяльності складають інститут права інтелектуальної власності.

Серед інститутів права інтелектуальної власності виділяють:

- авторське право і суміжні права

- право промислової власності

- право на нетрадиційні об'єкти інтелектуальної власності.

Авторське право - це самостійний інститут, який входить до структури права інтелектуальної власності й регулює суспільні відносини, що виникають з приводу створення і використання творів науки, літератури та мистецтва. Авторське право - це надане законом виключне право автора твору оголосити себе творцем твору, відтворювати його, розповсюджувати чи доводити його до відома публіки будь якими способами та засобами, а також дозволяти іншим особам використовувати твори визначеним способом.

Суміжними правами нази­вають права на такі об'єкти як: виконавська діяльність артистів, фонограми, постановки, передачі організацій ефірного і кабельного мовлення тощо. Тобто під суміжними правами розуміються права виконавців, виробників фонограм, відеограм і організацій мовлення. Об'єднання в єдиному інституті двох зазначених груп правових норм пояснюється тісною взаємозалежністю виник­нення і здійснення суміжних прав і прав авторів створених творів, а також урегульованістю відповідних відносин єдиним законом.

Промислова власність є частиною інтелектуальної власності і безпосередньо стосується творів людини у будь-якій сфері її діяль­ності. Об'єктами промислової власності є винаходи, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг, фірмові найменуван­ня, географічні вказівки походження товарів тощо.

Нетрадиційні об'єкти інтелектуальної власності Крім традиційних об'єктів, що охороняються авторським правом і суміжними правами, а також правом промис­лової власності, правовій охороні підлягають чимало результатів інтелектуальної діяльності, як, наприклад, сорти рослин, топографії інтегральних мікросхем, комерційна таємниця (секрети виробницт­ва, зокрема ноу-хау) тощо. Вони є, як правило, результа­тами творчої діяльності людини.

3. Суб'єктом права інтелектуальної власності є: тво­рець (творці) об'єкта права інтелектуальної власності (автор, виконавець, винахідник тощо) та інші особи, яким на­лежать за заповітом або за договором особисті немайнові та (або) майнові права інтелектуальної власності.

До суб'єктів авторського права належать:

- автори творів;

- спадкоємці й інші правонаступники;

- організації, що керують майновими правами ав­торів на колективній основі.

Суб'єктами права на винаходи, корисні моделі, промислові зразки є автори або фізичні чи юридичні осо­би, до яких право авторів перейшло за договором чи запо­вітом.

Суб'єктами права на торговельні марки, зазначення походження товарів можуть бути юридичні особи, а також фізичні особи, якщо вони здійснюють підприємницьку діяльність.

Суб'єктом правовідносин, що виникають у процесі створення і використання сортів рослин, може бути будь-яка юридична чи фізична особа.

Суб'єктом права на раціоналізаторську пропозицію є раціоналізатор, тобто автор раціоналізаторської пропо­зиції, що створив його своєю творчою працею.

Виходячи з того, що комерційною таємницею відповідно до чинного законодавства визнаються в основному відомості, що стосуються підприємницької діяльності, суб'єктами права на комерційну таємницю (ноу-хау) є особи, що займаються підприємницькою діяльністю, якими можуть бути як фізичні, так і юридичні особи.

Авторами визнаються особи, творчою працею яких створений твір. Авторами визнаються не тільки творці оригінальних творів, але й творці похідних (залежних) творів, таких, як: переклади, переробки, копії творів мистецтва то­що.

Поряд з фізичними особами, власниками авторсь­ких прав можуть бути юридичні особи, що придбали окремі авторські повноваження за договором з автором чи одержали їх за заповітом або в інших випадках.

Суб'єктами авторського права після смерті автора стають його спадкоємці. Спадкування авторських прав здійснюється або за законом, або за заповітом. При спадкуванні за законом спадкоємцями можуть стати тільки громадяни, що є законними спадкоємцями. При спадку­ванні за заповітом авторські права можуть бути передані будь-якому громадянину.

Суб'єктами авторського права можуть бути також видавництва, театри, кіностудії та інші організації, що займаються використанням творів.

