Розрахунки векселями

Розрахунки чеками.

Розрахунки чеками можуть застосовуватись у всіх видах платежів за реалізовані товари, виконані роботи, надані послуги, а також в нетоварних платежах. На практиці чеки застосовуються в одногородніх місцевих розрахунках, рідкіше – в іногородніх. Чек – це письмове розпорядження власника рахунку в банку, в якому відкрито цей рахунок, про виплату означеної суми пред`явнику чека. Оплата чека може здійснюватись шляхом перерахування грошей з рахунку чекодавця на рахунок пред`явника (розрахункові чеки) чи виплати останньому готівкових грошей (грошові чеки). Розрахункові чеки виписуються звичайно на пред`явника, а грошові – іменні, тобто на конкретну особу. Оплата чеків гарантована, що забезпечується одним з трьох способів: а)депонування чекодавцем за рахунок власних коштів необхідної суми на окремому рахунку в своєму банку; б)отримання банківської гарантії, тобто оплата здійснюється за рахунок кредиту банку у випадку відсутності коштів на рахунку платника; в)за рахунок бюджетних коштів, коли фінансові органи використовують чек для повернення підприємствам зайво внесених до бюджету сум. Розрахунки чеками мають ряд переваг: 1)гарантія оплати; 2)контроль платника за товарною угодою; 3)наближення оплати і поставки товару. Вони можуть обслуговувати не лише оптовий, а й роздрібний обороти, де вони успішно конкурують з готівковими грошима, якщо створені необхідні економічні і організаційно-правові передумови

Розрахунки з використанням векселів займають особливе місце, оскільки можуть безпосередньо використовуватись для погашення боргових зобов`язань поза банками, але оборотність векселя обмежена. В кінцевому рахунку він повинен бути сплачений грошима як законним платіжним засобом. Вперше господарюючим суб`єктам було дозволено використовувати векселі в розрахунках Законом України “Про підприємства”. В червні 1992 р. Верховна Рада Україна прийняла постанову “Про застосування векселів в господарському обороті. Це відкрило шлях для вступу України в міжнародний вексельний оборот. В практиці частіше застосовується перевідний вексель (трата). В угоді з використанням трати задіяно 3 особи: 1)векселедавець (трасант), який виписує вексель і дає наказ іншій особі про його сплату; 2)платник по векселю (трасат), якому адресовано наказ про оплату векселя; 3)отримувач грошей (ремітент), який володіє векселем, подає його до оплати трасату і отримує гроші. Якщо векселедавець наказує оплатити йому ж, то в угоді буде задіяно 2 особи: трасант і трасат. Оскільки володар векселя має право передати трату шляхом індосаменту іншій особі погашення свого боргу, то кількість осіб в вексельній угоді може збільшуватись, в їх складі можуть бути і банки. Для широкого використання векселів в розрахунках необхідна стабільність економічних відносин, висока довіра їх суб`єктів, високий рівень розвитку вексельного права.

23. Готівково-грош. розрахунки та сфера їх використання. Організація готівково-грошових розрахунків підприємства.

Грошові розрахунки можуть набувати як готівкової, так і безготівкової форми. Готівкова форма розрахунків застосовується за обслуговування населення – виплата ЗП, матеріального заохочення, дивідендів, пенсій, грошової допомоги. Отримуючи грошові доходи, населення витрачає їх на купівлю товарів, продуктів харчування, оплачує послуги і здійснює інші платежі. Між готівкою і безготівковими формами розрахунків існує тісний зв`язок. Так, одержуючи виручку за реалізовану продукцію в безготівковій формі, підприємство повинно отримати в установленому порядку в банківській установі готівку для виплати ЗП, покриття різних витрат, на господарські потреби тощо. У цьому разі гроші, що надійшли в безготівковій формі, можуть бути отримані в банку в готівковій формі. Підприємства торгівлі, сфери обслуговування населення, реалізуючи товари, надаючи послуги, отримують плату за це, як правило, готівкою. Усі підприємства, які мають поточні рахунки в банку, зобов`язані саме там зберігати свої кошти. Отримувати готівку з власного рахунку підприємства можуть не тільки на ЗП, матеріальне заохочення, на відрядження та загальногосподарські витрати, а й на інші цілі (розрахунки за сировину, матеріали, товари тощо). Отримання готівки з поточного рахунку здійснюється з використанням грошового чека. Встановлюється ліміт залишку готівки в касі. Цей ліміт для кожного підприємства визначається комерційними банками за місцем відкриття рахунку з урахуванням режиму і специфіки роботи підприємства, відстані його від установи банку, розміру касових оборотів, установлених строків і порядку передавання готівки в банк. Усі надходження й видачі готівки в національній валюті підприємства реєструють в касовій книзі.

24. Розрах.-платіжю дісципліна, її зміст і знач. для господар. дія-ті та санкції в системі розрахунків і платежів.

