Матеріальна відповідальність працівника за шкоду, завдану роботодавцю не при виконанні трудових обов'язків

Завдану роботодавцю у нетверезому стані

Власне факт появи на роботі в нетверезому стані є грубим порушенням працівником трудових обов'язків.

Працівник, який перебував у нетверезому стані, несе повну матеріальну відповідальність за заподіяну пряму дійсну шкоду (в тому числі за зіпсування з необережності сировини та мате­ріалів при виготовленні продукції, а також будь-якого іншого майна чи продукції). В цьому випадку не має значення ані кваліфікація, спеціальність чи посада працівника, ані форма вини. Необхідною умовою притягнення до відповідальності за п. 4 ст. 134 КЗпП є підтвердження нетверезого стану праців­ника. Постановою Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 р. № 14 (п. 10) звернено увагу на те, що нетвере­зий стан працівника може бути підтверджений як медичним висновком, так і іншими видами доказів (актами та іншими документами, поясненнями сторін і третіх осіб, показаннями свідків).

Якщо з вини працівника, який перебував у нетверезому стані, роботодавець своєчасно не виконав господарські зо­бов'язання і у зв'язку з цим зазнав збитків, працівник зобов'язаний відшкодувати заподіяну шкоду у повному обсязі за правилами Цивільного кодексу України.

Стаття 134 КЗпП на відміну від п. 7 ст. 40 КЗпП не передбачає повної матеріальної відповідальності працівника у разі заподіяння шкоди в стані наркотичного чи токсичного сп'яніння. Обсяг відповідальності за такою підставою мав би обмежуватись середньомісячним заробітком працівника.

Вказана підстава зумовлює суперечність спеціальної та загаль­ної норм. Так, ст. 130 КЗпП визначає, що підставою при­тягнення працівника до матеріальної відповідальності є шкода, завдана невиконанням чи неналежним виконанням ним трудових обов'язків.

Пункт 7 ст. 134 КЗпП передбачає притягнення працівника до матеріальної відповідальності за нормами трудового права і тоді, коли шкода завдана не при виконанні трудових обов'язків.

Положення КЗпП "не при виконанні трудових обов'язків" слід розуміти як самовільне виконання роботи працівником в особистих цілях та всупереч інтересам роботодавця. Потрібно зазначити, що час заподіяння шкоди з вказаної підстави зна­чення немає. Вона може бути завдана як під час робочого часу, так і у вільний від роботи час (наприклад, під час перерви для відпочинку і харчування або ж по закінченні робочого часу). Типовим прикладом заподіяння означеної шкоди у робочий час є використання майна роботодавця (устаткування, прила­дів, автомашин та іншого майна) у власних цілях.

Пленум Верховного Суду України роз'яснив, що при визна­ченні розміру шкоди, заподіяної працівниками самовільним використанням в особистих цілях технічних засобів (автомобілів, тракторів, автокранів тощо), належних роботодавцю, з якими працівники перебувають у трудових відносинах, слід виходити з того, що шкода, яка заподіяна не при виконанні трудових (службових) обов'язків, підлягає відшкодуванню із застосуван­ням норм цивільного законодавства. В цих випадках шкода відшкодовується у повному обсязі, в тому числі і неодержані роботодавцем прибутки від використання зазначених технічних засобів.

Таке роз'яснення Пленуму Верховного Суду України супере­чить законодавству та погіршує правове становище працівників. Закон чітко визначив застосування трудового законодавства, зокрема ст. 130 КЗпП. А тому посилання на норми цивільного законодавства є невиправданим.

Дата добавления: 2014-01-07