Формування рейтингу в системі BERI

Фактори та індекси	Питома вага, %
Політична стабільність: можливість передбачених урядових переворотів та їх вплив на ділову активність
Відношення до зарубіжних інвестицій та прибутку: розміри витрат на соціальні потреби, що мають робити приватні підприємства
Націоналізація: від можливості безвідплатної експропріації до надання переваг місцевим підприємствам
Девальвація: вплив девальвації, а також дія методів, що пом’якшують її вплив на діяльність підприємства
Платіжний баланс: баланс рахунків та загальний баланс, а також чинники, що впливають на доходи зарубіжних інвесторів
Бюрократичні питання: рівень державного регулювання, здійснення митних формальностей, валютних переказів та інших подібних операцій
Темпи економічного росту: річні фактичні темпи росту ВВП в межах 3,3 – 6 і більше 10 відсотків
Валюта, що підлягає конвертації: можливість для підприємств обмінювати національну валюту на зарубіжну, а також місце національної валюти на ринку валют
Можливість реалізації угоди: можливість дотримання всіх пунктів угоди, а також виникнення труднощів, що спричинюються відмінностями в мові та звичаях
Витрати на заробітну плату та продуктивність праці: рівень заробітної плати, продуктивність праці, порядок оформлення на роботу
Можливість використання експертів та послуг: допомога, яку підприємство може чекати в сфері юридичних консультацій, бухгалтерії, консультацій по маркетингу, в сфері технології виконання будівельних робіт
Організація зв’язку та транспорт: організація і можливість використання транспортних шляхів та системи зв’язку між функціонуючими підприємствами та філіями, в тому числі в середині країни, а також оцінка транспортної інфраструктури
Місцеве управління і партнери: можливості та кількість місцевих партнерів, які можуть надати власний капітал і діяти спільно при вирішенні різних питань з управління
Короткостроковий кредит: надання короткострокових кредитів зарубіжним представникам та можливість їх використання
Довгостроковий кредит чи власний капітал: умови внесення партнерами своєї частки в статутний капітал та умови надання довгострокового кредиту в національній валюті

7.5. Ринковий та державний механізм у системі забезпечення інвестиційної безпеки держави

Розгляд процесів інвестиційного забезпечення як сукупності взаємопов’язаних рівнів і підсистем, здатних функціонувати в руслі єдиного вектора реалізації економічних інтересів на стику сфер інвестування та державного регулювання рівня фінансової безпеки, дає можливість охарактеризувати його як цілісний механізм.

Механізм інвестиційного забезпечення фінансової безпеки – це спосіб організації управління рухом інвестиційних ресурсів для забезпечення реалізації національних фінансових інтересів, запобігання загрозам фінансовій безпеці, ліквідації їх наслідків і досягнення на цій основі такого рівня фінансової безпеки, який би сприяв ефективному досягненню загальноекономічних і соціальних цілей.

Механізм реалізації інвестиційної безпеки як система має такі підсистеми реалізації інвестиційної складової фінансової безпеки в рамках єдиного механізму:

- ринковий механізм реалізації як підсистема ринкового саморегулювання і коригування інвестиційної безпеки в фінансовій сфері;

- державний механізм регулювання інвестиційних про­цесів й управління інвестиційною діяльністю як підсистема державного регулювання інвестиційної складової фінансової безпеки;

- механізм інвестиційного партнерства як підсистема співробітництва держави, підприємців і населення за провід­ної ролі держави у процесі реалізації інвестиційної складової фінансової безпеки суб'єктів господарювання.

Всі перераховані механізми є цілісною системою, в якій за­лежно від особливостей перебігу процесів економічного роз­витку можуть переважати ті або інші компоненти. Особливо виразно це спостерігається в ході аналізу фінансової безпеки транзитивних економік, у яких спостерігається динамічна змі­на ролі механізмів забезпечення фінансової безпеки.

Ринок як специфічна форма економічних взаємовідносин пов'язує різних суб'єктів господарювання і містить суттєві можливості задоволення потреби в безпеці економічного функ­ціонування та розвитку.

Ринкові способи залучення інвестицій припускають і наяв­ність спеціально підготовлених професійних посередників, здатних ефективно переміщати інвестовані ресурси від інве­сторів до емітентів і здійснювати за дорученням емітентів по­шук цих ресурсів на вільному ринку. Фінансово сильні, неза­лежні й компетентні фондові посередники своєю діяльністю забезпечують функціонування інвестиційних потоків у регіо­ні, а також можуть бути самостійними інвесторами.

