Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Тема 3. Передумови розвитку освітніх технологій




- Соціальні передумови створення освітніх технологій

- Науково-педагогічні передумови розвитку освітніх технологій

- Роль технічних засобів у розвитку педагогічних технологій

 

Література

1. Беспалько В.П. Слагаемые педагогической технологии. – М.: Педагогика, 1989.

2. Ильевич Г.П. Технологический подход к обучению: традиции и инновации. // Педагогический альманах. № 1/2001.

3. Нісімчук А.С., Падалка О.С., Шпак О.Т. Сучасні педагогічні технології: Навчальний посібник. – К.: Видавничий центр "Просвіта", 2000. – 368 с.

4. Падалка О.С., Нісімчук А.С. Дидактично-технологічна підготовка магістрів: прикладний аспект. – Луцьк: Видавництво "Волинська обласна друкарня", 2004.

5. Пєхота О.М. Освітні технології: Навчально-методичний посібник. К.: АСК, 2002.

6. Прокопенко І.Ф., Євдокимов В.І. Педагогічна технологія: Посібник. – Х.: Основа, 1995.

7. Селевко Г.К. Современные образовательные технологии. Учебное пособие. – М.: Народное образование, 1998.

 

 

Стрімкі темпи національного та світового інформаційного, наукового, технічного розвитку стають об'єктивними рушійними силами, що викликають зміни в системі освіти. Потреба держави у високоосвіченій молоді, місія якої полягає в забезпеченні наукового й соціально-економічного прогресу, створенні національної історичної перспективи, обумовлює необхідність відповідних змін в освітній галузі. До таких змін належать, зазвичай, нововведення, серед яких важливе місце належать освітнім технологіям.

На ІІ Всеукраїнському з'їзді працівників освіти в доповіді міністра освіти і науки України загальнонаціональним пріоритетом визначено галузь освіти, що найбільшою мірою визначає рівень розвитку людини. Першочерговими завданнями, що стоять перед національною системою освіти було визначено утвердження і в громадській думці, і в суспільній практиці справжньої пріоритетності освіти як необхідної умови національного розвитку й національної безпеки, а також модернізація освіти відповідно до викликів ХХІ століття та вимог української державності.

Підвищення якості освіти, усвідомлена необхідність переходу від авторитарної репродуктивної до нової інноваційної освіти, пріоритетами якої є гуманістична спрямованість та інформаційна насиченість сучасними науковими здобутками, є бажаним й необхідним оновленням національної системи освіти з огляду на зміни у світовому освітньому просторі й у політичній, економічній, технічній, правовій галузях України.

Завданням освітніх систем будь-якої країни світу була й залишається вимога сприяти реалізації основних завдань соціально-економічного та культурного розвитку суспільства. Невдоволення в багатьох країнах результатами системи шкільної освіти сьогодні призвело до необхідності її реформування. Важливим питанням у цьому контексті є практична розробка стратегічних напрямів розвитку загальної середньої освіти на перспективу.



Визначення перспектив і відповідних напрямів реорганізації системи освіти є актуальним питанням практично для всього світового суспільства. Головною є проблема конкретизації визначених пріоритетів освіти та її реформування. Логічно й раціонально в цій ситуації виходити з потреб й очікувань представників установ, які є "споживачами продуктів" відповідного ступеня освіти. Для випускників загальноосвітніх закладів у межах системи освіти такими установами є вищі навчальні заклади різних рівнів акредитації. За межами системи освіти існує ринок праці, де також існують певні вимоги до випускників закладів освіти. На запитання: "Чого ви очікуєте від школи?" – представники ринку праці та працівники галузі освіти дають відповідь, що характеризує бажаний образ сучасного випускника навчального закладу.

Провідними критеріями насамперед називають:

- уміння самостійно вчитись;

- упевненість у собі;

- ініціативність;

- здатність до творчого вирішень практичних завдань;

- висока комунікабельність;

- працьовитість тощо.

