Тема 5. Психологія Середньовіччя та епохи Відродження

1. Домінування християнської теології у свідомості в період Середньовіччя.

2. Психологічна думка епохи Відродження.

3. Знання як психологічний феномен в арабському Відродженні.

1. Домінування християнської теології у свідомості в період Середньовіччя

Після розквіту давньогрецької цивілізації настав період занепаду культури. Поступово втрачалися набуті знання. Основним типом філософії стала схоластика (від гр. «схоластикос» - шкільний, вчений), яка зводилась до раціонального обгрунтування релігійної віри, яке використовувало логічні прийоми. Наука мала «служити» середньовічній церковній ідеології. Поняття про душу і тіло тлумалились як протилежні (душа – чиста, прагне до Бога, тіло – гріховне, піддається спокусам).

Вчення Арістотеля було спочатку заборонене, а потім зазнало певних змін: католицька церква намагалась адаптувати до своїх потреб більшість існуючих науково-світоглядних підходів.

Одним з представників схоластичної філософії (та психології) був Фома Аквінський (вчення «томізм» - від імені). Будучи прибічником католицької віри, він вважав, що розум повинен служити вірі так же віддано, як і релігійні почуття. Вивчаючи сутність душі, Ф. Аквінський описував її життя у вигляді своєрідних сходинок – від нижчих до вищих. В цій ієрархії кожне явище має своє місце, встановлені межі між всім сущим:

в ступінчатому ряду розташовані «душі»: рослинна, тваринна, людська. Всередині кожної з них – здібності та їх продукти: відчуття, уявлення, поняття.

Роботу душі Ф. Аквінський представив у вигляді такої схеми:

· спочатку душа здійснює акт пізнання: їй являється образ об’єкта (відчуття або поняття);

· потім душа усвідомлює, що нею здійснено цей акт;

· проробивши обидва дійства, душа «повертається в себе», пізнаючи вже не образ чи акт, а саму себе, як нову сутність.

Така схема являла собою замкнуту свідомість, із якої не було виходу ні до організму, ні до оточуючого світу.

Інші представники періоду: Аврелій Августин.

В Англії проти «томізму» виступив «номіналізм» (від лат. «немей» - ім’я). Суть дискусії між двома течіями полягала у розходженні поглядів на природу загальних понять: чи існують поняття самі по собі, самостійно і незалежно від нашого мислення, чи являють собою лише імена (назви), а реально пізнаються лише конкретні явища.

Представником «номіналізму» був Уільям Оккам, професор Оквордського університету. Спростовуючи «томізм», він закликав спиратися на чуттєвий досвід, вважав, що релігійні догмати не можуть базуватися на розумові. Суперечка «томістів» та «номіналістів» актуалізувала по суті психологічну проблему: яка здатність людини має домінуюче значення в її поведінці – воля чи розум (інша назва: «суперечка інтелектуалістів та волюнтаристів»). Обидві сторони приходили до твердження про свободу людини, але розуміли під цим різне.

«Номіналізм» сприяв розвитку природньонаукових поглядів на пізнавальні здібності людини. В подальших століттях у розвитку психологічної думки вчені спирались на правило (так зване «лезо Оккама»): «не слід примножувати сутності без потреби» [ не варто наділяти тварин людським розумом, якщо є значно простіші способи пояснення їх поведінки ].

Таким чином, в Середньовіччі під пластом схоластичних положень, віддалених від реальних пояснень психічної діяльності, пробивались іскри нових ідей, пов’язаних з дослідним пізнанням душі та її проявів.

2. Психологічна думка епохи Відродження (15-17 ст.)

Головною особливістю даного періоду стало відродження античних цінностей. Відродження культури, виникнення мануфактурного виробництва, вдосконалення знарядь праці, географічні відкриття і т.п. – змінили становище людини у світі, у суспільстві, а разом з цим і її уявлення про себе і про світ. Сформувалося безоціночне судження про світові явища як «такі, якими вони є», не залежно від того, подобаються людині чи ні.

Нові філософи знову звертаються до Арістотеля як до символу вільнодумства. Його трактат «Про душу» набуває різного тлумачення:

А) Один погляд висували прибічники арабського лікаря (12 ст.) Авероеса (Ібн-Рошда) – «авероїсти» – розділяли розум і душу, вважаючи розум, як вищу частину душі, безсмертним.

Б) Другий погляд відстоювали прихильники їдей давньогрецького філософа Александра Афродісійського – александристи – наполягали, що всі здатності душі зовсім зникають разом з тілом (тому душа є смертною).

Суперечка двох напрямів проклала шлях до природничого вивчення організму людини і його психічних функцій.