Інвестори, у тому числі іноземні, як правило, звертаються до відомих посередників, що мають високий рейтинг показни­ків діяльності, і спеціалізуються насамперед на регіональних цінних паперах. За такого підходу регіон є інвестиційно більш привабливим, якщо в ньому працює велика кількість про­фесійних посередників і менеджерів.

Наявність, а також чітке і злагоджене функціонування всіх структурних елементів, що входять до складу інфраструктури ринку цінних паперів, становить основну умову здійснення угод, зменшення ризиків, що сприяє залученню інвесторів. Важливою є здатність інфраструктури обслуговувати як внутрішньорегіональні, так і міжрегіональні потоки, а також зв'яз­ки із загальноукраїнським ринком.

Великі інвестори хотіли б працювати на ринках із прийня­тими і всім заздалегідь відомими правилами. Ці правила забез­печують як органи державного регулювання, так і органи регу­лювання, створені самими учасниками ринку. Система інди­каторів інвестиційного ринку та показників, що їх характери­зують, формується на основі цілей і завдань підвищення інве­стиційної привабливості регіону, галузі, економіки.

Ринковий механізм інвестиційної безпеки є способом взає­модії покупців і постачальників інвестицій з метою підвищен­ня рівня економічної безпеки і забезпечення прийнятних умов для інвестування та інвестиційної діяльності.

Ринковий механізм інвестиційної безпеки залежить від стану фінансової безпеки держави і зазнає безпосереднього впливу насамперед з боку стану діяльності банківської систе­ми та фінансової системи держави. Звичайно не можна ігнору­вати впливу таких ринкових механізмів як система грошового обігу та інфляційні процеси, валютний ринок, фондовий та страховий ринки, що є складовими фінансової безпеки держа­ви.

Функціонування держави, особливо в часи реструктуриза­ції фінансових відносин, потребує величезних обсягів фінансо­вих ресурсів. Окрім того, кредитний і фондовий ринки не за­безпечують ефективного переведення фінансових ресурсів з галузей з їх надлишком (переважно експорто-орієнтованих си­ровинних і таких, що випускають напівфабрикати) до галузей з високим ступенем оброблення, високотехнологічних вироб­ництв.

Банківська система України у контексті інвестиційної без­пеки має певні вади, серед яких: недостатній рівень капіталізації; неефективні механізми банків та інструменти управлін­ня ризиками, планування та стратегії розвитку; необґрунтовано високий рівень банківських витрат; недосконала структура ресурсної бази з переважанням дорогих залучених коштів; низька рентабельність активів; низький рівень банківського менеджменту та корпора-тивного управління; недостатні ефективність банківського нагляду й про­зорість діяльності банківських установ.

Разом з тим спектр та обсяги кредитних послуг залишають­ся досить обмеженими, а потреби економіки в кредитній під­тримці — незадоволеними.

Під час оцінювання відповідності банківської системи кри­теріям і стратегії інвестиційної безпеки, на думку фахівців, слід звертати увагу на такі три взаємопов'язані аспекти:

- загальна оцінка життєздатності системи;

- оцінка ролі центрального банку в банківській системі, його законодавчих функцій і надійності практичного механіз­му їх реалізації;

- оцінка здатності банківської системи до взаємодії як між її окремими суб'єктами, так і з державними і громадськими центрами з приводу вироблення довгострокових стратегічних і короткострокових цілей розвитку економіки.

У зв'язку з тим, що норма прибутку банківського капіталу значно менша, ніж в інших галузях економіки, наприклад, у торгівлі, металургії, переробній промисловості, будівництві тощо, банківський бізнес є непривабливим для інвестицій. Від­штовхує інвесторів прозорість банківського капіталу і бан­ківської діяльності та поширена практика капіталізації диві­дендів. Низька рентабельність та нормативно-правові обме­ження гальмують спрямування на капіталізацію і внутрішніх банківських ресурсів.

Стратегія подальшого реформування банківської системи щодо підвищення рівня інвестиційної безпеки має пересліду­вати такі цілі:

1) поліпшення акумулювання грошових коштів юридич­них і фізичних осіб та їх трансформації в кредити й інвести­ції;

2) підвищення рівня капіталізації комерційних банків (шляхом залучення ними додаткового акціонерного капіталу, капіталізації їх прибутку та реорганізації банків завдяки злит­тю чи приєднанню, утворенню банківських холдингів, консор­ціумів, об'єднання банківських капіталів для здійснення спільних проектів, спрощення порядку збільшення їх статут­ного капіталу, у тому числі за рахунок конвертації боргів у ка­пітал) і якості капіталу;

3) зміцнення довіри вкладників, інвесторів та інших кре­диторів банків, підвищення фінансової стійкості комерційних банків, що виключатиме можливість виникнення банківських криз;

4) вдосконалення системи обов'язкових нормативів завдя­ки її орієнтації на більш точне врахування реальних ризиків банківської діяльності;

5) посилення взаємодії комерційних банків з реальним сек­тором економіки;

6) розвиток конкурентних засад функціонування комер­ційних банків;

7) запобігання використанню банківських установ у недоб­росовісній комерційній практиці та "відмиванні" "брудних" грошей.

