Законодавчо-правові основи управління безпекою життєдіяльності

План

Організація та управління безпекою життєдіяльності

1 Законодавчо-правові основи управління безпекою життєдіяльності

2 Правові основи безпеки життєдіяльності.

3 Управління та нагляд за безпекою життєдіяльності.

У забезпеченні БЖД важливе значення має загальнодержавна програма підвищення культури безпеки, що включає, по-перше, комплекс заходів, спрямованих на попередження, своєчасне виявлення та локалізацію небезпечних ситуацій у побутовій і виробничій сферах; загальне підвищення рівня інформативності та обізнаності громадян з питань забезпечення безпеки; достаннє фінансування; розробку відповідних законів та нормативно-правових актів з питань забезпечення БЖД. По-друге, – управління БЖД.

Будь яка велика система, пов’язана з діяльністю людей, буде ефективно функціонувати тільки у випадку, коли відбувається надійне управління нею.

Управляти БЖД означає свідомо, на підставі даних контролю та оцінювання БЖД, прогнозувати можливі небезпеки, попереджувати їх, а у випадку проявлення – негайно реагувати на них.

Згідно з Конституцією України забезпечення життєдіяльності, захист населення від небезпек є обов’язком держави, виконання яких покладається на виконавчі органи державної влади, органи місцевого самоврядування, адміністрації підприємств, організацій та установ.

До основних сфер безпеки життєдіяльності, які регулюються на державному рівні, належать цивільний захист населення і територій, цивільна оборона, охорона здоров’я, санітарно-епідеміологічний стан, стан навколишнього середовища та охорона праці.

Провідним органом в системі управління безпекою життєдіяльності в Україні є Кабінет Міністрів України. У 1993 р. при ньому було створено Національну раду з питань безпечної життєдіяльності населення. Відповідні ради функціонують також при місцевих органах виконавчої влади на громадських засадах.

Управління БЖД будується на законодавчо-правовій основі і має декілька рівнів з чітким розмежуванням функцій між учасниками кожного рівня. На кожному рівні функціонує підсистема, яка вирішує завдання з управління БЖД на підвідомчій території та на розміщених у її межах об’єктах.

Процес управління БЖД включає такі етапи:

1. Контроль стану БЖД на території чи об’єкті (особливо на потенційно небезпечних об’єктах).

2. Своєчасне інформування органів управління та населення про небезпеку.

3. Аналіз інформації та прийняття управлінських рішень щодо дій у конкретній ситуації.

4. Реалізація прийнятих рішень.

5. Контроль ефективності вжитих заходів.

6. Розробка відповідних законів та нормативно-правових актів з питань забезпечення БЖД.

Реалізацію функцій управління БЖД покладено на «Єдину державну систему цивільного захисту» (ЄДСЦЗ), що об’єднує всі органи виконавчої влади.

На практиці управління безпекою життєдіяльності означає визначення і проведення системи заходів, спрямованих на зниження ймовірності проявлення небезпек у будь-якій ситуацій, підвищення ступеня захищеності людей від наслідків небезпечних подій, мінімізацію негативної дії факторів небезпек.

Запобіжні заходи забезпечення БЖД передбачають паспортизацію потенційно небезпечних об’єктів, декларацію безпеки, своєчасне реагування на будь-які нещасні випадки та ін., що здійснюються відповідно до законів та нормативно-правових актів з питань забезпечення БЖД. Так, у наказі Міністерства з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи (МНС) України «Про затвердження Положення про паспортиризацію потенційно небезпечних об’єктів» (№ 338 від 18.12.2000) визначено загальні засади паспортизації та створення загальнодержавного реєстру потенційно небезпечних об’єктів. При цьому обов’язково враховують:

– вид (природу) небезпеки (радіаційна, хімічна, біологічна, бактеріологічна, вибухопожежна тощо);

– інтенсивність джерел небезпеки та час іх негативного впливу (постійне випромінювання, залпові викиди, систематичне накопичення небезпечного ефекту на поверхні ґрунту тощо);

– характер та ступінь негативного впливу на реципієнтів (об’єкти, що зазнають безпосередньо негативного впливу небезпеки – населення, об’єкти інфраструктури промисловості, транспорту, житлово-комунального господарства, водойми тощо);

– сферу забруднення (атмосфера, гідросфера, літосфера);

– технічний стан будов, споруд, технологічного обладнання та інженерних комунікацій, ступінь їх зношеності;

– загальний стан техніки безпеки.

Паспортизацію потенційно небезпечних об’єктів проводять один раз на п’ять років.

Паспорт безпеки складається з таких розділів:

1. Опис об’єкта і технологічних процесів, які проводяться на ньому.

