Ґенеза становлення та розвитку діяльності прокурора щодо представництва інтересів громадян або держави в суді

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНОМЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ПРЕДСТАВНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПРОКУРОРА

Глава 1.

Становлення інституту представництва прокурором інтересів громадян та держави в суді відбувалося під впливом соціально-економічних та політичних факторів. Науковцями висловлюється припущення, що інститут представництва прокурором інтересів особи або держави в суді бере свій початок за часів перебування українських земель у складі Речі Посполитої, Російської імперії, Австрійської та Австро-Угорської імперії.

За часів Речі Посполитої та Великого Князівства Литовського. У 1578 році на Сеймі, був створений трибунал – Луцький, що мав повноваження вищого суду в Україні, а саме для Київського, Брацлавського та Волинського воєводства. В наступному році в Батурині створили Український трибунал у вигляді міністерства, який складався з семи департаментів. Депутати трибуналу кожного року обирали інстигатора (прокурора).[1]

Назва «instigator» походить від «instigare», що означає спонукати, підбурювати. Латинський вираз pars instigans слугував у правових джерелах для окреслення позивача у процесі. Конституція 1775 р. вживала вираз pars instigans для окреслення приватного, популярного обвинувача і донощика[2].

Якщо інстигатор виступав позивачем, який представляв державний інтерес, тоді він отримував відповідний додаток для того, щоб його відрізнити від звичайного pars instigans. Надалі для скорочення було відкинуто цей характерний додаток, а інстигатором почали називати особу, яка виступала у публічному інтересі.

Також в Польській державі виділяли королівських та коронних інстигаторів, які позивалися через королівський (надвірний) суд, в справах про доходи короля.

Королівський інстигатор виступав також у кримінальних справах як сторона у процесах, де об’єктом замаху була держава. До певної міри сфера кримінальних повноважень інстигатора поєднувалася з його функцією представника казни держави та інтересів короля[3].

У відомостях польських коронних архівів зазначалося, що наглядачі маєтків, які були у приватній власності, передавали інстигатору позови і зазначали характер правопорушення. Після чого трибунальський маршалок, якого обирали на зборах феодалів одного воєводства, наглядав за чинністю подання позовів до трибунальських судів.

На українських землях в складі Російської імперії, інститут прокуратури бере початок з 1722 року. Указом Петра I було закріплено: Бути при Сенатові генерал-прокурору і обер прокурору, а також у всякій колегії по прокурору, які повинні будуть рапортувати генерал-прокурору. Створена прокуратура являла собою модель спеціального контролюючого державного органу «государевого ока» - прокуратури яка поввина була наглядати за центральними та місцевими державними органами[4].

Подальшими указами Петра І було засновано прокуратуру у провінціях, біля надвірних судів та прокуратуру при святішому синоді. Органи прокуратури, які знаходилися і функціонували на території тодішньої України, були складовими прокурорської системи Російської імперії. На губернського генерал прокурора, що вважався «оком государевим» в губернії, покладалися завдання «дивитися і пильнування мати про збереження всякого порядку, законом визначеного»[5].

16 травня 1722 року Указом «Про заснування в Глухові малоросійської колегії та про призначення в оную присутствующим бригадира Вельямінова» на території України було запроваджено посаду прокурора. Основними завданнями які покладалися на прокуратуру було здійснення нагляду за законністю діяльності державних органів та структур. Також повноваженнями прокуратури було передбачено нагляд за законністю та правопорядком, боротьба з корупцією, контроль та нагляд за місцями утримання ув’язнених під вартою. Н. В. Муравйов зазначав, що діяльність прокуратури за часів Петра І і до судових реформ Олександра ІІ була спрямована на загальний(адміністративний) нагляд, вся інша діяльність була лише доповненням до її функцій нагляду[6].

