Облік витрат за елементами

Облік витрат за елементами передбачає групування витрат за ознакою їх однорідності, незалежно від того, на які конкретно цілі витрати здійснені.

Так, елемент «Матеріальні витрати» включає:

— сировину й основні матеріали;

— купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби;

— паливо і енергію;

— будівельні матеріали;

— запасні частини;

— тару і тарні матеріали;

— допоміжні та інші матеріали.

До елементу «Витрати на оплату праці» відносяться:

¾ заробітна плата за окладами й тарифами;

¾ премії та заохочення;

¾ компенсаційні виплати;

¾ оплата відпусток та іншого невідпрацьованого часу, інші витрати на оплату праці.

Елемент «Відрахування на соціальні заходи» охоплює такі витрати:

¾ відрахування на пенсійне забезпечення;

— відрахування на соціальне страхування;

¾ страхові внески на випадок безробіття;

— відрахування на індивідуальне страхування персоналу під­приємства;

¾ відрахування на інші соціальні заходи.

Елемент «Амортизація» включає:

¾ амортизацію основних засобів;

¾ амортизацію нематеріальних активів;

¾ амортизацію інших необоротних активів.

Елемент «Інші операційні витрати» включає:

¾ витрати на відрядження;

¾ послуги зв’язку;

¾ матеріальну допомогу;

¾ плату за розрахунково-касове обслуговування тощо.

Облік витрат за видами діяльності передбачає групування втрат за їх призначенням на рахунках класу 9 «Витрати діяльності».

Витрати операційної діяльності поділяються на такі, що безпосередньо пов’язані з виготовленням продукції, наданням послуг чи виконанням робіт, і витрати, що пов’язані з організацією, управлінням, обслуговуванням і забезпеченням основної діяльності. Перша група витрат включається до собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг), а друга обліковується відокремлено. До неї відносяться адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати.

Розглянемо кожний з названих видів витрат.

Структура собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) відображена на рис. 4.3.

Рис. 4.3 Структура собівартості реалізованої продукції

Виробнича собівартість продукції (робіт, послуг) — основна складова собівартості реалізованої продукції, яка формується протягом звітного періоду на рахунку 23 «Виробництво».

Структура виробничої собівартості представлена на рис. 4.4.

Рис. 4.4 Структура виробничої собівартості продукції

До прямих матеріальних витрат відносяться:

¾ вартість сировини та основних матеріалів;

¾ вартість купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів;

¾ вартість допоміжних та інших матеріалів.

Прямі витрати на оплату праці включають:

¾ заробітну плату робітників, зайнятих у виробництві продук­ції, виконанні робіт або наданні послуг;

¾ інші виплати, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат.

Інші прямі витрати — інші виробничі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат (відрахування на соціальні заходи, плата за оренду земельних і майнових паїв, амортизація тощо).

Прямі витрати включаються до виробничої собівартості окремих видів продукцій (робіт, послуг) на підставі первинних документів про витрати матеріалів, сировини та інших виробничих запасів, документів про виробітку робітників, розрахунків бухгал­тера про відрахування на соціальні заходи та інші. Особливістю прямих витрат є те, що вони включаються у собівартість окремих видів продукції, робіт та послуг без попереднього розподілу.

Загальновиробничі витрати, як частина виробничої собівартос­ті, мають непрямий характер, оскільки пов’язані з виготовленням групи або всієї продукції, виконанням усіх послуг чи робіт.