Ринковий механізм інвестиційної безпеки безпосередньо пов'язаний з безпекою фондового ринку. Зростання уваги до вивчення сучасного стану та проблем формування вітчизняно­го фондового ринку зумовлене тим, що саме він за певних умов є дієвим засобом перерозподілу інвестиційних потоків, залу­чення в національну економіку додаткових внутрішніх фінан­сових ресурсів, іноземних інвестицій, а також інтеграції Ук­раїни у світогосподарський комплекс.

Фондовий ринок як реальний інструмент забезпечення ін­вестиційних потреб здатний реалізуватися за однієї умови: всі угоди і процеси, що реалізуються на ньому, мають бути безпеч­ними.

Значущість підтримання безпеки фондового ринку полягає також у тому, що будь-які масштабні спекулятивні дії окремих учасників ринку, непродумані рішення регулюючих держав­них органів, несприятливі зміни складу й інфраструктури рин­ку можуть призвести до значного збільшення вартості запози­чень кредитних ресурсів для держави, а отже завдати збитків бюджету і національним інтересам. Саме тому потрібно приді­ляти особливу увагу всім дестабілізуючим факторам, що впли­вають на регіональні й національний ринки цінних паперів, незалежно від їх джерел.

Безпека фондового ринку залежить від рівня його капіталі­зації, що безпосередньо відображається на рівні інвестиційної безпеки. Капіталізація компанії розраховується множенням загальної кількості акцій конкретного емітента на ціну, розра­ховану як середня ціна кращих котирувань акції на купівлю і продаж. Чим вища капіталізація, тим вища заставна ціна ком­панії, тим більше дешевих кредитів вона зможе залучити для розвитку свого бізнесу, тим вища буде фінансова віддача від здійснення емісій власних цінних паперів. Натомість низька капіталізація не лише знижує конкурентоспроможність окремих українських компаній, а й негативно впливає на конку­рентні позиції країни в цілому, знижує надходження інвести­цій у виробничу сферу і гальмує розвиток фінансової сфери.

Якщо визначити "капіталізацію України" як сукупну рин­кову вартість українських підприємств, картина вималюється неприваблива. Тим більше, що часто капіталізацією вітчизня­них банківської системи і небанківських фінансових установ називається зовсім не їх ринкова ціна, а нагромаджений наяв­ний сукупний капітал. Терміни "капіталізація банківської системи", "капіталізація страхового ринку" слід сприймати певною мірою зі значним наближенням з огляду на класичне визначення сутності капіталізації. Хоча слід зазначити, що окремі автори капіталізацією вважають сукупність запозиче­них коштів і власного капіталу, що забезпечує активи ком­панії.

Нинішню ситуацію в Україні зумовлюють такі чинники: недосконалість чинної нормативно-правової бази; недосконалість інститутів власності й регулювання; суперечливість податкової політики; хронічне невиконання протягом останніх років планів приватизації; незначна кількість підприємств — емітентів акцій; неготовність вітчизняного ринку залучати інвестиції
шляхом публічного розміщення акцій; брак масового перерозподілу активів у вітчизняній про­мисловості; несприятливий підприємницький та інвестиційний клі­мат; низький рівень стратегічного планування; брак історії успішної систематичної діяльності компаній з виплатою дивідендів, успішного перепродажу компаній; здійснення переважної більшості угод з акціями у сфері
злиття й поглинання з концентрацією основного інтересу нав­коло контрольних і блокуючих пакетів акцій; брак на фондовому ринку електронної торгівлі; майже повна відсутність капіталізації землі й нерухо­мості; недостатня захищеність прав інвесторів (покупців ак­цій) та ін.

Розвиток ринку цінних паперів в Україні оцінюється вкрай неоднозначно. З цього приводу є офіційні та неофіційні думки, оптимістичні і песимістичні, обґрунтовані та необґрунтовані оцінки. Сьогодні, на жаль, доводиться констатувати, що фон­дового ринку в загальновизнаному в світі значенні в Україні поки що немає. Це зумовлено численними як об'єктивними, так і суб'єктивними причинами.