Після судової реформи Олександра ІІ запроваджується інститут представництва громадян та держави в суді. В Статуті цивільного судочинства 1864 р.[7] передбачалося, що прокурор дає висновок у справі. Такий висновок був обов'язковим: 1) у справах казенного керування, земських установ, міських і сільських громад; 2) у справах осіб, що не досягли повноліття, безвісно відсутніх, глухонімих і божевільних; 3) з питань підсудності сперечання між судовими й адміністративними органами про усунення суддів; 4) у спорах про підробку документів і взагалі у випадках, коли в цивільній справі виявляються обставини, що підлягають розгляду суду кримінального; 5) на прохання про видачу посвідчення на право бідності (як підстава для звільнення від судових витрат); 6) у справах шлюбним і про законності народження. В шлюбних справах за відсутності відповідної сторони, прокурор брав на себе повноваження представника, та зобов’язувався збирати та представляти суду докази та мав всі права сторони. В шлюбних справах і в справах про законність народження у випадках відсутності відповідача, а також про визнання осіб божевільними прокурор міг оскаржувати судові рішення, та мав всі права відповідної сторони. В справах про визнання осіб божевільними, марнотратами, та визнання осіб безвісно відсутніми прокурор не тільки виступав з висновками, а й міг порушувати справу.

В Збірнику судових уставів[8] вказувалися: «Прокурори це органи уряду для охорони сили закону, і на цій підставі сутність їхніх обов'язків полягає: у пропозиціях суду попередніх висновків по справах, підлеглим особливому їхньому спостереженню статутами цивільного й кримінального судочинства; у нагляді за однаковим і точним застосуванням закону. Прокурори повинні бути заступниками, захисниками й представниками в справах, що стосуються скарбниці, державного майна, Государева майна, а також осіб, які не здатні захищати себе, і тому мають потребу в опіці державної влади».

Отже, після судових реформ Олександра ІІ встановлюється інститут представництва інтересів громадян та держави в суді з деяких категорій справ, які були визначенні в Статуті цивільного судочинства 1864 р. та в Збірнику судових уставів.

Важливу роль у формуванні прокуратури України відіграло утворення та діяльність прокуратури в Галичині у складі Австрії та Австро-Угорщині в період з 1849 р. по 1918 р. Значимість прокуратури в Галичині обумовлена тим, що вона була утворена за зразками європейської правової системи.

Вперше посади державних прокурорів були запроваджені в 1840 р., а в 1855 р. було створено єдину систему державних прокуратур, яка складалася з вищих державних прокуратур та підпорядкованих їм державних прокуратур. Важливим аспектом є створення в 1851 р. Галицької фінансової прокуратури у м. Львові з підпорядкованими їй експозитурами (відділам).

Представництво інтересів громадян у суді провадилось державними прокурорами у судах першої інстанції з окремих категорій цивільних справ, зокрема розлучення та визнання недійсності шлюбу, оголошення особи померлої, встановлення опіки, або її скасування.

Вищі державні прокуратури мали дещо більше повноважень ніж державні прокуратури, оскільки мали деякі спеціальні повноваження. Прикладом є право на касаційне оскарження рішень про вилучення записів із земельних кадастрів.

Галицька фінансова прокуратура представляла інтереси держави при вирішенні правових спорів, укладення та перевірку договорів і грамот, складання правових висновків. А в 1898 р. було дещо розширено повноваження фінансових прокуратур Австро-Угорщини. Прокуратура в Галичині мала право на звернення до суду з заявами про перегляд судових рішень у зв’язку з ново виявленими обставинами та клопотаннями про порушення провадження по справах реституцій.

Діяльності фінансової прокуратури приділялася велика увага, оскільки в Галичині містились великі людські та сировині ресурси, що слугувало наповненню державної казни.

Утворення та діяльність прокуратури в Галичині відіграло визначну роль в становленні інституту представництва інтересів громадян та держави в суді, оскільки був створений за європейським зразком, що стало позитивним досвідом для становлення даного інституту.

В період революції 1917 р. по 1921 р. прокуратура України в період УНР та гетьманського правління діяла переважно як орган обвинувачення або, інакше кажучи, як орган кримінального переслідування осіб, що вчинили злочин. Дане припущення, як зазначають В. М. Бесчастний та А. М. Мичко, засноване на тому, що органи прокуратури, як і раніше, функціонували при судах, і ніяких нових обов’язків, у порівнянні з тими, які вони виконували раніше, на них законодавство УНР не покладало[9].