Загальновиробничі витрати включають:

¾ витрати на управління виробництвом (оплата праці апарату управління цехами, дільницями, тощо; відрахування на соціаль­ні заходи й медичне страхування апарату управління цехами, діль­ницями; витрати на оплату службових відряджень персоналу цехів, дільниць тощо);

¾ амортизація основних засобів загальновиробничого (цехового, дільничного, лінійного) призначення;

¾ амортизація нематеріальних активів загальновиробничого (цехового, дільничного, лінійного) призначення;

¾ витрати на утримання, експлуатацію та ремонт, страхування, операційну оренду основних засобів та інших необоротних активів загальновиробничого призначення;

¾ витрати на вдосконалення технології й організації виробницт­ва (оплата праці та відрахування на соціальні заходи працівників, зайнятих удосконаленням технології й організації виробництва, поліпшенням якості продукції, підвищенням її надій­ності, довговічності, інших експлуатаційних характеристик у виробничому процесі, витрати матеріалів, купівельних комплектуючих виробів і напівфабрикатів, оплата послуг сторонніх організацій тощо);

¾ витрати на опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення та інше утримання виробничих приміщень;

¾ витрати на обслуговування виробничого процесу (оплата праці загальновиробничого персоналу; відрахування на соціальні заходи, медичне страхування робітників та апарату управління виробництвом; витрати на здійснення технологічного контролю за виробничими процесами та якістю продукції, робіт, послуг);

¾ витрати на охорону праці, техніку безпеки та охорону навколишнього природного середовища;

¾ інші витрати (втрати від браку, оплата простоїв тощо).

Загальновиробничі витрати поділяються на змінні і постійні.

Змінні загальновиробничі витрати — витрати на обслуговування та управління виробництвом (цехів, дільниць), що змінюються прямо (або майже прямо) пропорційно до зміни обсягу діяльності.

Постійні загальновиробничі витрати — витрати на обслуговування і управління виробництвом, що залишаються незмінними (або майже незмінними) при зміні обсягу діяльності.

Змінні та постійні загальновиробничі витрати розподіляються на кожен об’єкт витрат (вид продукції, робіт, послуг) із використанням бази розподілу.

Базою для розподілу загальновиробничих витрат можуть бути:

¾ години праці;

¾ заробітна плата;

¾ обсяг діяльності;

¾ прямі витрати.

Під час розподілу загальновиробничих витрат необхідно враховувати фактичний рівень потужності діяльності підприємства у співставленні його з нормальним.

Нормальна потужність — очікуваний середній обсяг діяльності, що може бути досягнутий за умов звичайної діяльності підприємства протягом кількох років або операційних циклів з урахуванням запланованого обслуговування виробництва.

Змінні загальновиробничі витрати розподіляються на кожен об’єкт витрат, виходячи з фактичної потужності звітного періоду, постійні — виходячи з нормальної потужності. Нерозподілені постійні загальновиробничі витрати включаються до складу собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг).

Як було зазначено вище, до собівартості реалізованої продукції не включаються адміністративні витрати, витрати на збут, інші операційні витрати.

До адміністративних витрат відносяться:

¾ загальні корпоративні витрати (організаційні витрати, витрати на проведення річних зборів, представницькі витрати тощо);

¾ витрати на службові відрядження і утримання апарату управління підприємства та іншого загальногосподарського персоналу;

¾ витрати на утримання основних засобів, інших матеріальних необоротних активів загальногосподарського використання (операційна оренда, страхування майна, амортизація, ремонт, опа­лення, освітлення, водопостачання, водовідведення, охорона);

¾ винагороди за професійні послуги (юридичні, аудиторські, з оцінки майна тощо);

¾ винагороди за зв’язок (поштові, телеграфні, телефонні, телекс, факс тощо);

¾ амортизація нематеріальних активів загальногосподарського використання;

¾ витрати на врегулювання спорів у судових органах;

¾ податки, збори та інші, передбачені законодавством, обо­в’язкові платежі (крім податків, зборів та обов’язкових платежів, що включаються до виробничої собівартості продукції, робіт, послуг);

¾ плата за розрахунково-касове обслуговування та інші послуги банків;

¾ інші витрати загальногосподарського призначення.

