Міжнародний досвід застосування соціальних стандартів і український феномен

ІНДЕКС людського розвитку

Важливою умовою входження України до світо­вого ринку і європейського торговельного простору є відповідність вітчизняних соціаль­них стандартів міжнародним. Велику роль у вирішен­ні цієї проблеми відіграють такі міжнародні організа­ції, як МОП, ООН, Світовий банк. Вони відпрацьову­ють норми й рекомендації, що застосовуються з ура­хуванням національних особливостей кожної кон­кретної країни.

При розробці соціальних стандартів потрібно вра­ховувати два аспекти: а) стандартизацію соціальних прав; б) розробку соціальних стандартів рівня життя. Головна мета розробки соціальних стандартів — за­безпечити в країні стабільність і мінімізацію соціаль­ного ризику, що в цілому дасть змогу знизити соці­альну напругу.

Перша група соціальних стандартів була розроб­лена у 1961 р. і отримала назву Європейської соці­альної хартії, повністю присвяченої формуванню й захисту соціальних прав. У 1996 р. Рада Європи під­готувала нову редакцію Європейської соціальної хар­тії, яку схвалила Рада міністрів 3 квітня 1996 p., а з З травня того самого року вона була відкрита для під­пису європейськими країнами. Нині 15 європейських країн цей документ ратифікували. Стандартизація соціальних прав передбачає: право на працю, про­фесійну підготовку, справедливі умови праці, свобо­ду професійних об'єднань, укладення колективного договору, право працівників на інформацію, участь в управлінні підприємством; права дітей та підлітків, працюючих жінок, матері та сім'ї, інвалідів і осіб похи­лого віку, а також права на захист працівників-мігрантів та їхніх сімей, право на безоплатну медичну допомогу і соціальне забезпечення. Значна частина стандартизації соціальних прав відображена у чинних законах України.

Друга група соціальних стандартів пов'язана із стандартизацією рівня життя в країні. Насамперед ці стандарти повинні характеризувати мінімальні соці­альні норми, що гарантують гідний рівень життя. До соціальних стандартів рівня життя відносять:

1) тривалість життя — від 25 (мінімум) до 85 (максимум) років. В Україні очікувана тривалість жит­тя при народженні у 1989-1990 роках становить усього 70,7 років, у тому числі чоловіків — 65,9 та жі­нок — 75,0 років; при народженні у 2003-2004 роках — відповідно 68,2, 62,6 та 74,1 року;

2) грамотність населення — 100 %; в Україні — майже 100 % грамотного населення;

3) середню тривалість навчання — 15 років; в Ук­раїні вона становить 12 років;

4) реальний ВВП на душу населення (у купівельній спроможності до долара) — від 200 дол. (мінімум) до 40 тис. дол. (максимум); в Україні у 2005 р. він стано­вив 1497,3 долара;

5) сумарний коефіцієнт народжуваності (середня кількість дітей, народжених жінкою у фертильному ві­ці від 20 до 45 років) — 2,14-2,15; в Україні у 2004 р. він становив 1,2;

6) коефіцієнт старіння населення (частка населен­ня, старшого за 65 років у загальній чисельності на­селення) — 7 %; в Україні на 1 січня 2005 р. він стано­вив 15,5%;

7) співвідношення 10 % найбагатших до 10 % найбідніших осіб — 10:1; в Україні Держкомстатом відстежується співвідношення грошових витрат 20 % найбільш та 20 % найменш забезпеченого населення (квінтильний коефіцієнт фондів), яке у 2004 р. стано­вило 5,3 раза;

8) частку населення, яке проживає за межею бід­ності, — 10 %; в Україні частка населення із середньодушовими грошовими витратами на місяць, ниж­чими за рівень забезпечення прожиткового мінімуму для призначення державної соціальної допомоги ма­лозабезпеченим сім'ям у 2004 p., становила 7,8 %;

9) співвідношення мінімальної та середньої заро­бітної плати — 1:3; в Україні таке співвідношення у 2005 р. становило 1:2,69;

10) мінімальний рівень погодинної заробітної пла­ти—З дол.; у першому кварталі 2006 р. в Україні він становив 0,49 дол.;

11) рівень безробіття (з урахуванням приховано­го) — 8-10 %; в Україні у 2005 р. він був на рівні 7,2 %;

12) кількість правопорушень на 100 тис. населен­ня — до 5 тис. випадків; в Україні таких правопору­шень у 2004 р. зареєстровано 1112;

13) рівень депуляції (кількість народжених до кіль­кості померлих) — 50:50; в Україні у 2004 р. на тисячу душ наявного населення кількість народжених стано­вила 9 осіб, а кількість померлих — 16 осіб, або 36:64;

14) кількість психічних патологій на 100 тис. душ населення — до 284 осіб; в Україні у 2004 р. кількість хворих на розлад психіки та поведінки на 100 тис. душ населення становила 244 особи.

