Основні парадигми і напрями сучасної соціології

Парадигма – це система найбільш загальних, вихідних і важливих обґрунтувань достатньо признаної соціологічної теорії, що визначає її концептуально-методологічний підхід до постановки і вирішення соціальних завдань. (Іноді під парадигмами розуміють групи теорій чи мегатеорії)

Соціологічна школа –це більш чи менш велика та визначна група соціологів, що досліджує суспільство на основі вироблених нею дослідницьких традицій у відповідних інституціональних рамках.

Рис. 2.14.

Основні парадигми, напрями сучасної західної соціології

Рис. 2.15.

Структурні парадигми – розглядають організацію, функціонування й розвиток суспільства як єдиного цілого на макрорівні.

Інтерпретативні парадигми – акцентують увагу на дослідженні і тлумаченні людської поведінки на мікрорівні.
Емпірична соціологія – займається розв’язанням практичних завдань керування суспільними процесами, розробкою засобів соціального контролю та соціальної інженерії, тощо, на рівні конкретно-соціологічних досліджень.

Основні парадигми сучасної західної соціології
Структурні парадигми	Інтерпретативні
Функціоналізм (Т. Парсонс, Р. Мертон)	Теорія конфлікту (Р. Дарендорф, Л. Козер)	Символічний інтеракціонізм (Дж. Мід)	Феноменологічна соціологія (А. Шюц)
· Розгляд су-спільствва як систе-ми взаємопов'язаних структур, що склада-ють його й утворю-ють єдине ціле; всі елементи залежні один від одного в силу різних викону-ваних ними функцій. · Розуміння соці-альних інститутів як частин соціальної системи, які вплива-ють на функціону-вання всього суспільства. · Визнання індивіда як основного елемента суспільства. · Твердження, що суспільне життя залежить від солідарності. · Положення про те, що в основі соціального життя лежать норми і цінності. · Висновки, що соціальні системи є інтегрованими і тя-жіють до стабільності.	· Конфліктні процеси за певних умов сприяють збе-реженню, зміні й пристосуванню соці-альної системи до нових обставин, її життєздатності і стабільності. · Конфлікт із зовнішнім ворогом допомагає підтриму-вати згуртованість суспільства. · Конфлікт спри-яє соціальним змі-нам і виникненню нового. · Кожне суспіль-ство безперервно пе-ребуває у процесі постійних змін. · У кожному суспільстві є незгоди й конфлікти. · Кожний еле-мент у суспільстві сприяє його інтегра-ції та змінам. · Кожне суспіль-ство базується на на-сильстві одних його членів над іншими.	· Розуміння суспільства як символічної взаємодії людей та груп. · У процесі взаємодії люди конструюють об’єкти і змінюють зовнішнє середовище. · Взаємодія розглядається не як взаємодія усталених соціальних ролей, а як реально існуючих, сповнених внутрішніх суперечностей почуттів та емоцій, людей. · Свобода розуміється як можливість людини обирати ті соціальні ролі, які вона виконує.	· Соціальна реальність є існуючий до нас інтерсуб`єктивний світ. · Люди можуть прилучатись до цього світу лише шляхом накопичення власного досвіду взаємодії з оточуючими їх людьми. · Таке прилучення дозволяє ставити перед собою реальні цілі та досягати їх. · Соціальна дія – це продумана, осмислена і спланована поведінка людини у її духовній взаємодії з іншими людьми.

Рис. 2.16.

Основні положення соціології П. Сорокіна

• Створення всеосяжної макросоціальної соціологічної теорії з залучанням елементів мікросоціального аналізу за допомогою принципу інтегрального синтезу. • Розробка структури інтегративної соціології, яка включає соціальну аналітику, соціальну механіку, соціальну генетику. • Розв’язання проблем горизонтальної та вертикальної мобільності. • Вироблення й обґрунтування теорії соціальної дії. • Дослідження соціальної структури суспільства і вироблення поняття, "соціальна стратифікація" як постійної характеристики будь-якого організованого суспільства. • Створення моделі соціокультурної динаміки, центральною категорією якої виступає цінність.

Таб. 2.17.

Дата добавления: 2014-01-07