Організації, що керують майновими правами автора на колективній основі, не є власниками авторських прав. У відносинах із третіми особами вони є як представники авторів і діють від їхнього імені в їхніх інтересах.

Стаття 420. Цивільного кодексу визначає Об'єків права інтелектуальної власності:

До об'єктів права інтелектуальної власності, зокрема,
належать:

літературні та художні твори;

комп'ютерні програми;

компіляції даних (бази даних);

виконання;

фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій
мовлення;

наукові відкриття;

винаходи, корисні моделі, промислові зразки;

компонування (топографії) інтегральних мікросхем;

раціоналізаторські пропозиції;

сорти рослин, породи тварин;

комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки
для товарів і послуг), географічні зазначення;

комерційні таємниці.

Класифікація об'єктів інтелектуальної власності, що визначені такими у Цивільному коде­ксі України:

4. Законодавство України у сфері інтелектуальної власності:

- нормативно-правові акти загального значення;

- спеціальне законодавство;

- міжнародні договори, учасницею яких є Україна

-Стандарти у сфері інтелектуальної власності

-Стандарти Всесвітньої організації інтелектуальної власності

-Державні стандарти України (ДСТУ) - Судова практика.

А) ДОКУМЕНТИ ЗАГАЛЬНОГО ВИЗНАЧЕННЯ

• Конституція України (ст. 41 і 54), 28.06.1996.
• Кодекс законів про працю України (ст. 42, 91, 126), 1.06.1971.
• Кодекс України про адміністративні правопорушення (ст.51-2, 164-3), 1.06.1985.
• Кримінальний кодекс України (ст. 176, 177, 229), 5.04.2001.
• Господарський кодекс України, 16 січня 2003 року (Глава 16 "Використання у господарській діяльності прав інтелектуальної власності", ст.154-162, стаття 32 "Недобросовісна конкуренція").
• Цивільний кодекс України (Книга четверта "Право інтелектуальної власності", ст.418-508, ст.1107-1114), 16.01.2003.
• Цивільний процесуальний кодекс України (ст. 126, 218, 422), 1.01.1964.
• Митний кодекс України (Глава 45 "Особливості переміщення через митний кордон України товарів, що містять об’єкти права інтелектуальної власності"), 11.07.2002.
• Закон України. Про власність (ст.13-2,40, 41, 42), 7.02.1991.
• Закон України. Про Антимонопольний комітет України, 26.11.1993.
• Закон України. Про інноваційну діяльність, 04.07.2002.
• Декрет Кабінету Міністрів України. Про державне мито (ст.2-12, 3-6у), 21.01.1993.
• Постанова Кабінету Міністрів України. Про затвердження Порядку сплати зборів за дії, пов’язані з охороною прав на об’єкти інтелектуальної власностіі, №1716, 23.12.2004.

Б) АВТОРСЬКЕ ПРАВО (твори літератури, науки та мистецтва, комп’ютерні програми, бази даних)

• Закон України. Про авторське право та суміжні права, 02.11.2000.
• Закон України. Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп’ютерних програм, баз даних, 26.04.2000, нов. редакція 10.07.2003.
• Закон України. Про особливості державного регулювання діяльності суб’єктів господарювання, пов’язаної з виробництвом, експортом. імпортом дисків для лазерних систем зчитування, 17.01.2002.
• Закон України. Про телебачення i радіомовлення, 21.12.1993.
• Закон України. Про рекламу, 3.07.1996.
• Закон України. Про видавничу діяльність. 5.06.1997.
• Закон України. Про професiйних творчих працiвникiв i творчi союзи, 7.10.1997.
• Закон України. Про кінематографію, 13.1998.
• Постанова Кабінету Міністрів України. Про державну реєстрацію авторського права і договорів, які стусуються права автора на твір, №1756, 27.12.2000.
• Постанова Кабінету Міністрів України. Про розмiри вiдрахувань до фондiв творчих спiлок України за використання творiв лiтератури та мистецтва, № 108, 3.03.1992.
• Постанова Кабінету Міністрів України. Про затвердження Правил роздрiбної торгiвлi примiрниками аудiовiзуальних творiв i фонограм, № 1209, 4.11.1997.
• Постанова Кабінету Міністрів України. Про затвердження положень з питань розповсюдження примiрникiв аудiовiзуальних творiв та фонограм, № 1555, 13.10.2000.
• Постанова Кабінету Міністрів України. Про затвердження розміру винагороди (роялті) за використання опублікованих з комерційною метою фонограм і відеограм та порядку її виплати, №71, 18.01.2003.
• Постанова Кабінету Міністрів України. Про затвердження мінімальних ставок винагороди (роялті) за використання об’єктів авторського права і суміжних прав, №72, 18.01.2003.