Таким чином і органи прокуратури ЗУНР відповідно до закону «Про тимчасову організацію судівництва» не отримали кардинально нових повноважень у сфері представництва інтересів громадян та держави в суді.

За досить короткий термін існування прокуратур в УНР, гетьманської держави, Директорії та ЗУНР не було створено норм які передбачали представництво інтересів громадян та держави в суді.

Найбільшої руйнації інститут представництва зазнав в часи Радянського Союзу. Тоталітарний режим всього союзу, і зокрема в Українській РСР не давав змоги проявити себе у правозахисній діяльності, особливо в часи масових репресій 30-50-х рр.

Прокуратура УРСР була заснована як складова Народного комісаріату юстиції. Підпорядковувалась безпосередньо Народному комісару юстиції.

До основних функцій прокуратури Української РСР належали: здійснення від імені держави нагляду за законністю дій усіх органів влади, господарських установ, громадських і приватних організацій та окремих осіб шляхом порушення кримінального переслідування проти винних і опротестування постанов, які порушують закон, нагляд за діяльністю органів дізнання та слідства при розкритті злочинів, підтримка державного обвинувачення в суді, участь у цивільному судочинстві, нагляд за належним утриманням ув’язнених під вартою[10]. Передбачене законом представництво в цивільному судочинстві на знайшло свого втілення до початку десталінізації.

Наступним етапом діяльності прокуратури в Україні є створення в червні 1933 р. Прокуратури СРСР, на яку покладалися функції керівництва за діяльністю прокуратур.

Конституція УРСР 1937 р.[11] віднесла повноваження щодо призначення прокурора УРСР безпосередньо до компетенції прокурора СРСР. Так згідно зі ст. 112, 113 Конституції УРСР 1937 р. вищий нагляд за точним виконанням законів усіма народними комісарами і підвідомчими їм установам, так само, як окремими службовими особами, а також громадянами на території УРСР здійснював як прокурором СРСР безпосередньо, так і через прокурора УРСР. Прокурор УРСР призначався прокурором СРСР на строк 5 років[12].

Після 1937 р. Прокуратура СРСР знаходить своє регламентаційне законодавче закріплення в Положенні про прокуратуру Союзу РСР, затвердженим постановою Центрального Виконавчого Комітету та Ради Народних Комісарів СРСР від 17 грудня 1933., та Положенням про прокурорський нагляд у СРСР, затвердженим указом Президії Верховної Ради СРСР від 24 травня 1955 р.

Конституції СРСР 1977[13] та 1978 рр.[14] містили положення про організацію і діяльність органів прокуратури. Зокрема, встановлювалося, що «найвищий нагляд за точним і однаковим виконанням законів усіма міністерствами, державними комітетами й відомствами, підприємствами, установами та організаціями, виконавчими і розпорядчими органами місцевих Рад народних депутатів, колгоспами, кооперативними та іншими громадськими організаціями, службовими особами, а також громадськими організаціями, службовими особами, а також громадянами на території України здійснюється Генеральним прокурором СРСР і підлеглими йому Прокурору УРСР і нижчестоящими прокурорами». Прокурор УРСР і прокурори областей призначалися Генеральним прокурором СРСР. Районні та міські прокурори призначалися Прокурором УРСР і затверджувалися Генеральним прокурором СРСР[15].

Закон «Про прокуратуру СРСР» від 30 листопада 1979 р.[16] визначав основні завдання та основні напрями діяльності органів прокуратури, а також система цих органів. Відповідно до ст. 3 Закону прокуратура діяла в наступних напрямах: нагляд за виконанням законів органами державного управління, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами та громадянами (загальний нагляд); нагляд за виконанням законів органами дізнання та попереднього слідства, судами, в місцях тримання затриманих та попереднього ув’язнення; боротьба зі злочинністю, розслідування злочинів та притягнення до кримінальної відповідальності осіб, які вчинили злочин і т. д.

Українська прокуратура часів СРСР провадила загальний нагляд та кримінальне переслідування осіб, які вчинили злочин. Аналізуючи даний період діяльності органів прокуратури України, можна зробити висновок що тоталітарний режим прямо вплинув на діяльність даного інституту. Найбільше постраждав інститут представництва громадян та держави в суді, який в цей період фактично був відсутній.