Сучасний етап розвитку вітчизняного фондового ринку ха­рактеризується переважно первинним нагромадженням та концентрацією капіталу; вторинні, спекулятивні операції для нього не характерні, тому що власники великих пакетів ще не готові до таких дій, оскільки спекулятивні операції ще не ста­ли прибутковими.

Перелік основних заходів щодо поліпшення діяльності українського фондового ринку містить безліч інструментів, шляхів, методів, що мають сприяти поліпшенню інвестиційної безпеки країни, а саме: збільшення обсягів інвестицій з допо­могою інструментів фондового ринку, підвищення капіталіза­ції фондового ринку, збільшення частки організованого ринку цінних паперів, зростання інтегрованості вітчизняного ринку цінних паперів у міжнародні фінансові ринки.

Стратегічним завданням є формування цивілізованого ін­вестиційного ринку. Інвестиційний ринок має складатися з трьох рівних за значущістю секторів: сектор інве­стиційних ресурсів, сектор зобов'язань і часток, сектор гаран­тій.

Кожний із цих секторів має визначати реальні ціни на об'єкти, що обертаються на ринку. У зв'язку з наявністю в ін­весторів вільних ресурсів виникає їхня пропозиція в секторі інвестиційних ресурсів. Підприємства пропонують в обмін на інвестиційні ресурси свої частки і зобов'язання. Це породжує утворення сектору часток і зобов'язань, при цьому, як прави­ло, виникають різні види ризиків, тому для їхньої мінімізації виникає сектор гарантій.

Окрім ринкового, має місце і державний механізм забезпечення інвестиційної безпеки країни.

Розрізняють такі види активного втручання держави в ін­вестиційний процес:

Ø створення сприятливих умов для діяльності приватних підприємців, насамперед формування сприятливого інвести­ційного середовища, а також проведення вигідної для інве­сторів податкової та амортизаційної політики, захист внутріш­нього і зовнішнього інвестора, пільгове оподаткування підприємств, що діють у пріоритетних галузях економіки;

Ø пряма участь держави в ефективних і значущих для країни проектах, розроблення "бюджету розвитку" як частини бюджету країни, забезпечення "локомотивного" характеру державних інвестицій;

Ø участь держави у створенні інфраструктури об'єктів як основи ефективного приватного підприємництва.

У рамках здійснення державою функцій інвестиційного за­безпечення економічної безпеки потрібно виокремити два ме­тоди впливу: інвестиційне управління та інвестиційне регулю­вання. Встановлення пріоритетності того чи іншого методу ле­жить в основі визначення головних напрямів підвищення сти­мулюючої ролі держави в інвестиційній сфері, в економічному і соціальному розвитку суспільства загалом.

У сферу безпосереднього державного управління входять державні інвестиції — діяльність щодо формування й вико­ристання тільки тієї частини інвестиційних ресурсів, які мо­білізуються державою в державному і місцевих бюджетах, спе­ціальних позабюджетних фондах і фондах державних підпри­ємств.

Інвестиційне регулювання у свою чергу пов'язане з форму­ванням макроекономічних, законодавчих, інституціональних умов активізації інвестиційних процесів, спрямування їх на реалізацію не лише приватних, а й загальнонаціональних інте­ресів. У ході такої діяльності держава активно впливає на рин­ковий інвестиційний сектор економіки за допомогою бюджет­ної та податкової політики, системи державної підтримки, тоб­то здійснює вплив за допомогою всього комплексу заходів еко­номічного регулювання згідно з найважливішими цільовими установками суспільного розвитку.

Теоретично правомірно виділити два крайні підходи у дер­жавному регулюванні. За першого підходу держава бере на себе максимальну частину функцій інвестора (концентрація капіталу, забезпечення проектно-кошторисною документа­цією та матеріально-технічними ресурсами тощо). За другого — діям інвестора надається якомога більше свободи. У цьому випадку держава впливає на інвестиційний процес лише через макроекономічні регулятори: податкову, амортизаційну та кредитну політику, систему санкцій та субсидій.

Інвестиційне забезпечення соціально-економічних проце­сів зумовлює організовану державою діяльність щодо вико­ристання всіх аспектів інвестиційної діяльності та відносин з метою коригування параметрів відтворення і показників еко­номічної безпеки. Таке коригування породжене природною еволюцією суспільства та становить невід'ємну умову нормаль­ного функціонування економіки і соціальної сфери.