Витрати на збут включають:

¾ витрати пакувальних матеріалів для затарювання готової продукції на складах готової продукції;

¾ витрати на ремонт тари;

¾ оплата праці та комісійні винагороди продавцям, торговим агентам та працівникам підрозділів, що забезпечують збут;

¾ витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг);

¾ витрати на передпродажну підготовку товарів;

¾ витрати на відрядження працівників, зайнятих збутом;

¾ витрати на утримання основних засобів, інших матеріальних необоротних активів, пов’язаних зі збутом продукції, товарів, робіт, послуг (операційна оренда, страхування, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, охорона);

¾ витрати на транспортування, перевалку і страхування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов’язані з транспортуванням продукції (товарів) відповідно до умов договору (базису) поставки;

¾ витрати на гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування;

¾ інші витрати, пов’язані зі збутом продукції, товарів, робіт, послуг.

Інші операційні витрати включають:

¾ витрати на дослідження та розробки відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 8 «Нематеріальні активи»;

¾ собівартість реалізованої іноземної валюти, яка для цілей бухгалтерського обліку визначається шляхом перерахунку інозем­ної валюти в грошову одиницю України за курсом Національного банку України на дату продажу іноземної валюти, плюс витрати, пов’язані з продажем іноземної валюти;

¾ собівартість реалізованих виробничих запасів, яка для цілей бухгалтерського обліку складається з їх облікової вартості та витрат, пов’язаних з їх реалізацією;

¾ сума безнадійної дебіторської заборгованості та відрахування до резерву сумнівних боргів;

¾ втрати від операційної курсової різниці (тобто від зміни курсу валюти за операціями, активами і зобов’язаннями, що пов’язані з операційною діяльністю підприємства);

¾ втрати від знецінення запасів;

¾ нестачі й витрати від псування цінностей;

¾ визнані штрафи, пеня, неустойка;

¾ витрати на виплату матеріальної допомоги на утримання об’єктів соціально-культурного призначення;

¾ інші витрати операційної діяльності.

Виробничий облік є важливою функцією управління не тільки собівартістю продукції, але і виробництвом в цілому. Якість облікових даних про витрати впливає на прийняття управлінських рішень з підвищення ефективності роботи підприємства. Під методом обліку витратслід розуміти сукупність засобів відображення, групування та систематизації даних про витрати, що забезпечують досягнення визначеної мети, вирішення конкретного завдання. На практиці можуть застосовуватись різні методи обліку витрат. Методи обліку витрат на виробництво повинні бути гнучкими, простими у використанні і дозволяти в оперативному порядку отримати необхідну інформацію.

У науковій літературі й на практиці використовуються різні методи обліку витрат, комплексна характеристика, переваги і недоліки яких, наведені в таблиці. Наведені методи можуть удосконалюватись. Так наприклад, позамовний метод, що має наступний недолік: собівартість продукції визначається вже після закінчення виробничого циклу, коли вже не можна вплинути на витрати. Подолати цей недолік можна наступним чином: розраховувати калькуляцію за методом директ-костинг, кожного разу після одержання відносно закінченого проміжного результату виготовлення виробу. Такий удосконалений позамовний метод може бути використаний на підприємстві, оскільки переваги які він надає, найбільше відповідають виробничому процесу.

Використання даних, наведених в таблиці, дозволить підприємцям обирати відповідно до існуючих умов виробництва найбільш прийнятний метод обліку витрат, застосування якого дасть змогу управляючи ними, знизити їх величину і підвищити, таким чином, ефективність роботи підприємства.