Верховна Рада Української РСР 24 серпня 1991 р. проголосила створення незалежної України. Розпочалася активна діяльність по створенню правової бази незалежної держави. Законом України «Про прокуратуру», від 5 листопада 1991 р.[17], визначені завдання, функції та повноваження органів прокуратури. Із прийняттям 28 червня 1996 р. Конституції України[18] правовий статус прокуратури набув правової рівноваги та закріплення на рівні Основного Закону. Відповідно до ст. 121 Конституції України на прокуратуру покладені такі функції: підтримання державного обвинувачення в суді, представництво інтересів громадян або в державі в суді, нагляд за додержанням законів органами, які провадять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство, нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах.

Виконуючи функції представництва інтересів громадян або в державі в суді прокурор реалізує винятково конституційні положення, закріпленні Конституцією України, відповідно до якої держава зобов’язується забезпечувати захист прав і свобод громадян, а також усіх суб’єктів права власності та господарювання. Основним завданням прокурора при розгляді цивільних, господарських, адміністративних справ є дотримання прав і законних інтересів громадян, держави, винесення судом законних рішень. Прокурор має особливий статус та повноваження що встановлено законодавством. У процесі розгляду справи та виступає як представник органу державної влади, що дає йому змогу виступати як гарантом законності при здійсненні судочинства.

Історичний розвиток інституту представництва прокурором інтересів громадян та держави в суді на території України заклав основи функціонування його на сучасному етапі. Норми встановлені за часів Речі Посполитої, Російської імперії, Австро-Угорської імперію відбилися в українському законодавстві часів незалежності, що має велике значення для подальшого вдосконалення інституту представництва.

Список рекомендованих джерел:

1. Конституція України: від 28 червня 1996 р. // Відомості ВРУ. – 1996. – № 30. – Ст. 141

2. Конституція Української Радянської Соціалістичної Республіки: від 20 квітітня 1978 р // Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/888-09/ed19780420

3. Конституція Української Радянської Соціалістичної Республіки: від 20 квітітня 1978 року// Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/888-09/ed19780420

4. Казанцев С.М. История цар ской прокуратури / С. М. Казанцев.-СПб.: Изд-во С.- Петерб. Ун-та, 1993.- 216 с.

5. Лакизюк В., Михайленко О. Прокуратура України: витоки, розвиток, персоналії та правове регулювання // Вісник прокуратури. – 2000. – №2. – С. 34 -39.

6. Мавдрик М.Я. Становлення та розвиток прокуратури України як інституту захисту прав і свобод людини і громадянина// Вісник Харківського університету внутрішніх справ. - № 3 (58). – 2012. – Режим доступу: http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/vkhnuvs/2012_58/index.htm

7. Муравьев Н.В. Прокурорской надзор в его устройствие и деятельности: Пособие для прокурорской службы. – Т. 1. Прокуратура на Западе и в России / Н. В. Муравьев – М.: Ун-тская тип., 1889. -566 с.

8. Мурза В.В. Структура та організація роботи органів прокуратури УСРР (20-ті – початок 30-х рр.. ХХ ст.) / В. В. Мурза // Вісник національного університету внутрішніх справ. – Вип. 15. – 2001. – С. 156 – 162.

9. Основи прокурорської діяльності: навч. посіб. / [О.М. Литвак, А.А. Матвієць, С.В. Подкопаєв, О.М. толочко, П.В. Шумський]; за заг. ред. О.М. Литвака. – Київ – Дрогобич: Посвіт, 2010. – 176 с.

10. Прокуратура України: навч. посіб. / (В. М. Бесчастний, О. В. Філонов, В. М. Субботін та ін. за ред. Бесчастного). – К.: Знання, 2010. – 303 с.

11. Прокуратура України: Академічний курс: Підручник / В.В. Сухонос, В.П. Лакиз юк, Л.Р. Грицаєнко, В.М. Руденко; За заг. ред. К.ю.н., доцента В.В. Сухоноса. – Суми: ВТД «Університетська книга», 2005. – 566 с.