До цього слід додати низку якостей, що мають бути притаманні випускнику сучасної школи, щоб мати можливість віднайти своє місце в житті, а саме:

- гнучко адаптуватися до мінливих життєвих ситуацій;

- самостійно та критично мислити;

- уміти порушувати й формулювати проблему (в особистому й професійному плані), віднаходити способи раціонального її розв’язання;

- усвідомлювати де і в який спосіб здобуті знання можуть бути реалізовані в навколишньому світі;

- бути здатним генерувати нові ідеї, творчо мислити;

- грамотно працювати з інформацією (уміти збирати потрібні факти, аналізувати їх, висувати гіпотези, робити узагальнення, зіставлення з аналогічними або альтернативними варіантами вирішення різних завдань, визначати статистичні закономірності, доходити аргументованих висновків, посилатися на них для розв’язання нових проблем);

- бути контактним у різних соціальних групах, уміти працювати в колективі, у різних галузях, різних ситуаціях, легко запобігати будь-яким конфліктним ситуаціям і уміти налагоджувати контакт;

- уміти самостійно працювати над розвитком особистої моральності, інтелекту, культурного рівня.

Привертає увагу факт, що одне з провідних завдань будь-якої ланки освіти – формування глибоких і міцних знань – не віднайшло свого відображення на перших місцях наведеної низки вимог до сучасних випускників закладів освіти. Цілком зрозуміло, що науково-теоретична та практична підготовка залишається одним із пріоритетних завдань системи освіти. Воднораз до важливих напрямів роботи закладу освіти має належати і створення необхідних сприятливих умов для формування цілої низки особистісних якостей вихованців, завдяки яким у майбутньому, уникаючи стресів і надмірних зусиль, вони могли увійти суспільство й віднайти своє місце в житті.

Освітній процес у сучасній загальноосвітній школі має сприяти становленню особистості учня, який поступово й неухильно вчиться насамперед самостійно формулювати мету своєї діяльності й обирати ефективні способи її досягнення. Навчити цього значно складніше, ніж навчити писати, читати, лічити.

Дитина – складна біосоціальна система, а традиційна школа як структура, де вона навчається, іще має чимало помилок. Навчання здебільшого сконструйоване як система педагогічного насильства, а стиль міжособистісного спілкування з авторитарними ознаками автоматично викликає протидію. Програма особистісного розвитку, що закладена в дитину, постійно зазнає деформації.

Сьогодні дедалі частіше зустрічаються не зовсім утішні результати об'єктивного вивчення позитивних і негативних властивостей організації процесу навчання. Основними хибами дослідники називають те, що обсяг освіти перевищує всі допустимі норми сприйняття учня. Це унеможливлює повноцінне засвоєння обсягу інформації, що постійно збільшується. Як закономірний наслідок, в уяві залишаються окремі факти, закони, концепції, але цілісної картини світу за такого навчання не вибудовується. Зазвичай тривалість навчального дня у старших класах сягає 14-16 годин, тож 10 % учнів можна вважати відносно здоровими; провідним мотивом навчання в 70% є страх отримати погану оцінку (пізнавальний мотив і мотив самореалізації особистості в низці науково-педагогічних досліджень виявлено тільки в 4% школярів). Унаслідок чого, повноцінного сприйняття й засвоєння матеріалу не відбувається, а вимоги вчителів і батьків стають причиною внутрішніх протестів, конфліктів, неврозів.

Об’єктивний аналіз здобутих знань, вироблених умінь, навичок дає підстави свідчити про помилки в системі освіти. Так, позитивним серед результатів вітчизняних і закордонних досліджень є висновки про те, що сучасні школярі мають високий рівень знань у фактологічному матеріалі, уміють відтворювати знання й реалізовувати їх у знайомих ситуаціях. Цей факт є показником достатнього рівня інформаційного забезпечення освітнього процесу з позиції відповідності його сучасним здобуткам різних наукових галузей, тому інформаційну функцію освіти можна вважати реалізованою на задовільно.

