Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Лекція №3. Історія туризму в Україні від найдавніших часів до початку ХХ ст. 8 страница




Значна увага у діяльності КАУМ приділялася фізичному вихованню, яке базувалось на ранковій гімнастиці, легкій атлетиці, спортивних іграх, їзді на лижах, прогулянках, мандрівках та екскурсіях, які проводились у літніх наметових таборах.

Великі вишкільні табори товариства “Орли” - КАУМ знаходилися в с. Микуличин сучасного Надвірнянського району та в с. Сокіл Галицького району. Тут молодь протягом двадцяти днів проходила вишкіл та залучалася до суспільно-корисної праці. Наприклад, улітку 1938 р. під час таборування в с. Соколі молоді люди протягом 12-ти днів працювали на археологічних розкопках у с. Крилосі. Вони також читали реферати з історії Галича, проводили тематичні вечори для населення навколишніх сіл, присвячені героям княжої доби, Запорізької Січі, Українським Січовим Стрільцям та воякам Української Галицької Армії, славетним і знаменним сторінкам української історії.

КАУМівці встановлювали у містах і селах Галичини Ювілейні Хрести, закладали символічні камені майбутніх українських шкіл, лікарень, хат-читалень, проводили вечори та концерти. Всі ці заходи були істотним національно-виховним чинником для самих членів “Католицького Пласту” і для сільської молоді, яка брала в них участь.

Доречно підмітити, що вони організовували для молоді літні пластунські табори (скавтові обози), керівником яких був док. М.Панчишин. Товариство “Орли” - КАУМ, прагнуло виховати новий тип українців, акцентуючи свою діяльність на християнській національній ідеології. Вся робота здійснювалася через навчальний процес, у якому враховувалися принципи науковості і доступності, тісного зв’язку з практикою. При вихованні національного духу використовували героїв Княжої доби, Запорізької Січі, Українських Січових Стрільців та вояків Української Галицької Армії.

Розуміючи те, що туристично-краєзнавча робота має великий вплив на виховання підростаючого покоління, КАУМ домагалося виробити для всіх спортивних та туристичних товариств єдиний статут, у якому поряд з мандрівками та фізичним вихованням, як першочергове, висувалося завдання ідеологічного вишколу. Підпілля хотіло, щоб усі товариства організовували літні вишкільні табори. Один з них був проведений у серпні 1938 р. в Карпатах. Однак, пізніше польська влада заборонила їх проводити”.

Товариство “КАУМ - Орли” прагнуло виховати новий тип українців, базуючи свою діяльність на християнській національній ідеології. Вся робота здійснювалася через навчальний процес, у якому враховувалися принципи науковості і доступності, тісного зв’язку з практикою. При вихованні національного духу використовувались приклади героїв княжої доби, Запорізької Січі, Українських Січових Стрільців та вояків Української Галицької Армії.

З 1921 р. попри спротив польської влади відновлює свою діяльність на теренах Галичини “Пласт”. Зокрема, в Станіславі у вересні 1921 р. за почином професора гімназії О.Левицького знову починає активно функціонувати “Пласт”. О.Левицький в наявних історичних документах характеризується як “духовний батько одинадцятого пластового полку, а потім куреня імені гетьмана Мазепи, скавмастер, колишній сотник УГА, який з пластунами робив часто до Чорного Лісу прогулянки з тереновими вправами, які були дуже зближені до військових. Виховані й заправлені під його рукою пластуни віддали пізніше свій досвід і знання терену на послуги УПА”.

Перші пластові гуртки носили назви “Олені” і “Круки”. Разом з Осипом Левицьким пластові гуртки дівчат у цій же гімназії організовувала його дружина Марія Левицька, а в учительській семінарії Сестер Василіянок - Олена Оксентій (член туристичного товариства “Чорногора”). В Станіславі від 1923 р. також починає функціонувати Окружна Пластова Рада (ОПР), до якої ввійшли вчителі, члени українського туристичного товариства “Чорногора”, зокрема С.Никифорак, Ф.Величко, І.Слободяник, Я.Грушкевич) та інші культурно-громадські діячі краю. Як і в довоєнний час, значна частина виховної роботи з пластунами проводиться у літніх та зимових таборах. Виховники вважали, що саме в мандрівках і таборах найефективніше досягається поєднання гармонії виховання душі і тіла. Спільне перебування у таборі протягом місяця активно сприяло зближенню пластунів, поєднувало їх у колектив, а бесіди і пісні при ватрах та зустрічах з цікавими людьми розвивали у них національно-патріотичні почуття.