Державне регулювання інвестиційної складової економіч­ної безпеки розуміється як спосіб організації форм і способів, що забезпечують поєднання державних і приватних інтересів, формування в економіці раціональних пропорцій між спожи­ванням, нагромадженням та інвестуванням, сполучення про­гнозування, стратегічного індикативного планування та інших заходів державного впливу на інвестиційний ринок. Державне регулювання інвестиційної сфери економіки має забезпечува­ти упорядкованість і узгодженість дуже складних складових інвестиційного процесу, сприяти досягненню оптимізації в розвитку окремих галузей народного господарства і діяльності суб'єктів економічних відносин. Розв'язання цих завдань може ґрунтуватися на індикативному регулюванні інвестицій­ної діяльності.

Суть принципів індикативного регулювання полягає в гар­монізації інтересів держави й частки капіталу шляхом вироб­лення принципів та погоджених орієнтирів і завдань розвитку, а також механізмів їхнього досягнення.

В Україні склалися такі реальні передумови для здійснен­ня принципів індикативного регулювання інвестицій. По-пер­ше, великі акціонерні товариства, приватні фірми та інші структури формують національний корпоративний капітал. Ці корпорації визначають кістяк економіки, тому тісне спів­робітництво держави з ними сьогодні неминуче і доцільне, бо завдяки лідируючим позиціям найбільші групи підприємств найповніше виражають інтереси суб'єктів економіки та абсор­бують переважаючу частину капіталу.

По-друге, великий капітал сьогодні зацікавлений в актив­ному співробітництві з державою. Вітчизняному капіталу по­трібне пряме сприяння держави для просування своєї продук­ції на світові ринки збуту й успішної конкуренції на них, залу­чення іноземних інвестицій, створення сприятливих умов для реалізації масштабних проектів реконструкції промисловості. Отже, стійкий розвиток економіки, формування довгостроко­вої стратегії інвестиційної діяльності неможливі без зменшен­ня невизначеності майбутнього, зниження ризиків, розвитку загальної економічної кон'юнктури, тобто без активного дер­жавного впливу на економіку.

По-третє, залучення і використання тимчасово вільних коштів населення залишається одним із потенційних джерел інвестування.

У ситуації, яка склалася в національній економіці Украї­ни, нереально розраховувати на посилення прямої участі дер­жави в інвестиційній діяльності. Інвестиції з боку центральної і регіональної влади дуже обмежені внаслідок недостатньої на­повненості бюджету і сьогодні можуть практично здійснювати­ся тільки у формі інвестиційних податкових кредитів, кредит­них гарантій або інвестицій у формі участі власності в капі­талі.

Державний механізм забезпечення інвестиційної безпеки здатний ефективно функціонувати лише за виконання таких вимог:

- комплексність, тобто необхідність обліку всіх напрямів і форм вияву механізму інвестиційної безпеки;

- системність, тобто врахування як внутрішніх взаємо­ зв'язків і взаємозалежності, так і зовнішніх чинників, що, з одного боку, накладають певні обмеження на функціонування механізму інвестиційної безпеки, а з іншого — відкривають додаткові можливості для його більш ефективної побудови;

- варіантність (альтернативність), тобто виявлення й обґрунтування декількох варіантів вирішення суперечностей, розрахунку траєкторій соціально-економічного розвитку в рамках функціонування єдиного механізму забезпечення ін­вестиційної складової економічної безпеки. Похідною є вимога адаптивності державного механізму забезпечення інвестицій­ної безпеки, його здатність адекватно змінюватися залежно від особливостей розвитку економічної системи, її окремих компо­нентів;

- безумовний пріоритет вирішення завдань і здійснення заходів, спрямованих на збереження здоров'я і життя людини, підтримку нормальних умов її існування;

- прийнятний ризик, тобто реалізація доступних заходів, спрямованих на захист людини у ринковому середовищі й не­допущення подолання граничних ситуацій;

- сумірність технічної і соціальної складових механізму інвестиційної безпеки й безумовний пріоритет останньої.

Структурними компонентами державного механізму забезпечен­ня інвестиційної безпеки є:

1) моніторинг як інформаційно-аналітична система спосте­режень за динамікою показників економічної і фінансової безпеки країни;

2) діяльність держави щодо запобігання загрозам інвести­ційній безпеці і відшкодування зазнаних збитків, пов'язаних з перевищенням граничних значень за тими або іншими показ­никами безпеки;

3) діяльність держави щодо виявлення і попередження внутрішніх і зовнішніх загроз інвестиційній безпеці еконо­міки.

Отже, роль держави у побудові механізму забезпечення ін­вестиційної безпеки багато в чому зводить­ся до визначення цілей економічного розвитку, що схвалюють­ся суспільством, і реалізації механізму узгодження економіч­них інтересів у інвестиційній сфері на основі обґрунтованого використання елементів їх координації і субординації.

Дата добавления: 2014-01-07