Лекція 7. Формування національних ринків. Розвиток зовнішньої торгівлі

1. Грошово-кредитна та фінансова сфера.

Торгівля, як відомо, без грошей нормально розвиватися не може. У Західній Європі в середні віки в грошовому обігу була велика кількість найрізноманітніших монет. З золотих найпоширенішими були північноіталійські дукати, їх почали випускати в 1284 р. венеціанці. Маса монети становила 3,5 г золота. Згодом подібні грошові одиниці карбували монархи інших західноєвропейських країн. Проте найпоширенішими були різні срібні гроші – від маленької роздрібної монети до солідного таляра масою 30 г. Діловим людям було незручно і небезпечно перевозити велику кількість золотих, срібних чи мідних грошей. Важко було розібратися у їх повноцінності чи неповноцінності. На допомогу їм прийшли так звані міняйли. Агенти міняйлів знаходилися там, де пролягали торгові шляхи. Поступово міняйли пертворились на банкірів. Вперше вони з’явилися в північноіталійських містах, у провінції Ломбардії. Банкіри об’єднувалися в асоціації, компанії, товариства. Разом з появою банківської системи виник кредит. Оскільки банкіри були монополістами, вони встановили надмірні проценти на позиковий капітал. У середні віки він ніколи не був менший як 15-25%. Часто банківські асоціації розорялися, через те що їхніми кредиторами були королі, царі чи імператори. Вони могли дозволити собі не тільки не сплачувати борги, але й фізично розправлялися з позикодавцями. Найуспішніше розвинулася кредитно-лихварська система у Франції. У Німеччині при кредитно-лихварських операціях широко застосовувалися безготівкові рахунки. Небувалого розвитку набула банківська справа і в Нідерландах. Незабаром представники цієї країни стали називати світовими банкірами. Виникали спеціальні райони виробництва тих чи інших товарів, численні ярмарки, товарно-грошові відносини.

Генеза індустріальної цивілізації пов’язана з розвитком мануфактурного виробництва. Оскільки від ролі мануфактури в економічній структурі країн залежав розвиток їх у цілому, господарство XVI – XVIII ст. можна охарактеризувати як мануфактурне. В цей період відбулися значні зрушення в сфері обігу і розподілу. Просте товарне виробництво переростало в ринкове, розвивався міжнародний поділ праці, формувалися національні, європейські та світові ринки товарів і грошей. Панівну роль відігравали Голландія і Англія. Європейські феодальні країни були вилучені із світового ринку і перетворилися на країни-продавці продукції своїх аграризованих економік. Відбулися радикальні зміни в організації світової торгівлі. З’явилися монополістичні торгові компанії, вдосконалилися товарні біржі. Зароджувалася страхова справа. Доходи розподілялися через зарплату (найману працю), прибуток (капітал), ренту (земельну власність).

На початку XVI ст. в Антверпені склався грошовий ринок, де у міжнародних розрахунках використовувалися векселі (письмові боргові зобов’язання) на пред’явника. Борги та кредити поступали на ринок. Векселі були в обігу замість готівки, переходили з рук в руки, поки не анулювалися, коли боржник, який підписав зобов’язання, не отримував його як кредитор. Загальною стала практика платіжних розпоряджень (асигнацій). У 1598 р. було засновано Страхову палату. У другій половині XVI – 20-30-х рр. XVII ст. розпорядниками європейських платежів і розрахунків були генуезькі купці – банкіри. Почавши з фінансування іспанської корони з 10% річних, вони контролювали торгівлю золотом і сріблом в Європі. Після іспанського банкрутсва 1627 р. генуезьці вклали капітал у позики Австрії, Баварії, Швеції. Протягом XVII ст. міжнародним фінансовим центром став Амстердам.

В 1611 р. була створена біржа, яка стала грошовим центром, звідки голландські капітали у вигляді позик і кредитів направлялися в усі країни світу.

У XVIII ст. у діловому світі почав панувати англійський фінансовий капітал. В 1694 р. був утворений Англійський банк, білети якого до 1797 р. обмінювались на золото. Формувалися приватні лондонські банки. В 1807 р. їх було 73. В провінціях з’явилися сільські банки або банки графств: в 1750 р. – 13, в 1784 р. – 120, в 1800 р. – 370. Вони були депозитними банками, мали право надавати кредит, враховувати векселі та позики. У 1773 р. була створена Розрахункова палата для компенсації розрахунків між банками. Отже, банки, на відміну від великих ярмарків, що збиралися кілька разів на рік, регулярно проводили клірингові розрахунки (залік взаємних вимог та зобов’язань). Сконцентровані у банках гроші перерозподілялися і використовувалися у промисловості і торгівлі.