Під розр. дисципліною розуміється додержання підпр-вами та установами правил грошових розрахунків. Під платіжною дисц-ю розуміється додержання під-ми строків платежів по фін забов-ям в повному обсязі.

В процесі роз-ків покупець екон впливає на викон-ня постач-м договірних зобов-нь. Всвою чергу пост-к у разі порушення платіж дісципліни застос екон санкції до покупців. Санкцію в господарських відносинах слід розглядати, як примусову міру покарання, що застосовується за порушення встановленого порядку здійснення господарсько-фінансової діяльності. Залежно від того, які суб'єкти застосовують санкції розрізняють договірні, банківські та фінансові санк. Договірні санкції визначаються у договорі. Банківські санкції: КБ контролює дотримання розрахункової і платіжної дисц-ни, як покупцями, так і постач-ми. Документи які оформлені з порушенням, банк до виконання не приймає. До підприємств які постійно порушують розрах або платіжні дісципліни банк застосовує штрафні санкції або таке підприємство переводиться на акредетивну форму розрах-в. Фінансові санкції застосовуються державними органами, податковими адміністраціями. Застосування санкцій в цілому позитивно впливає на зміцнення розрахунково-платіжної дисципліни суб'єктів господарювання, проте їх використання і розміри мають бути економічно доцільними.

25. Економічна характеристика та класифікація грошових надходжень за видами діяльності.

Грошові потоки, що надходять до підприємства по їх джерелах можна поділити на внутрішні і зовнішні. Якщо кошти надходять з будь-яких джерел на самому підприємстві, вони відносяться до внутрішніх джерел. За рахунок коштів, що мобілізуються на фінансовому ринку, свідчать про використання зовнішніх джерел. Внутрішні грошові надходження відповідно до діючої практики обліку і звітності в Україні включають: 1)виручку від реалізації продукції, робіт, послуг; 2)виручку від іншої реалізації; 3)доходи від позареалізаційних операцій; 4)доходи від фінансових інвестицій. Виручка від реалізації продукції, робіт, послуг залежить від основної діяльності підприємства і складає основну частину надходжень підприємства. На підприємствах може реалізовуватись продукція підсобних сільських господарств, непотрібні і надлишкові залишки сировини, інші матеріали, основні фонди, що вибувають, нематеріальні активи та інше майно. Вони можуть реалізовуватись по вільним цінам. Такі надходження відносяться до виручки від іншої реалізації. В сучасних умовах багато підприємств займається фінансово-інвестиційною діяльністю (купівля і продаж цінних паперів, вкладення тимчасово вільних коштів на депозитні рахунки, лізинг, валютні і інші операції з метою отримання додаткових доходів). Штрафи, пені, неустойки виникають внаслідок порушення фінансових і господарських зобов'язань мають місце в госп. Діяльності. Окрім того, протягом року можуть бути виявлені прибуток і доходи минулих років, погашатися дебіторська заборгованість, раніше списана як безнадійна. Всі ці надходження відносяться до доходів від позареалізаційних операцій. Які в фінансових планах не передбачаються, але включаються в склад балансового прибутку.

26. Виручка від реалізації робіт, послуг і продукції. Визначення моменту реалізації.

Виручка від реалізації, отримана підприємством, свідчить про те, що виготовлена продукція реалізована, тобто вона відповідає певним споживчим якостям, асортименту, суспільному попиту і задовольняє споживача. На практиці застосовується 2 варіанти визначення реалізації продукції: 1)продукція відвантажена чи відпущена покупцю, тобто здійснюється передача права власності; 2)надходження грошей на рахунок постачальника за цю продукцію (при умові, що всі розрахунково-платіжні документи оформлені у відповідності з діючим законодавством). Розмір виручки залежить від: кількості, асортименту і якості продукції, що реалізується; рівня цін реалізації. Виручку від реалізації визначають методом прямого рахунку, шляхом множення кількості виробів на їх ціну і складанням всіх сум по номенклатурі виробів. Обсяг реалізації може розраховуватись, виходячи із товарного випуску виробів в плановому періоді, додаючи залишки виробів на початок планового періоду і віднімаючи залишки на кінець планового періоду: Р=З₁+ТВ-З₂, де З₁ – залишки продукції на складі; залишки продукції відвантаженої, строк оплати якої не настав; залишки продукції відвантаженої, строк оплати якої пройшов; залишки продукції, що знаходить на відповідальному зберіганні покупця. До З₂ входять перші два пункти залишків на початок (З₁). Реалізаційні ціни в плановому періоді визначаються на основі цін базового періоду, шляхом корегування їх на можливі зміни в плановому періоді, у тому числі з урахуванням попиту і пропозиції. Виручка від реалізації продукції – це сума коштів, які надійшли на рахунок підприємства за реалізовану продукцію. Виручка є основним джерелом відшкодування коштів на виробництво і реалізацію продукції, створення доходів і формування фінансових результатів

Дата добавления: 2014-01-07