Таборування почало повільно, але цілеспрямовано відновлюватись з 1921 р. Спочатку в основному практикуються мандрівні табори. Однак здійснювалися спроби налагодження роботи і стаціонарних (постійних). Всього ж за період 1921-23 рр. було проведено 14 таборів, у яких взяли участь більше 500 учасників. Для порівняння станом на 1929 р. у Галичині було вже 20 таборів, у яких проходило вишкіл біля двох тисяч пластунів. Станом на 1930 рік було 26 постійних та 24 мандрівні табори, де вишкіл проходило 6 тисяч пластунів та пластунок.

Ситуація з розвитком пластового табірництва радикально змінюється після проведення І Верховного пластового з’їзду, який відбувався в 1924 р. Цьому питанню на з‘їзді була присвячена далеко не остання увага. Резолюції з’їзду втілюються в практику завдяки активній позиції Верховної Пластової Команди, вищого виконавчого керівного органу “Пласту” та за благодійною допомогою громадських організацій, церкви і окремих громадян краю.

Мандрівні та стаціонарні пластові табори діяли під час літніх та зимових канікул (ферій). Саме цей час був найсприятливіший для того, “щоб протягом місяця дати тут молоді все, чого не діставало їй в часі життя в містах під час науки, щоб навчити зарадності й орієнтації”. “Пластові” табори поділялися: 1) за статтю учасників - на хлоп’ячі і дівочі; 2) за складом учасників - на новацькі, юнацькі і старшопластунські; 3) за порою року, в яку проводились, - на літні і зимові; 4) за способом таборування - на стаціонарні і мандрівні; 5) за характером таборування - на сухопутні і водні; 6) за функціональним призначенням - на відпочинково-виховні, виховні, вишкільно-інструкторські; 7) за складом участі пластових частин - на гурткові, курінні, кошові, окружні, крайові.

Організація пластового табору потребувала значних організаційних заходів. Підготовчий етап включав складання плану, який до початку табору постійно вдосконалювався на основі набутого досвіду. При цьому враховувалися вік, стать учасників та різновид табору. Таким чином, кінцевий варіант плану таборування і, зокрема, виховної роботи в ньому, був побудований із урахуванням принципів педагогічної науки: науковості й доступності, систематичності й послідовності, зв’язку з практикою, колективного характеру навчання, індивідуальних особливостей тощо. Вся програма пластової підготовки в таборах мала бути готова за два місяці до початку його роботи і затверджена Верховною Пластовою Командою (наказ 10/15 від 1926 р.).

На той час вже існувала досить чітка структура виховно-вишкільних програм, що гарантувало високу якість виховної роботи під час пластового таборування. У залежності від складу учасників кожен табір ставив перед собою завдання підсумувати річну наполегливу працю пластуна над власним самовдосконаленням. Чергова пластова проба акумулювала всі його найвищі досягнення і давала можливість підвищити свій ступінь. Отож, у всіх пластових таборах існувала спеціальна система таких проб для підлітків 12-17 років.

Слід відзначити багатоступеневий рівень підготовки юнаків. Так, щоб стати пластуном-розвідником, підлітки 14-15 років, складаючи другу пластову пробу (перша проба складалася на ступінь пластуна-учасника), повинні були пройти іспит з табірництва (участь у таборуванні, будова шатра, майстрування табірного матрацу, будова одного типу польової кухні, куховарство, розпалювання ватри), з рятівництва (перев’язка, догляд за хворими, гігієна у польовому житті), з орієнтування, картографії, вимірювання, читання планів, з провідництва по своєму місту, околиці, з міжнародних рятівничих знаків, дороговказів, з уміння організувати і провести 4 бесіди біля ватри, в’язка із зав’язаними очима вузлів. Крім того, вони були зобов’язані регулярно займатися щонайменше одним зимовим і одним літнім видами спорту.

