Економічна безпека держави: історичні аспекти та організаційно-правові основи становлення і розвитку в Україні

Основні поняття і терміни

Категоріальний апарат економічної безпеки та її базові елементи: економічні інтереси, загрози економічній безпеці, критерії та індикатори економічної безпеки.

Економічна безпека як багаторівнева система: суть та складові.

Економічна безпека держави: історичні аспекти та організаційно-правові основи становлення і розвитку в Україні.

ТЕМА 1. ОСНОВИ КОНЦЕПЦІЇ І СТРАТЕГІЇ ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ

ОПОРНИЙ КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

Національна безпека, економічна безпека, забезпечення економічної безпеки, екосестейт, критерії стану економічної безпеки, загроза безпеці, індикатор безпеки, порогове значення індикатора безпеки, моніторинг соціально-економічних процесів, міжнародна економічна безпека.

До недавнього часу такі поняття як „економічна безпека” та „фінансова безпека” практично не використовувалися в економічній науці, а тим паче не привертали уваги вітчизняних науковців і практиків. Дослідження, що проводилися, характеризувалися безсистемністю, вибірковим і незваже­ним підходом до розкриття окремих аспектів даної проблематики.

Історично і логічно проблема економічної безпеки пов’язана із станов­лен­ням і розвитком державності, усвідомленням нацією своїх економічних інтересів. Проблема ця у різних країнах і в різні періоди поставала більш або менш актуально. Однак вона ніколи не зникала з поля зору громадськості та лідерів держав. У дослідженні проблеми економічної безпеки певний інтерес представляє досвід США. Як відомо, становлення і розвиток північноамери­ка­н­ської держави відбувалися у виняткових історичних умовах, сприятливих для досягнення найкращих результатів і в економіці, і в інших сферах. Однак уже на ранніх етапах свого існування федеральна влада США заявила про відстоювання національних інтересів і активний захист американських виробників. Так, перший міністр фінансів США О.Гамільтон у своїй доповіді конгресу „Про заохочення мануфактур” в 1791 році прямо закликав провести широкомасштабні заходи щодо державної підтримки молодої американської промисловості в її боротьбі за зовнішні ринки.

Згодом, проблема економічної безпеки знайшла своє практичне втілен­ня у політиці президента США Ф.Рузвельта в період після економічної кризи 1929-1933 років. 29 червня 1934 року рішенням президента Ф.Рузвельта був створений федеральний Комітет з економічної безпеки, який очолив міністр праці Френсіс Перкінс. У склад Комітету входили міністри юстиції, фінансів, торгівлі і голова федеральної служби з надзвичайної допомоги. Було розроблено „новий курс”, який продемонстрував відхід від класичної теорії і практики невтручання держави в економічне життя. Нова економічна політика фактично ознаменувала переломний рубіж і перехід від принципу „чим менше держави, тим краще” до принципу „безпека суспільства – турбота держави”.

Майже до середини ХХ століття проблема економічної безпеки як явища в науковій теорії не піднімалася. Не зустрічалося і самого поняття „економічна безпека”, хоча проблеми безпеки, що розглядалися переважно у зв’язку із зовнішньою загрозою, особливо військовою, існували завжди. Пік інтересу до проблеми наукового осмислення економічної безпеки на Заході припадає на кінець 80-х – початок 90-х років минулого століття. Це поясню­ється валютною і структурною кризою 70-х років; борговою кризою 80-х років, і на кінець, розпадом РЕВ і СРСР на початку 90-х років ХХ століття, що призвели до більшої відкритості національних економік, економічної інтеграції, що супровод­жу­єть­ся зростанням не просто залежності, а взаємоза­­лежності між державами, посилення глобалізації світової економіки. В таких умовах одним із ключових завдань багатьох країн світу стало забезпечення національної економічної безпеки.

На сучасному етапі, що характеризується вченими як епоха глобалізації, питання економічної безпеки не втратило своєї гостроти, а навпаки, ще більше актуалізується. Це обумовлено діалектичною суперечніс­тю, яка проявляється, з одного боку, у стрімкому розвитку процесів лібералі­за­ції та інтеграції, що призводять до відкритості та взаємозалежності національних економік, розвитку глобального ринку, в умовах якого політична замкнутість та економічний ізоляціонізм окремих держав не мають змісту; а з іншого – постає проблема самозбереження та розвитку окремих суверенних держав, їх політичне та економічне самоутвер­джен­ня на міжнародній арені. На початку ХХІ століття глобалізація фінан­со­вої сфери, що проявляється у розвитку ринку євровалют, системи транс­на­ціо­наль­них банків, формуванні розгалуженої мережі офшорів і глобальних ком­п’ю­тер­них мереж, які забезпечують миттєві переміщення капіталів, створює можливість руйнування навіть стійких економічних сис­тем, зумовлюючи адекватні політичні зміни. Передчуття негативних наслід­ків глобалізації призвело до розробки у багатьох країнах світу концепцій на­ціо­нальної без­пе­ки, базовими елементами якої стала економічна та фінансова безпека.

На пострадянському просторі і в Україні, зокрема, 90-і роки ХХ століття були ознаменовані вибухом інтересу з боку науковців, політичних та суспільних діячів до проблеми економічної безпеки. В практичному плані було досягнуто певних успіхів: поняття економічної безпеки ввійшло до нормативної лексики законодавчих документів (див. табл. 1.1.1) і зайняло чітку позицію в політичних дискусіях з економічних питань. Зокрема, в Конституції України, прийнятій на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року, чітко зазначено, що поряд із захистом суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу (ст.17).

Таблиця 1.1.1

Дата добавления: 2014-01-07