2. Опис можливих надзвичайних ситуацій техногенного та природного походження.

3. Загальна інформація про потенційно небезпечні речовини, що використовуються у виробництві.

4. Опис заходів безпеки у процесі виробництва.

Додатково додають такі документи:

1. План удосконалення цивільного захисту об’єкта.

2. План захисту персоналу об’єкта і населення, яке проживає поблизу об’єкта, як розділ плану цивільного захисту об’єкта.

3. План ліквідації аварій на об’єкті (ситуаційний план).

4. Наказ або інструкцію по об’єкту про безпеку щодо виробництва, використання чи зберігання радіоактивних, НХР та вибухопожоженебезпечних речовин.

5. Наказ або інструкцію по об’єкту про протипожежний режим.

6. Схему сигналізації та установки, які призначені для локалізації НС з інструкціями щодо керування.

7. Інструкцію про дії чергового диспетчера у разі виникнення НС.

8. Наказ або інструкцію про оповіщення органів влади, аварійних служб, персоналу підприємств та населення про НС.

9. Журнал обліку потенційно небезпечних речовин та промислових відходів.

10. План підготовки та приведення у готовність об’єктових спеціалізованих формувань.

11. План усунення порушень і недоліків, виявлених під час попередніх перевірок.

Загальну форму паспорта потенційно небезпечного об’єкта наведено у дод. 6.

За аналогічним зразком складають паспорт безпеки речовин та матеріалів, якщо до їх складу входять або можуть входити потенційно небезпечні складові.

У законі України «Про об’єкти підвищеної небезпеки» (№ 2245-ІІІ від 18.01.2001) в статті 10 визначено поняття «декларація безпеки» – це документ, який визначає комплекс заходів, що вживаються об’єктом господарської діяльності з метою запобігання аваріям, а також забезпечення готовності до локалізації, ліквідації аварій та їх наслідків. Порядок розроблення декларації безпеки, її зміст, методику визначення ризиків та їх прийнятні рівні встановлено Постановою Кабінету Міністрів України № 956 від 11 липня 2002 р.

Декларація безпеки має включати:

– результати всебічного дослідження ступеня небезпеки та оцінки рівня ризику;

– оцінку готовності до експлуатації об’єкта підвищеної небезпеки відповідно до вимог безпеки промислових товарів;

– перелік прийнятих щодо зниження рівня ризику рішень і здійснених щодо запобігання аваріям заходів;

– відомості про заходи щодо локалізації можливих наслідків аварій.

За видами аварій, що можуть статися виходячи із властивостей небезпечних речовин, та впливом уражальних факторів цих аварій категорії небезпечних речовин поділено на три групи:

Група 1 (вибух) – горючі (займисті) гази, горючі рідини, перегріті під тиском, ініціювальні (первинні), бризантні (вторинні) та піротехнічні вибухові речовини, речовини-окислювачі, речовини, які вступають у бурхливу реакцію з водою з виділенням горючих та/або вибухонебезпечних чи токсичних газів.

Група 2 (пожежа) – горючі (займисті) гази, горючі рідини, перегріті під тиском, речовини-окисники, а також речовини, які вступають у бурхливу реакцію з водою з виділенням горючих або вибухонебезпечних чи токсичних газів.

Група 3 (шкідливі для людей і довкілля) – високотоксичні речовини, токсичні речовини, речовини, які становлять небезпеку для довкілля (високотоксичні для водних організмів) або можуть протягом тривалого часу негативно впливати на водне середовище, а також речовини, які вступають у бурхливу реакцію з водою з виділенням горючих або вибухонебезпечних чи токсичних газів.

Декларацію безпеки подають у відповідний територіальний орган Держнаглядохоронпраці, Державну інспекцію цивільного захисту

та техногенної безпеки, Держекоінспекції, Державну санітарно-епідеміологічну службу, Держпожбезпеки, Держархбудінспекції, а також у відповідну місцеву держадміністрацію. Декларацію переглядають один раз у п’ять років. Оригінал декларації зберігають протягом 25 років.

У ній повинно бути висвітлено такі питання:

– загальні відомості про об’єкт (об’єкти) підвищеної небезпеки;

– заходи щодо забезпечення безпеки об’єкта (об’єктів) підвищеної небезпеки та локалізації і ліквідації наслідків аварій;

– результати аналізу ступеня небезпеки та оцінки рівня ризику;

– дані про розробника декларації безпеки;

– висновок про загальну оцінку ступеня небезпеки – рівня ризику виникнення аварій на об’єкті (об’єктах) підвищеної небезпеки.

Дата добавления: 2014-01-07