Ще більше ускладнювалися вимоги до третьої пластової проби, успішне складання якої дозволяло отримати ступінь “пластун – скоб”. Пластунам 16-17 років необхідно було досконало володіти навичками туристично-краєзнавчої роботи: розкладати намети та ватри різних типів, надавати першу долікарську допомогу, орієнтуватися на місцевості без мапи і з мапою, мати обізнаність з флорою та фауною свого краю, вміти приготувати їжу в польових умовах, в’язати понад двадцять видів вузлів та ін. О.Тисовський писав, що пластунам “треба обходитися без цвяхів, шруб, хоч найважливіші вузли - це вимога вже до проб “Скобиного гнізда”. Навчитися цієї вмілості можна в домівці”. У своїй книзі “Життя в Пласті” він описує понад двадцять видів вузлів. Ці вузли використовуються мандрівниками і в наш час, хоча їхні назви дещо змінені. Окрім того, пластуни повинні були уміти намалювати мапу України, вміти плавати і володіти методикою навчання хоча б одного виду плавання, працювати в культурно-просвітницьких організаціях, бути учасником не менше двох інструкторських таборів.

Зрозуміло, що значно відрізнялася за своїм змістом програма перебування в інструкторських таборах. Вона, зокрема, включала “ідеологічно-організаційні гутірки при ватрах, руханки, пластові ігри, гігієну і рятівництво, практичну картографію, будування кухонь, шатер, шалашів, таборову господарку і її ведення”.

Велика увага приділялася формуванню вміння проводити вечірні зустрічі та бесіди біля ватри на історичні, пластові та святкові теми. В таких таборах майбутні вихователі не тільки опановували методичними прийомами роботи з пластунами, але й самі мали можливість побувати в їх ролі і апробувати цю методику на собі. Цікаво, що на відміну від англійських та інших скаутських організацій, галицькі старші пластуни були вихователями дітей та юнаків і самі залишалися пластунами все своє життя. Вони активно прагнули розбудувати “Пласт” у загальнонаціональну організацію й, виховуючи нові пластові покоління, поставити їх на тривалу службу нації. Це нововведення в практику світового, включно й англійського, скаутінгу виявилось таким вдалим, що прижилося в інших національних скаутських організаціях.

При цьому програма таборових занять з кожним роком ускладнювалась, урізноманітнювались вимоги до пластових проб. Як приклад, можна навести ряд основних ускладнень до третьої пластової проби: самостійний тижневий похід пластуна з усім спорядженням - нічліг без намету під відкритим небом, а у випадку дощу, можливо, під деревом; проходити за день щонайменше 10 км; скласти стрічку маршруту з детальними записами. Після прибуття до табору лікар оглядає ноги пластуна і якщо є на них хоча б потертості, то ця спроба йому не зараховується. Після здачі такої вимоги пластуни повністю були готовими до складних мандрівок.

Починаючи з 1924 р., пластові табори висилали звіт та план про свою роботу у Верховну Пластову Команду (ВПК). З них ми можемо почерпнути інформацію, як на практиці реалізовувалися таборові програми. Для прикладу можна навести програму пластового табору, який діяв у Підлютому з 9 до 31 липня 1924 р. та звіт про його роботу. Ось його порядок дня: “5.00 – підйом, 30 хв. руханки, купіль у потоці та масаж; 6.45 - збір і звіти; 7.00 - сніданок; 8.00-12.00 - табірні заняття; 12.00-15.00 - обід та вільний час; 15.00-19.00 - праця в таборі, прогульки; 19.00 - вечеря і до 21.00 - час на самопідготовку; 21.00 – відбій”. За дотриманням такого розпорядку особисто відповідав комендант табору. Як видно з цього розкладу дня, прогулянки були обов’язковим елементом перебування в таборі. “Перші дві одноденні (прогульки) ставили за мету побувати на г. Грофі і г. Високі, наступні три великі завершили побут в таборі”, а 26 і 27 липня відбулися іспити з табірництва, де “кандидати мусіли робити близько табору захисти (шалаші), ставити шатра, будувати кухню і варити ріжні страви”. В цьому таборі проводились заняття з табірництва, а також проведено п'ять зустрічей при ватрі.