Воднораз, нетрадиційна постановка теоретичних питань значно знижує результативність відповідей. Дослідженнями виявлені неприпустимо низькі результати школярів при виконанні як теоретичних, так і практичних завдань, що вимагають інтегрувати знання, застосовувати їх для здобуття нових знань і з'ясування явищ, що відбуваються в навколишньому світі, переносити знання в нові умови й на підставі аналізу наявних фактів генерувати окремі способи реалізацій знань.

Такі висновки представлені в багатьох дослідженнях, що стало підставою визначення науковцями головного напряму розвитку світової та вітчизняної системи освіти. Науковці називають ґрунтовну розробку проблем розвитку особистості учня та ефективної педагогічної підтримки означеного процесу. Очікування й побажання щодо провідних результатів освітнього процесу характеризують напрями реформування системи освіти, а саме: створення настанови на комплексну підготовку учня до життя, на відміну від існуючої функції освіти, що традиційно обмежується лише організацією оволодіння учнем знаннями, уміннями, навичками. Підставами для визначення завданням освіти саме підготовку особистості до життя є, із одного боку, об'єктивні суспільні вимоги до випускників, а з іншого – уже наявні й ефективно дієві приклади відповідної організації навчального процесу (Вальдорфські школи, «Йєна-план-школи» тощо). Зазначені школи доводять своїми результатами можливість здійснення всебічної підготовки учня до життя. Така підготовка здійснюється за кількома напрямами, до яких належать поряд із ґрунтовною освітою підготовка до активного життя в соціумі.

Ефективні технології, що сприяють усебічному розвитку особистості учня, дають підстави свідчити необхідність відповідної фахової підготовки педагогічних працівників. Сучасні вимоги до вчителя-професіонала змальовують його організатором усіх видів навчально-пізнавальної діяльності учня й воднораз компетентним консультантом й помічником, до якого школяр звертатиметься про допомогу чи за ґрунтовним поясненнями й порадами з питань, що можуть виходити далеко за межі шкільного курсу. До цього слід додати, що професійними характеристиками сучасного вчителя є гуманістична спрямованість, комплексна психолого-педагогічна підготовка, здатність здійснювати контроль і діагностику знань, умінь і перспектив розвитку навчально-пізнавальної діяльності учнів. Ці складові педагогічної майстерності, за умов їх сформованості на достатньому рівні, відкривають можливості диференціювати виховний вплив учителя, виходячи з реальних умов із урахуванням особистісних якостей учня і складових програми його розвитку за суспільними вимогами.

У цьому контексті останнім часом посилюються акценти на необхідності так званої технологізації цього процесу, а тому педагогічна технологія сьогодні у вітчизняній науці є надзвичайно популярним явищем. Річ у тім, що педагогіка - це прикладна дисципліна, а тому має бути технологічною. У чому ж суть технологічності? За яких умов освітній процес стає технологічним? Яка мета, зміст та умови впровадження різних технологій у практику роботи конкретної школи? Як учителеві обрати технологію, яка забезпечить максимальну реалізацію власного творчого потенціалу?

О.М. Пєхота визначає в сучасній педагогічній теорії та практиці дві полярні стратегії, у межах яких, із її погляду, існують системи освіти – це стратегія формування та стратегія розвитку.

Стратегією формування визначається наявна в системі освіти тенденція до педагогічного втручання ззовні у внутрішній світ школяра й нав'язування йому поглядів, що існують у суспільстві, системи цінностей, способів діяльності, критеріїв оцінювання результатів діяльності тощо. Стратегія формування має місце за умов здійснення вчителем функцій організатора й керівника процесу навчання. Суб'єкт-суб'єктна взаємодія набуває зовнішньо суб'єкт-об'єктного спілкування, за якого учневі відводиться роль виконавця, який діє за визначеною ззовні програмою власного розвитку. Хиби такої стратегії призвели необхідності перегляду позицій учителя й учня до виникнення й інтенсивного розвитку ідей особистісно орієнтованого навчання й виховання, що складають так звану стратегію розвитку.

