Самосвідомість та форми її виявлення

Людина є особистістю, лише оскільки вона виділяє себе з природи, і ставлення її до природи і до інших людей дано їй як відношення, тобто оскільки у неї є свідомість. Процес становлення людської особистості включає в себе тому як невід'ємний компонент формування її свідомості та самосвідомості: це є процес розвитку свідомої особистості. Якщо будь-яке трактування свідомості поза особистостістю може бути тільки ідеалістичним, то всяке трактування особистості, що не включає її свідомості та самосвідомості, може бути тільки механістичним. Без свідомості і самосвідомості не існує особистості. Особистість як свідомий суб'єкт усвідомлює не тільки навколишній світ, але й себе саму в своїх відносинах з навколишнім.

Самостійність – генералізована властивість особистості, що проявляється в ініціативності, критичності, самооцінці та почутті власної відповідальності за свою діяльність та поведінку.

Самосвідомість – усвідомленість себе (свого тіла, організму, особистості «Хто Я?») у світі речей, природних явищ та людських взаємовідносин.

Відомо, що дитина далеко не відразу усвідомлює себе як «я»: протягом перших років вона сама часто-густо називає себе по імені, як називають її оточуючі; вона існує спочатку навіть для самої себе скоріше як об'єкт для інших людей, ніж як самостійна по відношенню до них суб'єкт. Усвідомлення себе як «я» є, таким чином, результатом розвитку. При цьому розвиток в особистості самосвідомості відбувається в самому процесі становлення та розвитку реальної самостійності індивіда як реального суб'єкта діяльності. Самосвідомість не надбудовується ззовні над особистістю, а включається до неї; самосвідомість не має тому самостійного шляху розвитку, окремого від розвитку особистості, в ій відбивається, а включається в цей процес розвитку особистості як реального суб'єкта як його момент, сторона, компонент.

Перший етап у реальному формуванні особистості як самостійного суб'єкта, що виділяється з навколишнього, пов'язаний з оволодінням власним тілом, з виникненням довільних рухів. Ці останні виробляються в процесі формування перших предметних дій. Подальшою сходинкою на цьому ж шляху є початок ходьби, самостійного пересування. І в цьому другому, як і в першому випадку, істотна не стільки сама по собі техніка цієї справи, скільки та зміна у взаєминах індивіда з оточуючими людьми, до якої приводить можливість самостійного пересування, так само як і самостійне оволодіння предметом допомогою хапальних рухів. Одне, як і інше, одне разом з іншим породжує деяку самостійність дитини по відношенню до інших людей. Дитина реально починає ставати відносно самостійним суб'єктом різних дій, реально виділяючись із оточуючого. З усвідомленням цього об'єктивного факту і пов'язано зародження самосвідомості особистості, перше подання її про своє «я». При цьому людина усвідомлює свою самостійність, своє виділення в якості самостійного суб'єкта з оточення лише через свої стосунки з оточуючими її людьми, і вона приходить до самосвідомості, до пізнання власного «я» через пізнання інших людей. Не існує «я» поза відносин до «ти», і не існує самосвідомості поза усвідомленням іншої людини як самостійного суб'єкта. Самосвідомість є відносно пізнім продуктом розвитку свідомості, що передбачає в якості своєї основи реальне становлення дитини практичним суб'єктом, свідомо виділяється з оточення.

Самостійність суб'єкта ніяк не вичерпується здатністю самостійно виконувати ті чи інші завдання. Вона включає ще більш істотну здатність самостійно, свідомо ставити перед собою ті чи інші завдання, цілі, визначати напрямки своєї діяльності. Це вимагає великої внутрішньої роботи, припускає здатність самостійно мислити і пов'язано з виробленням цілісного світогляду.

Ідеалом різнобічно розвиненої людини є гармонійна особистість – це л.дина, яка перебуває в єдності зі світом, людьми і сама з собою.

Контрольні запитання:

2. Що означають поняття «людина», «індивід», «особистість», «індивідуальність»?

3. Ким, як Ви думаєте є дитина дошкільного віку індивідом, особистістю чи індивідуальністю? Чому?

4. Як взаємопов’язані поняття «особистість» та «індивідуальність»?

5. Які основні характеристики особистості?

6. Які Ви знаєте підходи до структури особистості? Чи кожен вирізняється?

7. У чому полягає сутність спрямованості особистості?

8. У чому може виявлятися негативна і позитивна роль установок у житті людини? Чи можна її формувати цілеспрямовано? Як саме?

9. Яку роль відіграють інтереси в діяльності людини? Які види інтересів Вам відомі?

10. Як взаємопов’язані самооцінка особистості та рівень її домагань?

11. Що впливає на формування самооцінки особистості? Як Ви гадаєте, хто має вплив на самооцінку дитини дошкільного віку і що потрібно робити, щоб вона була адекватною?

12. Яку особистість можна назвати гармонійною?

Словничок

Індивід – одиничний представник людського роду.

Особистість —це індивід із соціально зумовленою системою вищих психічних якостей, що визначається залученістю людини до суспільних, культурних, історичних відносин.

Індивідуальність — це особистість у її своєрідності. Індивідуальність людини проявляється в рисах темпераменту, характеру, звичках, інтересах, особливостях сприймання, памяті, мислення, фантазії, здібностях тощо.

Цілісність – інтегрована єдність біологічного, соціального та духовного;

Незавершеність – параметр особистості, що притаманний їй однаково, що на початку життя, що в кінці;

Активність – обумовленість поведінки людини її власними усвідомленими цілями та мотивами.

Вираження – певне активне спрямування внутрішнього в бік зовнішнього (від ідей до продуктів діяльності), само перетворення внутрішнього у зовнішнє.

Відкритість – здатність особистості сприймати та пізнавати навколишній світ, людей і себе в ньому з довірою та інтересом.

Саморозвиток – свідомий, ціленаправлений процес удосконалення себе (своєї особистості).

Саморегуляція – здатність людини керувати обставинами власного життя і самою собою.

Потреба - це, таким чином, визначена людиною необхідність в чомусь, що лежить поза нею; в ній проявляється зв'язок людини з навколишнім світом і її залежність від нього.

Інтерес – активна пізнавальна спрямованість людини на певний предмет, явище або діяльність, пов’язана з позитивним емоційним ставленням до них.

Ідеал – взірець, до якого прагне людина в своїй діяльності та поведінці.

Мотив – конкретні прояви потреб, поштовх до дії.

Самостійність – генералізована властивість особистості, що проявляється в ініціативності, критичності, самооцінці та почутті власної відповідальності за свою діяльність та поведінку.

Самосвідомість – усвідомленість себе (свого тіла, організму, особистості «Хто Я?») у світі речей, природних явищ та людських взаємовідносин.

Психічні процеси – різні форми єдиного, цілісного відображення людиною довкілля і себе в ньому (пізнавальні, емоційні, вольові).

Психічні властивості – сталі душевні якості людини, що утворюються в процесі тривалої діяльності, виховання та самовиховання.

Психічні стани – психологічна категорія, до складу якої входять різні види інтегрованого відображення людиною як внутрішніх, так і зовнішніх впливів.

Дата добавления: 2014-01-07