Одним з титанів Відродження вважається Леонардо да Вінчі. Він став представником нової науки, яка започатковувалась не з уявних припущень чи ідей (як це було у минулому), а у майстернях винахідників, художників, скульпторів – чий досвід радикально змінював культуру і порядок мислення. Вищою цінністю ставав не божественний розум (як у Середньовіччі), а відображення світу в художніх образах.

Відбувалися зміни в самосвідомості суб’єкта: людина стає центром направлених ззовні духовних сил, котрі втілюються в реальні чуттєві цінності (на противагу християнській «чистій духовності»). Змінюється ставлення до сприйняття фізичного людського тіла – воно перестає бути гріховним: наділена чеснотами людська душа втілюється у прекрасному, здоровому людському тілі.

В Іспанії виникають вчення, направлені проти схоластики, які дають реальні знання про психіку:

o В книзі «Про душу і життя» лікар Хуан Луіс Вівес доводив, що природу людини слід пізнавати шляхом спостереження і досвіду, які дозволяють, спираючись на теорію, правильно виховувати дитину.

o Лікар Хуан Уарте, спростовуючи схоластику, намагався застосувати індуктивний метод «дослідження здібностей до наук». Його праця «Дослідження здібностей до наук» є першою в історії психології роботою, де ставилось завдання вивчити індивідуальні відмінності між людьми для визначення їх придатності до різних професій.

3. Знання як психологічний феномен в арабському Відродженні (8-12 ст.)

Арабське Відродження відбувалось значно раніше західноєвропейського. У великій арабській державі від Середньої Азії до Піренейського пів-ова кипіло інтелектуальне життя, разом з товаром сюди «привозили» знання: книги античних мислителів перекладались на арабську мову, інтенсивно розвивались науки: медицина, математика, астрономія, хімія, географія, ботаніка. На той час в арабській державі виділився потужний науково-культурний пласт, з якого виділились найвидатніші діячі. Авіценна (Ібн-Сіна) у своїй книзі «Канон медичної науки» дослідив:

o роль аффектів в регуляції і розвитку поведінки організму;

o зробив припущення про можливість керувати процесами в організмі шляхом впливу на його чуттєве, аффективне життя, яке залежить від поведінки інших людей;

o зв'язок між фізичним розвитком і його психологічними особливостями в різні вікові періоди (вікова психологія);

o шляхом виховання здійснюється вплив психічного на стійку структуру організму, формується характер дитини;

o роль протилежних емоційних установок у виникненні глибоких соматичних порушень (дослід з баранами) – що стало початком екпериментальної психофізіології емоційних станів.

Арабський натураліст і математик Альгазен (Ібн-аль-Хайсам) дослідив:

- бінокулярний зір, зоровий акт, змішання кольорів і т.п.

- проаналізував залежність зорового сприйняття від його тривалості (при короткочасному спогляданні правильно можуть сприйматися лише знайомі об’єкти);

- зробив висновок, що умовою виникнення зорового образу служать не лише безпосередні впливи світлових подразників, а й сліди попередніх вражень, які зберігаються у нервовій системі (образна пам'ять).

Арабський лікар Авероес (Ібн-Рошд) досліджував функції ока і встановив, що сприймаючою частиною органу зору є не кришталик, як вважалось раніше, а сітківка ока. Також він вважав, що:

- у людській природі душа і розум розділені. Розум є божественним і входить в душу ззовні. Із зникненням тіла і індивідуальної душі (яка є смертною), «сліди», залишені в душі божественним розумом відділяються від зникнувшого смертного індивіда і продовжують існувати як момент універсального рзуму, притаманному всьому людству.

Література

1. Ждан А.Н. История психологии от античности до наших дней. - М., 1990.

2. Марцинковская Т.Д. История психологии. – М., 2001.

3. Роменець В.А. Історія психології стародавнього світу і середніх віків. - К., 1983.

4. Роменець В.А. Історія психології. – К., 1978.

5. Рубинштейн С.Л. Принципы и пути развития психологии. - М., 1959.

6. Ярошевский М.Г. История психологии. – М., 1985.

7. Ананьев Б.Г. О проблемах современного человекознания. – М., 1977.

8. Роменець В.А. Жизнь и смерть в научном и религиозном истолковании. - К., 1989.

Тема 6. ПСИХОЛОГІЧНА ДУМКА НОВОГО ЧАСУ (XVII СТОЛІТТЯ)

1. Загальна характеристика періоду.

2. Психофізіологічні ідеї Рене Декарта.

3. Вчення Бенедикта Спінози.

4. Монадологічна психологія Лейбніца.

5. Дослідження асоціацій в психології Томаса Гоббса.

6. Психіка як «чиста дошка». Джон Локк.

Дата добавления: 2014-01-07