Стратегією розвитку передбачається організація особливих міжособистісних стосунків у межах системи освіти, очікуваним результатом яких є всебічний розвиток особистісного потенціалу учня, його самоактуалізація. Стратегія розвитку - це теорія та практика особистістно орієнтованої освіти. У рамках цієї стратегії налагодження стосунків між учителем та учнем відбувається на основі взаємної поваги й шанобливого ставлення до особистості останнього. Стратегія розвитку має місце за умов, коли на основі даних діагностики особистих характеристик учня здійснюється подальше планування навчального процесу, тобто результати контрольної та діагностичної діяльності вчителя стають основою для створення особистої програми розвитку кожного окремого учня з урахуванням притаманних йому особливостей.

Логічним і необхідним продовженням цього процесу є залучення школяра до різних видів самостійної навчально-пізнавальної діяльності з метою забезпечення ефективного розвитку його здібностей, уподобань, формування комплексу знань, умінь, навичок на оптимальному рівні співвідношення складності й доступності.

Обидві стратегії мають місце в реальному процесі навчання. Можна стверджувати, що вони є результатом теоретичного узагальнення основних відомих підходів до здійснення вчителем професійних функцій. Розуміння педагогічної технології як певного науково обґрунтованого алгоритму дій, що забезпечує досягнення заздалегідь запланованого результату показує, що обидві розглянуті стратегії мають право на існування. Вибір освітньої стратегії – це вибір пріоритетів, стилю педагогічного спілкування, особливостей організації міжособистісного спілкування, глобальне визначення ролей і, як результат, функцій учасників процесу навчання.

Історія розвитку та формування в сучасному розумінні поняття «педагогічна технологія» у світовому освітньому просторі невід'ємно пов'язана з твердженням технологічного підходу в освіті. Розуміння необхідності технологізації процесу навчання виникло воднораз із усвідомленням того, що, із одного боку, кінцевого результату (знання, уміння, навички) можна досягти різними способами, а, із іншого – від вибору певної методики залежить швидкість і якість кінцевого результату. На цей факт науковці звертали увагу щоразу, коли виникала нова форма організації навчання чи новітня ефективна авторська методика. Умовно розвиток технологічного підходу поділяється на декілька етапів, кожен із яких характеризується певним нововведенням у системах освіти та у зв'язку із цим педагогічними поглядами, переконаннями, очікуваними тенденціями. Найбільш чітко ці періоди простежуються на прикладі етапів зацікавленості педагогічними технологіями в системі освіти США.

Для першого етапу утвердження технологічного підходу в освіті, що припадає на 20-60-ті роки ХХ століття, характерним є тенденція підвищувати рівень якості викладання. Саме йому надавали переважного значення серед можливих шляхів поліпшення ефективності навчання. Практичне здійснення такого підходу відбувалося піднесенням інформаційного рівня навчання за застосування засобів масової комунікації. Зрозуміло, що цьому етапу технологічного підходу власна тенденція інтеграції до процесу навчання технічних засобів, що логічно мала покращити результати процесу навчання.

Другий етап (60-70-ті роки ХХ століття)характеризується перенесенням акценту на процес навчання, що було пов'язано з розвитком концепції програмного навчання. У межах програмного навчання з'явилася чітко обґрунтована вимога суворого врахування вікових та індивідуальних особливостей учнів. Звернення уваги на такі відмінності привело до усвідомлення факту, що процес навчання визначає методику навчання та є критерієм успіху в цілому. Логічним результатом цієї тенденції стало поглиблення індивідуалізації та персоніфікації навчального процесу в системі освіти США, що також спостерігалось і в інших країнах. Як засіб індивідуалізації навчання навчальна програма була поділена на порції, до яких було розроблено інструкції, дібрано дидактичний матеріал, аудіовізуальні та інші засоби навчання. Ці порції дістали назви «модулів», «одиниць навчання», «навчальних пакетів».Другому етапу, властива ідея теоретичної розробки та практичної реалізації раціонально організованого особистісно орієнтованого процесу навчання. Педагогічним науковим знанням відведено провідну, визначальну роль, а технічному забезпеченню процесу навчання належить друге місце. За таких умов технологічний підхід отримав близьке до сучасного розуміння визначення. У його основі науковці вбачали необхідність побудування алгоритму послідовних дій, що забезпечували б очікуваний результат – посилення ефективності процесу навчання.

