Культурно-історична концепція Л. С. Виготського

Рефлексологічна теорія психіки В.М. Бехтєрєва.

Фізіолог, невропатолог, психіатр. Був учнем В.Вундта. Займав посаду завідуючого кафедрою нервових хвороб Військово-медичної академії, де згодом організував психіатричну лікарню. У 1907 році створив психоневрологічний інститут. Був лікарем Сталіна. Після того, як поставиви йому діагноз – параноя – був знищений. Всі праці припинені, статті знищені.

· Відкрив поняття сполучних рефлексів, розробив теорію особистості, ввів поняття індивід, індивідуальність та особистість.

· Представив науку рефлексологію, яка займалась дослідженням особистості з суворо об’єктивної біосоціальної точки зору.

· Вважав, що позбавитися від небажаної поведінки можна лише створивши більш сильний мотив, який вбере в себе всю енергію, направлену на небажану поведінку (теорія сублімації).

· Проте поняття про психіку Бєхтєрєвим відкидалось. Замість нього зв'язок між реакціями організму та зовнішніми подразниками визначалась поняттям «співвідносна діяльність».

Лев Семенович Виготський (1896 - 1934) – один один з видатних російських філософів та психологів. Спочатку вважав, що психологія повинна поєднуватися з рефлексологією в єдину науку. Його праці за формою переважно історико-теоретичні, в них органічно поєднується теорія та історія психології. Виготський досліджує проблеми, пов’язані з історією психології: характер психологічних систем, історичний смисл «психологічної кризи».

Як відомо, початок 20 ст. був ознаменований пануванням ідей марксизму, які стверджували, що людина – природня істота, проте природа її соціальна. Як наслідок, така позиція привела до розриву між природним і культурним, що в свою чергу спричинило появу концепції двох психологій, кожна з яких має свій предмет і оперує власними методами:

1 – для природньонаукової психології дослідження направлені на вивчення функцій свідомості

2 – предметом є духовне життя людини у вигляді особливих переживань, які виникають завдяки залученню до цінностей культури, а методом – розуміння, пояснення цих переживань.

· Зусилля Л. С. Виготського були направлені на поєднанні «двох психологій».

· Заслугою вченого було також намагання створити експериментальну програму розвитку системи вищих психічних функцій. Над нею працював цілий колектив співробітників на чолі з Виготським. В центрі інтересів цієї школи був культурний розвиток дитини. Поряд з нормальними дітьми, велика увага приділялась вивченню дітей, які страждають вадами зору, слуху, розумової відсталості. Виготський став основоположником дефектології, в розробці якої відстоював гуманістичні цінності.

· Одна з головних праць – «Мова і мислення» (1934 р.), в якій виклав величезний експериментальний матеріал, на основі якого прослідкував розвиток понять у дітей. Основним напрямом досліджень Виготського було вивчення значення слова, мови у розвитку людської свідомості. Зокрема, він вважав, що у процесі спілкування дорослих з дітьми слід враховувати, що слова, які вживають у своєму мовленні дорослі, мають зовсім інше значення для дітей, оскільки дитяча думка розвивається за іншими психічними законами, ніж у дорослих.

· Ідеї Л. С. Виготського отримали широкий резонанс у науках, які вивчають людину: лінгвістиці, психіатрії, етнографії, соціології.

Дата добавления: 2014-01-07