Важливе місце в усій діяльності “Пласту” і, зокрема, в практиці таборування займала краєзнавча робота. В умовах неприкритої антиукраїнської політики польської влади це набувало особливого значення. Починаючи з 1924 р. Вища Пластова Команда давала для пластових гуртків спеціальні краєзнавчі завдання на час літніх ферій (канікул), які включали збирання історико-краєзнавчого, фольклорного та етнографічного матеріалів з метою найкращого пізнання історії, культури та природи рідного краю.

Пластунам пропонувалися такі завдання: 1) записувати етнографічний матеріал тієї місцевості, де вони, можливо, будуть подорожувати; 2) записувати українські народні пісні, перекази, легенди, оповідання, звичаї і традиції; 3) змальовувати плани могил Січових Стрільців, дбати про їх належний вигляд, збирати спогади та пісні про них; 4) робити детальний опис околиць населених пунктів, назв вулиць, історичних місць; 5) описувати селянський одяг і техніку його виготовлення; 6) детально змальовувати події в селі, вести статистичний облік населення, визначати рід його занять, характер віросповідання, описувати церкви та їх історію; 7) збирати лікарські рослини; 8) вивчати навколишню флору і фауну, збирати зразки корисних копалин. Весь зібраний матеріал передавався до Верховної Пластової Команди (ВПК), де упорядковувався і готувався для краєзнавчого музею.

Прикладом практичної користі від виконання таких завдань свідчить наступний факт. У 1924 р. ВПК звернулась до всіх пластунів, які проводили мандрівки, щоб ті надсилали до неї свої описи мандрівок та світлини їх найцікавіших місць. Завдяки цьому у 1925 р. вийшов перший український “Провідник по Карпатах” з численними та детально розробленими маршрутами по Карпатах. Найбільший стаціонарний (“сталий”) табір, що почав діяти з липня 1924 р., розташовувався у Підлютому біля с. Осмолода (тепер Рожнятівський район Івано-Франківської області). Цим, як зазначав С.Левицький, був покладений початок створенню постійного інструкторського осередку, що відіграв визначну роль у розвитку теорії і практики пластового табірництва. Служив він за домівку будь-якому пластунові, що потрапляв до цих країв. В окремих кімнатах знаходили собі притулок мандрівні пластуни, що час від часу заходили з гір. “Місце винаймив Пластові на 100 років за символічні ціну - 1 злотий річно” митрополит Андрей Шептицький. Крім того, він подарував на довічну власність Пласту площу на горі Сокіл та 5 га землі “під розбудову табору новаків” та надавав фінансову допомогу. На знак вдячності за таке благодійництво делегація Верховної Пластової Команди, до складу якої входили С.Левицький, О.Тисовський, А.Пясецький та інші авторитетні пластуни, зустрілася з митрополитом, вручила йому звіт та альбом з світлинами всіх пластових таборів і завірила його про дальше виховання молоді. Андрей Шептицький, в свою чергу, пообіцяв і надалі надавати фінансову допомогу Пластові, “добачаючи в пластових таборах великі цінності для морального й фізичного розвитку молоді”. Пізніше новозбудований табір новаків на Остодорі був названий на честь А.Шептицького.