12. Савуляк Р. Виникнення та розвиток посади інстигатора (прокурора) на території правобережної України за часів Речі Посполитої, Вісник Львівського Університету, 2008. - Вип. 46. - С. 52-58

13. Савуляк Р.Виникнення та розвиток посади інстигатора (прокурора) на території правобережної України за часів Речі Посполитої, Вісник Львівського Університету, 2008. - Вип. 46. - С. 52-58

14. Свербигуз В. Старосвітське панство / В. Свербигуз. — Варшава, 1999. – 249 с.

15. Сухонос В.В. Організація і діяльність прокуратури в Україні: історія і сучасність: Монографія. – Суми: ВДТ «Університетська книга», 2004. – 348 с.

Перелік питань для контролю.

1. В якому році запроваджено посади державних прокурорів?

2. Які особливі ознаки прокуратури в Галичині?

3. Визначте основні функції прокуратури УРСР.

4. Якими нормативними актами визначався статус прокуратури СРСР?

5. Визначте вплив тоталітарного режиму на інститут прокуратури в СРСР та УРСР.

[1] Свербигуз В. Старосвітське панство / В. Свербигуз. — Варшава, 1999. – 249 с.

[2] Савуляк Р. Виникнення та розвиток посади інстигатора (прокурора) на території правобережної України за часів Речі Посполитої // Вісник Львівського Університету, 2008. - Вип. 46. - С. 52-58.

[3] Савуляк Р.Виникнення та розвиток посади інстигатора (прокурора) на території правобережної України за часів Речі Посполитої, Вісник Львівського Університету, 2008. - Вип. 46. - С. 52-58

[4] Мавдрик М.Я. Становлення та розвиток прокуратури України як інституту захисту прав і свобод людини і громадянина// Вісник Харківського університету внутрішніх справ. - № 3 (58). – 2012. – Режим доступу: http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/vkhnuvs/2012_58/index.htm

[5] Казанцев С.М. История цар ской прокуратури / С. М. Казанцев.-СПб.: Изд-во С.- Петерб. Ун-та, 1993.- 216 с.

[6] Муравьев Н.В. Прокурорской надзор в его устройствие и деятельности: Пособие для прокурорской службы. – Т. 1. Прокуратура на Западе и в России / Н. В. Муравьев – М.: Ун-тская тип., 1889. -566 с.

[7]Судебные Уставы 20 ноября 1864 года [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://civil.consultant.ru/sudeb_ustav/

[8]Судебные Уставы 20 ноября 1864 года // [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://civil.consultant.ru/sudeb_ustav/

[9] Прокуратура України: навч. посіб. // (В. М. Бесчастний, О. В. Філонов, В. М. Субботін та ін. за ред. Бесчастного). – К.: Знання, 2010. – 303 с.

[10] Мурза В.В. Структура та організація роботи органів прокуратури УСРР (20-ті – початок 30-х рр.. ХХ ст.) / В. В. Мурза // Вісник національного університету внутрішніх справ. – Вип. 15. – 2001. – С. 156 – 162.

[11] Конституція (Основний Закон) Української Радянської Соціалістичної Республіки від З0 січня 1937 року // [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://static.rada.gov.ua/site/const/istoriya/1937.html

[12] Конституція Української Радянської Соціалістичної Республіки: від 20 квітітня 1978 р // [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/888-09/ed19780420

[13] Конституція (Основний Закон) Союзу Радянських Соціалістичних Республік від 07.10.1977 року // [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://shop.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_1990_03_14/Z770001.html

[14] Конституція (Основний Закон) Української Радянської Соціалістичної Республіки: від 20 квітітня 1978 року// [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/888-09/ed19780420

[15] Конституція (Основний Закон) Української Радянської Соціалістичної Республіки: від 20 квітітня 1978 року// [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/888-09/ed19780420

[16] Закон Про прокуратуру СРСР від 30 листопада 1979 року // [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://www.economics.kiev.ua/download/ZakonySSSR/data02/tex13787.htm

[17] Закон України «Про прокуратуру», // Відомості Верховної Ради України, - 1991, № 53, - ст.793;

[18] Конституція України: від 28 червня 1996 р. // Відомості ВРУ. – 1996. – № 30. – Ст. 141

Дата добавления: 2014-01-07