В) ПАТЕНТНЕ ПРАВО (винаходи, корисні моделі, промислові зразки, топографії інтегральних мікросхем, сорти рослин, породи тварин)

• Закон України. Про охорону прав на винаходи i корисні моделі, 12.07.2000.
• Закон України. Про охорону прав на промислові зразки, 1.07.1994.
• Закон України. Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем, 5.11.1997.
• Закон України. Про охорону прав на сорти рослин, 17.01.2002.
• Закон України. Про племінну справу у тваринництві, 26.01.2000.

Г) ПРАВО НА КОМЕРЦІЙНІ ПОЗНАЧЕННЯ (комерційні найменування, знаки для товарів і послуг, зазначення походження товарів)

• Закон України. Про охорону прав на знаки для товарів i послуг, 1.07.1994.
• Закон України. Про охорону прав на зазначення походження товарів, 29.01.2000.
• ЗУ "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців", 15.05.2003.

Д) ПРАВО НА НАУКОВО-ТЕХНIЧНУ IНФОРМАЦIЮ (наукові відкриття, раціоналізаторські пропозиції, науково-технічна інформація, нерозкрита інформація)

• Указ Президента України. Тимчасове положення про правову охорону об’єктів промислової власності та раціоналізаторських пропозицій в Україні, 18.09.1992, (з 1994 року чинне лише в частині раціоналізаторських пропозицій).
• Закон України. Про науково-технiчну інформацію, 1.07.1993.
• Закон України. Про захист від недобросовісної конкуренції, 1.01.1997.
• Закон України. Про захист економічної конкуренції, 27.02.2002.
• Закон України. Про інформацію, 2.10.1992.
• Закон України. Про захист інформації в автоматизованих системах, 5.07.1994.
• Закон України. Про наукову i науково-технiчну експертизу, 10.02.1995.

• Конвенція, якою заснована Всесвітня організація інтелектуальної власності (14.07.1967), 19.09.1968.
• Всесвітня конвенція про авторське право (06.09.1952), 23 12.1993.
• Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів (24.07.1971), 31.05.1995.
• Конвенція про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їхніх фонограм (29.10.1971), 15.06.1999.
• Паризька конвенція про охорону промислової власності (20.03.1883), 25.12.1991.
• Договір про патентне право (1.06.2000), 22.11.2002.
• Договір про патентну кооперацію (19.06.1970), 25.12.1991.
• Будапештський договір про міжнародне визнання депонування мікроорганізмів з метою патентної процедури (28.04.1977), 01.11.1996.
• Міжнародна конвенція по охороні нових сортів рослин (02.12.1961), 02.06.1995.
• Мадридська Угода про міжнародну реєстрацію знаків(14.04.1891), 25.12.1991.
• Договір про закони щодо товарних знаків (27.10.1994), 13.10.1995.
• Ніццька угода про Міжнародну класифікацію товарів і послуг для реєстрації знаків (15.06.1957), 01.06.2000.
• Протокол до Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків (28.06.1989), 29.12.2000.
• Найробський договір про охорону Олімпійського символу (26.09.1981), 13.03.1998.

Стандарти у сфері інтелектуальної власності

Стандарти Всесвітньої організації інтелектуальної власності

Державні стандарти України (ДСТУ)

Дата добавления: 2014-01-07