Слід відзначити, що за прикладом свого митрополита греко-католицьке священство Галичини також активно і всіляко сприяло розвитку “Пласту”. Часто священики виступали в ролі пластових опікунів. Так, завдяки о. А.Добрянському був збережений “Пласт” у Бучацькій гімназії, а пластуни з Снятинської гімназії проводили свою діяльність під керівництвом о. Проца. Багато священиків надавали матеріальну допомогу в час організації таборів (гроші, продукти харчування тощо) та ділянки землі для їх стаціонування. Деякі з них навіть входили до складу старшини таборів, або навіть і очолювали її. Так, у 1928-1929 рр. комендантом табору новаків у Підлютому був священик О.Бучацький.

У таборах, що мали статус крайових, брали участь пластуни та пластунки не лише з Галичини та Волині, а й Закарпаття і навіть Ченстохова і Каліша (Польща). У свою чергу, прикарпатські пластуни були частими гостями закарпатських та відвідували волинські пластові табори. В серпні 1929 р. вони серед 55. тис. інших скаутів світу стали учасниками І-го міжнародного Джемборі в Арров-Парку (Англія).

Крім звичайних пластових таборів, функціонували і спеціалізовані. Так, у 1923 р. в м. Стрию був заснований перший водний пластовий гурток “Бобри”, який від 17 до 24 серпня 1924 р. організував у с. Іванівці на березі річки Стрий перший водний табір для стрийських пластунів. Перший крайовий водний пластовий табір для пластунів Галичини відбувся 23 липня 1927 р. в с. Монастирець над Дністром. Його учасник Є.Полотнюк пізніше зазначав: “Замолоду, бувши учнем гімназії, брав активну участь в “Пласті” і ОУН. Разом з Романом Шухевичем, Ярославом (“Яром”) Гладким, Іваном Сенівим, Мироном Ганушевським, Михайлом Скочилясом та іншими пластунами був співосновником старшопластунського куреня “Чорноморці” й організовував табори водного пластування над Дністром”.

Комендантом першого водного табору був скаут-майстер Ю.Каменський з Рогатина, обозним - старший пластун Я.Гладкий. В ньому проводились заняття: з плавання, на яких кожен пластун зобов’язаний був опанувати хоча б один вид; з веслування, де пластунів вчили техніки водного туризму; з руханки, на яких навчали правильно проводити ранкову гімнастику, рухливі народні ігри та вели спеціальну фізичну підготовку: із в’язання вузлів, де треба було навчитись в’язати понад 30 вузлів і насамперед - мандрівничий, вісімковий, звичайний (“пластовий”), лікарський, ткацький, рибальський, зашморг, подвійний зашморг, піонірський, теслярський, моряцький, купецький, рятівничу петлю, звичайну ключку, затягуючу ключку, потрійну ключку, “скорот” та інші; з табірництва, до якого входило розкладання наметів і ватри різних типів, уміння приготувати їжу в польових умовах тощо.

У святкові дні пластуни проводили культурно-просвітницьку роботу в навколишніх селах - Ісакові, Монастирці, Луці та в інших. Місцеве населення цих сіл досить добре ставилось до пластунів.

Крім водних таборів для пластунів-юнаків, у 1930 р. старшими пластунками першого куреня “Дністрянка” з Тернополя був такий табір, проведений і для пластунок-юначок. Його ініціатором була Галя Мороз. Водні пластові табори як для хлопців, так і для дівчат проводились кожного літа включно до заборони “Пласту” в 1930 р. Для методичної допомоги в їх організації журнал “Український Пласт”, починаючи з 1923 р., регулярно друкував матеріали про те, як проводити водні мандрівки. Зокрема, наводився детальний опис та креслення двох типів човнів (чайок).

Починаючи з кінця 1928 р., І.Чмола в Славську організовував зимові (лещетарські) пластові табори, на яких учив техніки пересування на лижах та проводив лижні мандрівки. З 27 грудня по 3 січня 1930 р. вже проходив другий такий табір. Його комендантом також був І.Чмола. Табір був розрахований на старших пластунів і для того, щоб бути зарахованим до нього, слід було мати вік більше 16 років, дозвіл батьків чи опікунів, лікарську довідку про стан здоров’я, лижний пластовий одяг і одяг для мандрівок, лижі з палицями. В програму таборування входило: оволодіння технікою пересування на лижах, поворотів, підйомів, спусків; табірництво (розкладання наметів і ватри різних типів, приготування їжі в польових умовах, вміння приготувати місце для привалу); надання першої долікарської допомоги; змагання з лижних перегонів та мандрівки. Після закінчення вишколу пластуни складали іспит за програмою таборування, яку вони проходили і їм видавались табірні листки (посвідчення – Я.Л.) єдиної форми.