Третій етап, сучасний, характеризується розширенням сфери педагогічної технології. Від функції обслуговування процесу навчання педагогічні технології на сучасному етапі перейшли до інших важливих функцій, а саме: планування, організації процесу навчання, розробка методів і навчальних засобів, що дають можливість реалізувати генетично закладену програму розвитку особистості.

Тривалий час (на кожному з зазначених етапів) існувала потреба у визначенні ролі технічних засобів у навчанні, оскільки в межах педагогічної технології неодмінно застосовуються технічні засоби, чим і пояснюється посилена увага до них. Слід зазначити, що дослідження можливостей застосування технічних засобів навчання в історії технологічного підходу найбільш інтенсивно тривали в періоди впровадження в процес навчання певних технологічних нововведень. У цей час науковці мали схильність переоцінювати технічні засоби навчання, розглядаючи їх факторами, що утворюють систему і мають вирішальне значення для ефективного функціонування процесу навчання. В історії також є приклади, коли вирішальними під час створення педагогічної технології були певні авторські концепції, теоретичні ідеї, а технічні засоби розроблялись на наступних етапах як необхідне доповнення. Як результат, погляди щодо ролі технічних засобів в організації процесу навчання кардинально змінювались.

Провідною тенденцією розвитку педагогічних технологій на сучасному етапі є здійснення системного аналізу при практичних завдань забезпечення ефективного функціонування процесу навчання з урахуванням критерію оптимальності, тому педагогічною технологією на сучасному етапі називають нові наукові підходи до аналізу та організації навчального процесу («технологія навчання», або «технологія навчального процесу»).

Акцентування уваги на ролі й місці технічних засобів навчання в межах педагогічної технології є не випадковим. Історично склалося так, що терміном "педагогічна технологія" охоплюється дві групи питань, перша з яких пов'язана з застосуванням технічних засобів у процесі навчання, друга – із його організацією.

Перша галузь педагогічної технології – застосування в процесі навчання технічних засобів і програмного навчання– вивчає роль і значення ТЗН у процесі навчання. До технічних засобів належать прилади, за допомогою яких демонструється матеріал. Найчастіше поєднується подавання звукової та друкованої інформації воднораз із екранним зображенням. Носієм цієї методики може бути звукозапис: наприклад, запис лекції з паузами, під час яких демонструється ілюстративний матеріал, учні отримують і виконують завдання, звіряють його з відповіддю, що з'являється в кадрі на екрані або подається у звукозапису.

Не слід оминати увагою й програмне навчання, що останнім часом інтенсивно поєднується з навчальним телебаченням, коли виконуються комплексні можливості лінгафонних кабінетів, а головне – має великі перспективи користування з навчальною метою комп'ютерною технікою та впровадженням мультимедійних технологій.

Інша галузь «педагогічної технології» – «технологія навчального процесу»технологія педагогічних методів», «технологія навчання») – об'єднує широке коло проблем, пов'язаних із аналізом навчального матеріалу та організацією навчальної діяльності педагога й учня. Тобто, ідеться безпосередньо про технологію організації навчального процесу.