№	Назва	Характеристика	Переваги	Недоліки
	Позамовний	точний облік витрат та відокремлення їх по кожному замовленню (роботі) від витрат по інших замовленнях (роботах).	Аналізвитрат по кожному з виконаних замовленьдозволяє виявити рентабельні замовлення, визначити ціни продажу на майбутнє. Застосування позамовного методу дає можливість порівняти витрати по одному і тому ж виробу(замовленню), вироблених в різний час.	Потребує деталізації даних,що пов’язано з певними процедурами по збору і обробці інформації, тому застосування даного методу є достатньо трудомістким. Собівартість продукції визначається вже після закінчення виробничого циклу, коли вже не можна вплинути на витрати.
	Попередільний	прямі витрати відображаються в поточному обліку не за видами продукції, а за переділами (стадіями) виробництва, навіть якщо в одному переділі можна отримати продукцію різних видів.	Збір інформації про витрати є менш трудомістким у порівнянні з позамовним методом. Крім того, інформація, відображена на рахунках бухгалтерських обліку, є більш прозорою. Розподілення накладних витрат по цехам проводиться більш точно.	Неможливість згрупувати витрати за видами продукції. Значний обсяг облікових записів. Дані не дають інформації про причини відхилень фактичних витрат від нормативних.
	Нормативний	метод виробничого обліку, який сприяє впровадженню прогресивних норм витрат, дієвого контролю за рівнем витрат виробництва, що дає змогу використовувати дані обліку для виявлення резервів зниження собівартості продукції та оперативного керівництва виробництвом.	Можливість поточного оперативного обліку витрат шляхом обліку відхилень від норм. Відокремлений облік змін норм, тобто контроль за здійсненням режиму економії. Укрупнення об’єктів, оскільки нормативні калькуляції складають по всіх видах виробів, а відхилення враховують по групах однорідної продукції, внаслідок чого зменшується число об’єктів калькулювання. Охоплення нормативними калькуляціями значної частини витрат.	Значна частина відхилень від норм, пов’язаних з використанням сировини і матеріалів на виробництво, виявляється за допомогою інвентаризації вцілому по структурних підрозділах і за весь звітний період. Це призводить до великої кількості неврахованих витрат. Відхилення витрат на управління і обслуговування виявляють без врахування змін обсягів виробництва, а в більшості випадків зовсім не виявляють, їх фактичну величину розподіляють переважно пропорційно основної заробітної плати робітників, що значно зменшує інформаційну функцію облік.
	АВС	розподіл суми затрат підприємства впродовж періоду, або затрат на певний вид продукції, визначається на основі витрат по відповідним процесам і операціям.	При визначенні собівартості велика точність розрахунків. Враховуються всі витрати –прямі і непрямі. Усі витрати підприємства стають керованими. Можливість використання у довгостроковому плануванні.	Висока трудомісткість та значні витрати пов’язані з впровадженням цього методу.
	Стандарт-кост	система оперативного управління і контролю за ходом виробничого процесу і витратами на виробництво, а також система аналізу причин, в силу яких утворилася різниця між стандартною та фактичною собівартістю продукції та прибутком від її реалізації.	На підставі встановлених стандартів можна зазделегідь визначити суму очікуваних витрат на виробництво і реалізацію виробів, обчислити собівартість одиниці виробу для визначення цін, а також скласти звіт про прибутки та збитки. Інформацію не тільки про величину відхилень від нормативів а й про причини їх виникнення. Менш складна техніка ведення обліку виробничих витрат і калькулювання собівартості продукції.	Важко скласти стандарти згідно з технологічною картою виробництва. Зміна цін, викликана конкурентною боротьбою за ринки збуту, інфляцією ускладнює обчислення незавершеного виробництва і вартості залишків готових виробів на складі. При виконанні підприємством великої кількості різних за характером і типом замовлень за порівняно короткий час обчислювати стандарт на кожне замовлення незручно.
	Директ-костинг	система управлінського обліку, яка базується на класифікації витрат на змінні та постійні і включає в себе облік витрат за їх видами, місцями виникнення й носіями, облік результатів виробничої діяльності, а також аналіз витрат і результатів для прийняття управлінських рішень.	Маржинальний дохід відображає внесок сегменту (продукту, підрозділу тощо) у покриття постійних витрат та формування прибутку. Сприяє спрощенню нормування, обліку та контролю за рахунок скорочення статей витрат.	Труднощі у відокремленні постійних витрат. Значна частина напівзмінних витрат може розподілятись по-різному залежно від методу, який використовується. Для потреб довгострокового планування та інших потреб управління необхідно паралельно розподіляти постійні накладні витрати в позасистемному порядку.

Дата добавления: 2014-01-07