Непересічним явищем розвитку пластового таборування став факт проведення у серпні 1930 р. першого ‘‘сеніорського‘‘ табору під керівництвом основоположника “Пласту” О.Тисовського і Начального Пластуна професора С.Левицького. Його учасниками були: Т.Білостоцький, М.Блозовський, С.Гайдучок, Р.Клос, М.Горбовий, С.Гупаловський, Г.Павлюх, Я.Падох, професор Поліха, С.Костів-Коч, І.Чмола та інші.

Табори, зазвичай, відвідувало чимало гостей як від української громадськості краю, так і з-за кордону. Так, у 1928 і 1929 рр. табір у Підлютому проходили вишкіл німецькі скаути.

У 1929 р. дівочий табір у Підлютому відвідала редактор коломийського журналу “Жіноча доля” О.Кисілевська. В своєму нарисі “Вражіння з подорожі і побуту в жіночім пластовім таборі на Соколі” вона детально показала життя, побут, навчання та виховання пластунок. Розкриваючи роль “Пласту” у вихованні підростаючого покоління, вона писала, що “Пласт виховує молодь у релігійному дусі, пошані до Бога і його заповідей, любові до своїх батьків і старших, готовності допомогти іншим. Крім того, він формує характер, скріплює моральну силу, дисциплінує їх. Пласт робить це все не силою, наказами чи заборонами, не нудним моралізаторством, а пластовим товариським співжиттям, піснею, грою, товариською гутіркою, моральним впливом, спільною радісною молитвою...”. У названі форми роботи органічно вплітались як читання лекцій з історії та географії України, так і вивчення народних пісень і танців, народних ігор та забав, збір історико-краєзнавчих та фольклорно-етнографічних матеріалів, обов'язкове відвідування церкви.

Доречно підмітити про те, що навіть під час війни 1942 р. учні української гімназії проходили тижневий пластовий табір у с. Ямній та Пасічній. Цей табір відвідали С.Левицький, В.Кубійович, О.Тарнавський, М.Лепкий та ін.

Поряд з таборуванням основною формою туристично-краєзнавчої роботи в “Пласті” були і мандрівки рідним краєм. Один з керівників “Пласту” О. Іванчук підкреслював, що мандрівки та екскурсії сприяють фізичному розвитку та зміцненню здоров’я, виховують духовно і естетично, оскільки “природа зі своїми родами життя, формами краси, зі своєю історією, географією та неумолимими правами, стає тепер для чоловіка головною підставою його духовної освіти”.

До програми всіх пластових таборів обов’язковим елементом входили одно- і багатоденні мандрівки. Для їх здійснення “улюбленими місцями служать, окрім Горганів (Висока, Сивуля), також Скит Манявський. Чимало є таких пластунів, що стрічали схід сонця на Говерлі та блукали на розточу обох Черемошів”. Для юних пластунів взірцем стало те, що багато старших пластунів були вояками УСС і брали активну участь у боротьбі за незалежність України. На їх прикладі вони теж готувалися до служби своєму народові, до збройної боротьби за відновлення української державності.

Свідомість цього обов’язку та спогади січових стрільців про бої на г. Маківці, г. Ключі та інших гірських вершинах постійно кликали пластунів у мандрівки, щоб краще підготуватися до нових випробувань. Кращої школи патріотизму для підростаючого міжвоєнного покоління годі було шукати. З цього приводу відомий український історик І.Крип’якевич писав: “Мандрівки вчать патріотизму. Тільки той, хто власними ногами перейшов частину свого краю, на власні очі побачив його природу, оселі мешканців, відчуває сердечно близький зв’язок з рідною землею, її минулим і сучасним. Він зрозуміє, що таке Вітчизна”.