Перші чотири стандарти використовуються у сві­товій практиці співробітниками ООН для розрахунків індексу людського розвитку країни. Цей показник у цілому інтегрує три складові: рівень життя, освіту і довголіття. Тому сам по собі він може вважатися со­ціальним стандартом. Інші, від п'ятого до десятого, застосовуються для аналізу й прогнозування со­ціально-політичної ситуації у країні. Широкий спектр соціальних стандартів рівня життя, їх багатогранність зумовлюють створення універсальної системи со­ціальної експертизи в суспільстві. Потрібен постій­ний моніторинг не тільки соціальних стандартів, а й соціальних процесів. Конче необхідна суспільна екс­пертиза соціальних стандартів, їх переосмислення з точки зору безпеки для суспільства. Передусім, слід визначити такий комплекс мінімальних соціальних стандартів рівня життя, які держава має гарантувати і водночас дотримуватися їх.

На жаль, в Україні з 1991 по 1999 р. було запу­щено довгостроковий механізм падіння життє­вого рівня населення. Причому більш інтенсивно падав рівень життя найменш забезпечених. Мав міс­це не лише тривалий спад виробництва, а й глибина розшарування в суспільстві. Якщо порівнювати окре­мі країни, то співвідношення доходів багатих і найбідніших верств населення у Китаї становить 7:1, у краї­нах ЄС—5-7:1, в Японії —4,3:1, а в Україні —30:1.

Європейська орієнтація України потребує приско­реного розвитку економіки та значного підвищення рівня життя населення. Лише за таких умов можна очі­кувати досягнення необхідних соціальних стандартів. Йдеться про такі відносні показники, як питома вага оплати праці у ВВП на рівні 55-65 %, співвідношення мінімальної заробітної плати до середньої заробітної плати не нижче 55 %, а також зростання мінімальної заробітної плати проти прожиткового мінімуму на пра­цездатну особу більш як утричі, середньої заробітної плати — відповідно у п'ять-шість разів, середньої пен­сії до прожиткового мінімуму на особу, яка втратила працездатність, — приблизно в чотири рази.

Як відомо, від рівня розвитку продуктивних сил — факторів, які забезпечують потреби людей, створю­ють матеріальні й духовні блага і визначають зрос­тання продуктивності суспільної праці, — залежать виробництво товарів та послуг, їхня якість, оплата праці.

Нині у деяких країнах ЄС та США розвиток продук­тивних сил досяг такого рівня, що продуктивність праці, наприклад у США, вища за продуктивність праці в Україні майже у десять разів, у Великій Брита­нії — майже у шість, в Німеччині — понад шість, у Франції — майже у вісім разів. Щодо співвідношення оплати праці у розвинених країнах з ринковою еконо­мікою і України в доларовому еквіваленті, то в США оплата праці є вищою за оплату праці в Україні майже в дванадцять разів, у Франції — майже в дев'ять, у Великій Британії та Німеччині — майже у вісім разів.

Окремо слід сказати про державну політику від­носно встановлення рівня розмірів мінімальної заро­бітної плати (МЗП). У 2005 р. він становив відносно середньої заробітної плати (СЗП) приблизно 37,2 %, а наприкінці року — 41,2 %.

За даними міжнародної комісії, створеної у 1988 р. за ініціативою Ради Європи, справедливо вважається, що МЗП досягає 68 % від національної СЗП. За рекомендацією МОП, МЗП від СЗП має бути не нижчою 40-60 %.

У Польщі, наприклад, зараз МЗП у 3,5 раза вища, ніж в Україні. Це в абсолютному вимірі, а у відносно­му до СЗП вона перебуває на рівні 55 %.

Що стосується середньої пенсії, то в Польщі вона у 2,7 раза вища, ніж в Україні, а співвідношення се­редньої пенсії до середньої заробітної плати як в Польщі, так і в Україні перебуває майже на одному рівні. Там — 43 %, а у нас — 45,1 %.