Однією з передумов розвитку цієї галузі став бурхливий розвиток технічної думки. Питанням про доцільність і правильність застосування нових технічних засобів навчання виявили відставання педагогічної думки. Звідси постало завдання узгодити педагогічні методи з технічними винаходами та пов'язаними з ними новими можливостями. Важливим рушієм розвитку цього напряму також стало програмне навчання, для якого характерними рисами є уточнення цілей навчання й послідовна процедура їх досягнення. Саме орієнтація всього навчального процесу на чітко визначені цілі навчання, що можна протиставити нечітким і різнобічним численним концепціям та положенням традиційної педагогіки, привернула увагу до програмного навчання педагогів у всьому світі. Програмним навчанням на практиці доведено можливість і доцільність створення алгоритму послідовних дій, виконання яких веде до наперед визначеного результату. Ця ідея гармонійно підтримує уявлення про цілісність педагогічного процесу й підтверджує необхідність при організації процесу навчання спиратися на принцип системності.

Здійснення системного аналізу має забезпечувати на сучасному етапі розвитку педагогічної технології узгодження вищезазначених двох галузей, а тому педагогічна технологія поступово виокремлюється в самостійну спеціальну галузь педагогічної науки, що досліджує цілісний навчальний процес, розглядаючи його як систему. Отже, "педагогічна технологія" об'єднує й нові концепції процесу навчання, і здійснення системного підходу до організації навчання. Сюди належить також вивчення психологічних теорій навчання, проблеми загальної теорії систем та їх упровадження в педагогіці.

І.Ф. Прокопенко та В.І. Євдокимов для переконливості розкривають суть технологічного підходу схемами:

               
 
Загальні цілі та зміст навчання
 
Навчальні цілі
 
Навчання
 
Оцінювання
 


 

Рис. 1. Конструкція педагогічної технології (І.Ф. Прокопенко, В.І. Євдокимов).

 

Наведена схема дає уявлення про характерні особливості технологічного підходу в освіті. Провідними з них можна вважати такі:

1. Орієнтація педагогічної технології на чітко визначені цілі навчання.

2. Корекція навчального процесу, оперативний зворотній зв'язок.

Схематично зазначені особливості І.М. Дичківська розкриває так, як показано на рис. 2.

 

 

 

Виправлення / корекція

 


Рис. 2. Конструкція педагогічної технології (І.М. Дичківська).

 

Наведені схеми дають лише загальне уявлення про суть технологічного підходу. Вони не розкривають усіх процесів, що відбуваються на шляху від початкового визначення мети до кінцевого результату, який би максимально відповідав поставленим цілям. Із цією метою необхідно звернутись до більш докладних моделей технологічного підходу.

Орієнтація педагогічної технології на чітко й ґрунтовно визначені цілі навчання ґрунтується на глибокому аналізі змісту навчання. Це – загальний принцип технологічного підходу. Саме ним вимагається сконцентрувати увагу на конкретних навчальних цілях у межах загальних цілей навчання, визначити відповідні найдоцільними форми, способи, методи, засоби їх реалізації.

Інша важлива особливість технологічного підходу – організація оперативного зворотного зв'язку, що забезпечує постійний контроль та корекцію дій учасників процесу навчання з метою підтримки заданої ефективності означеного процесу.

Із зазначених особливостей технологічного підходу, як висновок, випливає ще одна, а саме: необхідність організації на кожному етапі навчального процесу оцінювання рівня сформованості знань, умінь, навичок учня, їх діагностики й співставленні з наперед заданими й уточненими цілями, тобто створений алгоритм організації процесу навчання має постійно вдосконалюватись на основі даних регулярного моніторингу та діагностики рівня обраних показників.

Технологічний підхід має своєю метою побудувати процес навчання, виходячи з загальних настанов (суспільне замовлення, освітні орієнтири, цілі та зміст навчання) і воднораз гарантуючи досягнення провідних цілей навчання – формування знань, умінь, навичок, що відображено у відповідних дослідженнях.

Наприклад, основними елементами технологічного підходу М.В. Кларін уважає такі:

- постановка цілей та їх максимальне уточнення, формулювання цілей навчання з орієнтацією на досягнення конкретних результатів;

- підготовка навчального матеріалу та організація навчання у відповідності до поставлених цілей;

- оцінювання отриманих (не остаточних) результатів, коригування процесу навчання з метою досягнення визначених цілей;

- підсумкове оцінювання отриманих результатів.