Перша післявоєнна мандрівка пластунів відбулася у червні 1920 р. на гору Парашку. Здійснили її члени стрийського куреня під керівництвом вчителя Ю.Мінка, а 5 по 17 липня 1921 р. яворівські пластуни під керівництвом І.Чмоли провели мандрівку за маршрутом Явір - Судова Вишня - Нагуєвичі - Борислав - Угрин - Козова - Бубнище - Явір. Цього ж року вперше було проведено дві спільні мандрівки львівських та стрийських пластунів у одностроях. Перший їхній маршрут проліг з м. Стрия через Корчин на г. Парашка до могил УСС. Ця мандрівка була розрахована на два дні з нічлігом у мисливській митрополичій палаті А.Шептицького в Корчині. Другий маршрут був спрямований зі Стрия на г. Маківку. Керівниками мандрівок були О.Тисовський та вчителі Д.Коринець і О.Сілецький.

Провідники пластового руху розуміли, який вплив мають мандрівки на виховання підростаючого покоління та й “саме розташування Підкарпаття й велика кількість давніх і зовсім свіжих пам’яток нашого минулого заохочували до мандрівки по цьому гарному клаптику землі української, проміряній ногами й вичарованій в творах великим І.Франком”. Пластова молодь Галичини знала про це достеменно, бо вірш І.Франка “Сонце по небі колує” став гімном українських пластунів-мандрівників, а вірш “В дорогу” став другою частиною пластового гімну. В знак пошани до великого Каменяра свою першу тижневу мандрівку курінь “Лісові чорти” провів з 7 по 14 липня 1922 р. саме за маршрутом, яким колись ходив І. Франко: м. Стрий - м. Борислав - с. Урич - с. Розгірче - с. Бубнище - м. Болехів. Пізніше вона була описана одним із її учасників у циклі віршів “Прогульки Лісових чортів”.

Починаючи з 1923 р., мандрівки пластової молоді (як дводенні, так і багатоденні) набирають масового характеру. Наприклад, один гурток з 5 куреня “десять днів мандрував безлюдними дикими верхами Горганів”, а інший під керівництвом С.Каратницького та опікуна І.Криницького “повний місяць мандрував верхами Горган і Чорногори та селами Гуцульщини”. Неординарною за своїм маршрутом, складністю та результативним вислідом є мандрівка, проведена того ж року С.Каратницьким з чотирма пластунами. Вона пролягла через такі пункти Українських Карпат: с. Осмолода - г. Грофа - г. Паренка - г. Попадя - ур. Сплай - г. Висока - г. Ігровище - с. Гута - г. Ріпна - г. Чортка - Бухтивецький водоспад - Манявський водоспад - с. Манява - с. Сливки - с. Перегінськ. Після завершення мандрівки цей маршрут С.Каратницький детально виклав пройдений кілометраж за день, а також дав опис стежок, потічків, річок та висоту вершин тощо. Крім того, С.Каратницький описав проїзд до початку маршруту та шлях повернення після його завершення. Вказаний маршрут був пройдений за 6 днів і мав протяжність понад 160 км. За сьогоднішніми нормативами така мандрівка другої категорії складності. Для того, щоб її пройти, потрібно було мати відмінну фізичну і технічну підготовку. Звіт про цю мандрівку було опубліковано в числах 6-8 журналу “Український Пласт” за 1924 р.

Багатоденні мандрівки були проведені у 1924 р. в пластовому таборі в с. Підлютім. Пластуни вирушили трьома групами: перша група під керівництвом І.Чмоли пішла за маршрутом: г. Висока - г. Ігровище - г. Сивуля - с. 3елена - г. Довбушанка - г. Хом’як - м. Яремче - с. Манява. Друга група під керівництвом В.Каменецького пішла за маршрутом г. Висока - г. Ігровище - с. Гута - с. Пороги - с. Кричка - с. Манява. Третя група під керівництвом І.Водяного подалася на с. Ясень - с. Пороги - с. Кричка - с. Манява. Всі групи зустрілися в Маняві 26 липня і того вечора провели спільну “ватру” у Скиті Манявському. Наступного дня три групи через с. Ясень повернулися до с. Підлютого.