2. Умови виникнення меркантилізму, принципи теорії та практики. Етапи розвитку.

Великі географічні відкриття і пов’язаний з ними розвиток міжнародної торгівлі привели до витіснення натуральної форми господарства товарною. Гроші стають тією економічною силою, яка протистоїть силі феодального маєтку. Зростання продуктивних сил, поглиблення суспільного поділу праці, розвиток міст як центрів ремісництва і торгівлі підготували передумови розкладання феодалізму і народження капіталізму. Це стало головною умовою генезису меркантилізму.

Меркантилізм виник на базі узагальнення досвіду первісного нагромадження капіталу і вирішував практичні питання прискорення цього процесу. Виражав інтереси торговельної буржуазії.

Меркантилізм, по-перше, розглядає гроші як абсолютну форму багатства, по-друге, за об'єкт дослідження бере виключно сферу обігу, а по-третє, джерелом багатства (звичайно в грошовій формі) вважає зовнішню торгівлю та видобування благородних металів.

Ідеал меркантилізму – Голландія, яка в ХVІІ ст. досягла розквіту за рахунок розвитку зовнішньої торгівлі, колоніальної експансії, судноплавства. Меркантилізм вирішував активні проблеми свого часу, але в теоретичному відношенні був слабим, тому що не аналізував економічні закони і категорії.

Розрізняють два етапи в розвитку меркантилізму: ранній або монетаризм (ХІV – ХVст.), і пізній або зрілий (ХVІ – ХVІІ ст.).

Представники раннього меркантилізму (Іспанія) обґрунтовували політику, спрямовану на збільшення грошового багатства в країні. Ранньому меркантилізму відповідає так звана теорія грошового балансу направлена на затримку грошей у межах держави.

1. Встановлювались максимальні ціни на товари, що експортуються.

2. Обмежувався імпорт шляхом встановлення високих митних зборів.

3. Зборонялося вивозити золото і срібло за кордон.

4. Торгівля валютою була проголошена монополією держави.

5. Створювалися „складські місця” для торгівлі іноземними товарами. Гроші, одержані від продажу, іноземні купці повинні були потратити на купівлю місцевих виробів.

6. Закликали до збільшення видобутку золота і срібла.

7. Нееквівалентна міжнародна торгівля.

Ранній меркантилізм існував у Європі до великих географічних відкриттів, заборона вільного вивозу золота і срібла за продані товари гальмували подальший розвиток міжнародної торгівлі. Стало зрозумілим, що нерухомий капітал не зростає.

Тому ранній меркантилізм поступається місцем пізньому, якому відповідає теорія торгового балансу, згідно з якою держава стає тим багатішою, чим більшою є різниця між вартістю вивезених і ввезених товарів. Ця різниця, на їх думку, забезпечується за рахунок вивозу готових виробів своєї країни (держава має стимулювати виробництво товарів на експорт) і посередницькою діяльністю (держава повинна сприяти купцям своєї країни скуповувати дешеві товари в одних країнах і продавати їх дорожче в інших країнах).

Перешкод для експорту й імпорту золота і срібла не повинно бути. Активний торговий баланс веде до активного платіжного балансу, отже, до приливу золота і срібла із-за кордону.

Якщо в ранній період утвердження свого економічного панування буржуазія бачила джерело росту багатства в колоніальних пограбуваннях, в розвитку нееквівалентної міжнародної торгівлі, то згодом центр ваги економічних інтересів переміщається у сферу виробництва. Цьому сприяє насамперед розвиток мануфактур. Державне регулювання економічного життя стає меншим.

Теорія торгового балансу давала більш зріле й ефективне рішення економічних проблем. Він прогресивніший за монетарний меркантилізм, тому що сприяє розвитку торгівлі, експортної промисловості, міжнародному поділу праці, розвитку продуктивних сил.

Концепція меркантилізму базується на політиці протекціонізму – участі держави в управлінні економікою, забезпеченні оптимального використання ресурсів для перевищення експорту над імпортом, збільшення багатства країни, де гроші – найважливіший засіб розвитку вітчизняної промисловості і торгівлі.

Висновок: меркантилізм як течія економічної думки ще не є економічною наукою. Всі трактати меркантилістів мають в цілому описовий характер і не містять теоретичного аналізу. Доктрина меркантилізму зводиться до практичних рекомендацій щодо нагромадження приватного і національного багатства. Одним з самих слабких місць є методологія, тому що в силу історичних умов меркантилісти не змогли вийти за межі сфери обігу, не мали дедуктивних побудов і узагальнень. Заслуга у тому, що вони поставили ряд питань перед наукою (джерело багатства), нагромадили багатий фактичний матеріал щодо виникнення капіталістичного способу господарювання.

Дата добавления: 2014-01-07