Провідним елементом у розумінні технологічної побудови навчального процесу є послідовна орієнтація на чітко визначені цілі. Для цього необхідно конкретизувати загальні освітні цілі й поставити на цій основі низку послідовних цілей, яких досягають під час проведення окремого уроку, вивчення певної теми, розділу. Ця вимога є результатом критики нечіткості у визначенні й постановці традиційних цілей навчального процесу прибічниками технологічного підходу. Школа, зокрема, кожний учитель отримують соціальне замовлення узагальнено. Завдання системи освіти трансформуються в завдання окремих закладів освіти, а відтак - у завданні навчальних предметів. Якщо врахувати певну гнучкість навчальних планів і свободу вчителів у визначенні окремих конкретних навчальних цілей, стає очевидною можливість існування низької відповідності означених цілей на початку описаного ланцюга й на останній його ланці.

Для конкретизації цілей і завдань навчання умов здійснення технологічного підходу необхідно враховувати такі моменти:

- чітке визначення якісних ознак педагогічного впливу та створюваних освітніх умов;

- планування комплексу внутрішніх, процесуальних параметрів-здібностей учнів, які слід розвивати в процесі навчання;

- характеристика обґрунтованих і реально досяжних результатів освітнього процесу.

Завдяки здійсненню технологічного підходу відкриваються можливості ефективної організації процесу навчання на основі врахування індивідуальних характеристик учнів, особливостей навчальних дисциплін та окремих тем, конкретизації загальних цілей навчання в окремих темах курсу, дисципліни, уроку. Чітка взаємовідповідність елементів системи, що створюється на основі технологічного підходу, забезпечує узгоджену їх взаємодію й обумовлює досягнення очікуваного позитивного результату.

Завдання для самоконтролю

1. Охарактеризуйте образ узагальненого випускника сучасної школи з позиції підготовленості його до життя в суспільстві.

2. Посилаючись на власний досвід, назвіть типові помилки й позитивні моменти в організації процесу навчання в закладах освіти.

3. Розкрийте суть і визначте мету організації суб'єкт-суб'єктної взаємодії учасників навчального спілкування.

4. Дайте визначення поняття «діалог у навчальному процесі», ураховуючи об’єктивні критерії й показники.

5. Оцінки вплив технічних засобів навчання на розвиток педагогічних ідей організації процесу навчання.

6. Назвіть основні характерні особливості технологічного підходу в освіті.

7. Доведіть, що технологічний підхід забезпечує гарантоване досягнення поставлених цілей процесу навчання.





Дата добавления: 2014-01-07; Просмотров: 353; Нарушение авторских прав?;


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



ПОИСК ПО САЙТУ:


Читайте также:

  1. IV. Умови та передумови загальноєвропейської економічної інтеграції
  2. V етап розвитку міграції робочої сили розпочався з 1980 років і триває понині. Збільшення масштабів еміграції з країн з перехідною економікою характерно для такого етапу.
  3. Агроекологічні проблеми розвитку і шляхи їх розв'язання
  4. АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ ОСНОВИ РОЗВИТКУ МИТНОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ
  5. Актуальні завдання розвитку транспортних систем
  6. Б. Стадія розвитку
  7. Б.4. Особливості функціональних можливостей використання новітніх інформаційних технологій у процесі державного управління
  8. Банківська система як основа розвитку ринку фінансових послуг в Україні
  9. Будова і закономірності розвитку крайових прогинів
  10. Видавнича програма у кризових умовах розвитку видавничої справи
  11. Визначення тенденції розвитку.
  12. Використання новітніх технологій для пошуку роботи.




studopedia.su - Студопедия (2013 - 2017) год. Не является автором материалов, а предоставляет студентам возможность бесплатного обучения и использования! Последнее добавление ‚аш ip: 54.161.96.152
Генерация страницы за: 0.095 сек.