Тепер хотілося б звернути увагу на таке. Дохід на душу населення (у доларах) у 2003 р. у Німеччині та Франції був в 11 разів більшим, ніж в Україні у 2005 p., у Великій Британії — відповідно у 12 разів, а у США — приблизно у 15 разів.

Заробітна плата відносно ВВП у 1994 р. в Німеччи­ні становила 54,6 %, у Франції — 51,7, у Великій Бри­танії — 54,6, у США — 60,5, а в Україні у 2005 р. — усього 35,4 %. При цьому чиста заробітна плата, яка видається працівникам на руки, — відповідно 29,8 %, 27,1,40,3, 44,6 та 19,3%.

Наведені дані свідчать про відчутне відставання України в оплаті праці від розвинених країн світу, а отже, і від розмірів державних соціальних стандартів та гарантій.

Такий негативний стан значною мірою спричини­ли дії уряду, який у 1992-1993 роках, коли інфляція в Україні перевищила сто разів, відпустив ціни, а заро­бітну плату навпаки — жорстко регулював. От і має­мо: ціни вище світових, а заробітну плату — нижче ні­куди.

Хочу нагадати, що в Польщі у 1989 р. інфляція зросла всього на 25 %, але там, на відміну від Украї­ни, відпустили не лише ціни, а й заробітну плату, які буквально за півроку зрівноважились, і ситуація в економіці та соціальній сфері стабілізувалась. Еконо­міка та реальна заробітна плата з того часу почали зростати.

На жаль, в Україні такого реформатора, як Бальцерович у Польщі, у кризовий період не знайшлося.

Далі. У минулому році Уряд Ю.Тимошенко поста­вив завдання підвищити заробітну плату в бюджетній сфері на 57 %. Фактично вона зросла в усіх галузях економіки на 36,7 %. Нинішнього року Уряд Ю.Єханурова обіцяє підвищити заробітну плату в бюджетній сфері на 20 %. Постає питання, чому тільки у бюджет­ній сфері, а не у всіх галузях економічної діяльності. Чому для цього не використовується переговорний процес між урядом, профспілками і роботодавцями при укладенні Генеральної угоди? Якби соціальні партнери своєчасно дійшли згоди, то вже у поточно­му році Пенсійний фонд не дотувався б з Державного бюджету у розмірі близько 11,0 млрд гривень. Таке порозуміння сприяло б підвищенню розмірів держав­них соціальних стандартів та гарантій уже нинішнього року.

Якщо у поточному і наступному році роботодавці підвищать заробітну плату на 20-25 %, накопичуваль­ну систему загальнообов"язкового державного пен­сійного страхування можна буде запровадити з 2008 року. Лише з цього часу Пенсійний фонд стане без­дефіцитним, а внески до нього забезпечать виплату пенсій у повному обсязі без "ручного" управління з боку урядових структур.

Тільки із запровадженням накопичувальної систе­ми почнеться розквіт нашої держави, тому що інвес­тиційний ресурс накопичувальної системи буде вкла­датися в економіку. А це дасть змогу значно підвищи­ти розміри мінімальної заробітної плати та мінімаль­ної пенсії.

Враховуючи значне відставання розвитку продук­тивних сил України від розвинених країн світу, вважа­ємо за доцільне передусім привести рівень соціаль­них гарантій та відносних соціальних стандартів до рівня країн ЄС. Далі слід домагатися поступового збільшення розмірів соціальних гарантій порівняно з прожитковим мінімумом.

Індекс людського розвитку (ІРЛ) - індекс для порівняльної оцінки бідності, грамотності, освіти, середньої тривалості життя та інших показників країни. Індекс був розроблений в 1990 році пакистанським економістом Махбубом ель Хаком (Mahbub ul Haq) і використовувається з 1993 року ООН в щорічному звіті з розвитку людського потенціалу.

При підрахунку ІРЛ враховуються 3 види показники:

Середня тривалість життя при народженні - оцінює довголіття.

Рівень грамотності дорослого населення країни (2/3 індексу) і сукупна частка учнів та студентів (1/3 індексу).

Рівень життя, оцінений через ВВП на душу населення за паритетом купівельної спроможності (ПКС) в доларах США.

Альтернативним індексом є Індекс бідності (також розроблений ООН для оцінки якості життя населення в будь-якій країні).

Дата добавления: 2014-01-07