Для здійснення цих мандрівок пластуни були розподілені на три групи. Розподіл був проведений за ознаками фізичного розвитку і технічною підготовленістю учасників. Кожній з цих груп був запропонований маршрут. Перша група за чотири дні пройшла понад 100 км., чим засвідчила свою високу фізичну підготовленість. Така фізична підготовленість була не тільки в юнаків, але й у дівчат. Наприклад, колишня пластунка Є.Кулинич писала, що під час літніх канікул пластунки проводили тривалі походи в Крилос, Яремче, Бубнище. Кожного дня проходили 20-30 кілометрів. Ночували в школах, у священиків, а деколи в гірських печерах. Під час походів зустрічалися з гуцулами, вивчали їх побут, мистецтво, одяг, збирали сувеніри.

З часом у “Пласті” почали практикуватися мандрівки декількох куренів одночасно, що давало змогу обмінюватися набутим туристичним досвідом. Так, 5 серпня 1926 р. “5-тий курінь старших пластунів “Довбушівці” відбував спільні мандрівки по Карпатах, а головне брав участь у зустрічах на шпилі Говерли - з закарпатськими пластунами... Після такої зустрічі пограничні стовпи на Говерлі змінювали свої символи і написи, замість - як перше - орла і літери “П” з одного боку та лева і літер “ЧСР” з другого, - з’явилися з обох боків тризуби і повні написи “Україна”. Важко переоцінити національно-патріотичне виховне значення цього моменту.

Цікавою сторінкою в історії пластового мандрівництва є участь у ньому скаутів з інших країн, а, зокрема, німецьких. У серпні 1928 р. німецькі пластуни, гостюючи в пластовому таборі в Підлютому, здійснили одноденну прогулянку на г. Високу та г. Ігровище. Крім того, “звиділи вони ще Станиславів, Яремче, Ворохту, через Говерлю, Шпиці, оглянувши Чорногору, перейшли на Гуцульщину”, а у 1929 р. 9 німецьких та 3 українських пластунів здійснили мандрівку за маршрутом м. Галич - м. Калуш - с. Брошнів – с. Підлюте (тут вони відвідали пластовий табір), а потім помандрували на г. Високу - г. Ігровище - г. Сивулю - г. Боярин - м. Яремче - с. Микуличин - с. Ворохту - г. Говерлу - г. Туркул - г. Шпиці - г. Піп Іван - с. Бистрець - с. Жаб’є - с. Яворів - м. Косів. Пішохідна частина цього маршруту становила понад 170 км., яку вони пройшли за 7 днів.

З 1 липня 1929 р. проходив тритижневий мандрівний табір за маршрутом “Підлюте - Висока - Ігровище - Сивуля - Клива - Попадя - Піскава - Яворова - Кичера - Мшана - Яйце - Людвіківка - Магура - Лихобора - Маківка”. У цій мандрівці взяли участь С.Бандера, С.Охримович, Я.Петріна, І.Галій, Б.Чехут, Л.Сенишин, О.Грицак, Я.Падох, Є.Пеленський, В.Дармохвал, С.Янів, С.Новицький, С.Березовський, О.Каратницький та інші. Біля Осмолоди мандрівничий табір зустрівся з празькими пластунами, які передали українським пластунам скаутську літературу.

З 1927 р. в “Пласті” почали проводитись водні мандрівки під керівництвом Я.Гладкого, Я.Рака, П.Савчинського. Але для їх масового практикування не було належних умов. По-перше, дуже дорого коштували каяки та човни; по-друге, гірські річки дуже швидкі та мілкі; по третє, весняні повені міняли не лише глибину річок, але нерідко і їхні русла, що утруднювало створення точної лоції річок; по-четверте, труднощі та незручності транспортування човнів чи каяків до і після мандрівки.




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2014-01-07; Просмотров: 266; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.031 сек.